1.2. Поняття та класифікація злочинів у сфері медичної діяльності

На сьогодні в кримінально-правовій науці використовується різна термінологія для позначення злочинних діянь, вчинюваних в сфері медичної діяльності: «злочини у сфері охорони здоров’я», «професійні злочини у медичній діяльності», «злочини у сфері медичної діяльності», «професійні медичні злочини», «службові злочини у сфері медичної діяльності» тощо.

Так, В. Глушков під злочином у сфері охорони здоров’я розуміє умисне або необережне суспільно небезпечне діяння у сфері медичного обслуговування населення, вчинене медичним працівником на порушення професійних обов’язків, що спричинило або могло спричинити істотну шкоду інтересам держави, суспільним відносинам у сфері охорони здоров’я, здоров’ю окремих громадян [36, С. 25].

Заслуговує на увагу також думка І. Кирилюка, який зазначає, що поняття «злочини у сфері охорони здоров’я» та «злочини у сфері медичної діяльності» співвідносяться між собою як ціле та частина, тобто перше поняття охоплює всі посягання на суспільні відносини у сфері реалізації права на охорону здоров’я, друге відображає безпосередньо медичну діяльність і є складовим елементом цілого [47, С. 8]. Цілком очевидно, що злочини в сфері охорони здоров’я можуть бути вчинені не тільки медичними, фармацевтичними працівниками або цілителями як спеціальними суб’єктами, а й іншими особами.

Т. Тарасевич використовує поняття «професійні медичні злочини», під якими розуміє суспільно небезпечні протиправні винні (умисні або необережні) діяння медичних працівників, спрямовані проти порядку суспільних відносин у сфері кваліфікованого надання медичної допомоги та полягають у порушенні професійних обов’язків [97].

Разом з тим професійні злочини медичних працівників можуть вчинятись і в зв’язку з наданням медичних послуг. Як встановив КСУ у справі про безоплатну медичну допомогу [4], медичні послуги (за термінологією ВООЗ «медичні послуги другорядного значення», «парамедичні послуги») виходять за межі медичної допомоги. Так, можна виділити медичні послуги з пластичної хірургії, естетичної стоматології.

Г. Чеботарьова вважає, що злочин у сфері медичної діяльності може бути визначений як передбачене КК України суспільно небезпечне діяння, яке вчинюється медичним працівником у зв’язку з виконанням (а також невиконанням або неналежним виконанням) ним своїх професійних обов’язків з надання медичної допомоги чи медичної послуги, а також діяння, що завдає шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, у зв’язку з зайняттям медичною діяльністю особою, яка за законом не має на це права [117, С. 107].

На нашу думку, зазначений вище автор правильно акцентує увагу на тому, що злочин у сфері медичної діяльності може бути вчинений і тим, хто не є медичним працівником. Водночас хотілось би підкреслити, що фактично у сфері медичної діяльності, медичними працівниками можуть бути вчинені і такі злочини, які безпосередньо не пов’язані з наданням медичної допомоги чи медичної послуги, однак можуть бути пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій (наприклад, підроблення документа, одержання хабара). Інакше кажучи, запропоноване Г. Чеботарьовою визначення злочину у сфері медичної діяльності видається більш вузьким, ніж сама назва цих злочинів.

Показовим у цьому аспекті є підхід Н. Павлової, яка під злочином у сфері медичної діяльності пропонує розуміти суспільно небезпечну дію або бездіяльність, вчинену винним при виконанні своїх професійних або службових обов’язків, що заборонено кримінальним законом під загрозою покарання [85]. Як бачимо, в даному положенні, на відміну від запропонованого Г. Чеботарьовою, робить акцент на тому, що відповідні злочини можуть вчинюватись при виконанні як професійних, так і службових обов’язків.

Таким чином, ми можемо запропонувати наступне визначення поняття «злочину у сфері медичної діяльності» використовуючи вище запропоновані поняття та положення КК України, під яким слід розуміти передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене медичним працівником у зв’язку з виконанням (а також невиконанням або неналежним виконанням) ним своїх професійних чи службових обов’язків з надання медичної допомоги чи медичної послуги, а також діяння, що завдає шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, у зв’язку з зайняттям медичною діяльністю особою, яка за законом не має на це права.

