Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Diplom (Управління персоналом і економіка праці).docx
Скачиваний:
11
Добавлен:
19.02.2016
Размер:
383.61 Кб
Скачать

3.3. Шляхи удосконалення державного регулювання попиту на робочу силу

Ринок праці не здатний до абсолютного саморегулювання у зв’язку з безліччю об’єктивних процесів, які на нього впливають, а також конфлікту інтересів найманих працівників та роботодавців. Проаналізувавши показники ринку праці Житомирської області, ми дійшли висновку, що в співвідношенні між попитом та пропозицією існує досить значний дисбаланс, тобто кон’юнктура є праценадлишковою, що обумовлює необхідність державного втручання, яке повинно бути направленим на створення робочих місць і підвищення попиту на робочу силу.

Низький попит на робочу силу зумовлений скороченням чисельності працюючих майже усіх галузях через занепад більшості підприємств області, низькою економічною активністю суб’єктів ЄДРПОУ уповільнення процесів ринкового реформування, не сформованість мотиваційної політики держави щодо створення та розвитку малих підприємств та невикористання наявних ресурсів. Таким чином бути пріоритетними напрямками державного регулювання попиту на робочу силу в Житомирській області повинно бути:

– створення умов для розвитку підприємств малого та середнього підприємництва;

– створення умов для розвитку сільського господарства, яке б забезпечувало потреби населення у сільськогосподарській продукції, а промисловість – сировиною;

– підтримка одноосібних господарств.

Малий бізнес відіграє найважливішу роль у розвитку як самого регіону так і держави в цілому, формує культуру підприємництва, забезпечує створення робочих місць та збільшує базу оподаткування. Саме тому держава повинна звернути увагу на проблеми збалансування фінансової політики, реформування податкової політики в бік стимулювання розвитку даного бізнесу, формування ринкової інфраструктури як стимулюючого фактора розвитку та підтримки малих підприємств.

Поряд з соціально-економічною значущістю, малий бізнес має низький ступінь життєздатності та є найбільш вразливим до таких явищ як інфляція, обмеженість фінансових ресурсів, конкуренція великих корпорацій. Як свідчить вітчизняний досвід, малі підприємства є нестійкими, протягом перших п’яти років свого існування 50–70% банкрутує.

Практичний досвід застосування спрощеної системи оподаткування має достатньо підстав говорити про його позитивний вплив цього режиму оподаткування на сектор малого підприємництва, однак він потребує деяких доопрацювань. Шляхами вдосконалення спрощеної системи оподаткування малого підприємництва можуть бути закріплення спрощеної системи оподаткування шляхом прийняття спеціального закону, що вже зроблено на сьогодні, однак потребує доопрацювань, враховуючи інтереси і пропозиції широкого кола малих підприємств; здійснення індексації єдиного податку та обсягу виручки від реалізації продукції з урахуванням рівня інфляції; визначення критерієм застосування спрощеної системи оподаткування чистого доходу замість виручки від реалізації продукції; зміна переліку податків і зборів. Які входять до складу єдиного податку.

Зміни законодавства с сфері оподаткування повинні проводитися поетапно паралельно проводячи роз’яснювальну роботу. А також важливим шляхом виступає повне зняття податків на 5 –10 років, з суб’єктів підприємницької діяльності зайнятих у сільському господарстві, тваринництві, що допоможе відродити та розвинути дану галузь. Тобто податки все ж таки повинні нараховуватись, але надходити не до бюджету, а ціленаправлено спрямовуватись на забезпечення технічної бази. Однак це потребує контролю з боку держави. У разі, якщо підприємство допустило нецільові витрати, тобто ці кошти направлені не на розвиток технічної бази, а на споживання, то воно повинно буде сплатити до бюджету штраф у розмірі 200% нецільових витрат.

Також для сільськогосподарських підприємств необхідно запровадити надання довготермінових кредитів за ставкою 3–5% на розвиток технічної бази. Механізм надання таких кредитів повинен проводитися наступним чином: підприємство погашає тіло кредиту та сплачує відсотки за кредит у повному обсязі по ставці банка-кредитора, а потім держава повертає підприємцю різницю між ставкою банку та спеціальною ставкою для сільськогосподарських підприємств. Даний механізм допоможе забезпечити контроль з боку держави за ціле направленістю використання коштів.

Таким чином, дані заходи підвищать рентабельність та конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств за рахунок удосконалення технічної бази та скорочення витрат, допоможуть постійно розширювати масштаби самого підприємства, що безпосередньо вплине на створення нових робочих місць.

