49

З М І С Т
ВстуП……………………………………………………………….…............			3
Розділ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ………….……………………….............			6
1.1.Проблема засолення ґрунтів ………………………................................			6
1.2. Якість ґрунту як складова стійкої екосистеми ……...............................			10
1.3. Оцінка якості ґрунту за допомогою тест-систем ……………….……….			12
Розділ 2. ЕКОТОПІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРИТОРІЇ СЕЛА РОСІЛЬНА………………………………………………………………….....			16
Розділ 3. ОБ’ЄКТИ, МЕТОДИ ТА УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ …..................................................................................…...			24
3.1.Об’єкт дослідження та його характеристика ………………..…. …........			24
3.2. Матеріали та методи дослідження………………….. …….………..........			30
3.2.1.	Визначення тест-показників жита озимого (S. Сereale), ячменю ярого ( H. Sativum) та кукурудзи ( Zea mays L.)…….	31
Розділ 4. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ…...			33
4.1. Хіміко-аналітичний аналіз розсолі……………..............................			33
Визначення схожості насіння S. Сereale, H. Sativum та Zea mays L на водному середовищі за дії різної концентрації розсолів…................			34
Визначення енергії проростання S. Сereale, H. Sativum на ґрунті за дії різної концентрації розсолів……………………..			337
Морфометричні параметри проростків S. Сereale, H. Sativum та Zea mays, як тест-реакція на дію засолення ґрунту……………………….			40
Zea mays, як біотестор токсичності сольового забруднення ґрунтів околиці с.Росільни……………………………………………..………...			43
Висновки……………………………………………………….……............			46
Список використаної літератури………………..…………….			48

ВСТУП

Природне й антропогенне засолення є одним із домінуючих чинників деградації ґрунтів [16; 27] і вагомим стресовим фактором для рослинних компоненті екосистем [11;36]. Тому дослідження особливостей функціонування рослин за дії високих концентрацій солей у ґрунтовому субстраті є важливим, як для вивчення їх адаптивних можливостей, так і для з’ясування перспектив вирощування основних сільськогосподарських культур на засолених землях. Особливо актуальною ця проблема є для територій, геологічно приурочених до місць залягання соленосних порід [11; 16; 26; 27].

На Івано-Франківщині до таких належить територія у межах Передкарпатського гірського прогину, який в неогені був виповнений потужними моласовими відкладами (від 2,5 до 4,0 км), серед яких домінують глинисто-піщані товщі, що містять окремі пласти та лінзи чистих натрієвих і калійних солей (адміністративно – с. Росільна Богородчанського району Івано-Франківської області) [9; 38].

З давніх часів ця територія славилась соляними джерелами високої мінералізації, які називали розсолами, ропою, сировицею, і з них випарювали кухонну сіль. Підземні води, циркулюючи по соленосних товщах, розчиняють солі і перетворюються у розсоли, а близькість їх до поверхні землі призводить до утворення сольових джерел. По капілярах у суху погоду розсоли можуть підніматися на поверхню ґрунту. Доказом цьому є локальне виникнення на поверхні ґрунту білих соляних вицвітів (нальотів) [39].

Враховуючи наведене, метою даного дослідження було оцінити фітотоксичність природних розсолів Передкарпатського гірського прогину у лабораторному експерименті за життєвими показниками сільськогосподарських культур: кукурудзи ( Zea mays L.), жита озимого (Secale сereale L.), ячменю ярого (Hordeum sativum J) та перспективність вирощування даних с/г культур на досліджуваній території.

Для досягнення мети були поставлені конкретні завдання:

• дослідити хімічний склад ропи, визначити її мінералізацію;

• дати морфолого-екологічну характеристику культур, її господарське значення;

• дослідити вплив природних розсолів на ростові процеси кукурудзи, жита озимого та ячменю ярого у лабораторному експерименті;

• оцінити перспективи використання даних злакових культур, як біотесторів токсичності сольового забруднення природних вод та ґрунтів;

• оцінити вплив природних розсолів Передкарпатського гірського прогину на засоленість ґрунтів в межах території в с. Росільни;

• обґрунтувати отримані результати, та зробити відповідні висновки.