Виділення в ході дослідження відомих чинному кримінальному законодавству злочинів у сфері медичної діяльності у окрему групу та їх класифікація дозволяє дослідити їх у сукупності, систематизувати та виявити їх характерні ознаки, сконцентрувати увагу на особливостях та проблемах їх кримінально-правової регламентації, виходячи з чого виробити рекомендації щодо вдосконалення кримінального законодавства та практики його застосування [117, С. 125].

Наукове пізнання об'єктивної дійсності найтіснішим чином пов'язане з виявленням якісної однорідності та розподілом явиш, що досліджуються, по певних групах (класах, видах). Важливим методом пізнання такого складного за структурою явища, як злочини у сфері медицини, їх класифікація. Вона необхідна для вирішення і теоретичних, і практичних завдань кримінального права (для дослідження питань їх кваліфікації й подолання проблеми конкуренції між нормами, вдосконалення кримінального законодавства тощо). Класифікація злочинів - це диференціація суспільно небезпечних діянь на певні групи, виходячи з того чи іншого критерію Підставою для цього можуть бути суспільна небезпечність, інша ознака злочинного діяння або сполучення таких ознак[61, С. 96]

Варто зазначити, що в науці кримінального права пропонуються засновані на різних критеріях класифікації злочинів, вчинюваних у сфері медичної діяльності і спрямованих проти життя та здоров’я людини.

Так, за чинним КК України злочини, що вчиняються медичними працівниками, зосереджено у п'яти різних розділах Особливої частини, а саме: 1) злочи­ни проти життя та здоров'я особи - неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби; розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефі­циту особи чи іншої невиліковної хвороби; незаконне проведення аборту; незаконна лікувальна діяльність; ненадання допомоги хворому медичним працівником; неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником; порушення прав пацієнта; незаконне прове­дення дослідів над людиною; порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини; насильницьке донорство; неза­конне розголошення лікарської таємниці; 2) злочини проти свободи, честі та гідності особи - підміна дитини; незаконне поміщення в психіатричний заклад; 3) злочини проти довкілля - приховування або перекручення ві­домостей про екологічний стан або захворюваність населення; 4) злочи­ни у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення - викрадання, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживан­ня службовим становищем; незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин; порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфек­ційним захворюванням та масовим отруєнням; порушення правил повод­ження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токси­нами; 5) злочини у сфері службової діяльності - зловживання владою або службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень; службове підроблення; службова недбалість тощо.

У криміналістичній і кримінально-правовій літературі неодноразово робилися спроби класифікувати злочини, що вчиняються медичними пра­цівниками, за іншими критеріями. Наприклад, І. Нікітіна пропонує таку класифікацію злочинів, що вчиняються медичними працівниками: 1) за ознаками суб'єкта, що вчинив злочин: а) залежно від рівня кваліфікації та характеру його діяльності досліджувана категорія злочинів поділяється на злочини, що вчиняються лікарями, середнім медичним персоналом, молод­шим медичним персоналом, народними цілителями; б) залежно від обся­гу повноважень особи - професійні та службові злочини; 2) за ознаками об'єктивної сторони: а) залежно від місця вчинення, злочини поділяються на ті, що вчиняються в державних, муніципальних закладах або закладах, що знаходяться у власності особи; б) залежно від етапу медичної діяль­ності: на етапі надавання медичної допомоги (розголошення лікарської таємниці та ін.) та етапі надання медичної допомоги (медична халатність, незаконне проведення аборту та ін.); в) залежно від обсягу повноважень особи - професійні або управлінські (ті, що вчиняються з використанням адміністративно-господарських або організаційно-розпорядчих функ­цій); г) за ознакою сплати за надання медичної допомоги - злочини, що вчиняються при наданні платної або безоплатної медичної допомоги; д) за способом вчинення - злочини, що вчиняються шляхом обману, вимаган­ня, зловживання довірою або повноваженнями; е) за характером і розміром збитків - злочини, що завдали шкоди здоров'ю, життю, іншим конституцій­ним правам (права на інформацію, кваліфіковане медичне обслуговування та ін.), майновим інтересам, інтересам служби в державних, муніципальних структурах або структурах, що належать особі; 3) за об'єктом злочину поді­ляються на: злочини проти життя та здоров'я особи; злочини, що ставлять в небезпеку життя та (або) здоров'я особи; злочини проти гарантованих конституційних прав і свобод громадян; злочини проти майнових інтере­сів громадян; злочини проти інтересів служби; 4) за ознаками суб'єктивної сторони: а) за формою вини ці злочини поділяються на умисні, необережні та ті, що вчиняються з подвійною формою вини; б) залежно від наявності чи відсутності мотивів і мети злочини поділяються на ті, що вчиняються з користі, жалості до хворого, з метою використання органів та тканин по­терпілого [78].

