2. Структура інноваційного процесу

Інновація повинна розглядатись в контексті інноваційної діяльності, під якою розуміється діяльність по доведенню науково-технічних ідей, винаходів, розробок до результату, придатного до прак­тичного застосування.

Вивчення динамічності інно­ваційної діяльності полягає у теорії життєвих циклів. Можна визнати два види жит­тєвих циклів інновацій: «цикли створення» та «цикли реалізації» інновацій, які суттєво відрізняються за своєю структурою.

Основою інноваційного процесу є процес створення і освоєння нового продукту (технології) - науково-інноваційний процес. Він включає ту чи іншу сукупність стадій: фундаментальні та прикладні дослідження, дослідно-конструкторські, проектні, технологічні розробки, випробування та промислове освоєння новації. Однак всі ці стадії повинні бути націлені на отримання результату, придатного для практичного використання і отримання прибутків. Тільки за таких умов вони можуть бути віднесені до інноваційної діяльності.

Фундаментальні дослідження (ФД) спрямовані на отримання нових знань і відкриття найбільш суттєвих закономірностей розвитку природи і суспільства, нових взаємозв'язків між явищами. ФД підрозділяються на теоретичні і пошукові. Теоретичні дослідження завершу­ються новими відкриттями, обґрунтуванням нових понять та уявлень, нових теорій. Пошукові дослідження мають метою відкриття нових принципів створення виробів та технологій, нових властивостей матеріалів та їх сполучень. В процесі таких досліджень спростовуються або підтверджуються висновки теоретичних досліджень.

ФД генерують ідеї для інноваційної діяльності. Однак частіше вони не зв'язані з комерційною діяльністю, не завжди мають практичне застосування, оскільки тільки готують підґрунтя для наступних стадій НДДКР. Тому, як правило, ФД не відносяться до інноваційної діяльності (за винятком деяких пошукових досліджень, що проводяться на замов­лення зацікавлених підприємств).

Прикладні дослідження (ПД) спрямовані на визначення шляхів практичного застосування вже відкритих раніше явищ та процесів. їх результати використовуються на наступній стадії - в дослідно-конструкторських розробках (ДКР), які є завершальною стадією наукових досліджень. До ДКР належать розробка певної конструкції інженерного об'єкту або технічної системи (конструкторські роботи); розробка ідей та варіантів нового об'єкту на рівні креслення або іншої системи позначок (проектні роботи); розробка технологічних процесів тощо. До складу ДКР статистика включає також дослідні взірці нового продукту та їх випробування. Далі починаються дослідно-експериментальні роботи, пов'язані з перевіркою результатів наукових досліджень. Завершальною стадією науково-інноваційної діяльності є освоєння промислового виробництва нового виробу.

Ці види робіт належать до «циклу створення» інновації і включаються до складу галузі «наука та наукове обслуговування». Тобто науково-інноваційна сфера включає НДДКР, а також дослідно-експериментальні роботи і освоєння промислового виробництва виробів.

Прийнято виділяти чотири фази розвитку інновації, в залежності від яких необхідн6 будувати механізм управління інноваційною діяльністю.

Перша фаза - це розробка та освоєння новації, вихід на рийок. Вона включає стадії фундаментальних та прикладних досліджень, конструкторських розробок, освоєння вироб­ництва та впровадження у виробництво. Друга фаза - зростання виробництва: дифузія та тиражування новов­ведення. Збільшуються масштаби виробництва, знижуються видатки та досягається найбільший ефект від впровадження. На даній фазі споживачі відкривають для себе новизну і оцінюють її як споживчу вартість. Максимум новизни для споживачів наступає саме на цій фазі, тобто значно скоріше досягнення максимуму виробництва та найбільших прибутків. Третя фаза – фаза зрілості, вона характеризується зменшенням темпів зростання виробництва, стабілізацією. Основним напрямком роботи на даній стадії стає вдосконалення продукту, покращення його якісних характеристик, подальша модифікація. На даній стадії різко зростає конкуренція, для того щоб втриматися на ринку, підприємству необхідно вдосконалювати свій продукт або за рахунок організаційних заходів продовжити монопольне становище із своїм продуктом на ринку. Четверта фаза - фаза занепаду: моральне старіння продукту. Попит падає, нововведення стає неконкурентоспроможним і витискається іншими новаціями. Тому ще до наступлення даної фази необхідно підготувати і вивести на рівень прибутковості чергову (змінну) новацію.

Оптимальним слід вважати освоєння чергового нового продукту (технології) ще в той час, коли попереднє нововведення знаходиться ще на стадії зрілості. Інновації одного і того ж параметричного ряду повинні безперервно заміщати одна одну, щоб підприємство не втратило свої позиції на ринку.

Максимальне зростання прибутку досягається на стадії початку (освоєння) виробництва за рахунок монопольно високої ціни на ринку. Ціна перекриває збитки (видатки), пов'язані з розробкою продукту. Після безприбуткової реалізації (низький обсяг продажів) крива прибутків різко сягає вгору, випереджаючи обсяги продажів. Насичення ринку призводить до зниження норми прибутковості, однак за рахунок великих обсягів продажів підприємство відчуває себе на ринку ще впевнено.

Падіння прибутковості спостерігатиметься дуже різко, якщо не працювати над створенням нових модифікацій про­дукту, які необхідно випустити на ринок ще на третій стадії (фазі зрілості при максимальному обсязі продажів).

Для успішної реалізації інновацій необхідно врахову­вати багато факторів, найважливішими серед яких є наступні:

• орієнтація на ринок;

• відповідність інновації меті організації;

• ефективна система відбору та оцінки проектів;

• ефективне управління проектами і контроль;

• наявність в організації джерела творчих ідей;

• сприйнятливість організації до нововведень;

• індивідуальна та колективна відповідальність за результати інноваційної діяльності.

Як свідчить світова практика, навіть з врахуванням окреслених факторів успішна інноваційна діяльність буде неможливою без системи ефективної державної підтримки.

Враховуючи, що інноваційні підприємства, які самос­тійно розробляють і реалізують новий продукт, повинні постійно працювати над його вдосконаленням і нести відповідні збитки по кожному наступному новому продукту, норма їх прибутків буде суттєво нижче, ніж на підприємствах, що займаються тільки реалізацією нововведень. Тим самим вони будуть поставлені в однакові умови з виробничо-торговельними підприємствами стосовно прибутковості. Тому підпри­ємства повного інноваційного життєвого циклу товару повин­ні отримувати пільги в оподаткуванні прибутку. Адже саме такі інновації, що пов'язані з розробкою (створенням) та впровадженням нововведення, характеризуються тривалим циклом протікання, високим рівнем невизначеності та ризику, особливим механізмом ринкової реалізації.

В зарубіжних країнах поширеною і відомою є «модель ланцюгового зв'язку» в інноваційній діяльності, запропонована Кляйном та Розенбергом, яка враховує взаємозв'язок між різними видами інноваційної діяльності. Вважається, що дана модель повинна відповідати чотирьом наступним узагальненим функціям, без виконай яких успішна інноваційна діяльність є неможливою:

1. розробка стратегії продукції та виявлення сприятливих можливостей стосовно ринкового середовища;

2. аналітичне (системне) та технологічне (деталізоване) конструювання;

3. технологічна діяльність у виробничій сфері;

4. діяльність в сфері маркетингу та збуту.