Об’єкт дослідження – біотоксичний вплив розсолів на проростки злакових культур;

Предмет дослідження: зміна природних властивостей жита озимого, ячменю ярого та кукурудзи в результаті дії різної концентрації розсолів;

Матеріали дослідження: проби природніх розсолів Передкарпатського гірського прогину відібраних із сольових джерел у с. Росільна на березі р. Луква; насіння кукурудзи, жита озимого та ячменю ярого, проби ґрунту відібрані в межах території с. Росільни; кринична питна вода с. Росільни;

Практичне значення одержаних результатів можна використовувати, для визначення засоленості ґрунтів та природних вод на основі зміни енергії проростання насіння та морфометричних параметри проростків S. Сereale, H. Sativum та Zea mays L, які чутливо реагують на зміну концентрації розсолів у середовищі і можуть слугувати тест-ознаками при біоекологічної оцінці засолених середовищ. Крім того отримані результати можна використовувати в сільському господарстві, вони дають змогу оцінити перспективи вирощування кукурудзи, жита озимого та ячменю ярого на ґрунтах із різною засоленістю.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше здійснено оцінку впливу засоленості ґрунтів даної території на проростання жита озимого, ячменю ярого та кукурудзи; визначали схожість та енергію проростання даних злакових культур за дії різної концентрації розсолів; складені рекомендаційні можливості вирощування кукурудзи, жита озимого та ячменю ярого на ґрунтах з різним ступенем засоленості досліджуваної території.

Структура роботи. Робота викладена на 51 сторінках друкованого тексту, містить вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури. В тому числі 4 таблиці, 2 карти, та 13 рисунків. Перелік цитованої літератури складає 49 найменування в тому числі 2 посилання на електронні ресурси.

Розділ 1 огляд літератури

1.1. Проблема засолення ґрунтів.

Ґрунт займає особливе становище в природних ландшафтах і в екосистемах. Він є найважливішим блоком екосистем, виступає як фактор родючості для рослин і як найбільш насичена організмами середовище існування.

Досліджуючи верхній, родючий шар ґрунту, можна виявити складне поєднання таких компонентів: мінерали; детрит, тобто мертве органічна речовина рослин і тварин, включаючи відходи їх життєдіяльності на різних стадіях розкладання; безліч живих організмів від редуцентів (грибів і бактерій) до більш великих детритофагів (дощових черв'яків, молюсків, комах), які формують складну харчову мережу.

Виключно важлива роль ґрунту як санітарного бар'єру. Остання властивість також пов'язано з високою насиченістю життям, за посередництвом якої речовини надходять в ланцюзі харчування, а згодом включаються в кругообіг. Ґрунт відрізняється високими буферними функціями, здатністю протистояти навантаженням, гасити їх.

Ґрунт - один з найважливіших компонентів навколишнього природного середовища. Всі основні її екологічні функції замикаються на одному узагальнюючому показнику - ґрунтовій родючості.

Засолення ґрунтів є однією із форм забруднення та деградації ґрунтів. Під засоленням розуміють надлишковий вміст у кореневмісному шарі ґрунту солей, які згубно діють на розвиток сільськогосподарських культур. Ґрунти вважаються засоленими при вмісті більш 0,1 % ваги токсичних для рослин солей або 0,25% солей у щільному залишку (для безгіпсових ґрунтів) (Реймерс, 1990). До токсичних солей, які мають отруйний вплив на рослинний організм, належать: NaCI, CaCI₂, Na₂SO₄, MgSO ₄, NaHCO₃, Na₂CO ₃ і до нетоксичних – Са (НСО₃)₂, CaSO₄, CaCO₃.

Розрізняють два види засолення - первинне і вторинне. Первинне засолення ґрунтів проявляється у природних умовах та обумовлене такими чинниками, як глибина і мінералізація ґрунтових вод, гранулометричний склад, будова і складення ґрунту, водообмін, кліматичні умови та інше.

Вторинне засолення ґрунтів обумовлене виробничою діяльністю людини через ненормоване зрошення і відсутність природного або штучного дренажу. У випадку цього засолення ґрунтів спостерігається руйнування ґрунтових агрегатів та ущільнення ґрунту, підвищення рівня ґрунтових вод і підняття сольових розчинів до поверхні, еквапотранспірація (випаровування з поверхні ґрунту і транспірація) та відкладення солей у кореневмісному шарі ґрунту. Для уникнення або зменшення засолення ґрунтів необхідно застосовувати комплекс агротехнічних і гідромеліоративних заходів, які включають дренаж, планування, капілярну та експлуатаційну промивку ґрунтів, вирощування культур-освоювачів після капітального промивання тощо. В результаті як первинного так і вторинного засолення на поверхні ґрунту можуть виникати сольові вицвіти ( нальоти) ( рис. 1.1).

