Класифікація комп’ютерних мереж

За територіальною ознакою комп’ютерні мережі поділяють на глобальні, регіональні і локальні.

Глобальні мережі об’єднують абонентів, які розподілені по всьому світові. У таких мережах зазвичай використовуються супутникові канали зв’язку, що дає змогу з’єднувати вузли мережі та ЕОМ на відстані 1015 тис. км. один від одного.

Регіональні мережі об’єднують абонентів міст, області, невеликих країн. Каналами зв’язку найчастіше є телефонні лінії, а відстань між вузлами мережі становить 101000 км.

Локальні мережі об’єднують абонентів однієї або декількох будівель підприємства, установи. Ці мережі найбільш поширені, оскільки вважається, що до 90 відсотків інформації циркулює поблизу джерела її появи. Особливістю локальних мереж є єдиний високошвидкісний канал передачі даних: вита пара, коаксіальний кабель, оптичний кабель тощо. Відстані між ЕОМ у локальній мережі становлять до 20 км, а канали зв’язку є власністю організації, що їх експлуатує.

Запитання та завдання для самоперевірки

1. Що являє собою обчислювальна мережа?

2. Які основні компоненти входять до складу обчислювальної мережі?

3. Які об’єкти складають абонентську мережу?

4. Надати характеристику складовим мережі передачі даних.

5. Які методи комутації застосовуються в інформаційних системах залізничного транспорту?

6. Надати порівняльний аналіз існуючим методам комутації.

7. Класифікувати комп’ютерні мережі за територіальною ознакою.

Лекція 16.Мережі на основі персональних комп’ютерів Локальні комп’ютерні мережі

Переважна більшість персональних комп’ютерів працюють у локальних мережах (ЛМ). Відмітна риса локальних мереж – єдиний канал зв’язку і мала імовірність виникнення помилок у комунікаційному обладнанні.

Призначення будь-якої комп’ютерної мережі – надання інформаційних та обчислювальних послуг користувачам, які до неї під’єднані. Локальна мережа має модульну організацію і складається з трьох основних компонентів (рис. 16.1): серверів, робочих станцій, фізичного середовища передачі даних.

Сервери – це апаратно-програмні комплекси, які виконують функції управління розподілом мережних ресурсів загального доступу.

Робочістанції – це комп’ютери, які здійснюють доступ до мережних ресурсів, які надаються сервером.

Фізичне середовище передачі даних(мережний кабель) – це коаксіальні і оптоволоконні кабелі, виті пари дротів, а також бездротові канали зв’язку (інфрачервоне випромінювання, лазери, радіопередача).

Розрізняють три основних типи локальних комп’ютерних мереж: однорангові ЛМ (peer-to-peer), ЛМ на основі сервера (server based) і комбіновані ЛМ. На вибір того або іншого типу впливають такі фактори:

• розмір підприємства;

• необхідний рівень безпеки;

• обсяг мережного трафіку;

• фінансові витрати;

• рівень доступності мережної адміністративної підтримки.

Рис.16.1. Компоненти локальної мережі

Однорангові мережі

Однорангові мережі визначаються відсутністю ієрархії серед персональних комп’ютерів мережі. Кожен комп’ютер працює як робоча станція і як сервер, тобто немає комп’ютера, який би відповідав за адміністрування всієї мережі. Усі користувачі вирішують самотужки, які дані і ресурси свого комп’ютера зробити загальнодоступними по мережі.

Однорангові мережі об’єднують зазвичай невелику кількість комп’ютерів, відносно прості (кожний ПК виконує функції робочої станції і сервера) і дешевші за мережі на основі сервера. Вимоги до продуктивності і рівню захисту для мережного програмного забезпечення в них також значно нижчі.

У такі операційні системи, як MS Windows NT for Workstation, MS Windows 95/98, Windows 200 тощо, вбудована підтримка однорангових мереж. Тому, для встановлення однорангової мережі додаткове програмне забезпечення не потрібно, а для об’єднання комп’ютерів застосовується звичайна кабельна система.

Однорангова комп’ютерна мережа знаходить застосування там, де:

• кількість користувачів не перевищує 1015 осіб;

• користувачі розташовані компактно;

• питання захисту даних не критичні;

• в досяжному майбутньому не планується розширення структури, отже, і мережі.

Хоча однорангові мережі цілком задовольняють потреби невеликих фірм, виникають ситуації, коли їхнє застосування може бути невиправданим. У цих мережах захист передбачає встановлення паролю на ресурси, які поділяються. Централізовано управляти захистом в одноранговій мережі досить складно, тому що:

• користувач встановлює його самостійно;

• спільні ресурси можуть знаходитися на всіх ПК.

Така ситуація – загроза для всієї мережі. Крім того, користувачі можуть взагалі не встановлювати захист. Якщо питання захисту для організації принципові, то такі мережі застосовувати не рекомендується.

Крім того, у таких мережах кожен персональний комп’ютер працює як робоча станція і як сервер, тому користувачі повинні мати достатній рівень знань, щоби працювати і як користувачі, і як адміністратори свого комп’ютера.