book03

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

• прискорювачем підприємницького процесу завдяки активному пошу-

ку та реалізації ефективних форм і методів залучення нових економічних агентів у підприємницьке середовище. Саме в цьому напрямку повинно розвиватися державне регулювання підприємництва в Україні.

Мікроекономічна політика в умовах перехідної національної еконо-

міки – це система заходів з боку держави, спрямованих на становлення і розвиток підприємництва, ринкових структур і відповідних інститутів, які визначають нові умови відтворення на рівні підприємства (фірми), обсяг і структуру споживчого попиту.

Складовими державного регулювання мікрорівня національної еконо-

міки виступають: роздержавлення і управління процесами приватизації;

антимонопольна політика і створення конкурентного середовища; формування ринкової інфраструктури; сприяння розвитку малого і середнього бі-

знесу; формування дієвого організаційно-господарського механізму крупного підприємництва; вплив на процеси відтворення на рівні підприємства

(фірми) і підтримка інноваційної компоненти підприємництва; управління державним сектором економіки; політика доходів і діяльність, що забезпе-

чує споживання і нагромадження.

Мікроекономічна політика здійснюється за допомогою прямих і непря-

мих методів. Непряме державне регулювання (податково-бюджетна, гро- шово-кредитна, амортизаційна, зовнішньоекономічна політика тощо) по-

винно сприяти посиленню господарської самостійності й активності підприємств, створенню рівних для всіх умов господарювання. Пряме держа-

вне регулювання, напрямки та інструменти якого представлені на рисунку 4.5., стримує ринкову саморегуляцію, але воно є необхідним у кожній рин-

ковій системі.

Пряме державне регу-

лювання

89

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Рис. 4.5. Пряме державне регулювання підприємництва.

Важливим елементом мікроекономічної політики є зміна соціально-

економічної структури через роздержавлення і приватизацію. Метою роздержавлення є прискорене створення потрібних для повноцінної ринкової економіки різноманітних суб’єктів підприємницької діяльності, ліквідація майнової монополії держави у підприємницьких відносинах.

Роздержавлення передбачає: ліквідацію диктату плану,

централізованого розподілу ресурсів; комерціалізацію діяльності державних підприємств (запровадження принципу самостійного господарювання); демонополізацію виробництва і розвиток конкуренції;

приватизацію державної власності, тобто її перехід у недержавні форми (приватна, індивідуальна, кооперативна, колективна, акціонерна, змішана).

Приватизація в Україні підпорядкована трансформації командноадміністративного типу національної економіки у змішану економіку рин-

кового типу. Способи приватизації: 1) викуп об’єктів малої приватизації; 2) продаж на аукціоні; 3) продаж за некомерційним конкурсом; 4) продаж за комерційним конкурсом; 5) продаж за конкурсом з відтермінуванням платежу; 6) викуп державного майна підприємства згідно з альтернатив-

ним планом приватизації; 7) викуп державного майна, зданого в оренду з викупом; 8) продаж акцій відкритих акціонерних товариств.

Антимонопольна політика включає два аспекти: демонополізацію і регулювання діяльності підприємницьких монополій. Метою антимонопо-

льної політики є створення ринкового середовища та сприяння конкурен-

ції. Рівень монополізації перехідної національної економіки значно вищий ніж у державах з розвинутою ринковою економікою. В Україні у 2002 р. майже половину промислового виробництва забезпечували 100 найкруп-

ніших підприємств, а у переробній промисловості частка 100 найкрупніших підприємств складала 48,6 % ( у США в 1992 р. – 31,8 %).

Перехід до сучасної змішаної ринкової економіки означає формування ринкових структур, які класифікуються за коефіцієнтами концентрації

CR 1, CR 3, CR 5 (ринкові частки одного, трьох, п’яти найкрупніших учасників ринку). Згідно з методикою Антимонопольного комітету України,

монополістом вважається фірма, частка ринку якої перевищує 35 % (CR 1> 35 %, CR 3> 50%, CR 5>70%). Обсяг пропозиції продукту на ринку (обсяг

90

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

ринку) визначається як сума випуску певного продукту вітчизняними ви-

робниками (за мінусом експорту) і обсягу його імпорту. Відповідно, частка ринку – відношення випуску продукту фірмою, без урахування експор-

