О. Вишневський Сучасна укр педагогіка

Омелян Вишневський

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕДАГОГІКИ

Посібник для студентів вищих навчальних закладів

Видання друге, доопрацьоване і доповнене

Дрогобич

Коло

2006

ЗМІСТ

Від автора Переднє слово до другого видання

ВСТУП

Розділ 1. Педагогіка як наука, система педагогічних дисциплін і професія..................

Педагогіка як наука. Базові педагогічні терміни і поняття. Система педагогічних дисциплін. Міжпредметні зв’язки педагогіки. Методи педагогічних досліджень. Педагогіка як професія.

Розділ 2. Українське суспільство на шляху реформування і завдання педагогіки ...........................................................................................

Першопричина кризи. Людина у фокусі сучасних українських реформ. Нове соціальне замовлення. Педагогіка у вакуумі ідеалів. Вибір стратегії сучасної української педагогіки. Проблема повернення до традиційно-християнських засад. Національний характер освіти і виховання.

ЧАСТИНА ПЕРША

ОСВІТА І НАВЧАННЯ ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Розділ 3. Сучасна українська освіта і головні напрямки її реформування ...................

Структура освіти. Головні особливості успадкованої Україною системи освіти. Концептуальні засади реформування освіти. Демократизація компонентів системи. На старті реформ.

Розділ 4. Процес едукації і шляхи його демократизації ..................................................

Поняття структури процесу едукації. Учень і учитель як суб’єкти діяльності. Діяльність учня. Діяльність учителя. Педагогіка співробітництва.

Розділ 5. Інформативна функція процесу едукації...........................................................

Роль інформації у життєдіяльності людини. Знання, вміння, навички як рівні засвоєння інформації. Процес засвоєння інформації. Психолого-педагогічні передумови успішного формування навичок. Функції вчителя.

Розділ 6. Виховна функція процесу едукації ....................................................................

Поняття виховання і вихованості. Виховна ситуація і процес формування поглядів, переконань та звичок. Виховні можливості уроку. Функції вчителя.

Розділ 7. Розвиваюча функція процесу едукації...............................................................

Розвиток як аспект едукації. Задача як педагогічний засіб розвитку учня. Процес вирішення навчальних задач, навчальна задача в контексті уроку.

Розділ 8. Зміст едукації та головні напрямки його демократизації................................

Поняття змісту едукації і два різні підходи до його визначення. Діяльнісний компонент змісту едукації. Інформативний компонент змісту едукації. Реформування змісту освіти.

Розділ 9. Основні дидактичні принципи ...........................................................................

Про поняття дидактичних принципів. Традиційний підхід у визначенні принципів дидактики. Нове соціальне замовлення і принципи дидактики.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ АСПЕКТИ

Розділ 10. Організаційні форми навчання ..................................................................................

Класно-урочна система. Удосконалення класно-урочної системи. Традиційні вимоги до уроку. Питання типології уроків. Сучасні вимоги до уроку. Позаурочні форми навчання.

Розділ 11. Діяльність на уроці: методи, форми і засоби . ...............................................

Навчальна діяльність і проблема методів. Фронтальні форми роботи. Самостійна діяльність учнів. Засоби навчання.

Розділ 12. Передумови успішної діяльності учнів на уроці ...........................................

Формування мотивації навчання. Диференціація навчання. Психологічний клімат на уроці. Організаційний аспект діяльності учнів на уроці. Профілактика труднощів.

Розділ 13. Контроль і оцінювання досягнень учнів ........................................................

Функції контролю. Види контролю. Особливості нової шкали оцінювання. Застосування нової шкали оцінювання. Контроль досягнень учнів у контексті вимог освітніх реформ.

ЧАСТИНА ДРУГА

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

Розділ 14. Пошук систем ....................................................................................................

Головні компоненти системи. Функції компонентів структури. Крах системи і пошуки головного ідеалу. Відновлення духовного поля.

Розділ 15. Людина в контексті традиційно-християнського виховання .............. . . . .

Людина як "витвір природи". Людина – творіння Боже. Людина в контексті завдань сучасної української педагогіки.

Розділ 16. Віра і виховання та розвиток ...........................................................................

Головна проблема виховання. Віра як форма пізнання. Християнська віра як передумова гармонії. Предмет віри. Віруючі, "невіруючі" та атеїсти. "Не кожному духові вірте..." Педагогіка в пошуках духовності. Естетичне прагнення як складова духовності. Духовність і моральне мужніння людини. Відродження віри.