Як ми вже зазначали раніше, сільськогосподарська галузь та переробна промисловість тісно пов’язані між собою, так як сільське господарство забезпечує промисловість сировиною, промисловість же в свою чергу створює необхідність розвитку рослинництва та тваринництва. Так, вирощування певних культур, існування ферм та підприємств, які б могли переробити дану продукцію в одному регіоні, дозволить знизити собівартість кінцевої продукції та збільшить рентабельність самого підприємства. Це вплине на конкурентоспроможність підприємств і дасть можливість розширити ринки збуту, здійснювати експорт товарів. Розширення ринків збуту обумовить необхідність збільшення обсягів виробництва промисловості, а це знову ж таки потягне за собою потребу в збільшенні обсягів виробництва сільськогосподарської продукції. Все це сприятиме синергетичному ефекту у створені робочих місць.

Крім того, створення робочих місць в сільському господарстві, пожвавлення трудової активності, покращить рівень життя в селах та обумовить створення об’єктів інфраструктури, це і школи, і дитячі садки, і заклади ремонтно-побутового обслуговування, перукарні, магазини, розважальні комплекси, які знову ж таки створять нові робочі місця.

Однак паралельно необхідно створювати також умови для відновлення та розвитку підприємств переробної промисловості. Для цього держава також повинна надавати певні дотації, створювати податкові умови та надавати пільгові кредити, за механізмом, який був запропонований для розвитку сільського господарства, однак на більш тривалий термін, так як створення та розвиток промислових підприємств потребує більших фінансових та ресурсних затрат. Також існує досить значна проблема не конкурентоспроможності нашої продукції в порівнянні з іноземними, це призводить до зменшення попиту на неї, а відповідно і на робочу силу. Саме тому держава в цей період повинна максимально захистити національного товаровиробника за рахунок встановлення імпортних обмежень, а також забезпечити сприятливий інвестиційний клімат, який дозволив би залучити додаткові кошти для розвитку підприємництва.

Пріоритетними напрямками в рослинництві Житомирської області повинно бути льонарство, вирощування плодово-овочевих культур, цукрових буряків, так як в області наявні всі ресурси по вирощуванню даних видів рослин, а також існують заводи та комбінати, які б могли переробити цю продукцію.

Особливу увагу слід звернути на льонарство, так як ця галузь в останні роки занепадає внаслідок збиткового виробництва льонотрести. В результаті проведених розрахунків встановлено, що зростання рівня конкурентоспроможності льонотрести головним чином відбуватиметься за рахунок підвищення урожайності, сортономеру трести та ціни реалізації. Зокрема, за умов удосконалення організації виробництва та управління, застосування новітніх технологій вирощування льону-довгунця, оновлення матеріально-технічної бази тощо урожайність льонотрести може зрости до 28,36 ц/га, сортономер трести також матиме тенденцію до зростання з 0,71 до 1,03, що відповідно сприятиме підвищенню ціни реалізації та конкурентоспроможності продукції.

Для досягнення належного рівня конкурентоспроможності льонопродукції Житомирщини важливим є розробка та впровадження стратегії розвитку льонопромислового підкомплексу. Основними пріоритетними напрямами стратегії вбачаються: створення конкурентного середовища на внутрішньому ринку, активізація інноваційно-інвестиційних процесів розвитку галузі, забезпечення оптимальної місткості та стійкості внутрішнього ринку льонопродукції, стабілізація обсягів виробництва льонопродукції тощо. Це дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності льонопродукції на внутрішньому ринку та стане запорукою успішного виходу вітчизняних льоносіючих підприємств на зовнішній ринок. Таким чином державними заходами щодо підтримки льонарства в Житомирській області мають бути:

– надання фінансової підтримки за гектар посіву 2 тис. грн. за рахунок коштів обласного бюджету;

– сприяння інвесторам у залученні інвестиційних коштів при виробництві льонопродукції та для відновлення льонопереробних заводів;

– створення на базі ТОВ «Агро-Союз» Новоград-Волинського району та ТОВ «Ємільчино-льон» Ємільчинського району насінницьких господарств;

– розроблення в кожному льонарському господарстві технологічних карт по вирощуванню льону з урахуванням впровадження ресурсозберігаючих технологій вирощування і його збирання за рахунок диференційованого обробітку грунту, локального способу внесення міндобрив, інтегрованої системи захисту рослин від шкідників і хвороб, рулонної технології збирання трести і роздільної технології збирання насіння, реалізації врожаю за схемою „поле-завод”.