ту, до обсягу ринку. За ступенем концентрації в Україні сформовані такі види ринкових структур:

чиста монополія. Частка ринку становить приблизно 100%, здійсню-

ється ефективне блокування проникнення на ринок інших фірм ;

домінуючі фірми. Частка ринку - від 50 до 90%, значні перепони для проникнення в галузь, і можливість самостійно здійснювати цінову політику;

обмежена олігополія. Коефіцієнт концентрації для 4-х фірм до 60%, значні бар’єри проникнення у галузь, наявність стратегічної поведінки;

ефективна конкуренція. Коефіцієнт концентрації менше 35%, незна-

чні перепони для проникнення на ринок, відсутність змов;

досконала конкуренція. На ринку діють понад 100 дрібних фірм, жо-

дна з яких не займає більше 1% ринку, відсутні бар’єри для входження у галузь.

За оцінкою Антимонопольного комітету України, частка монопольного сектора складає біля 40% (для порівняння, в економіці США превалює ефективна конкуренція, а частка монопольного сектора становить приблизно 35%) і представлена підприємствами гірничо-металургійного комплек-

су, транспортуванням газу та електроенергії, телефонним зв’язком загального користування, системою водопостачання і опалення, залізничним транспортом тощо. Галузі легкої та харчової промисловості (з великою часткою акціонерних та колективних підприємств) наближаються переважно до олігополістичної структури. Сфери побутових послуг, громадського харчування, роздрібної торгівлі тяжіють до створення ринків ефективної кон-

куренції.

Політика демонополізації спрямована на: 1) зниження ступеню моно-

полізації ринку і дотримання антимонопольного законодавства; 2) захист інтересів підприємців від зловживань монопольним становищем

(нав’язування контрагенту нерівноправних умов у договорах, обмеження виробництва та встановлення монопольних та дискримінаційних цін, ство-

рення перепон для входження на певний ринок тощо); 3) захист суб’єктів підприємництва від дискримінації органами влади і управління та від не-

добросовісної конкуренції.

91

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Вантимонопольній політиці використовуються наступні інструменти:

-регулювання злиття фірм, якщо воно призводить до перевищення їхньої сукупної частки ринку 35 %;

-введення штрафних санкцій і примусове роз’єднання фірмимонополіста при наявності зловживань монопольною владою;

-тарифне регулювання імпорту та експорту товарів;

-державні замовлення і контракти;

-введення стандартів і показників якості товарів;

-у процесі регулювання діяльності підприємницьких, природних моно-

полій – обмеження рівня цін і тарифів, введення граничних нормативів рентабельності, запровадження лінійних та нелінійних цін.

Антимонопольна політика має певні економічні обмеження. Йдеться,

насамперед, про негативний вплив цінового регулювання діяльності під-

приємницьких монополій. Запровадження граничних нормативів рентабельності спричинює підвищення цін, скорочення пропозиції у довгому пе-

ріоді. Граничний норматив рентабельності передбачає пряму залежність між прибутком і собівартістю продукції: якщо відношення прибутку до со-

бівартості в ціні товару перевищує встановлений норматив, до підприємст- ва-порушника запроваджуються штрафні санкції. В короткому періоді по-

дібні заходи супроводжуються обмеженням монопольної влади. Рисунок 4.6. показує, що в короткому періоді при встановленні граничного норма-

тиву рентабельності ціна монополіста Р3 (відповідно до правила MR = MC) знижується до Р2, а обсяг виробництва відповідно зростає до Q2.

92

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Рис.4.6. Цінове регулювання діяльності підприємницької монополії

З метою максимізації прибутку поступово підприємство-монополіст підвищує витрати на виробництво продукції. Рисунок ілюструє цю динамі-

ку зсувом кривої середніх витрат до рівня АС2, що призводить до підвищення регульованої ціни з Р2 до Р4 (вищої за максимально можливу ціну монополіста Р3 без цінового регулювання) і скорочення випуску до Q4 (нижче мінімально можливого рівня пропозиції Q3 без цінового регулю-

вання).

Таким чином, використання цінового регулювання діяльності підпри-

ємницької монополії за межами природної монополії можливо лише в умовах вкрай високого ступеню ринкової концентрації, коли всі інші засо-

би антимонопольної політики не можуть ефективно зменшити втрати суспільства від зловживань монопольною владою.

