Перелік витрат підприємства на охорону праці

№ пор.	Назва групи витрат	Назва різновиду витрат	Сума витрат
			20__ р.	20__ р.	20__ р.
1	Додаткові до страхових відшкодувань потерпілим унаслідок травм і професійних захворювань	тимчасова непрацездатність; одноразова допомога, включаючи членів родини і утриманців загиблих; відшкодування витрат лікувальним установам; санаторно-курортне обслуговування; витрати на соціальну допомогу інвалідам; інші доплати
2	Пільги і компенсації працюючим у важких і шкідливих умовах	додаткові відпустки; скорочений робочий день; лікувально-профілактичне харчування; надання молока чи інших рівноцінних продуктів; підвищені тарифні ставки. Доплати за умови та інтенсивність праці; пенсії на пільгових умовах
3	Витрати на профілактику травматизму і професійних захворювань	витрати на працеохоронні заходи за колективним договором; витрати на додаткові до колективного договору працеохоронні заходи; витрати на працеохоронні заходи з інших джерел фінансування
4	Витрати на ліквідацію аварій і нещасних випадків на виробництві	вартість зіпсованого обладнання, будівель, інструментів; витрати на порятунок потерпілих, розслідування нещасного випадку; виплати заробітної плати і доплати за час вимушених простоїв; вартість ремонту частково зіпсованого обладнання, будівель, інструментів; вартість підготовки та перепідготовки працівників замість вибулих унаслідок загибелі чи інвалідності
5	Штрафи та інші відшкодування	штрафи підприємства, організації за недотримання нормативних вимог охорони праці; штрафи працівників за порушення законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці; компенсації працівникам за зупинку робіт органами держнагляду за охороною праці; компенсаційні виплати населенню за пошкодження їх житлового фонду, частки майна і забруднення навколишнього середовища. Інші санкції

4.2. Аналіз небезпечних і шкідливих факторів умов праці в організації

У цьому підрозділі описується стан умов праці у відділі, в якомустудент проходить практику, тобто в приміщенні, де знаходиться робоче місце економіста.

На основі проведеної оцінки умов праці необхідно розробити відповідні управлінські рішення та організаційні заходи, що дозволятьзапобігти негативному впливу на працюючих виявлених небезпечнихi шкідливих виробничих чинників або ж обмежити їх негативний прояв умежах допустимих норм. Детальна розробка відповідних управлінських рішень та організаційних заходів виконується лише з окремих, найбільш шкідливих і небезпечних чинників. Стосовно інших шкідливих i небезпечних виробничих чинників студент-дипломник пропонуєлише можливі санітарно-гiгiєнiчнi i органiзацiйнi рішення та заходи.У разі потреби розглядається необхідність застосування засобів колективного та iндивiдуального захисту.

Слід зауважити, що в підрозділіне пропонується проводитидетальну експертизу негативних і шкідливих виробничих чинників, оскільки умови праці в офісах, які є основним робочим місцем економістів-фінансистів та юристів, не належатьдо критичних з точки зору дії цих чинників. Тому мова йде про виявлені в ході практики факти тауправлінські пропозиції щодо їх усунення. Технічні рішення не розглядаються.

Спочатку описується місце розташування будівлі, в якій знаходиться відділ, вказується, чи є поблизу автомобільна дорога, виробничі приміщення з підвищеним рівнем вібрації, шуму, залізнична колія,високі дерева чи будівлі, які б закривали небосхил, зменшуючи природну освітленість.

Особливу увагу в даній частині розділу необхідно приділити упра­влінським рішенням та організаційним заходам з електробезпеки використання у виробничому процесі допоміжного обладнання (вимірюваль-ної, освітлювальної та іншої допоміжної апаратури, електронно-обчи­слювальних машин (далі – ПЕОМ).

Далі характеризується виробниче приміщення відділу: площа, об’єм, кількість працюючих; система опалення, вентиляції (природначи штучна), освітлення (природне та штучне).

Вибір рішень та організаційних заходів, що забезпечують необхідний рівень безпеки, нешкiдливi та комфортні умови праці, повиненбутиоптимальним з точки зору охорони і безпеки праці, захисту навколишнього середовища, економічних витрат, маси i габаритів апаратури,вигоди її експлуатації, продуктивності праці i працездатності людинита iн., а також повинен бути обґрунтованим діючими нормативнимидокументами, при цьому ефективність запропонованих рішень і заходів бажано підтвердити техніко-економічними розрахунками.

