Рекомендована література.
Боголепов Н.К. Клинические лекции по невропатологии. М., 1971.
Боголепов Н.К. Неотложная невропатология. М., 1967ю
Боголепов Н.К. Церебральные кризы и инсульты. М., 1977.
Михеев В.В., Мельничук П.В. Нервные болезни. М.,1981.
Ткачев Р.А., Александров Д.М., Маркова В.И. и др. Преходящие нарушения мозгового кровообращения. М., 1967.
Ходос Х.Г. Нервные болезни.М.,1974.
Шмидт Е.В., Лунев Д.К., Верещагин Н.К. Сосудистые заболевания головного и спинного мозга. М., 1976.
Ярош О.А. Нервові хвороби. - Київ. - Здоров’я - 1995.
Волошин П.В., Тайцлин В.И. Лечение сосудистых заболеваний головного и спинного мозга.- К.- 1991.
Віничук С.М., Дубенко Є.Г. Нервові хвороби. - Київ. - Здоров’я. - 2001.
Методичну розробку підготував_____________ ас.Дорошенко О. О.
Метотична розробка затвердженана засіданні кафедри неврології№ 1
Протокол № від«____» ________ 200 г.
Епілепсія
Епілепсія - це хронічне захворювання головного мозку різної етіології, що характеризується повторними епілептичними припадками, які виникають у результаті надмірних нейронних розрядів, і супроводжується різноманітними клінічними і параклінічними симптомами.
Одиничні, або випадкові епілептичні припадки, виникнувши у визначеній ситуації, надалі не повторюються. До епілепсії не варто відносити повторювані епілептичні припадки при гострих церебральних захворюваннях, наприклад при порушеннях мозкового кровообігу, менінгітах, енцефалітах.
Етіологія. Для розвитку епілепсії необхідно наявність стійкого вогнища епілептичної активності, обумовленого органічним ураженням головного мозку.
Значення генетичного чинника найбільше чітко простежується при типових абсансах, при первинно генералізованій епілепсії, які успадковуються за аутосомно-домінантним типом. До числа екзогенних чинників, що впливають на розвиток захворювання, відносяться перинатальні і постнатальні нейроінфекції, нейротоксикози і черепно-мозкова травма, що мають найбільше значення.
Патогенез. Електрична активність епілептичних нейронів характеризується виникненням пароксизмального деполяризаційного зрушення мембранного потенціалу, слідом за яким визначається фаза гіперполяризації.
Клініка. Великий епілептичний припадок («велика хвороба», grand mal) характеризується не тільки утратою свідомості і вегетативними розладами, але і судорогами, що утягують обидві сторони тіла одночасно. Спочатку з'являються тонічні, а потім клонічні судороги. Як правило, у зв'язку з залученням у процес дихальних м'язів виникає апноє, хворі прикушують язик, спостерігається мимовільне сечовипускання, при падінні хворі часто одержують травматичні ушкодження. Припадок закінчується епілептичною комою, що переходить у сон, по виході з якого відзначається амнезія.
Друга група епілептичних припадків – парціальні (фокальні). При парціальних припадках епілептичне вогнище завжди розташовується в мозковій корі, у процес утягується лише частина мозку, при цьому обов'язкова участь підкіркових структур.
Диференціальний діагноз епілептичних припадків. Генералізовані судорожні припадки необхідно відрізняти від демонстративних (істеричних) припадків і від судорожних форм непритомності. Для епілептичного генералізованого судорожного припадку характерним, окрім указаних вище особливостей, фазність пароксизму, відзначають не тільки розширення зіниць, але і втрату їхньої реакції на світло, мимовільне сечовипускання, підвищення артеріального тиску, ціаноз.
Лікування. Важливе значення має організація раціонального режиму праці і відпочинку, а також психотерапія. Основою лікування є застосування протисудомних препаратів. Вибір препарату проводиться із урахуванням типу припадків. У випадку генералізованих і простих парціальних припадків застосовують 4 основних препарати: фенобарбітал, дифенін, карбамазепін, вальпроат натрію. На практиці частіше застосовують фенобарбітал у дорослих у дозі 2-4 мг/(кг*доб), у дітей 3-8 мг/(кг*доб). Для лікування парціальних складних припадків застосовують у порядку значимості наступні препарати: карбамазепін, дифенін, гексамідин. Для лікування абсансів у першу чергу використовують етосуксимід у дозі 10-25 мг/(кг*доб).
Лікування завжди варто починати з одного препарату, поступово підвищуючи його дозу від початкової до середньої, а потім, якщо припадки продовжуються, а токсичні ефекти не виникають - до максимальної. Якщо частота припадків не змінилася, то препарат варто скасувати, одночасно назначивши інший лікарський засіб. Питання про скасування протиепілептичних засобів може бути поставлено у тих хворих, у яких медикаментозна ремісія продовжується не менше 3 років. Скасування препаратів робиться поступово протягом 1-2 років шляхом зниження доз при ретельному клінічному і електроенцефалографічному контролі.
ЕПІЛЕПТИЧНИЙ СТАТУС. Відповідно до визначення експертів ВООЗ, епілептичний статус – це фіксований епілептичний стан, що виникає внаслідок тривалого епілептичного припадку або припадків, що повторюються з короткими інтервалами часу. При епілептичному статусі внутрівенно повільно вводять 20 мг сибазону, розведеного в 20 мл 40% розчину глюкози. При повторенні припадків повторно уводять внутрівенно сибазон або внутрім’язово тіопентал-натрія. Якщо судороги цілком не усуваються, проводиться тривалий дозований наркоз.