2.2 Теорія довгих хвиль м.Кондратьєва

М. Кондратьєв інноваційну діяльність розглядає в контексті можливих змін (стану рівноваги і відхилень від рівноваги у великих циклах кон'юнктури). Процеси нововведень чітко корелюються з економічною кон'юнктурою, з періодами життєвих циклів великих виробничих систем, а також з національним доходом, споживанням і накопиченням капіталу, з ринком робочої сили. На стадії зниження кон'юнктури і зату­хання життєвого циклу великих систем необхідно знову впроваджувати технологічні інновації, щоб поновити і вдосконалити технології, товари, техніку, знайти нові ринки, створити нові робочі місця.

М.Кондратьєв довів, що є три типи «хвиль» - короткі (приблизно через 3 роки), середні (15 років) і довгі. Всі вони впливають на економічну кон'юнктуру. Тому треба врахо­вувати при побудові системи регулювання економіки фактор часу і необхідно, слідкувати за розвитком кризових явищ, що дозволить з меншими втратами відновити рівновагу, замінити одну парадигму на іншу. Інноваційні процеси необхідно пов'язувати з різними факторами кон'юнктури - з рівновагою «першого порядку» (попит і пропозиція); «другого порядку» переливання капіталу в нові машини, обладнання, модернізацію виробництва; «третього порядку» - стосується всіх основних суспільних благ - виробничої структури, сировинної бази, джерел енергії тощо. Відхилення від першого типу рівноваги призводить до коротких хвиль, другого типу - до середніх хвиль, третього – довгих хвиль.

2.3 Неокласичні теорії інновацій

Після Й.Шумпетера і М.Кондратьєва виникли так звані «неокласичні» теорії інновацій. Найбільш відомими представниками цього напрямку є С.Кузнец, Г.Менш, М.Калецкі, В.Д.Хартман, Б.Твісс, Х.Д.Хауштайн та інші. Інновації вони оцінюють, за Шумпетером, як «головний ім­пульс» розвитку, що виходить від нових споживчих товарів, нових методів виробництва і транспортування, нових ринків, нових організаційних форм в промисловості. При цьому вони враховують циклічність розвитку економіки, де спалахи нововведень визначають чергування періодів кризи і проц­вітання. Динаміці нововведень відводиться роль провідного фактору, що дозволяє визначити моменти виникнення, тривалість і інтенсивність кон'юнктурних циклів.

Розвиваючи думку Шумпетера щодо базисних та вторинних інновацій, Г.Менш підрозділяє інновації на базові, покращуючі та уявні. Він виділяє категорію базових інновацій, підкреслює їх значущість в конкурентній боротьбі за споживачів на світовому рівні. Кризові явища він пояснює тим, що не вистачає базових інновацій через відсутність необхідних умов для науки і винахідництва. Він висуває тезу про необхідність усунення перешкод для інновацій шляхом участі держави в здійсненні проектів нововведень з метою компенсації ризику, особливо стосовно до базових інновацій. Саме стосовно до базових інновацій необхідно впроваджувати стимулюючі заходи державного регулювання, щоб шляхом взаємодії держави і підприємства створити економічні умови для підготовки, реалізації і розповсюдження інновацій. Для низькорентабельних галузей він пропонує «субсидії для інновацій», щоб оновити ринок. Уявні ж інновації тільки затягують час і не сприяють покращенню ситуації в цілому їх потрібно вчасно розпізнавати і вилучати з системи державного фінансування.

Великий внесок в теорію економічного зростання під впливом науково-технічних нововведень вніс М.Калецкі. Згідно його концепції, рішення про інвестиції на інноваційну діяльність обґрунтовуються не перевіреним власним досвідом, а очікуванням додаткових прибутків від нововведень, що пов'язані з ризиком. М.Калецкі будує свою концепцію на двох ефектах інновації:

1. Підприємець розраховує на додаткові прибутки і тому здійснює капіталовкладення.

2. Розповсюдження нових технічних рішень негативно впливає на подальші підприємницькі ініціативи і, відповідно, - на інвестиції.

Однак між цими двома проявами існує розрив в часі. Тому, якщо за однією інновацією виникає інша (адже велика інновація завжди спричиняє пакет дрібних супутніх нововведень), то утворюється неперервний пакет інновацій. В технічному розвитку М.Калецкі бачив майже автономну силу: взаємодія інновацій та економічного досвіду утворюють тенденцію розвитку суспільства. На його думку, інновації стимулюють економічний розвиток, забезпечують на довго­строкову перспективу скорочення тривалості економічних занепадів і продовжують періоди піднесень.