Що ж до буряківництва за період з 2004 по 2010 роки площі під цукровими буряками по всіх категоріях господарств зменшились із 29 тис .га до 13,1 тис. га або на 54%. Значне зменшення площ відбулося в особистих селянських господарствах із 10,2 тис. га у 2004 році до 1,2 тис. га в 2010 році або у 12 разів. Це пов’язано з:

– необґрунтованою ціновою політикою держави на цукросировину та цукор в попередніх роках;

– скороченням обсягів виробництва та реалізації цукру квоти;

– відсутністю належної державної фінансової підтримки виробників цукросировини;

– високозатратним механізмом вирощування цукрових буряків;

– недостатністю інвестування розвитку галузі.

Отже, основні завданнями та заходами з вирішення проблем повинно бути:

– розширення площ посіву цукрових буряків;

– укладання договорів із особистими селянськими господарствами щодо вирощування цукрових буряків;

– створення бурякосіючим господарствам умов для придбання нових машин і механізмів (фінансовий лізинг);

– розроблення в усіх бурякосіючих господарствах технологічних карт з виробництва цукрових буряків та дотримання науково-обгрунтованої технології їх вирощування.

Що до овочівництва та садівництва, то тут понад 90% площ овочевих та садових культур в області сконцентровано в особистих господарствах населення. Внаслідок високої праце- і ресурсомісткості виробництва овочівництво технологічно не забезпечує достатньої рентабельності. Переміщення посівних площ овочів за останні роки в особисті селянські господарства і на дачні ділянки з середнім розміром 2–3 сотки призвело до деконцентрації посівів, значного зростання витрат виробництва, зниження продуктивності. Отож пріоритетними напрямками держави у розвитку даної сфери має бути:

– складання технологічних проектів із науково-обгрунтованою нормою внесення органічних та мінеральних добрив, інтегрованою системою захисту садів;

– проведення тендерів по закладці нових садів;

– сприяння створенню на базі СФГ «Каленюк» Попільнянського, СФГ «Сонячний пагорб» та СТОВ «Млинище» Житомирського, П(О)СП «Малинівське» Малинського районів спеціалізованих насінницьких господарств з виробництва насіння овочевих культур;

– створення умов інвесторам для залучення інвестицій в овочівництво;

– сприяння будівництву сучасних овочесховищ;

Природно-кліматичні умови Житомирщини, зокрема, наявність значних площ природних сіножатей і пасовищ, висока щільність порівняно з іншими зонами сільського населення, сприятливі умови для розвитку тваринництва, зростання попиту на тваринницьку продукцію, висока частка приватного сектору є важливою передумовою розвитку кормовиробництва. Разом із тим, рівень обсягів виробництва кормів не відповідає потребам розвитку тваринництва. Якщо в 2004 році було вироблено 430 тис. т кормових одиниць, то в 2010 – 390 тис. т. На зимово-стійловий період 2010–2011 років сільгосппідприємствами заготовлено 22,2 центнери кормових одиниць на одну умовну голову, що складає 98% від потреби. Проблемними питаннями вирощування кормових культур є натсупні:

– скорочення поголів’я великої рогатої худоби, що призвело до порушення структури посівних площ (кормові культури займають 18–20% при оптимальній нормі 25–27%);

– недостатня кількість насіння кормових культур, зокрема багаторічних бобових та злакових трав;

– потребують залуження 35 тис. га природних кормових угідь;

– відсутні короткоротаційні кормові сівозміни;

– незбалансованість кормів у раціоні тварин внаслідок порушення співвідношення між грубими, соковитими та концентрованими кормами через нестачу в структурі кормового клину коренеплодів та зернобобових культур. Вирішити ці проблеми держава може за допомогою наступних заходів:

– запровадження інноваційних проектів енергозберігаючих технологій вирощування та переробки кормів із залученням інвестиційних коштів;

– проведння оновлення кормозбиральної техніки за рахунок здешевлених кредитів, на умовах фінансового лізингу та 30-відсоткового відшкодування;

– організація у кожному господарстві розробки технологічного проекту зеленого конвейєра з набором зернобобових, олійних та хрестоцвітих культур;

– створення на базі СТОВ «Урожай» Бердичівського району, П(О)СП «Малинівське» Малинського району, ТОВ «Укрлитнасіння» та СФГ «Сонячний пагорб» Житомирського району спеціалізовані насінницькі господарства з виробництва високорепродукційного посівного матеріалу кормових культур.