Розділ 17. Системно-ціннісний підхід до визначення змісту виховання і розвитку

Природа цінностей виховання і розвитку. Опредмечення цінностей. Система цінностей та напрямки виховання і розвитку. Ідеологія в системі цінностей. Кодекс цінностей виховання і розвитку. Чистота і гармонія цінностей у системі виховання і розвитку.

ЗМІСТ ВИХОВАННЯ

Розділ 18. Моральний аспект змісту виховання ........................................................................

Повернення моралі. Питання походження моралі. Трактування моралі. Цінності морального виховання. Гуманізм.

Розділ 19. Національно-патріотичний аспект змісту виховання ....................................

Двозначність терміну "національне виховання". Нація і національна ідея. Дух нації. Цінності національно-патріотичного виховання. Націоналізм, шовінізм та "інтернаціоналізм" – світогляд і почуття. Патріотизм. Процес становлення національного самоусвідомлення. Український виховний ідеал. Національне як чинник виховання. Українське патріотичне виховання і національні меншини.

Розділ 20. Громадянський (цивільний) аспект змісту виховання ..................................

Свобода як потреба і як обов’язок громадянина. Громадянське суспільство і держава. Громадянське суспільство і соціальний прогрес. На шляху до гармонії громадянського суспільства. Громадянські вартості в українській традиції. Базові вартості сучасного громадянського суспільства.

Розділ 21. Родинний аспект змісту виховання ................................................................

Сім’я як елемент суспільного організму. Про поняття сімейного виховання. Двоєдина природа родини. Деякі традиційні особливості української родини. Ціннісні засади української родини. Деградація родинного життя і виховання. Повернення до традицій. Актуальні завдання сучасного родинного виховання.

Розділ 22. Валео-екологічний аспект змісту виховання .................................................

Єдність людини і природи. Людина – "споживач природи". Людина і її власне здоров’я. Види здоров’я. Головні чинники догляду за здоров’ям. Фізична культура і здоров’я. Особиста гігієна. У пошуках джерел здоров’я. "Нова модель здоров’я і хвороби". До нових засад спілкування з Природою. Пізнання довкілля. Природа – виховник людини.

ЗМІСТ РОЗВИТКУ

Розділ 23. Концептуальні основи педагогіки розвитку ..................................................

Самовизначення педагогіки розвитку. Розвиток як предмет педагогіки. Етнопсихологічний аспект розвитку. Класифікація цінностей розвитку.

Розділ 24. Цінності розвитку особистості ........................................................................

Життєспрямованість і мотивація життєдіяльності. Чинники осмислення дії. Чинники динаміки і особливостей перебігу дії. Периферійні специфічні якості діяча.

Розділ 25. Характер як предмет педагогіки розвитку .....................................................

"Характерологія" – імператив нового соціального замовлення. Структура характеру. Ядро характеру. Периферія характеру. Становлення характеру: педагогічне трактування. Безхарактерність.

ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ І РОЗВИТКУ

Розділ 26. Нове педагогічне мислення ........................................................................................

Від авторитаризму до партнерства. Гуманізм у педагогіці. Місія виховника. Педагогічне спілкування. З арсеналу традиційно-християнських поглядів. Чинники виховання та розвитку.

Розділ 27. Інститути виховання і розвитку ......................................................................

Сім’я як головний інститут виховання і розвитку. Дошкілля і школа. Роль Церкви у вихованні і розвитку.

Розділ 28. Методи виховання і розвитку ..........................................................................

Навчання цінностей. Метод переорієнтації зусиль вихованця. Метод приучування. Переконування і сугестія. Схвалення і осудження.

Розділ 29. Методи самовиховання і саморозвитку ..........................................................

Самостійність діяльності. Духовний саморозвиток. Самовиховання і саморозвиток на основі прикладу. Долання перепон і труднощів. Розвиток самодисципліни і самоопанування. Статева стриманість. Моральний гарт характеру. Участь у доброчинній діяльності і жертовність.

Розділ 30. Зовнішні чинники виховання і розвитку ........................................................

Власна діяльність вихованця. Гра. Спорт. Рідна мова. Українознавство. Мистецтво. Засоби масової інформації. Громадське життя.

Від автора

Посібник "Теоретичні основи сучасної української педагогіки" адресується широкій педагогічній громадськості і, зокрема, студентам, які готують себе до освітньої діяльності. Визначений у заголовку предмет зобов'язує нас зробити три посуттєві зауваження.