Рис.1.1. Сольові нальоти До засолених ґрунтів належать солончаки і солонці. В Україні найбільші їх площі зустрічаються в сухому Степу, в зонах Степу та Лісостепу, незначні — на Поліссі. У зв'язку з таким поширенням засолені ґрунти називають інтразональними, тобто такими, що не мають власної зони [27]. Формування засолених ґрунтів пов'язане з нагромадженням солей у ґрунтових водах і породах та умовами, що сприяють їхній подальшій акумуляції в профілі ґрунтів.

Основне джерело утворення солей (хлоридів, сульфатів, нітратів, силікатів і карбонатів) — це продукти вивітрювання гірських порід. Другим джерелом засолення ґрунтів є соленосні геологічні породи різного походження. Перенесення солей з цих порід у ґрунт відбувається за участю ґрунтових вод. Третє джерело — це вулканічна діяльність. Четверте джерело засолення ґрунтів — імпульверизація — перенесення солей з моря на сушу. Уздовж Сиваша, Чорного та Азовського морів простяглась смуга низинних берегів — приморських солончаків. Тут вітер піднімає соляний пил і переносить його в прилеглі райони. Дослідження вчених показали, що в районі Асканія-Нова (Херсонська обл.) кількість соляного пилу, що випадає з атмосфери, становить 319,3 кг/га на рік. Безпосереднім джерелом легкорозчинних солей у ґрунтах можуть бути підґрунтові води при близькому їх заляганні до поверхні (2-3 м). При фізичному випаровуванні по капілярній системі солі підтягуються до поверхневого шару ґрунту та акумулюються тут. У деяких випадках причиною нагромадження солей в ґрунті може бути рослинність. Окремі рослини в посушливих умовах мають кореневу систему, що проникає дуже глибоко, а тому такі рослини здатні «перекачувати» розчини солей з глибини до поверхні ґрунту.

Інтенсивність перерозподілу солей і нагромадження їх у ґрунтах залежать від клімату. За вологого клімату і промивного типу водного режиму солі вимиваються за межі профілю і не нагромаджуються [31, 33].

Солончаки. До солончаків належать ґрунти, що містять у верхньому 15-сантиметровому шарі понад 1% легкорозчинних солей від маси ґрунту. Розрізняють поверхневі солончаки, в яких солі знаходяться у верхньому шарі ґрунту (0-30 см), та глибокопрофільні, в яких високі концентрації солей спостерігаються по всьому профілю ґрунту. Крім того, розрізняють солончаки за типами засолення, тобто за якісним та кількісним складом солей. Виділяють такі основні типи засолення: содове, хлоридне й сульфатне. Всі інші типи засолення — це комбінації зазначених вище основних типів засолення. Від типу засолення залежать хімічні і фізичні властивості солончаків. Найшкідливіше для рослин содове засолення ґрунтів, найменш шкідливе — сульфатне [27].

Морфологічно наявність солей у профілі ґрунту можна визначити лише тоді, коли ґрунт сухий, на його поверхні може бути сольова кірка, на стінці розрізу спостерігаються вицвіти солей. Якщо ґрунт вологий, то в польових умовах наявність у ньому солей можна визначити за допомогою аналізу водної витяжки з ґрунту.

Склад солей впливає на морфологічну будову засолених ґрунтів. За морфологічними ознаками солончаки поділяють на пухкі, мокрі, чорні та кіркові.

Пухкі солончаки — ґрунти, в яких великий вміст сульфату натрію — Nа₂SO₄ * 10Н ₂0. Зверху вони дуже сухі й пухкі.

Мокрі солончаки — ґрунти, що містять гігроскопічні солі — хлориди кальцію і магнію — СаСІ₂ і МgСІ₂. Темний, майже чорний колір залежить від наявності у їх складі гігроскопічної вологи.

Чорні солончаки характеризуються наявністю соди Nа₂С0₃. Її підвищений вміст сприяє розчинності органічної речовини, і профіль ґрунту набуває темного (чорного) забарвлення.