За останні шість років відбулося різке зменшення поголів’я великої рогатої худоби. Спостерігається переміщення обсягів виробництва продукції та поголів’я худоби з сільгосппідприємств до особистих селянських господарств. Як наслідок, у 2010 році у сільгосппідприємствах налічувалося 35,6 тис. корів, тоді як в особистих селянських господарствах – 106,8 тис. голів, у населення виробляється близько 85% молока, на сільськогосподарських підприємствах – лише 15%. Основними причинами цього є:

– домінування стихійних процесів на ринку молока і молокопродуктів;

– застаріле технічне обладнання тваринницьких ферм і комплексів, що призводить до підвищених витрат на їх обслуговування;

– відсутність підтримки інтегрування виробництва, переробки і реалізації молочної продукції, що посилює диспаритет міжгалузевих цін.

–  відсутність зацікавленості товаровиробників займатися виробництвом молока через низькі реалізаційні ціни;

– низька забезпеченість тварин високоякісними кормами;

– розукомплектування (70–80%) тваринницьких приміщень, ферм та комплексів, частина яких не підлягає ремонту та оновленню;

– погіршення генетичного стану худоби;

– недотримання технології осіменіння тварин в особистих селянських господарствах, вирощування ремонтного молодняку на сільгосппідприємствах;

– відсутність у більшості сільгосппідприємств обліку продуктивності та походження тварин.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

– реконструкція існуючих тваринницьких приміщень та будівництво нових комплексів з виробництва молока.

– створення умов інвесторам для реалізації інвестиційних проектів по молочному скотарству;

– розроблення в усіх сільськогосподарських підприємствах, які спеціалізуються на молочному скотарстві, технологічних карт виробництва молока залежно від економічних можливостей господарств, зокрема, по безприв’язному утриманню корів і ремонтних телиць з відпочинком: на глибокій довгонезмінюваній солом’яній підстилці; на змінюваній солом’яній підстилці; у боксах.

Природно-кліматичні умови більшої частини області сприяють розвитку м’ясного скотарства. Виробництвом м’яса великої рогатої худоби у даний час займається 121 господарство, із яких статус племінних заводів мають 6, племінних репродукторів 7 господарств. В останні роки в області спостерігається тенденція різкого скорочення м’ясного поголів’я великої рогатої худоби. З 2004 року до рівня 2010 року поголів’я великої рогатої худоби м’ясного напряму продуктивності скоротилось на 3,7 тис. голів (33%).

Проблемні питання:

– скорочення чисельності поголів’я, в тому числі маточного, втрата генетичного потенціалу напрацьованого селекціонерами області, низькі показники відтворення та м’ясної продуктивності тварин;

– низька рентабельність вирощування великої рогатої худоби м’ясного напрямку, що змушує сільгоспвиробників скорочувати наявне поголів’я;

– недотримання технології вирощування великої рогатої худоби;

– невідповідність породного складу м’ясної худоби, яка вирощується в різних природно-кліматичних зонах області.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

– застосування трирівневого циклу виробництва яловичини:

– перший – репродуктивне стадо для одержання та вирощування телят (система корова-теля);

– другий – вирощування ремонтного, племінного молодняку;

– третій – дорощування і відгодівля надремонтного молодняку, виділеного для виробництва м’яса;

– розроблення кожним господарством технологічних карт з виробництва яловичини з урахуванням обов’язкових зимово-весняних турових отелів (лютий-квітень); парування (осіменіння) маточного поголів’я (травень-10липень); штучного осіменіння корів і природного парування ремонтних телиць у племінних та товарних господарствах; утримання телят до 6–8 місячного віку на вільному підсосі в пасовищний і режимному в зимовий періоди; використання культурних та природних пасовищ без підгодівлі концентрованими кормами маточного поголів’я в літній період та дешевих соковитих і грубих кормів узимку з включенням концентрованих кормів до 20%; безприв’язного утримання маточного поголів’я, ремонтного та відгодівельного молодняку на глибокій підстилці з вільним виходом на вигульно-кормові майданчики взимку, пасовищне утримання всього поголів’я;

– застосування найбільш ефективного підходу в розвитку м’ясного скотарства – промислове та поглинальне схрещування маточного поголів’я з плідниками м’ясних порід;

– налагодження взаємовигідної системи економічних відносин між виробниками, переробниками і реалізаторами яловичини (одержання кожним із учасників інтегрованих формувань однакової суми прибутку на вкладений капітал з урахуванням терміну його обороту);

– фінансова підтримка існуючих та створення нових фермерських господарств сімейного типу (шляхом практичної реалізації розроблених в обласній державній адміністрації бізнес-планів) за рахунок коштів обласного бюджету;

– створення умов для залучення коштів іноземних та вітчизняних інвесторів для розведення поголів’я великої рогатої худоби м’ясного напрямку;

– розширення інфраструктури мережі сервісних послуг у селекції та відтворення худоби, заготівлі, переробки та реалізації продукції м’ясного скотарства.