По-перше, йдеться тут про курс, який репрезентує концептуальний (філософський) компонент у системі педагогічних дисциплін, об'єднаних загальним поняттям "педагогіка". Передбачається, що йому передує вивчення історії педагогіки, а після нього – відповідно до викладеної в ньому концепції – курси методик: фахової, позаурочної діяльності, соціальної роботи тощо.

По-друге, посібник орієнтований на реалізацію нового соціального замовлення, тобто на вирішення тих проблем освіти і виховання, які випливають із сучасних процесів нашого національного життя. Очевидно, що вони історично специфічні і заслуговують на те, щоб бути в центрі уваги нашої педагогіки.

По-третє, пропонований курс орієнтується на нашу педагогічну традицію, репрезентовану всією духовною культурою українського народу і, зокрема, сконцентровану у творчості Г.Сковороди, К.Ушинського, Г.Ващенка, С.Русової, галицьких педагогів міжвоєнного часу, В.Сухомлинського та ін. В ньому робиться також спроба саме цю традицію відродити і крізь призму її вимог поглянути на потреби нашого часу.

Трактуючи далі призначення цього посібника, слід зауважити, що його автор не намагався сказати "все про все", а, радше, запропонувати інший, альтернативний щодо колишньої радянської педагогіки, погляд на "головне". Звідси дидактична мета посібника – сприяти формуванню у студентів нового педагогічного мислення, яке відповідало б новим вимогам життя. І саме тому тут приділяється чимало уваги проблемам реформування освіти, перебудові процесу навчання, а відтак вибору стратегії, змісту, методів та чинників виховання.

Нарешті, жодне з пропонованих трактувань проблем нашої педагогіки не вважаємо остаточним. Йдеться найперше про спонуку до дискусії і здійснення читачем свого святого права на власну точку зору. Бо виходимо з переконання, що найбільшу вагу мають лише ті думки, до яких людина приходить сама.

Пропонований курс пройшов кількарічну апробацію в Дрогобицькому державному педагогічному університеті і відповідає діючій тут програмі з педагогіки. Більшість його розділів була опублікована в центральній педагогічній пресі та у вигляді окремих брошур.

Автор висловлює глибоку вдячність Львівській організації Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка та Львівському Крайовому товариству "Рідна школа" за їх допомогу в процесі попередніх публікацій окремих розділів цієї праці.

Переднє слово до другого видання

З часу виходу у світ першого видання цього посібника (2003 рік) автор одержав чимало схвальних відгуків, а також побажань, які вважає за доцільне врахувати. Певною мірою змінились життєві обставини, що виявляють вплив на зміст соціального замовлення. У процесі апробації посібника зазнали подальшої еволюції і деякі власні погляди автора. Все це позначилось певною мірою на змістові другого видання.

Воснові посібника – та сама концепція, але окремі її аспекти поглиблені. Це, зокрема, стосується педагогіки розвитку. Так, розглядаючи основні категорії педагогіки ("навчання", "розвиток", "виховання") як автономні, а сам процес едукації як збалансовано триєдиний, у попередньому варіанті цієї праці ми дотримувалися сформованої традиційно бінарної структури курсу – "теорія навчання" і "теорія виховання". Термін "виховання" в цьому разі трактувався широко і охоплював фактично два поняття: власне "виховання" і "розвиток" ("виховання характеру").

У другому виданні робиться спроба ширше подати теорію розвитку – як самодостатній розділ педагогіки. У зв"язку з цим тут більше уваги приділено сутності та цінностям розвитку, а в ділянці змісту поняття виховання і поняття розвитку певною мірою протиставляються. Розділ, що стосується характеру, подається як логічне завершення цього блоку питань.

Втакому ж річищі зазнали певного уточнення і розділи, де йдеться про інститути, методи і чинники: у них підкреслено як виховну, так і розвиваючу фукцію. Деяке скорочення розділів, у яких раніше висвітлювались чинники виховання, полегшить студентам можливість засвоїти "основне" і сформувати їх потрібне педагогічне бачення.

Нарешті, з тесту вилучено деякі полемічні місця, які не несли сутнісного педагогічного змісту, та розширено джерельну базу.