У кіркових солончаках на поверхні утворюється тонка сольова кірка хлориду натрію.

Солончаки поділяють на два типи: гідроморфні й автоморфні. Гідроморфні солончаки розвиваються в умовах близького залягання мінералізованих ґрунтових вод, а автоморфні — на засолених ґрунтотворних породах при глибокому заляганні ґрунтових вод.

Більшість культурних рослин при наявності в ґрунті легкорозчинних солей розвиватись не можуть або дають дуже низькі врожаї. Проте не всі сільськогосподарські рослини однаково витримують засолення ґрунту. Так, цукрові буряки, капуста, бавовник, просо, люцерна витримують відносно високу концентрацію солей — до 0,6%, кукурудза, озима пшениця, ячмінь, люцерна меншу — 0,3-0,4%, соняшник, жито, льон, конюшина — тільки до 0,2-0,3%.

Освоєння солончаків можливе тільки після проведення складних меліоративних заходів. Основний меліоративний прийом — промивання солончаків прісною водою. Норми витрати води на промивання засолених земель залежать від ступеня їх засолення, вологості, гранулометричного складу і глибини залягання ґрунтових вод. Крім того, норми промивних вод не повинні бути занадто великими, щоб не зумовлювати піднімання по капілярах засолених ґрунтових вод. Перед промиванням ґрунт необхідно глибоко виорати, оскільки при глибокій оранці швидше виминаються солі, а пухкий верхній шар запобігає підніманню солей по капілярах [27,31,33].

2. . Якість ґрунту як складова стійкої екосистеми.

Сучасна концепція якості ґрунту розвинулась від розуміння різноманітних функцій, які виконує ґрунт в екосистемі. Якість ґрунту визначається як ключова у стійкості екосистеми. На відміну від функцій води та повітря, які прямо пов’язані із здоров’ям людини, функції ґрунту чинять опосередкований вплив.

Якість ґрунту – це здатність виконувати функції в межах природних чи керованих екосистем, щоб підтримувати біологічну продуктивність рослин і тварин, забезпечувати якість довкілля, сприяти здоров’ю людини [26, 31, 32 ].

Властивості ґрунту, які визначають його якість, можна поділити на постійні (мінеральна складова, гранулометричний склад) та динамічні (вміст гумусу, рН, мікробіота). Саме динамічні компоненти потребують постійного спостереження для спостерігання змін [8, 12, 17, 31].

Визнано, що ґрунти є необхідними для нормального функціонування екосистем, що сприяють здатності системи витримувати несприятливі наслідки таких порушень, як посухи, шкідники, забруднення, експлуатація людиною, включаючи сільське господарство. Стійкість проти деградації та здатність відновитися після порушення є важливими показниками функціонування ґрунту [12, 28, 44 ].

Екологічний погляд на ґрунт розглядає вплив його функції на інші компоненти екосистеми (наприклад, воду, атмосферне повітря і біту), а також прилеглі до них екосистеми. Таким чином ґрунт змінює хімічний склад опадів і перерозподіляє воду в навколишньому середовищі, бере участь у підтриманні балансу води і тепла, газів атмосфери і служить в якості резервуара для біорізноманіття та генетичного матеріалу [12, 36, 43 ].

Існує кілька підходів до визначення функцій ґрунту в екосистемі:

1) Підтримання біологічної продуктивності, різноманітності; регулювання та розподіл води і розчинених потоком речовин; фільтрація, буферизація, іммобілізація і детоксикації органічних і неорганічних речовин; зберігання та включення в колообіг поживних речовин та інших елементів в біосфери Землі;

2) Виробництво біомаси; ґрунт як реактор (фільтри, буфери, перетворює матерію); ґрунт як середовище існування і депо генетичних резервів;

3) Утилізація та рециркуляція органічних матеріалів із вивільненням поживних речовин та енергії; розподіл опадів на поверхні ґрунту; підтримання стабільної структури для протистояння водної та вітрової ерозії; буферизація швидких змін температури і вологості, вмісту хімічних елементів; підтримання різноманітності місць проживання, створюючи широкий спектр розмірів пор та пустот у ґрунті; зберігання та поступове вивільнення поживних речовин і води; розподіл енергії на поверхні ґрунту [12].

