ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ

1. Визначення поняття бальнеологічні ресурси та їх значення

2. Історія дослідження бальнеологічних ресурсів Закарпаття

1.3 Історичні аспекти розвитку оздоровчого туризму в Угорщині

РОЗДІЛ ІІ. БАЛЬНЕОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ТА УГОРСЬКОЇ ТЕРИТОРІЙ

2.1. Класифікація бальнеологічних ресурсів

2.2. Термальні джерела

2.3. Мінеральні води

2.4 Грязелікування та озокеритолікування

РОЗДІЛ ІІІ. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ РОЛЬ У РОЗВИТКУ ЛІКУВАЛЬНО – ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ

1. Бальнеологічні курорти Закарпаття

2. Бальнеологічні курорти Угорщини

3. Сучасний стан курортно – лікувальних закладів та перспективи їх розвитку

3.4 Порівняльна характеристика українського та угорського курортів

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП

Подорожі з лікувально – оздоровчими цілями відомі вже давно. Ще стародавні греки та римляни використовували цілющі джерела з метою оздоровлення та покращення свого здоров’я. З плином часу мотивація подорожей не змінилась. Люди все частіше почали використовувати цілющі властивості джерел для свого оздоровлення.

Враховуючи сучасний екологічний стан територій, швидко зростає захворюваність, а відповідно, і задоволення зростаючих суспільних потреб у проведення рекреації, зокрема в бальнеолікуванні ( лікуванні мінеральними водами, грязями), що і зумовили актуальність обраної теми дипломної роботи.

Об’єктом дослідження є бальнеологічні ресурси Закарпаття та Угорщини, зокрема її східної частини, та сформований на їх основі бальнеологічний комплекс.

Предмет дослідження – визначення потенціалу бальнеологічних ресурсів Закарпатської області та східної частини території Угорщини, прогнозування напрямів їх цільового та раціонального використання, охорони і збереження.

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є вивчення сучасного стану ресурсів, які придатні для лікувально – оздоровчої діяльності, їх поширення для розвитку санаторно – курортного господарства у межах Закарпатської області та східної частини території Угорщини.

Для досягнення даної мети слід вирішити такі завдання:

1. Вивчити історію дослідження бальнеологічних ресурсів Закарпатської області та Угорщини( зокрема її східної частини);

2. Охарактеризувати основні термальні джерела в даних регіонах;

3. Охарактеризувати основні джерела мінеральних вод;

4. Охарактеризувати географію лікувальних грязей;

5. Дослідити основні санаторно – курортні комплекси та охарактеризувати їх сучасний стан;

6. Визначити перспективи використання лікувальних ресурсів даних регіонів;

7. Зробити порівняльну характеристику двох курортів відповідного типу, оцінити основні їх проблеми та шляхи покращення їх реалізації.

При написанні роботи мною були використані загальнонаукові та конкретно наукові методи дослідження такі як: картографічний, аналізу і синтезу бібліографічних та Інтернет – ресурсних даних, історичний, екологічного моніторингу, математичного моделювання.

Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури у кількості 44 найменувань та додатків. Обсяг роботи – 90 друкованих сторінок.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО – МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ

3. Визначення поняття бальнеологічні ресурси та їх значення

Cepeд природних туристичних рecypciв найбільше значення для індустрії туризму та лікувально – оздоровчої рекреаційної діяльності мають кліматотерапевтичні, водні, бальнеологічні і ландшафтні складові, які доцільно об'єднувати у клас ресурсів першого порядку (дод. А).

Основою оздоровчо – лікувальної рекреаційної діяльності є природні ресурси, а саме мінеральні і термальні води, лікувальні грязі.

Існує декілька визначень поняття «бальнеологічні ресурси», проте ми керувались визначенням В. І Стафейчука. Бальнеологічні ресурси – це природні лікувальні речовини, що використовуються для немедикаментозного лікування на курортах і в позакурортних умовах. Ці ресурси беруть участь в основному процесі суспільного виробництва – неперервному відтворенні фізичних сил і розумових здібностей людини, психічного тонусу, відновленні та підвищенні кваліфікації працівників, зростанні їх загального та фахового рівнів. До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні мінеральні води, термальні джерела, пелоїди (лікувальні грязі), озокерит [36; 154 с.].

Використання бальнеологічних ресурсів передбачає наявність певних традицій, культури їх медико – рекреаційного споживання, достатнього рівня розвитку медицини і медичних технологій.

На території України розташована широка і різноманітна бальнеологічно – ресурсна база, яка представлена майже усіма типами мінеральних вод: залізисті; вуглекислі; кременисті; радонові; сульфідні; бромні, йодо – бромні та йодні; води з підвищеним вмістом органічних речовин; води без специфічних компонентів тощо; торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких є в озерах Запорізької областей.

В північних та на західних теренах України поширені торфові лікувальні грязі, які використовуються на таких курортах як Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, Горинь, Любень Великий, Черче.

Важливим є те, що багато українських курортів одночасно використовують багато лікувальних факторів (мінеральні води, лікувальні грязі, озокерит). Тому медичний профіль визначається властивостями природно–лікувальних ресурсів. [27; 114 с.].