Чисельність поголів’я свиней в усіх категоріях господарств станом на 01.01.11 становила 217,8 тис. голів, що на 4,2 тис. голів (1,9%) більше від рівня 2004 року, із яких 73% утримувалось в особистих селянських господарствах.

Характерною рисою галузі є те, що вона функціонує у надзвичайно великому діапазоні – від промислового до натурального виробництва, а тому потребує окремого підходу до різних форм підприємств. Ринок продукції свинарства характеризується незбалансованістю попиту і пропозиції, нестабільністю закупівельних цін, низьким рівнем внутрішнього споживання, а також недостатньо розвинутою виробничою інфраструктурою, що також негативно відображається на ефективності ведення галузі.

Проблемні питання:

– примітивні технології виробництва свинини у неспеціалізованих сільгосппідприємствах та особистих селянських господарствах;

– низька продуктивність маточного поголів’я;

– низька економічна ефективність виробництва свинини у неспеціалізованих сільгосппідприємствах;

– недостатня кількість високотоварних спеціалізованих підприємств;

– відсутність інтегрованої системи між виробниками сировини та її переробниками;

– відсутність фермерських господарств у розвитку племінного та репродуктивного свинарства.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

– створення умов для забезпечення нарощування чисельності свиней;

– розроблення технологічних карт вирощування свинини в спеціалізованих свинарських господарствах;

– налагодження селекційно-племінної роботи та створення чіткої системи виробництва свинини від народження до заключної відгодівлі з урахуванням: запровадження двопорідного промислового схрещування в невеликих товарних; забезпеченні повноцінними комбікормами;

– поглиблення інтеграції підприємств, що займаються виробництвом і переробкою продукції;

– створення умов для залучення інвестицій у високотоварне спеціалізоване виробництво;

– нарощування поголів’я генетичного потенціалу, продуктивності та обсягів виробництва якісної продукції свинарства у фермерських та особистих селянських господарствах шляхом створення племінних фермерських господарств та забезпечення населення племінним репродуктивним молодняком свиней для вирощування та створення репродукторів по забезпеченню їх трьохпородним гібридним молодняком для відгодівлі.

Чисельність поголів’я птиці по всіх категоріях господарств станом на 1 січня 2011 року складає 5,5 млн. голів, що на 0,2 млн. голів або на 4,4% більше від показника попереднього року. За 2010 рік вироблено 489,3 млн. яєць, що на 10 млн. штук (2,1%) більше, ніж у попередньому році. Галузь в основному зорієнтована лише на виробництво яєць. Виробництво м’яса птиці залишається збитковим.

Проблемні питання:

– відсутність спеціалізованих господарств з відгодівлі птиці;

– відсутність підтримки розвитку галузі за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів;

– низький рівень залучення інвестицій в організацію робот спеціалізованого високотоварного виробництва продукції птахівництва, особливо з виробництва м’яса птиці.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

– нарощування чисельності поголів’я (реалізація інвестиційного проекту з будівництва птахофабрики з виробництва племінних яєць у с. Великі Нізгірці Бердичівського району);

– створення умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій;

– створення умов для відродження функціонуючих та будівництва нових птахокомплексів з виробництва та переробки продукції птахівництва;

– створення умов для розвитку внутрішнього ринку продукції птахівництва, розширення взаємовигідних зв’язків із споживачами, організації фірмової торгівлі;

Що до переробної промисловості в Житомирської області, то тут як і в сільському господарстві спостерігаються негативні тенденції. Так, до 2009 року в області нараховувалося 6 цукрових заводів, спроможних переробити за добу майже 12 тис. тонн цукрових буряків. Упродовж 2003– 2006 років цукрозаводами щороку вироблялося від 58 до 94 тис. тонн цукру.

