9.2. Операційна система еом.

Операційна система МПК – це комплекс програм, що забезпечують роботу блоків ЕОМ в різних режимах її роботи. Записується ОС в ПЗП мікрокоманд і вона є невід’ємною частиною будь-якого МПК. Робота МПК завжди починається з початкового встановлення значень у всіх регістрах ЦПЕ. Викликається початкове встановлення натисканням на спеціальну клавішу “СКИД” або воно зблоковане з включенням напруги живлення.

В процесі початкового встановлення регістр А, програмований лічильник, інші регістри ЦПЕ встановлюють в “0” і забезпечуються інші мікрооперації з допомогою спеціальних регістрів, в яких записані мікрокоманди при виготовленні машин. Після встановлення початкових ходів в службових регістрах і завантаження області ОЗП, відведеної для індикації, ОС забезпечує аналіз режимів МПК з допомогою таких керуючих сигналів:

1. Запит на переривання.

2. Підтвердження переривання.

Якщо немає сигналу “запит на переривання”, то на блоці індикації (дисплей, монітор) аналізується сигнал з клавіатури і забезпечується відтворення біжучої інформації про режим або дані, які були введені. Якщо виникає сигнал, що характеризує зміну режиму, то здійснюють перехід до підпрограм.

До системних підпрограм відносять програми:

1. Завантаження даних в регістри і аккумулятор.

2. Встановлення адреси.

3. Читання пам’яті із збільшенням адреси.

4. Читання пам’яті із зменшенням адреси.

5. Запис в пам’ять із збільшенням адреси.

6. Покрокове виконання робочої програми.

7. Циклічне виконання робочої програми.

8. Початкове встановлення.

Виконання програм з мікропрограмним керуванням може здійснюватись відповідно з послідовністю команд записаних чи в ПЗП , чи в ОЗП. Кожна команда має початкову адресу, що вказує адресу першої мікрокоманди. Закінчуються команди мікрокомандами звертання до операційної системи.

Для того, щоб забезпечити послідовність вибірки команд, застосовують пристрій керування. Цей пристрій реалізується на спеціальних регістрах, в яких записані мікрокоманди. Ці мікрокоманди записуються при виготовленні машини. Набір мікрокоманд об’єднується в “програму-монітор”, що входить у сукупність комплексу програм, який називають операційною системою мікро ЕОМ.

Операційна система – це сукупність службових програм, що полегшують оператору зв’язок з машиною і підвищують ефективність використання її апаратних та програмних засобів.

Операційні системи, - найчастіше це дискові операційні системи (ДОС), у яких левова частина їх програм зберігається на магнітному диску і викликають в пам'ять ЕОМ по необхідності в процесі роботи.

В склад ДОС входять:

1. монітор – програма, яка керує роботою ДОС і яка контролює її функціонування. Ця програма, яку називають резидентною, постійно знаходиться в пам'яті (ОЗП) машини. Вона забезпечує роботу клавіатури, дисплею, інших пристроїв.

2. Системні програми, включаючи асемблер, макроасемблер, компілятори і інтерпретатори з мов високого рівня, бібліотеку стандартних програм, редактори тексту, зв’язків; завантажувач і т.д.

3. Системні обслуговуючі програми, що включають програми діагностики ЕОМ; відлагодження створюваного програмного забезпечення, драйвери вводу-виводу і інші.

Може бути і генератор ДОС – програма, що забезпечує потреби користувачів ЕОМ і конкретний склад її пристроїв, каталоги файлів і інші програми.

В складніших ЕОМ до ОС відносять також інші функції, без яких робота ЕОМ неможлива. Особливо це стосується обслуговування роботи відеомонітора.

З відеомонітором пов’язано значно більше особливостей, характеристик, функцій, абревіатур та різних тонкощів, ніж з іншими компонентами комп’ютера. Такі компоненти, як мишка і клавіатура залишаються в значній степені незмінними, починаючи з комп’ютера класу 386. Теперішні візуальні програми і операційні системи вимагають моніторів і відеокарт, котрі б забезпечили фотографічну якість кольору і чіткість деталей. Для забезпечення необхідних в роботі вищеназваних характеристик дуже важливо правильно вибрати дві основні складові потрібної відеосистеми, яка складається з карти відеоадаптера і монітора.

Відеокарта посилає візуальну “продукцію”, вироблену у відповідності із заданою програмою на монітор, котрий і відображає цю “продукцію” на своєму екрані. Від вибору відеокарти залежить швидкість виконання покладених на неї графічних функцій. Оскільки нині найбільш поширеними є операційні системи Windovs 3.x., Windovs 95/98, Windovs NT. i OS/2, то при наявності відповідного програмного забезпечення, драйверів, всі ці названі програми значно виграють від використання прискореного відеоадаптера. Для забезпечення потрібними драйверами доцільно звертатися на Web – вузол за адресою www.driverzone.com.

Наступним важливим елементом придатної для виконання складних робіт і досягнення реалістичних (фотографічних) відеозоображень є вибір відеокарти, яка б дозволяла відобразити на екрані більш, як 16 мільйонів кольорів. Таким чином, підбираючи відеокарту і монітор, обов’язково потрібно перевірити, що вони при виготовленні були розраховані саме на стандарт SVGA. Для підтримки при роботі в системі Windovs хоча б 256 кольорів потрібно, щоб відеокарта мала об’єм RAM (вбудованою пам’яті) не менше 2 Мбайт. Якщо роботою на комп’ютері передбачено виконання сканування або редагування графіки, то потрібно підшукати карту, котра має не менше 4 Мбайт RAM, що дозволить у подальшому її модернізувати. Однак тут має місце одна особливість: в межах системи Windovs існує зворотна пропорційна залежність між рівнем чіткості і кількістю кольорів. А тому доведеться досягати більшої глибини кольорів за рахунок пониження рівня чіткості. Як правило, найбільший вибір знаходиться десь посередині – чіткість 800*600 пікселів і 256 кольорами. В разі роботи із “важкою” графікою доцільно придбати додаткову пам’ять RAM.

Якщо ж комп’ютер планується використовувати для показу або редагування цифрового відео, потрібно переконатися, що наша відеокарта має апаратну підтримку MREG і може розшифровувати цифрове MREG-відео з мінімальним використанням CPU. При такій підтримці цифрові відеообрази будуть формуватися гладко навіть на повному екрані і можна буде бачити велику кількість дрібних деталей.

Більшість відеопрокат сьогодні є самонастроюючими (без перемичок) – ці відеокарти конфігурують автоматично, у відповідності з характеристиками комп’ютера. Наприклад, системи Windovs 95 і 98 можуть, як правило автоматично установити відеокарту Plug and Play. Однак, щоб не писалося в підручниках, як і в даній роботі, потрібно обов’язково звертати увагу на будь-які інструкції, котрі додаються до операційної системи.