Ґрунт, як одна із фундаментальних абіотичних складових екосистеми є важливим об’єктом екологічного моніторингу. Ця значущість випливає також із взаємозв’язку усіх компонентів екосистеми через кругообіг речовин. При деградації ґрунту негативному впливу піддаються й інші компоненти екосистем. Речовини, які є ґрунті, можуть включатися у трофічні ланцюги, які можуть закінчуватися людиною. Полютанти здатні мігрувати у ґрунтові води, які стають носіями токсичних речовин [20, 24, 29, 40, 45, 49].

Для нормативної оцінки якості ґрунту визначають загальну концентрацію забруднюючих речовин, отриману за допомогою фізико-хімічних методів аналізу [24]. Однак, для вивчення потенційного впливу на екосистему необхідною є оцінка через серію біотестів [ 30 ].

2. . Оцінка якості ґрунту за допомогою тест-систем.

Отримати інформацію про реакцію біологічних систем можна за допомогою методів біоіндикації та біотестування. Методи біоіндикації дозволяють отримати дані, що характеризують відгук біоценозів на антропогенний вплив. Характерно, що реакція формується протягом досить тривалого проміжку часу, тому може включати накладання різних чинників, їх коливання та адаптаційні механізми виду – індикатора [40]. Біоіндикатори не можуть миттєво реагувати на зміну екологічних умов, тому що їх індикаторними властивостями є популяційні процеси та процеси угруповання в цілому. Методи біотестування, на відміну від біоіндикації, являють собою характеристику ступеня впливу на біоценози. За допомогою цих методів можна отримати дані про токсичність конкретної проби води, ґрунту, забрудненої хімічними речовинами – антропогенного чи природного походження в даний час. Таким чином, методи біотестування близькі до методів хімічного аналізу. У той же час, на відміну від хімічних методів, вони дозволяють дати реальну оцінку токсичних властивостей води або іншого середовища, обумовлених присутністю комплексу забруднюючих хімічних речовин та їх метаболітів [11, 16].

Біотест – дослід, в якому зіставляються реакції певного організму в умовах токсичного забруднення і чистому середовищі (контроль). Під токсичністю розуміють властивість хімічних речовин проявляти пошкоджуючу або летальну дію на живі організми. Речовина, що має токсичну дію, називається токсикантом, а процес впливу токсиканта на організм – токсикація (на екосистему – токсифікація).

Основним показником в біотестуванні є тест-функція – функціональний показник, що реагує на токсичний вплив і може бути виміряний кількісно за допомогою певного методу. Тест-реакція – кількісний вираз зміни тест-функції [29, 48].

Тест-фукнкціі, що використовуються в якості показників біотестування для різних об'єктів відмінні: для інфузорій, ракоподібних, ембріональних стадій молюсків, риб, комах − виживання (смертність) тест-організмів; для ракоподібних, риб, молюсків − плодючість, поява аномальних відхилень у ранньому ембріональному розвитку організму, ступінь синхронності дроблення яйцеклітин; для культур одноклітинних водоростей та інфузорій − загибель клітин, зміна (приріст чи зменшення) чисельності клітин в культурі, коефіцієнт ділення клітин, середня швидкість росту, добовий приріст кореня та ін. [4].

За Н. С. Строгановим [37], кількісно токсичність речовини для окремого організму визначається як величина, обернена до медіанної летальної концентрації: Т = 1/LC50. Проте LC50 можна визначити тільки для однієї речовини і тільки в експеремкнтальних умовах і для певного виду організму. Проте, усі ці показники токсичності є більш актуальними для гідробіонтів і використовуються для оцінки токсичності вод та ґрунтових витяжок [29].

Методи біотестування широкого використовуються при проведенні гідрологічного моніторингу якості вод. У розвинених країнах при контролі якості води, крім гідрохімічних аналізів, обов'язковим є токсикологічний контроль. Показник «токсичність» як норматив при контролі стічних вод та видачу дозволів на їх скидання в природні водойми застосовується в таких країнах, як Данія, Франція, Германя, Ірландія, Нідерланди, Великобританія, Норвегія, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Канада, США, Австралія, Бразилія, Японія [29].

