2.2 Облік необоротних активів і фінансових інвестицій.

Матеріальною базою будь-якої підприємницької діяльності є необоротні активи, без яких не може здійснюватися ні один господарський процес.

Поділ активів на основні (необоротні) й оборотні прийшло в практику бухгалтерського обліку з економіки через судову сферу наприкінці XIX-го або початку XX-го ст. Вперше зазначені терміни з'явилися в Англії, у судових звітах, які торкалися методів оцінки фіксованих (необоротних) і оборотних активів, потрапивши туди з економічної літератури того часу. Варто також відзначити, що одна з основних вигод, яка спонукала економістів та бухгалтерів того часу на поділ активів на основні й оборотні полягає в можливості оцінки на підставі цього ліквідності господарюючого суб'єкта.

З набранням чинності Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та запровадженням з 2000р. національних стандартів бухгалтерського обліку, в Україні з’явилося широко всім відоме поняття необоротних активів.

В українському законодавстві відсутнє поняття "необоротні активи". Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", "необоротні активи – всі активи, що не є оборотними". У цьому ж Положенні зазначено, що до оборотних активів належать "грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу"

Таким чином, під необоротними активами треба розуміти активи, що використовуються підприємством у його діяльності протягом тривалого періоду часу (більше одного року) та від використання яких підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди; та їх вартість може бути достовірно визначена.

Однозначного тлумачення визначення та суті необоротних активів не існує, так як кожній складовій необоротних активів у бухгалтерському обліку планом рахунків визначено окремий рахунок, оскільки облік потребує більш детальної інформації про окремі об'єкти, що призводить до "невикористання" у професійній діяльності бухгалтера терміну "необорний актив". Водночас, у бухгалтерському обліку здійснюється постійне та неперервне відображення всіх господарських засобів, процесів та явищ у фінансово-господарській діяльності підприємства, які входять до складу поняття «необоротні активи».

Очевидно, що склад необоротних активів доволі різноманітний, а тому вони потребують класифікації. Економічна класифікація необоротних активів наведена на рисунку 1.

Класифікація необоротних активів

- основні засоби;

- довгострокові біологічні активи;

- інші необоротні матеріальні активи;

- нематеріальні активи;

- довготермінові фінансові інвестиції;

- довготермінову дебіторську заборгованість;

- відстрочені податкові активи;

- гудвіл.

Облік необоротних активів в Україні ведеться відповідно до чинного законодавства, а саме законів, інструкцій, положень, плану рахунків, національних та міжнародних стандартів обліку.

Національні стандарти бухгалтерського обліку розроблялися з урахуванням міжнародних, саме тому П(С)БО щодо обліку необоротних активів має ряд спільних моментів з МСФЗ. Поряд з подібними рисами можна виділити й відмінні.

Згідно з П(С)БО 2 «Баланс», фінансові інвестиції — це активи, які підприємство утримує з метою збільшення прибутку (отримання відсотків, дивідендів тощо), зрос-тання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Іншими вигодами можуть бути, наприклад, переваги при укладанні виробничих, комерційних або фінансових угод утримувачем фінансових інвестицій. Фінансова інвестиція для отримувача (ре-ципієнта) має форму майна та коштів (готівкових або безготівкових), а для інвестора (донора) — це корпоративні права (частка в статутному капіталі, оформлена уста-новчим договором або акції), строкові цінні папери (облігації, ощадні сертифікати, векселі), деривативи (фондові, валютні, товарні) та інші фінансові інструменти.

До фінансових інвестицій належать капітали інших підприємств, акції, облігації, депозитні (ощадні) сертифікати, інші цінні папери.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує частку у ста-тутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному то-варистві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержан-ня частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Розрізняють привілейовані та прості (звичайні) акції. Від звичайної акції приві-лейована відрізняється тим, що сума дивідендів по ній фіксована і становить певний відсоток від номінальної вартості акції, тобто не залежить від величини прибутку за звітний рік. У випадку недостатності прибутку виплата дивідендів за привілейовани-ми акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу підприємства. Величина ж дивідендів за звичайними акціями не фіксована, вона залежить від отриманого при-бутку і рішення зборів акціонерів.

Облігація — борговий цінний папір, що засвідчує внесення його власником гро-шових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка.

Облігації за способом отримання доходу поділяються на відсоткові (купонні) і безвідсоткові (дисконтні). Відсоткові облігації можуть бути реалізовані з премією або з дисконтом, безвідсоткові — тільки з дисконтом. Обидві категорії відображають процес встановлення ринкової вартості облігацій. Як правило, умовами емісії купон-них облігацій передбачаються проміжні виплати відсоткового доходу.

Депозитний (ощадний) сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонуван-ня грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому.

Ощадні сертифікати, як і облігації, можуть бути реалізовані з премією або дискон-том. Але вони не мають проміжних виплат відсотків. Відсотки сплачуються банком-емітентом після закінчення терміну депозиту. У випадку дострокового повернення коштів, депонованих за ощадним сертифікатом, на вимогу вкладника, банк-емітент за-стосовує штрафні санкції у вигляді зниження відсоткової ставки за весь термін депозиту.

Фінансові інвестиції відображають різні види участі одного підприємства в ді-яльності іншого підприємства. Документи, що засвідчують про цю участь, називають фінансовими інструментами. Фінансові інструменти можуть бути первинними і вторинними (похідними, або деривативними). Похідні цінні папери: опціони, ф’ючерси і варанти засвідчують право на цінні папери, але не є такими. Так, акції є первинними фінансовими інструментами, а опціони на акції — вторинними.