В цілому державне регулювання підприємницьких монополій не може повністю ліквідувати збитки суспільства від монополії, які мають наступні форми прояву: нав’язування однобічних умов взаємного обміну, застосування цінової дискримінації, неефективний розподіл ресурсів і бюджетних коштів за рахунок штучного утримання статусу природного монополіста, асиметрія ринкових сигналів і блокування дії конкурентного цінового ме-

ханізму.

Державне регулювання діяльності малого бізнесу є системою економіч-

ного, правового, соціального і організаційного забезпечення державою сприятливих умов для його розвитку.

До елементів системи державного регулювання малого підприємниц-

тва відносяться: правове забезпечення; фінансова підтримка; інформаційне забезпечення; підготовка і підвищення кваліфікації підприємців, мене-

джерів і робітників; сприяння зовнішньоекономічній діяльності. Особливого значення набуває сприятлива податкова політика, оскільки існує різниця в реальному податковому тягарі для підприємств різного масштабу. Малий бізнес об’єктивно переміщується у спрощену систему оподаткування, тому що у загальній системі оподаткування на нього припадає відносно більший тягар, ніж на підприємства великого бізнесу. Це загальносвітова тенденція

– якщо ставки оподаткування лінійні, навантаження на великий бізнес від-

93

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

носно менше. Стандартними інструментами податкового стимулювання малого підприємництва виступають пільгове оподаткування, введення спрощеної системи оподаткування, звільнення дрібних підприємств від сплати податків в перші роки діяльності. В Україні після введення у 2000 р. єдиного податку вдвічі збільшилась кількість підприємців за раху-

нок виходу з тіні вже існуючих. Суттєвим напрямком державної підтримки малого підприємництва є створення дієвої системи його фінансування,

кредитування і страхування, елементи якої представлені рисунком 4.7.

Шляхи сприяння розвитку малого підприємництва:

Фінансово-кредитна підтримка

Рис. 4.7. Шляхи сприяння розвитку малого підприємництва

Головними напрямками державного регулювання споживчого попи-

ту є:

- розробка і реалізація суспільних механізмів, що встановлюють соціальні межі споживчого ринку (екологічні стандарти, норми якості, споживчі сертифікати товарів і послуг споживчих товариств, альтернативних марке-

тингових і рекламних служб); - орієнтація споживчої сфери на забезпечення соціальних пріоритетів за

допомогою різних форм соціального контролю, в тому числі організацій споживачів ( наприклад, у формі прямих зв'язків споживачів і виробників -

споживчої кооперації, об'єднань споживачів для спільного користування тими або іншими товарами); - структурна перебудова споживчого ринку (орієнтація на задоволення

потреб конкретних соціальних груп. Мова йде, наприклад, про доступність основних продуктів харчування і технічно складних товарів народного

94

Глава 4. МІКРОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

споживання або основних видів утилітарних послуг для всіх соціальних груп населення); - формування системи соціальної підтримки осіб з низьким рівнем дохо-

дів і раціональної структури споживчого бюджету.

Основні терміни та поняття

Підприємництво, підприємство, фірма, маркетинг, одноосібне воло-

діння, партнерство, корпорація, фінансово-промислова група, комерційний розрахунок, домогосподарство, роздержавлення, приватизація, антимоно-

польна політика, демонополізація, ринкова структура, чиста монополія, домінуючі фірми, обмежена олігополія, ефективна конкуренція, досконала конкуренція, коефіцієнт концентрації ринку, природна монополія, обмеження нормативу рентабельності, мале підприємництво.

Контрольні та дискусійні питання

1.Охарактеризуйте мікрорівень національної економіки.

2.Що таке підприємницьке середовище? Субординуйте поняття: рин-

кове, підприємницьке і конкурентне середовище.

3. Якою Ви бачите роль малих і середніх підприємств у перехідній наці-

ональній економіці, і в чому полягають труднощі їх діяльності?

4.. Які фактори впливають на формування поведінки споживача в пере-

хідній національній економіці?

5. Чим обумовлений високий ступінь монополізації перехідної національ-

ної економіки?