Так, за формою вини ці злочини можуть бути поділені на умисні (примушування до вилучення органів або тканин для трансплантації, незаконне проведення аборту тощо) та необережні (наприклад, неналежне виконання особою своїх професійних обов’язків). За наявністю чи відсутністю корисливої мотивації аналізовані злочини можна класифікувати на корисливі (зокрема, незаконна торгівля органами або тканинами людини) та інші (наприклад, ненадання допомоги хворому). За особливістю об’єктивної сторони розглядувані злочини можуть бути поділені на вчинювані шляхом дії (скажімо, незаконне проведення аборту), шляхом бездіяльності (ненадання допомоги хворому тощо), а також змішані, тобто вчинювані як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності (наприклад, розголошення лікарської таємниці) [19].

Загалом обґрунтованою і продуманою виглядає позиція Г. Чеботарьової, яка пропонує класифікувати діяння, що посягають на правопорядок в сфері медицини, залежно від того, в якій частині медичної діяльності здійснюється правопорушення, таким чином: 1) злочини, що полягають в невиконанні або неякісному виконанні професійних обов’язків в сфері медицини (ст.ст. 131, 132, 139, 140, 145 КК України); 2) злочини, що вчинюються при медичному експериментуванні (ст.ст. 141, 142 КК України); 3) злочини, пов’язані із незаконним використанням можливостей медицини (ст.ст. 134, 138 КК України); 4) злочини, пов’язані з незаконним використанням трансплантології і донорства крові (ст.ст. 143, 144 КК України) [118, С. 561]. Водночас хотілося б уточнити, що, оскільки суб’єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 134 КК, є і лікарі – акушери-гінекологи за фахом, цей злочин має бути віднесений до першої із виділених Г. Чеботарьовою класифікаційних груп. Сказане стосується і незаконної лікувальної діяльності – у тій частині, в якій злочин, передбачений ст. 138 КК, вчиняється особою, яка має медичну освіту, однак здійснює лікувальну діяльність не відповідно до отриманої спеціальної освіти та (або) рівня підготовки.

Пропонуються й менш розгорнуті класифікації злочинів, що вчиняють­ся медичними працівниками. Так, Е. П. Григоніс і О. В. Леонтьєв поділяють досліджувану категорію злочинів за сферою надання медичної допомоги на дві великі групи. Перша група - це злочини, що завдають шкоди особам, яким безпосередньо надається чи не надається або надається неналежним чином медична допомога. У цю групу автори відносять відповідні злочини проти особи. Друга група - це злочини, що завдають шкоди суспільству, державі, фізичним і юридичним особам, яким медична допомога безпосе­редньо не надається [38].

Самостійну позицію займає С. Г. Стеценко, який пропонує класифікувати злочини, що вчиняються медичними працівниками, за їх суб'єктом. Цей критерій для поділу науковець розглянув і обрав з урахуванням двох особливостей: перша - сприйняття медика як загального суб'єкта злочину, друга - як спеціального суб'єкта злочину, пов'язаного з фактом здобуття ме­дичної освіти. Керуючись цими особливостями, всі злочини, за які медичні працівники можуть бути притягнені до кримінальної відповідальності, ав­тор запропонував поділяти на три групи: 1) професійні медичні злочини; 2) службові медичні злочини; 3) злочини, за які медичні працівники при­тягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах [95, С. 262-264].

Аналіз зазначених класифікацій надає підстави стверджувати, що біль­шість з них заслуговують на увагу, оскільки автори намагалися об'єднати певні групи злочинів за кримінально та криміналістично значущими ознаками. Водночас деякі з них мають недоліки та суперечності. Так, І. О. Нікітіна двічі виді­ляє такий критерій, як обсяг повноважень особи, що вчинила злочин. Цей критерій виділено для ознак суб'єкта злочину та його об'єктивної сторони. Викликає зауваження позиція С.Г. Стеценка щодо виділення групи злочинів, за вчинення яких медичні працівники притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах, тобто без урахування відношення до професійної медичної діяльності.