Область стабільно забезпечувала потреби населення та промисловості цукром власного виробництва. Відсутність у 2007–2009 роках сприятливих умов для розвитку бурякоцукрової галузі призвела до втрати інтересу у відновленні виробничої діяльності цукрових заводів. Протягом двох останніх років здійснювались неодноразові спроби знищення обладнання цукрозаводів області. Як наслідок, у 2009 році був демонтований на металобрухт Іванопільський цукровий завод, який здійснював виробничу діяльність понад 100 років.

Через низьку рентабельність виробництва цукрових буряків окремі бурякосіючі господарства відмовилися від вирощування цієї культури. У зв’язку з недостатньою кількістю сировини, останніх три роки виробництво цукру в області здійснюють лише два підприємства – ВАТ «Цукровий завод ім. Цюрупи» та ВАТ «Червонський цукровик», на які у 2010 році у заліковій вазі надійшло 211 тис. тонн цукрових буряків. Вироблено 27,7 тис. тонн цукру (у 1,5 рази більше 2009 року). Не здійснювали переробку цукрових буряків у 2010 році Андрушівський, Корнинський та Коровинецький цукрові заводи. Цукрові заводи належать до містоутворюючих підприємств, кожне з яких забезпечує робочими місцями 300–400 мешканців селищ, на території яких вони розміщені.

Цукрові заводи традиційно утримували на балансі дитячі садки, їдальні, гуртожитки, медичні заклади (ФАПи) тощо. Зокрема, ВАТ «Коровинецький цукровий завод» не працює з 2007 року, проте, до цього часу продовжує надавати послуги мешканцям смт В. Коровинці у водозабезпеченні, водовідведенні, вивезенні побутових відходів, електрозабезпеченні, автоперевезенні, у т.ч. школярів.

На сьогоднішній день у Житомирській області залишилося п’ять цукрових заводів, які спроможні за добу переробити 10 тис. тонн цукрових буряків.

Проблемні питання:

– недостатня кількість сировини для завантаження потужностей 5 цукрозаводів області, яким для беззбиткової діяльності необхідно щонайменше 500 тис. тонн цукрових буряків;

– ввезення на територію України дешевого цукру-сирцю тростинного.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

– сприяння відновленню виробничої діяльності Корнинського, Андрушівського та Коровинецького цукрозаводів, обладнання яких збережене і знаходиться у робочому;

– порушення клопотання перед центральними органами виконавчої влади щодо обмеження ввезення на територію України;

– укладання угод між виробниками та переробниками цукросировини;

За результатами діяльності 2010 року, молокопереробна галузь області у загальному обсязі виробництва продукції харчової промисловості займає 30%. Реалізовано продукції на суму понад 1 млрд. грн. Галузь налічує 14 економічно активних підприємств. Провідними є ПАТ «Житомирський маслозавод», ТОВ «Андрушівський маслосирзавод», ТОВ «Молочник» та інші.

У 2010 році на переробні підприємства області надійшло 196,6 тис. тонн молока, що становить лише 58% до обсягів сировини, закупленої ними у 2004 році. У галузі створено потужності по переробці молока (близько 1 тис. тонн молока на добу). В останні роки вони використовуються лише на 50%. Галузь повністю забезпечує потребу населення області у молочних продуктах та має можливість реалізовувати продукцію за межі області і на експорт.

– недостатня кількість сировини для повного завантаження потужностей молокопереробних підприємств;

– низька якість молока, яке надходить на переробні підприємства (за якісними показниками молоко, вироблене в особистих селянських господарствах, відповідає ІІ ґатунку, його частка у загальних обсягах переробленої підприємствами сировини становить близько 70% );

– негативний вплив на стан тваринництва в області, зокрема, на збільшення поголів’я корів, мають значні обсяги імпорту молочної продукції;

– суттєве зменшення обсягів реалізації молокопродуктів на зовнішні ринки внаслідок припинення у 2006 році експорту продукції тваринного походження до Росії;

– вивезення за межі області молока із сировинних зон північних районів через зупинку ВАТ «Овруцький молочно-консервний комбінат» та ДП «Новоград-Волинський сиркомбінат»;

– зменшення обсягів реалізації молокопродуктів на внутрішньому ринку внаслідок зростання відпускних цін та падіння купівельної спроможності населення.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

– призупинення спаду обсягів виробництва молочної сировини шляхом створення умов для нарощення молочного поголів’я в області, поступового переходу від дрібнотоварного до великотоварного виробництва;

– освоєння нових зовнішніх ринків збуту молочної продукції;

– переорієнтація підприємств на виробництво нових видів продукції, які мають попит на внутрішньому і зовнішньому ринках;

– сприяння підвищенню якості сировини, конкурентоспроможності молочної продукції та збільшенню виробництва молока у сільськогосподарських підприємствах області;

– порушити клопотання перед центральними органами виконавчої влади щодо упорядкування ввезення на територію України тваринницької продукції в частині запровадження квот;

– сприяння відновленню роботи Новоград-Волинського сиркомбінату та Овруцького молочно-консервного комбінату.

