7. Психологія виховання студентської молоді

Гідне виконання своїх професійних обов'язків вимагає від викладача взяти відповідальність також за виховання особистості майбутнього фахівця змістом науки і конкретного навчального предмета, засобами педагогічного співробітництва і педагогічного спілкування.

7.1. Сучасні вимоги до особистості фахівця з вищою освітою і проблема виховання студентської молоді

Велич народу, його внесок в історію

людства визначається не могутністю

держави, не розвитком економіки,

а духовною культурою.

М.О. Бердяєв, російський філософ

Односторонній спеціаліст — це або

грубий емпірик, або вчений шарлатан.

М.І. Пирогов, український медик і педагог

Проблема виховання майбутнього фахівця з вищою освітою набуває зараз особливої актуальності і гостроти. Річ у тім, що технічний прогрес автоматично не веде до духовного прогресу, наслідком чого є загострення глобальних проблем людства: небезпека екологічної катастрофи, загроза світової атомної війни, поширення міжнародного тероризму та ін.

Сьогодні пріоритетом розвитку суспільства повинно стати духовне вдосконалення людини задля переходу людства на новий виток еволюційного розвитку: від людини розумної (Ното Заріет) до людини моральної, духовної (Ното Могаііз). Тому зараз метою виховання молодої людини в усьому світі стає її духовне зростання, моральне становлення, культурне збагачення. Так, наприклад, у системі освіти Японії взято курс на моральне виховання молоді, виховання в неї творчості, обов'язку і відповідальності. Американська система освіти ставить своїм завданням виховати в молоді навички соціальної поведінки, компетентності, емоційної гнучкості.

В Європі 2005 рік був проголошений роком громадянської освіти, яка спрямована на виховання демократичної громадянської грамотності (політичної, правової, економічної та соціальної). Ця грамотність

189

передбачає три елементи засвоєння: І) знання - розуміння; 2) уміння - навички; 3) настанови - цінності.

У зв'язку з цим згадаємо, що криза освіти в усіх країнах виявляється у втраті людиною духовності, смислових настанов, у розмитості в свідомості молоді поняття громадянського обов'язку, патріотизму й соціальної відповідальності. Кризовий стан сучасної освіти в Україні посилюється також дуже нестабільним політичним і соціально-економічним життям, нестійким і суперечливим соціальним середовищем, руйнуванням багатьох соціальних і міжособистісних зв'язків, різким падінням рівня культури, моральності, духовності та ін.

Соціальні орієнтири багатьох людей звернені в бік ненаситного матеріального збагачення на шкоду справжніх цінностей і знань. Зрозуміло, що ці сторони життя, як і інші чинники, також впливають на результати виховання. Тому й поставлено завдання запроваджувати в мережі освіти гуманістичну виховну традицію - демократичну, відкриту, але з системою самоуправління і саморегулювання.

Життєві смисли людини можуть бути знайдені в культурі. Культура складається зі знань, вірувань, моральності, мистецтва, законів, звичаїв, що засвоює людина як член певного суспільства. Культура - це та сфера людської діяльності, яка з прадавніх часів поєднувала людей, консолідувала народи, допомагала краще зрозуміти один одного. Для неї не існує ніяких меж, бо її ідеї універсальні. Історична особливість сьогодення полягає в зростанні культурного взаєморозуміння між народами та окремими людьми, що веде до взаємного духовного відкриття і взаємопроникнення культур, діалогу між ними, взаємозбагачення загальнолюдськими цінностями за умови збереження і розвитку національної самобутності. У зв'язку з цим сучасну виховну систему потрібно розглядати як школу діалогу культур.

Вимоги соціуму до освіченої, духовно багатої людини як особистості зумовлюються його історичним розвитком, їх висвітлюють в усній народній творчості, у висловлюваннях філософів, митців, громадських діячів та ін. Так, наприклад, наприкінці XIX століття І. Франко, звертаючись до тих, у кого «серце чистеє, руки сильнії, думка чесная», наставляв:

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія,

В грудях сміливість до великого

Бою за добро, щастя й волю всіх!

Пріоритетне завдання сучасної освіти в Україні ~ змінити світоглядну місію школи від школи знання і наукової поінформованості до школи культури і духовності. У зв'язку з цим і вища школа як храм науки покликана стати також храмом високої культури. ВНЗ повинен не лише прищеплювати майбутнім фахівцям ґрунтовні професійні знання, уміння

190

І навички, а й формувати в них висококультурну, гуманну і моральну особистість, удосконалювати громадянські якості, вчити цивілізованим формам спілкування і вмінню жити в швидкоплинному світі в атмосфері злагоди та толерантності, розвивати здібність засвоювати нові інформаційні технології, приймати ефективні рішення і всім цим підтримувати свою конкурентоспроможність на сучасному ринку праці.

Проте дискретність людського мислення, значна диференціація і спеціалізація наукового знання, технологізація життєдіяльності сучасної людини свідчать про нестійкість культурної системи, її поліфункціональний характер. Тому зараз й поставлено завдання залучення молоді до культури шляхом гуманізації освіти.

У Законі України «Про вищу освіту» визначено, що спеціаліст з вищою освітою повинен мати професійні, світоглядні й громадянські якості. Виховні завдання визначено також «Національною доктриною розвитку освіти в Україні»: «Національне виховання має здійснюватися на всіх етапах навчання дітей і молоді, забезпечувати всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору та діяльності, спрямованої на процвітання України».

Головним системоутворювальним чинником виконання цих завдань є навчальний процес, який розвиває соціальні якості і моральність особистості. Виховання через навчальний процес робить розвиток особистості студента цілеспрямованим і конкретним, обмежує стихійний вплив середовища. Найбільш людськими є потреба свободи і почуття безпеки, право на щастя й вільний вибір, понад усе зберегти гідність. У зв'язку з цим цілісний педагогічний процес має орієнтуватися на духовне оновлення особистості майбутнього фахівця, на розвиток внутрішньої свободи, почуття власної гідності, самоповаги, здатності до об 'єктивної самооцінки, до саморегуляції.

Проте є деяка відмінність у ролі професійного навчання та виховання у становленні особистості майбутнього фахівця:

1. Професійне навчання діє на індивідуально-виконавчий зміст діяльності студента, формує в нього професійні знання, уміння і навички. Виховання ж вироблює ставлення, смисли навчально-професійної діяльності. Якщо професійне навчання студента не спирається на смисли майбутньої його професійної діяльності, які повинні бути сформовані вихованням, то воно малоефективне у становленні особистості майбутнього фахівця.

2. Для професійного навчання студентів деякою мірою притаманні також примуси (наприклад, «Якщо отримаєш «незадовільно», не буде

191

стипендії або не одержиш диплом»), має місце навіть суперництво {«Я > ж не гірший за інших»). У вихованні ж повинні діяти й діють дещо інші психологічні механізми. Наприклад, вивчити тему (щоб одержати позитивну оцінку) — не обов'язково означає любити цей предмет; не порушувати дисципліну (бо можуть покарати) — не є завжди проявом поваги до викладача як людини.

3. У діяльності викладача навчання і виховання нероздільні (Г.С. Кос-тюк). У зв'язку з цим виникають запитання: Як поєднати навчання і виховання в цілісному процесі становлення особистості майбутнього фахівця? Яка мета, завдання та зміст виховання студентської молоді?