ВСТУП

Розділ 1. Педагогіка як наука,

система педагогічних дисциплін і професія

Педагогіка як наука

Педагогіка – це наука, яка вивчає і ставить собі за мету удосконалити процеси навчання, виховання та розвитку людини. Особливістю педагогіки є те, що вона не є наукою самодостатньою, зосередженою на собі самій, як це характерно для інших наук – природознавчих чи гуманітарних. Так само як і медицина, агрономія, юриспруденція чи наука управління, педагогіка спрямовує свої зусилля на покращення потрібної для суспільства форми діяльності.

Назва "педагогіка" походить від двох грецьких слів: "paidos" (дитина) і "ago" (веду). У Стародавній Греції "дітоводінням" називали обов'язки рабів, які супроводжували дітей до школи. Як буде видно далі, трактування "педагога" як помічника дитини і досі несе в собі певний символічний та суттєвий сенс.

Як і будь-яка інша наука, педагогіка володіє своїм понятійним апаратом, своїми методами дослідження і репрезентує досвід педагогічної діяльності, нагромаджений багатьма поколіннями народу, втілений у певних принципах, закономірностях та правилах. Сама наявність такої науки зумовлена природною потребою народу допомогти молодому поколінню громадян засвоїти вимоги життя, увійти в нього гармонійно і повноцінно себе в ньому реалізувати.

Розрізняють наукову (елітарну) і народну педагогіки. Першу з них репрезентують педагогічна спадщина і сучасні дослідження професійних учених-педагогів. Вона, як правило, й кладеться в основу системи освіти та виховання, що перебувають під опікою держави.

Народна педагогіка (сучасні дослідження часто називають її також етнопедагогікою) виступає як складова загальної народної субкультури (народні мистецтво, фольклор, медицина, агрономія тощо), що виникає з потреб тієї частини народу, яка в умовах колоніального чи соціального поневолення не має доступу до культури "офіційної", здебільшого міської.

У різних народів розрив між "верхньою" і "нижньою" верствами суспільства в історії бував різним – і великим, і малим, – і, власне, цим пояснюється слабкий розвиток народної субкультури у народів центральної Європи і висока її значущість для нас, що цілі століття зазнавали поневолення.

Очевидно, що творцем народної педагогіки був сам народ, а тому народна педагогічна мудрість відрізняється автентичністю і природовідповідністю, а відтак часто слугує джерелом педагогічної правди і для педагогіки наукової. Саме так це відбувається і в мистецтві, і в медицині, і в інших галузях культури.

Сьогодні етнопедагогіка іноді читається як додатковий курс у педагогічній підготовці вчителя.

Крім того, своєрідну педагогічну функцію виконують також література, образотворче мистецтво, музика, філософія тощо, які вводять людину у певну систему цінностей. Кожен автор (письменник, художник тощо) своєю творчістю виховує, а отже у певному сенсі є педагогом.

Педагогіка включає в себе фундаментальний (теоретичний) і прикладний (конкретнодидактичний) рівні. На таку різнорівневу структуру педагогіки вказував ще К.Ушинський,

називаючи ці рівні "теоретичним" і "практичним" (Див. його передмову до розділу "Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології"). Перший із них засвідчує її давній зв'язок з філософією. Він вивчає соціальне замовлення, спирається на відповідну науково-педагогічну

спадщину, досягнення суміжних наук та на дані практичної діяльності і формує загальні, оптимальні для даного часу, педагогічні рекомендації, певні принципи, закономірності, правила.

Вивчення педагогіки цього рівня у педагогічних закладах покликане забезпечити становлення відповідного педагогічного світогляду майбутнього вчителя. Значний вклад у теорію української педагогіки внесли Володимир Мономах ("Поучения дітям"), Г.Сковорода, П.Юркевич, К.Ушинський, П.Куліш, Б.Грінченко, С.Русова, І.Огієнко, Я.Чепіга, І.Стешенко, С.Сірополко, П.Біланюк, Я.Кузьмів, о.Ю.Дзерович, П.Паращин, І.Ющишин, П.Будз, Г.Ващенко, В.Сухомлинський, М.Стельмахович та ін.

Традиційно цей рівень педагогіки поділяється на дві головні частини – теорію навчання (дидактику) і теорію виховання. На часі окремим розділом пропонувати і теорію розвитку як її автономний розділ, про що мова піде нижче.

Другий – прикладний – рівень педагогічної науки трактується як методичний. Він репрезентований найперше фаховими методиками, які іноді називають також практичними або конкретними дидактиками. Крім них розробляються також "Методика позаурочної діяльності" (обов'язки класного керівника, організація позаурочної та позакласної роботи та ін.), "Методика виховної роботи" тощо.