Упродовж тривалого часу мясопереробна галузь знаходилась у кризовому стані. Низька платоспроможність населення та велика пропозиція низькоякісної дешевої імпортної м’ясопродукції призвели до суттєвого зменшення обсягів виробництва. Вжиті заходи щодо захисту внутрішнього споживчого ринку та значне розширення асортименту, покращення якості та здешевлення продукції вітчизняних виробників дозволили останнім часом частково витіснити імпортні м’ясопродукти з ринку. На сьогоднішній день м’ясопереробна галузь області в складі понад 50 підприємств різних форм власності повністю спроможна забезпечити потреби ринку області власною продукцією. Провідними підприємствами галузі є ЗАТ «Житомирський м’ясокомбінат», ТОВ «М’ясо Полісся», ТОВ «Екопродукт», ВАТ «Новоград-Волинський м’ясокомбінат» та ряд інших.

Питання придбання сировини для переробки на підприємствах є одним із найпроблемніших у діяльності м’ясопереробних підприємств. Дефіцит сировини спонукає підприємства до закупівлі її у Рівненській, Волинській, Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Миколаївській, Львівській, Закарпатській та інших областях.

За результатами діяльності 2010 року, м’ясопереробна галузь області у загальному обсязі виробництва продукції харчової промисловості займає 10%. Обсяг реалізованої продукції склав 350 млн. гривень у діючих цінах. У 2010 році м’ясопереробними підприємства області вироблено 10 тис. тонн м’яса і субпродуктів І категорії, що на30 % менше, у порівнянні з 2004 роком. Проте, у 2,1 рази більше, ніж у 2004 року, вироблено ковбасних виробів – 8,4 тис. тонн.

Проблемні питання:

– недостатня кількість сировини для переробки через зменшення поголів’я великої рогатої худоби та свиней;

– значний обсяг імпорту м’ясопродуктів;

– призупинення експорту м’яса до Російської Федерації, оскільки майже всі експортні поставки були зорієнтовані до цієї країни;

– зменшення обсягів реалізації м’яса та м’ясопродуктів на внутрішньому ринку внаслідок зростання відпускних цін та падіння купівельної спроможності населення.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

– створення умов для виробництв, які б дозволили забезпечити підприємства сировиною шляхом збільшення поголів’я ВРХ та свиней.

Господарську діяльність в області здійснюють 749 фермерських господарств. У структурі суб’єктів підприємницької діяльності в області фермерські господарства займають 1,1%. Площі земель в обробітку даних господарств становлять 69,5 тис. га. У середньому на одне фермерське господарство припадає 79 га. У 2010 році ними вирощено майж 60 тис. тонн зерна, 21,6 тис. тонн цукрових буряків, 8,6 тис.тонн картоплі, 2 тис. тонн овочів, вироблено більше 8 тис. тонн м’яса, майже 10 тис. тонн молока. Фермерськими господарствами вироблено валової продукції на суму 123,5 млн. грн., що становить 3,7% від виробленої продукції в області.

Насьогодні фермери, в основному, займаються виробництвом рослинницької продукції, мало хто з них наважується займатись капітало- і трудомістким тваринництвом. Виробничий напрям господарства фермери визначають, враховуючи наявність власних матеріально-технічних та фінансових можливостей. Так, лише 7,8% фермерських господарств мають зерносклади, 3,6% – майстерні, 6,8% – тваринницькі приміщення.

В області постійно зростає кількість фермерських господарств, розширюються їх розміри (головним чином за рахунок оренди земель), суттєвішим стає внесок фермерів у виробництво сільськогосподарської продукції. Фермери набувають виробничого і підприємницького досвіду, фермерський осередок поповнюється висококваліфікованими організаторами великотоварного виробництва. Завдяки працелюбності фермерів та членів їх родин, докорінно змінилося до них ставлення односельчан, багато фермерів заслужено стали авторитетними лідерами сільського життя. Проте, розвиток фермерства в області ще не набув організованого характеру. Досі мали місце певні перешкоди об’єктивного і суб’єктивного характеру, що не давали повною мірою розкрити і використати потенціал цього високомотивованого і перспективного сектору сільськогосподарського виробництва.

