5. Психологічні засади управління навчальним процесом у вищій школі

Управління сучасні вчені розглядають як об'єктивне явище, притаманне високоорганізованим динамічним системам, яке полягає у здійсненні цілеспрямованого впливу керівної системи на керовану за допомогою спеціальної сигнально-інформаційної програми (Л.М. Карамушка). Управління в технологічному значенні передбачає організацію, адміністрування та керування, від яких залежить ефективність роботи всієї системи. Управління як процес впливу суб'єкта на ту чи іншу систему забезпечує цілеспрямований розвиток її структури, збереження або видозміну її.

Одним із складників професіоналізму діяльності викладача вищої школи є його організаторські здібності, володіння технологією управління навчальним процесом, навчально-професійною діяльністю студентів.

5.1. Необхідність управління у сфері освіти та його особливості

У педагога є лише одна сила — сила

прийти на допомогу, і одна честь — честь

надати допомогу.

Р. Емерсон, американський письменник

Освіта є впорядкованою, налагодженою системою, яка складається з декількох ланок (дитячий садок - школа - ВНЗ), між якими існує черговість і наступність. Система освіти підпорядкована єдиній меті - формування людини як особистості шляхом входження її в соціальне середовище; розвиток особистості, яка в подальшому здатна до соціальної творчості та збагачення культури. Саме тому освіта визнана цивілізованим світом як реальна цінність суспільства з підготовки молодого покоління до самостійного життя і праці.

Освіта - динамічна система, бо зміст і програма освіти залежать від розвитку науки і культури суспільства. Разом зі зміною і розвитком культури змінюється також зміст, мета, завдання та технологія навчання і виховання. Наприклад, у другій половині XX століття змінилося три стратегії навчання і виховання: 1) академічна, 2) технологічна, 3) гуманістична.

Управління в системі освіти, як і в інших сферах суспільного буття людини, враховує психологічні (індивідуально-психологічні особливості людини, зміст її діяльності і характер поведінки та ін.) і соціально -

13О

психологічні чинники (закономірності взаємин у групі, стиль спілкування тощо), які впливають на цей процес.

На відміну від технічних систем, управління в системі освіти завжди особистісне (особистість - особистість), тобто це взаємодія двох осіб - керівника (вчителя, викладача) та підлеглого (учня, студента). Складність у тому, що керувати людьми можна легко і ефективно лише тоді, коли вони цього хочуть. Якщо ж вони цього не бажають, тоді їх треба тільки примушувати. Проте керівництво набагато ефективніше й дієвіше, ніж примус. Тому забезпечити ефективну реалізацію цілей і завдань управління у сфері освіти можна лише при врахуванні психологічних особливостей цього процесу.

Студент є об'єктом управління викладача, оскільки діяльність останнього спрямована на зміни особистості майбутнього фахівця. Одночасно студент є суб'єктом своєї навчально-професійної діяльності. Викладач забезпечує відповідну мотивацію і створює умови для досягнення студентом мети діяльності, а той повинен працювати на високому рівні активності, щоб домогтися цієї мети. У викладача є набір допоміжних педагогічних впливів для цього: від вказівок, зауваження, пропозицій, оцінювання («Треба ще подумати», «Перевірте ще раз» тощо) до прямої алгоритмізації (приписи що? у якій послідовності? та як? треба робити). У цьому значною мірою виявляється професіоналізм викладача щодо управління діяльністю студента.

Студент є суб'єктом власної навчально-професійної діяльності, бо досягнення цілей відбувається лише при самостійному їхньому визначенні, прийнятті й розв'язанні навчальних завдань, коли є внутрішня детермінація діяльності.

Розподіл функцій між викладачем і студентом має динамічний характер. У зв'язку з цим завдання, які ставить викладач, відповідають не самій меті, а є засобом досягнення тієї мети, домагання якої залежить від діяльності студента.

Таким чином, управління навчально-професійною діяльністю студента має не прямий, а опосередкований характер, наприклад, мета навчити студента розв'язувати певне професійне завдання. Для досягнення цього студент повинен прийняти "мету, мати потребу її досягти, усвідомити спосіб розв'язання завдання, спланувати свою діяльність, проконтролювати себе і оцінити результати (вивчив, знаю, можу). І якщо у студента одночасно виникає потреба в самоосвіті, самотворенні власної особистості, то це і є показником успішного управління його професійним зростанням.

Таким чином, освіта - нерівнозначна навчанню. Навчання - лише частина освіти. Рівень академічних знань студента не є єдиним і головним показником якості вищої освіти. Не менш важливі також такі здобутки майбутнього фахівця:

1) Сформованість у студентів стійкої мотивації пізнання, щоб майбутній фахівець міг самостійно навчатися все життя.

131

2) Вироблення загальних способів навчально-професійної діяльності, професійних знань, умінь і навичок.

3) Розвиток особистості майбутнього фахівця, рівень його вихованості. Є два показники ступеня розвитку особистості студента як фахівця:

• менталітет - глобальна характеристика світоглядних і поведінкових параметрів особистості (духовність, відповідальність, гідність, совість та ін.);

• прагнення до найповнішої життєвої самореалізації з урахуванням власних здібностей (переконання в тому, що це є смисл свого життя) і шляхів їхньої реалізації.

Як співвідносяться ці вимоги з нинішнім реальним станом професійної підготовки майбутніх фахівців? На жаль, і сьогодні студенти продовжують орієнтуватися на сприймання готових знань, відтворюючи те, що почули від викладачів. Це зумовлює переважно безініціативний їхній стан щодо самостійної навчальної роботи. Як наслідок, наприклад, у багатьох молодих викладачів є проблема входження до студентської аудиторії, оскільки вони мають вузьке уявлення про методи викладання, про структурування лекційного матеріалу (як ілюстрація цього може слугувати таке висловлювання студента: «Прийде така молода панночка в аудиторію, а сама нічого не знає, що робити»). Серед магістрантів, які в майбутньому можуть бути викладачами ВНЗ, під час занять і асистентської практики трапляються такі недоліки:

• невміння опрацьовувати друковану продукцію, а треба в майбутньому

займатися науковою роботою;

• невміння структурувати лекцію;

• розгубленість під час семінарських занять тощо.

Такі труднощі відчувають і молоді викладачі. Багато вчених вважають, що ці недоліки спричинені недосконалим педагогічним управлінням у вищих навчальних закладах.