Допустимі рівні напруженості електростатичних полів нормуютьсязгідно з ГОСТом 12.1.045-84 ССБТ 16. Для робочих місць користувачів персональних комп’ютерів (ПК) потужність експозиційної дози рентгенівського випромінювання встановити згідно з вимогами НРБУ-97, адопустимі рівні неіонізуючого електромагнітного випромінювання −згідно з вимогами ДСанПіН 3.3.2.007-98 (додаток Д).

Іонізуюче випромінювання та розряди статичної електрики призводять до іонізації повітря робочої зони. Нормативні рівні концентрації позитивних та негативних іонів повинні відповідати вимогамСН 2152-80.

Одним із найшкідливіших факторів, притаманних нашій цивілізації, є шум. Виробничий шум – це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі ібезпосередньо впливають на працездатність.

В умовах виробництва, як правило, виникають шуми різної інтенсивності і спектра, які виникають унаслідок дії різноманітних механізмів, агрегатів та інших пристроїв. Класи умов праці залежно від рівняшуму поділяються на допустимі, які відповідають державним санітарнимнормам ДСН 3.3.6 037-99, шкідливі та небезпечні.

Для характеристики зашумованості на виробництві необхідно виявити джерела шуму, виписати характеристику їх параметрів, яку можна отримати у відділахохорони праці підприємства (організації, установі). Одержані значення шуму необхідно порівняти із санітарними нормами згідно з ДСН 3.3.6.037–99.

При аналізі шуму та вібрації необхідно визначити їх допустимізначення (додатки Е і Ж).

У цій частині також мають бути висвітлені питання, пов’язані з організацією робочого місця (відповідність площі робочих місць санітарним нормам; розміщення меблів відповідно до їх функціональногопризначення; відповідність обладнання робочого місця кількості таноменклатури знарядь праці змісту і особливостям виконуваної роботи; кількість і розміщення ПК та іншої офісної техніки).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України “Про охорону праці” роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правовихактів. Для проведення атестації робочих місць і встановлення пріоритету впроведенні оздоровчих заходів використовується “Гігієнічнакласифікація праці” за показниками шкідливості та небезпечностіфакторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудовогопроцесу.

Виходячи з принципів цієї класифікації умови праці поділяються на 4 класи – оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні).

1 клас – ОПТИМАЛЬНІ умови праці – такі умови, при яких зберігається не лише здоров’я працюючих, але й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічнінормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів оптимальними умовновважаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничогосередовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

2 клас – ДОПУСТИМІ умови праці – характеризуються такимирівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які неперевищують встановлених нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинкуабо до початку наступної зміни та не чинять несприятливоговпливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство в найближчомуівіддаленому періодах.

3 клас – ШКІДЛИВІ умови праці, які характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, що перевищують нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організмпрацюючого та/або його потомство.

4 клас – НЕБЕЗПЕЧНІ умови праці характеризуються такимирівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни створює загрозу для життя та високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Далі, на підставі атестації робочого місця, слід охарактеризувати напруженість праці за такими напрямами:

• відповідність площі та обсягу, що зайняті робочим місцем, діючим нормам;

• відповідність обладнання вимогам нормативно-технічної документації, а також характеру та обсягу виконуваних робіт;

• технологічна оснащеність робочого місця (засоби захисту приладів і їх технічний стан);

• відповідність технологічного процесу, устаткування, інструментів, засобів контролю вимогам стандартів безпеки і нормам охорони праці.

Необхідно також звернути особливу увагу на вимоги до організаціїробочого місця. Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози з такими ергономічними характеристиками: ступні ніг – на підлозі або на підставці дляніг; стегна – в горизонтальній площині; передпліччя – вертикально; лікті – під кутом 70–90° до вертикальної площини; зап’ястя зігнуті під кутомне більше 20° відносно горизонтальної площини, нахил голови – 15–20° відносно вертикальної площини.

Якщо користування ПК є однією з вагомих функцій основноговиду діяльності, то персональний комп’ютер і його перефирійні пристрої (принтер, сканер тощо) розміщуються на основному робочомустолі, якправило, з лівого боку. Якщо використання персональногокомп’ютера єперіодичним, то він, як правило, розміщується на приставному столі, переважно з лівого боку від основного робочого столу.