Допомога фермерським господарствам носила епізодичний та фрагментарний характер. Це свідчить про необхідність посилення уваги до розвитку фермерських господарств і концентрації зусиль по виправленню ситуації.

Проблемні питання:

– повна або часткова відсутність стартового капіталу у більшості фермерських господарств;

– обмеженість державної і фінансової підтримки фермерських господарств;

– значні труднощі з отриманням кредитів на прийнятних умовах;

– низька забезпеченість сільськогосподарською технікою, транспортними засобами, виробничими та тваринницькими приміщеннями;

– недостатня мотивація розвитку тваринництва.

Вирішення проблеми матеріально-технічного забезпечення фермерських господарств області за рахунок коштів державного, обласного та місцевих бюджетів дозволить зменшити майже на третину частку ручної праці, що сприятиме підвищенню рівня використання трудових ресурсів та ефективності виробництва сільськогосподарської продукції.

Окрім цього, суттєво покращить стан справ додаткове фінансування з обласного бюджету на відшкодування:

– відсоткової ставки за залученими кредитами (100%) для закупівлі поголів’я ВРХ, свиней, птиці, техніки, причіпного знаряддя, насіння, пального, тваринницьких приміщень, будівельних матеріалів тощо;

– вартості придбання нетелів та бугая-плідника;

– 30% від вартості сільськогосподарської техніки;

– витрат на залуження лук та пасовищ.

У даний час в області налічується 358 тис. особистих селянських господарств, у користуванні яких перебуває 757,3 тис. га землі. В останні роки значно зросла питома вага виробництва ними продукції до загальної кількості. Якщо у 1990 році вони виробляли третину валової продукції сільського господарства, то у 2004–2005 роках – понад 70%, у 2009 році – 75%. Господарства населення стали основними виробниками картоплі, овочів та більшості видів тваринницької продукції.

У господарствах населення станом на 01.01.11 утримувалося 137,6 тис. голів великої рогатої худоби (61% загального поголів’я області), в тому числі 106,8 тис. корів (75%), 158 тис. свиней (73%), 19,4 тис. овець (79%), 5027,6 тис. птиці (91%).

У 2010 році особисті селянські господарства виростили 1074,8 тис. тонн картоплі (92%), 198,1 тис.тонн овочів (95%), виробили 489,5 тис. тонн молока (85%), реалізували на забій 61 тис. тонн худоби та птиці (83%). Дана форма господарювання має невисокий рівень ризику і в умовах реформування аграрного сектору виявилася більш життєздатною в порівнянні з сільськогосподарськими підприємствами, в яких відбулося значне скорочення обсягів виробництва.

В останні роки істотно підвищилась роль господарств населення у розв’язанні соціальних питань. Члени особистих селянських господарств є особами, які забезпечують себе роботою самостійно. В цих господарствах працює більше половини всього населення, зайнятого у сільському господарстві. Основними перешкодами у розвитку даних форм господарювавння є:

– недостатня забезпеченість знаряддями і засобами виробництва, тваринницькими приміщеннями, практично всі роботи виконуються вручну;

– низький рівень сервісного обслуговування населення з постачання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, організації заготівель, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції;

– низька урожайність сільськогосподарської продукції та її якість;

– ефективність виробництва значно нижча, ніж у сільськогосподарських підприємствах.

Основні завдання та заходи з вирішення проблем:

– створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, сервісних центрів з надання послуг із матеріально-технічного забезпечення, пунктів штучного осіменіння худоби;

– сприяння реалізації сільськогосподарської продукції на організованому аграрному ринку, через збутові сільськогосподарські кооперативи, в т.ч. шляхом контрактації продукції;

– сприяння участі в сільськогосподарських продовольчих ярмарках, створення умов для реалізації продукції збутовими кооперативами під замовлення;

– сприяння закупівлі за рахунок коштів обласного та державного бюджетів індивідуальних доїльних апаратів та іншої техніки і знаряддя;

– 30-відсоткове відшкодування вартості техніки та малопотужної міні-техніки для обробітку земельних паїв та присадибних ділянок;

– відшкодування відсоткової ставки за отриманими кредитами, залученими на закупівлю техніки.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств. Перелік запропонованих заходів щодо впливу держави на попит і пропозицію робочої сили дозволить урегулювати кон’юнктуру регіонального ринку праці, а також позитивно вплине на доходність населення, що в свою чергу дозволить підвищити рівень життя населення області.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]