Аналіз складів злочинів, що вчиняються медичними працівниками та передбачені КК і в юридичній літературі, надає змогу виокремити такі ознаки, які слугують основою поділу злочинів на певні класифікаційні групи з відповідними методиками їх розслідування. Так, зло­чини, що вчиняються медичними працівниками, можуть буди поділені:

1. за сферою реалізації злочинних дій на ті, що вчиняються у сфері медичного обслуговування, службової діяльності, екології, обігу наркотич­них засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. У свою чергу злочини, що вчиняються у сфері медичного обслуговування, можуть поділятися за напрямами медицини, такими, як санітарна, лікувальна, кос­метологічна, науково-дослідна. За кожним з цих напрямів злочини можуть поділятися на певні групи. Так, злочини, що вчиняються у сфері лікуваль­ної медицини, за характером надання медичної допомоги можна поділи­ти на ті, що вчиняються при безпосередньому наданні медичної допомоги (профілактичні, діагностичні, терапевтичні втручання та втручання іншого характеру в організм пацієнта) і при опосередкованому наданні медичної допомоги (відсутність втручання);

2. за ознаками суб'єкта злочину:

• залежно від рівня кваліфікації медичного працівника злочини мо­жуть диференціюватися на ті, що вчиняються лікарями, молодшим медич­ним персоналом, лікарями-інтернами, науковими співробітниками;

• залежно від обсягу повноважень – на професійні та службові;

• залежно від наявності чи відсутності медичної освіти – на злочини, що вчиняються уповноваженими на надання медичної допомоги особами та на злочини, що вчиняються особами, що не мають належної медичної освіти;

3. за ознаками об'єкта злочину: залежно від особи потерпілого мо­жуть поділятися на злочини, що вчиняються відносно пацієнтів (осіб, які потребують медичної допомоги) і сторонніх осіб (не потребують медичної допомоги - насильницьке донорство, проведення дослідів над людиною).

Зазначені ознаки та виокремленні класифікаційні групи злочинів, що вчиняються медичними працівниками, безпосередньо стосуються форму­вання методик їх розслідування, різних рівнів узагальнення.

Із визначенням досліджуваних злочинів певною мірою пов’язана проблема удосконалення системи Особливої частини КК України. Так, В. Глушков ставить питання про виділення самостійного розділу Особливої частини КК під назвою «Злочини у сфері медичного обслуговування населення» [36, С. 32–34]. Таку пропозицію підтримують деякі вчені і відповідний розділ Особливої частини КК, на їх думку, повинен включати ст.ст. 131, 132, ч. 2 ст. 134, 139–145, 151, 184, 251, 319, 325 чинного КК [64, С. 103]. Слід звернутися до слушної думки Балабко В.В., яка виходячи з існуючого та загалом оптимального переліку кримінально-правових заборон, що передбачають відповідальність у т.ч. за діяння, які заподіюють шкоду життю та здоров’ю людини у зв’язку із здійсненням медичного обслуговування, вважає, що назва цього розділу могла б бути, наприклад, такою: «Злочини проти встановленого порядку медичного обслуговування» [19].

Доцільно зазначити, що вирішення питання про віднесення конкретних суспільно небезпечних діянь до групи злочинів у сфері медичної діяльності залежить від видових ознак, за якими вони можуть бути відокремлені від інших кримінальних правопорушень. На перший погляд, до таких злочинів слід відносити будь-яке кримінально-каране діяння, яке вчиняється медичним працівником і зачіпає інтереси функціонування інститутів медицини. Справді, в багатьох дослідженнях з цією метою фахівцями використовується саме ознака спеціального суб’єкта злочину. Проте, як слушно зауважує Г.В. Чеботарьова, фактична участь у вчиненні злочину особою, що є медичним працівником, ще не дозволяє автоматично зараховувати його до «медичних» злочинів. В такому разі злочином в сфері медичної діяльністю визнаватиметься рівною мірою і викрадення працівником лікарні медичного обладнання, і незаконний збут медичною сестрою наркотичної речовини, і отримання хабара завідувачем амбулаторії за безпідставну видачу листка тимчасової непрацездатності та підроблення ним такого документа, і примушування лікарем пацієнта до вступу в статевий зв'язок тощо [118]. У зв'язку з цим, використання у ролі системо утворюючого критерію наявність серед ознак злочину спеціального суб’єкта – медичного працівника, – вимагає включити до групи злочинів у сфері медичної діяльності лише тих, суб’єктами яких закон прямо назвав медичних чи фармацевтичних працівників і, відповідно ця ознака є конструктивною для складів відповідних злочинів. Саме тому, наше дослідження проблематики медичних злочинів в наступних розділах повинне зводитись до вище зазначених положень.