Кут між поздовжніми осями основного та приставного столів має бути 90–140°. Висота робочої поверхні столу для персонального ком­п’ютера повинна знаходитися в межах 680–800 мм, а ширина – забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля.

Рекомендовані розміри столу: висота – 725 мм, ширина – 600–1400 мм, глибина – 800–1 000 мм. Робочий стіл для персонального комп’ютера повинен мати простір для ніг висотою не менше 600 мм,шириною не менше 500 мм, глибиною на рівні колін не менше 450мм, на рівні витягнутої ноги – не менше 650 мм.

Робочий стіл для персонального комп’ютера, як правило, має бутиобладнаний підставкою для ніг шириною не менше 300 мм та глибиноюне менше 400 мм, з можливістю регулювання по висоті в межах 150ммта кута нахилу опорної поверхні – в межах 20°. Підставка повинна матирифлену поверхню та бортик на передньому краї заввишки 10 мм. Застосування підставки для ніг тими, у кого ноги не дістають до підлоги, є обов’язковим.

Робоче сидіння (сидіння, стілець, крісло) користувача ПК повинномати такі основні елементи: сидіння, спинку, стаціонарні або знімні підлокітники.

У конструкцію сидіння можуть бути введені додаткові елементи,що не є обов’язковими: підголівник та підставка для ніг. Робоче сидіннякористувача ПК повинно бути підйомно-поворотним, таким, щорегулюється за висотою, кутом нахилу сидіння та спинки, за відстаннюспинки до переднього краю сидіння, висотою підлокітників. Регулювання кожного параметра має бути незалежним, плавним або ступінчатим, мати надійну фіксацію.

Хід ступінчатого регулювання елементів сидіння має становитидля лінійних розмірів 15–20 мм, для кутових – 2–5°. Зусилля під час регулювання не повинні перевищувати 20 Н. Ширина та глибина сидіння повинні бути не меншими за 400 мм. Висота поверхні сидіння маєрегулюватися в межах 400– 500 мм, а кут нахилу поверхні – від 15° вперед до 5° назад. Поверхня сидіння має бути плоскою, переднійкрай – заокругленим. Висота спинки сидіння має становити 300 ± 20мм,ширина – не менше 380 мм, радіус кривизни в горизонтальній площині – 400 мм. Кут нахилу спинки повинен регулюватися в межах 0–30° відносновертикального положення. Відстань від спинки до переднього краюсидіння повинна регулюватись у межах 260– 400 мм.

Для зниження статичного напруження м’язів рук необхіднозастосовуватистаціонарні або знімні підлокітники довжиною не менше250 мм, шириною – 50–70 мм, що регулюються по висоті над сидіннямумежах 230 ± 30 мм та по відстані між підлокітниками в межах350–500 мм.

Поверхня сидіння, спинки та підлокітників має бути напівм’якою, знеслизьким, ненаелектризованим, повітронепроникним покриттямта забезпечувати можливість чищення від бруду.

Монітор та клавіатура мають розташовуватися на оптимальній від­стані від очей користувача,але не ближче 600 мм, з урахуванням розміру алфавітно-цифрових знаків та символів.

Розташування монітору має забезпечувати зручність зорового спостереженняу вертикальній площині під кутом ± 30° від лінії зорупрацівника. Клавіатуру слід розміщувати на поверхні столу або наспе­ціальній, регульовуваній за висотою, робочій поверхні окремо від столуна відстані 100–300 мм від краю, ближчого до працівника. Кут нахилу клавіатури має бути в межах 5–15°.

Розміщення принтера або іншого пристрою введення-виведенняінформації на робочому місці має забезпечувати добру видимістьмонітору, зручність ручного керування пристроєм введення-виведення інформації в зоні досяжності моторного поля: висота – 900–1 300 мм, глибина – 400–500 мм. При потребі високої концентрації уваги під часвиконання робіт з високим рівнем напруженості суміжні робочі місця з ПК необхідно відділяти одне від одного перегородками висотою 1,5–2 м (додаток З).

У кінці другого підрозділу необхідно проаналізувати стан виробничого травматизму та професійних захворювань (аналіз причин нещаснихвипадків захворювань), який проводиться на основі змісту актів пронещасний випадок (ф. Н-1), професійних захворювань на виробництві,звітності підприємства за ф. 7-Т та лікарняних листів за останні 3 роки. Вихідні та розрахункові дані заносяться в табл. 4.

Таблиця 4