Педагогічні предмети прикладного рівня "вбирають" рекомендації теорії педагогіки і

розробляють методи (способи) їх реалізації стосовно навчання різних шкільних дисциплін, практики позаурочної та позашкільної роботи тощо.

Базові педагогічні терміни й поняття

Кожна наука оперує набором своїх термінів і характерних понять. У педагогіці ними є найперше: "освіта", "навчання", "виховання", "розвиток", "едукація", "навчальний процес", "національне виховання", "громадянське виховання", "метод навчання", "метод виховання", "соціальне замовлення" та ін. Зупинимось тут лише на тих поняттях, що мають для нас відразу принципове значення.

Термін "освіта" вживається у різних значеннях, зокрема у широкому ("система освіти") і також у вузькому ("він одержав добру освіту"). У цьому курсі він вжитий для позначення широкого поняття, тобто системи, що включає підсистеми: навчальні заклади, управління, зміст навчання,

процес навчання, педагогічні кадри, засоби навчання, фінансування тощо.

Навчання – це процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань, умінь та навичок – за допомогою вчителя як організатора цього процесу. Сутність його полягає у набутті учнями суспільного інформативного досвіду.

Виховання - це процес формування досвіду (моделі) поведінки людини у духовній та соціальній сферах, а також у її стосунках з природою. Вихованість передбачає наявність у людини механізму орієнтації і саморегуляції, в основі якого лежать прийняті нею цінності,

ставлення до всього, з чим вона стикається.

Розвиток – це удосконалення духовних, психічних, соціальних і фізичних функцій та можливостей людини. Він не тотожний ні навчанню, ні вихованню, бо має цілком іншу природу: якщо навчання передбачає засвоєння інформації, а виховання виражає ставлення людини до зовнішнього середовища, то розвиток забезпечує певну "перебудову", певне "покращення", "розширення" функцій, якостей і можливостей людини. Специфіка розвитку полягає також у тому, що результат цього процесу (розвинутість) виявляє себе в будь-якій сфері життя і будь-

якому інформативному контексті.

Едукація – це термін, яким позначаємо тут весь процесуальний компонент освіти у його триєдності – навчання, розвитку і виховання. Потреба введення цього терміну і поняття зумовлена тим, що досі вживаний термін "навчально-виховний процес" не вказує на його природну триєдність і фактично "приховує" найактуальніший сьогодні аспект – розвиток дитини.

Слід зауважити, що в педагогічній літературі і педагогічній практиці часто будь-який з названих вище трьох термінів ("навчання", "розвиток", "виховання") вживається як "універсальний". У цьому разі він поширює своє значення на всю триєдність процесу, що заважає конкретизації цілей едукації. Наприклад, трактуючи весь процес лише крізь призму навчання як подачу інформації, помилково припускають, що цим забезпечуємо і розвиток.

Соціальне замовлення – це ті вимоги, які суспільство, зважаючи на свої історичні цілі, ставить перед своєю системою освіти.

У практиці едукації широко використовують також інші терміни й поняття, зокрема і ті, що стосуються виховання, але вони розглядатимуться в порядку використання їх в цьому курсі.

Система педагогічних дисциплін

Сучасна педагогіка має відношення не лише до навчання в школі чи у вищих навчальних закладах, але й до інших сфер суспільного життя. Вважають, що тепер вона об'єднує до двадцяти педагогічних галузей [Волкова Н., 2001: 15]. Відповідно відбувається і процес відгалуження все нових педагогічних дисциплін. Цей процес особливо помітний на пограниччі педагогіки з іншими науками.

У навчальних планах педагогічних закладів, як правило, передбачено читання таких основних педагогічних предметів.

1.Історія педагогіки, що висвітлює педагогічний досвід народу в різні історичні періоди. Цей предмет початково формує перші уявлення студента про педагогічний понятійний апарат, висвітлює залежність навчально-виховних систем від соціального замовлення, знайомить його з надбаннями національної та світової педагогіки тощо. Таким чином історія педагогіки працює на наш час, і в цьому її великий сенс.

2.Курс "Теоретичні основи педагогіки" – репрезентує фундаментальний (теоретичний) рівень педагогіки і забезпечує становлення педагогічного світогляду майбутнього вчителя. У системі його педагогічної підготовки він є базовим.