Існує безліч біологічних показників, за допомогою яких оцінюється стан та якість ґрунтів. Найбільш важливими для цілей ґрунтового моніторингу на промислових об'єктах є інтегральні показники біологічної активності: токсичність, «дихання», кількість вільних амінокислот і білків. Інтенсивність дихання ґрунту є виключно варіабельною величиною і залежить від великої кількості факторів (температурного режиму, вологість, стану фітоценозу та ін.) Для оцінки екологічного впливу забруднень необхідно проводити порівняння даних, отриманих на різних ділянках в максимально близьких умовах. Інформативними є й інші показники, наприклад, ферментативна активність [ 40, 43, 48, 49].

Застосування мікроорганізмів для оцінки інтегральної токсичності ґрунту і створення на їх основі комплексної системи чутливих, достовірних і економічних біотестів є перспективним напрямком досліджень. Загальна кількість мікроорганізмів, як правило, досить чітко відображає мікробіологічну активність ґрунту, швидкість розкладання органічних речовин і кругообігу мінеральних елементів. На підставі даного показника можна не тільки судити про ступінь засолення ґрунту, а й про потенційну здатність до відновлення, Рослини можна вважати найбільш зручними об’єктами для біомоніторингу ґрунтів, оскільки вони є первинними ланками трофічних ланцюгів, виконують основну роль у поглинанні різноманітних забруднювачів і постійно зазнають їх впливу внаслідок закріплення на субстраті. Простота обліку ефектів та інтерпретації результатів, їх чутливість і відтворюваність робить доцільним застосування рослинних тест-систем для діагностування та оцінки токсичності засолених ґрунтів.

Оперативну інформацію про фітотоксичність забрудненого ґрунту можна отримати, використовуючи реакції тест-об'єктів насіння та проростки рослин. Для коректної постановки досліду на токсичність, насіння для тестування підбирають за розмірами і швидкістю проростання, наприклад: салат (Lactuca sativa L.), просо (Panicum miliaceum L.) редьку (Raphanus L.), червону конюшину (Trifolium pratense L.), пшеницю (Trifolium aestivum L.). В якості тест-функції виступають показники схожості насіння, дружність і час появи сходів, швидкість росту проростків, останній з яких вважається найбільш чутливим. У цьому відношенні рослинні тест-системи мають істотні переваги перед приладами: дешеві, легко відтворюються, швидко розмножуються, мають типову відповідну реакцію на вплив [11, 16, 23, 30-41].

Біотестування на дафніях стало широко використовуватися в контролі забруднення вод [37]. Популярність Daphnia magna як тест-об’єкта пов’язана з тим, що вона легко розводиться в культурі, досить стійка в штучних умовах, дає цілий комплекс тест-реакцій, та має короткий життєвий цикл, що дозволяє спостерігати токсичний вплив на наступні покоління [4]. Біотестування ґрунтів із використанням дафній доцільно проводити лише на водних витяжках для гідрофільних речовин, тому для оцінки токсичності засолення цей метод не є ефективним.

Комплексне біотестування, яке включає наступні тест-об'єкти: насіння рослин, мікроорганізми, ґрунтові безхребетні та ферменти можна використовувати як в повному обсязі, так і частково, в залежності від цільового призначення досліджень і ступеня засолення ґрунту. Якщо проби з ґрунтовими ногохвістками і активність ферментів дають кількісну характеристику токсичності ґрунту при низькому та середньому ступені забруднення, то мікробіологічні тести зручні для опису стану сильно забруднених високотоксичних ґрунтів [4, 37, 49]. Тестування водними організмами, як правило, здійснюється на витяжках із забрудненого ґрунту, досліджуючи короткострокові періоди впливу. Переваги такого методу полягають у низьких витратах і швидкій відповіді. Проте, з екологічної точки зору, оцінка гострої дії, є менш значущою та репрезентативною. Такі тести можуть бути використані, наприклад, для виявлення потенційного впливу хімічних забруднюючих речовин на функціонування фільтраційного механізму ґрунтів [37]. Довготермінові методи біооцінки, що ґрунтуються на визначенні хронічного впливу, є більш значущим з екологічної точки зору і можуть надати інформацію про можливі наслідки зміни властивостей ґрунту як середовища існування. Тести гострої та хронічної дії відрізняються за тривалістю життя піддослідного організму, тобто періодом впливу.

Проте, лише комплексна оцінка, що враховує вплив на різні види організмів, різних трофічних рівнів може відображати ступінь екотоксичності ґрунту [13, 16] .