6. Охарактеризуйте ефекти цінового регулювання підприємницьких мо-

нополій.

7. Використовуючи рисунок 4.4., поясніть, як зміниться величина про-

позиції фірми-монополіста при законодавчій фіксації ціни на його продук-

цію на рівні Р1 при умові AVCmin < P1.

95

Глава 5. МЕЗОРІВЕНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

9.Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-

економічного розвитку: Монографія / За ред. З. С. Варналія. –

К.: Знання України, 2005. – 498 с.

10.Регіональне управління: Навчальний посіб. / Л. М. Зайцева, С. М.

Серьогін, Н. Й. Коніщева та ін., за наук. та заг. ред. Л. М. Зайце-

вої: – Д.: ДФ УАДУ, 2000. – 240 с.

11. Регіональна економіка: Навчальний посібник / За ред.

Я. Б. Олійника. – К.: КНТ, 2007. – 444 с.

12.Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник /

С. І. Дорогунцов, Т. А. Заєць, Ю. І. Пітюренко та ін.; За заг. ред. С. І.

Дорогунцова. – К.: КНЕУ, 2005. – 635 c.

13.Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч.

посібник / Є. П. Качан, Т. Є. Царик, Д. В. Ткач та. ін.; За ред.

Є. П. Качана. – К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2005. –

364c.

14.Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика:

Підручник. – К.: Вікар, 2006. – 396 с.

15.Топчієв О. Г. Теоретичні основи регіональної економіки. – К.:

Вид-во УАДУ, 1997. – 98 с.

5.1.Суспільно-географічне районування

та адміністративно-територіальний устрій України

Економічне районування як метод наукового дослідження та регу-

лювання територіальної організації господарства являє собою поділ тери-

торії країни на окремі таксони – райони, що відповідають ознакам специ-

фіки і цілісності. Воно проводиться, виходячи з об'єктивних закономірнос-

тей територіального поділу праці, формування територіальних соціально-

економічних комплексів різних масштабів і структури, необхідності збе-

реження екологічної рівноваги та гармонійного розвитку економіки і куль-

тури району.

Прийнято виділяти інтегральне районування, яке охоплює госпо-

дарство в цілому, а саме – виробничу та невиробничу сфери економічної

97

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА: НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

діяльності у їх єдності, та галузеве районування. Галузеве економічне ра-

йонування розмежовує території, виходячи з якоїсь однієї ознаки, тобто районується одна галузь або декілька взаємопов'язаних галузей.

Інтегральне районування країни базується на територіальних соціа-

льно-економічних комплексах різних ієрархічних рівнів та різного ступеня сформованості. Відповідно до цього можна виділити кілька ієрархічних рі-

внів районування: макро-, мезота мікрорайонування.

Макрорайонування передбачає поділ території на основні економіч-

ні райони та є важливим чинником територіальної організації влади та управління господарством країни. Воно завжди проводиться відповідно до певних цілей розвитку держави, тобто є цільовим або проблемно орієнтов-

ним. Одна із задач районування – забезпечити керованість розвитку дер-

жави. Підґрунтям такого поділу об’єктивно виступає територіальний поділ праці, який склався історично.

Макрорайонування – це науково обґрунтоване виділення за певними ознаками окремих територій країни або країн, що історично склалися або формуються в процесі розвитку продуктивних сил і об’єктивно відбива-

ють територіальний поділ праці.

Макрорайони служать основою для складання довгострокових про-

гнозів розвитку і розміщення продуктивних сил, програм соціально-

економічного розвитку районів, формування загальнодержавних баз про-

мислового чи сільськогосподарського виробництва, які не можуть бути сформовані в межах тільки однієї адміністративної області.

Мезорайонування охоплює господарські комплекси адміні-

стративних областей, Автономної Республіки Крим, а також великі агло-

мерації. Об'єктивною основою цього районування виступає територіаль-

ний поділ праці як у масштабах країни, так і в масштабах основних еконо-

мічних районів. Саме на рівні мезорайонів в Україні здійснюється управ-

ління регіональним розвитком, оскільки на обласному рівні сформовано систему регіональних органів управління та місцевого самоврядування. На цьому рівні розробляються прогнози, програми та плани соціально-еко-

номічного розвитку регіонів.

98