Зрештою, в педагогічній літературі побутує також інша назва цього предмета – "Загальна педагогіка". Термін "загальна" засвідчує, що цей предмет протиставляється педагогіці "конкретній". Проте до нього часто включають і розділи, що йому не належать, наприклад, ті, що висвітлюють діяльність класного керівника та ін.

3.Цілу групу педагогічних дисциплін репрезентують фахові методики, завдання яких, як мовилось вище, полягає в тому, щоб, враховуючи специфіку предметів, реалізувати на практиці ті рекомендації, які пропонує теорія педагогіки. Методика навчання (мов, літератури, історії, математики, фізики і т. ін.) покликана забезпечити злиття сучасного педагогічного світогляду та відповідних принципів і вимог з фаховою підготовкою вчителя. Так формується те, що від недавнього часу прийнято називати "педагогічною компетенцією" вчителя. На жаль, у більшості випадків фахові методики досі прив'язуються до навчального предмета, іноді навіть структурно підпорядковуються йому, а тому це завдання (формування компетенції) виконують не завжди добре. Такому – "предметному" – підходу до фахових методик, до речі, суперечать і ті факти, що

вони користуються загальнопедагогічним понятійним апаратом, методами педагогічних досліджень і повсюдно трактуються як "спеціальні дидактики".

4.Методика позаурочної діяльності є предметом, що висвітлює різні способи діяльності суб'єктів едукації (учня, вчителя, класного керівника) у вільний від уроків час. Традиційно це місце займав предмет "Методика виховної роботи", назва якого утвердилася на ґрунті авторитарного розуміння процесу виховання. Очевидно, що переосмислення змісту цього предмета крізь призму діяльнісного підходу (учень постійно навчається, виховується та розвивається) мусило б призвести і до зміни його назви.

5.Школознавство, - яке вводить майбутнього вчителя в організаційну структуру школи, знайомить із системою управління, контролю і методичної роботи в ній, висвітлює обов'язки суб'єктів едукації тощо.

Крім названих вище основних і обов'язкових предметів, підготовка майбутнього вчителя може включати:

а) основи педагогічної майстерності, за умови, якщо цей предмет викладатиме майстер педагогічної справи, що має значний досвід роботи в школі, талант учителя та відповідну теоретичну підготовку;

б) етнопедагогіку як предмет, що доповнює курс "Історії педагогіки". На особливу увагу тут заслуговує розділ, що стосується козацької педагогіки, яка в наш час успішно досліджується науковцями Києва (Ю.Руденко та ін.), Харкова (С.Стефанюк та ін.) та вчителями-практиками (В.Каюков із Кіровограда, Л.А.Гавриленко із Запоріжжя та ін.).

Крім того, в різних сферах суспільного життя розвиваються і у спеціальних навчальних закладах вивчаються та застосовуються:

а) спеціальна педагогіка (дефектологія), яка охоплює навчання і виховання дітей з певними вадами і розділяється на: сурдопедагогіку (навчання глухонімих), олігофренопедагогіку (едукація розумововідсталих), логопедію (едукація дітей з порушеннями мовлення) тощо;

б) галузеві педагогіки (спортивна, військова та ін.); в) соціальна педагогіка (вивчає процес соціального розвитку особистості);

г) вікова педагогіка (зосереджує увагу на едукації різних вікових груп дітей та молоді); ґ) професійна педагогіка (підготовка спеціалістів для різних галузей господарства); д) порівняльна педагогіка (зіставляє освітньо-педагогічні системи різних країн) та ін.

Міжпредметні зв'язки педагогіки

На рівні фундаментальних досліджень педагогіка пов'язана з філософією, тому цей рівень іноді й називають філософією едукації (phylosophy of education). Ця близькість допомагає педагогіці базуватися на широких узагальненнях, "бачити речі з відстані" і в системі, визначати зміст виховання за даними аксіології тощо. Українська педагогіка черпає ці свої можливості з праць Г.Сковороди, К.Ставровецького, П.Юркевича, Д.Чижевського, П.Куліша, О.Потебні, І.Франка та ін.

Педагогіка тісно пов'язана і з психологією. Аналогом їх функціональної взаємодії може бути анатомія і терапія. Перша "анатомізує" людину, а друга ставить собі за мету щось змінити, покращити.

Психологічні дослідження допомагають розкрити закономірності навчання, розвитку і виховання людини. Дані психології лежать в основі педагогічного розуміння вікових та індивідуальних особливостей дитини, застосування методів навчання і виховання тощо.

Паралельно з психологією до формування духовного поля людини і суспільства причетна