Серед бальнеологічних ресурсів Закарпатської області можна виділити мінеральні води, лікувальні грязі та озокерит. Варто зазначити, що за кількістю та якістю лікувальних мінеральних вод Закарпаття займає перше місце на Україні, але в області відсутні родовища лікувальних грязей та озокериту. Тут зосереджено 620 джерел мінеральних вод, з яких більше 300 є вивченими. (дод. В)

Як видно з таблиці лідером за даним критерієм є Свалявська зона, яка набрала 31,1 бала. З досить великим відривом за нею слідують Рахівська, Міжгірська, Берегівська, Тячівська, Хустська та Ужгородська. Слабкий потенціал використання мінеральних вод має Іршавська, Великоберезнянська, Перичинська та Виноградівська рекреаційні зони. Абсолютно незабезпеченою бальнеоресурсами є Воловецька рекреаційна зона [28; 87 с.].

В цілому структура санаторно – курортних закладів держави відповідає структурі захворюваності українців (органи кровообігу, нервова система, органи травлення, органи дихання).

На території України зосереджені найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно – курортного лікування, хоча їх використання не можна назвати ефективним. Мережа оздоровчих закладів країни налічує 2,6 тис. підприємств. До мережі входять санаторії (14,9%), санаторії – профілакторії (11,7%), пансіонати з лікуванням (2,1%), бальнеологічні та грязьові лікарні (0,2%), курортні поліклініки (0,1%), будинки, пансіонати та бази відпочинку (70,5%), дитячі санаторні та оздоровчі заклади (2,2% від загальної кількості санаторно – курортних установ) (дод. Б).

Проте більшість оздоровчих закладів переважно сезонної дії, розраховані на тривалий відпочинок протягом відпустки, але за кількістю оздоровлених (34 %) вони поступаються санаторіям (39%), які працюють цілорічно.

Недоліком є те, що зростання вартості санаторно – курортного лікування негативно позначається на завантаженості санаторіїв, тому чисельність оздоровлених зменшується і, відповідно, зменшуються прибутки, хоча це зменшення й повільне (в середньому 18 – 20% на рік).

У 2002 р. послугами санаторіїв країни скористалися 3,1 млн. осіб, з яких біля 11% – іноземні громадяни, більшість яких прибули з сусідніх країн: росіяни (70,2%), білоруси (15,8%), молдовани (9,8%), поляки (0,8%), литовці (0,7%) та інші.

На території України розвинена досить широка мережа дитячих санаторних закладів (місткістю 26,1 тис. ліжок з можливістю розгортання в місяць максимального завантаження до 35 тис. ліжок), яка становить 38,5% від загальної чисельності санаторіїв і розрахована переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 220 тис. дітей. Ще понад 55 тис. дітей щорічно проходять профілактично – санаторне лікування у позаміських санаторно ­– оздоровчих закладах [37; 54 с.].

На території Угорщини також наявна велика кількість бальнеологічних ресурсів, зокрема мінеральні води, термальні джерела та лікувальні грязі. Вони знайшли своє розташування по всій території країни, проте основна їх частина зосереджена на північному сході країни.

4. Історія дослідження бальнеологічних ресурсів Закарпаття

В даний час розвиток оздоровчого туризму займає одне з провідних місць у розвитку туризму України. Великим плюсом є те, що Україна багата на різноманітні типи бальнеологічних ресурсів, які знаходяться по всій території нашої країни. Проте, як нам відомо, основна їх частина зосереджена на території Закарпатської області.

Перші відомості про лікувальні мінеральні води карпатського регіону були відомі ще в кінці XVI – на початку XVIІ ст. Одними з перших вчених, які займалися дослідженням мінеральних вод і спробували їх описати, були Н. Радзивілл і польський королівський лікар Войцех Очко. Це були звичайні водолікарні – "купальні", а також викопані в землі ями біля виходу мінеральних джерел. У 1600 році поблизу с. Лумшори Перечинського району, був створений лікувальний заклад, який у XVIII ст. почали називати "Курортом Лумшори".

У 1796 році хімічний склад мінеральних вод Закарпаття вивчав відомий вчений, почесний член Московського фізико – хімічного товариства і Петербурзького товариства лікарів та природознавців, професор хімії й ботаніки медичного факультету єдиного на той час Угорського університету – Пауль Китайбел [8; 31 с.].

У 1800 р. у с. Неліпино відкрито Сваляво – Неліпинський курорт. Це був перший курорт з дерев'яною водолікарнею і кількома приміщеннями для помешкань, готелем "Єлизавета". Значним досягненням стало те, що на курорті був лікар, який й орендував курорт. Цей заклад функціонував на базі двох мінеральних джерел: гідрокарбонатно – натрієвого з вмістом вуглекислоти (джерело "Стефанія") та іншого, аналогічного, з вмістом заліза ("Залізисте Джерело"). У 1887 р. курорт значно розширився; відкриті водолікарня на 24 ванни, житловий фонд на 90 спальних кімнат. У 1907 р. він сягає максимального розвитку – 130 кімнат. Під час першої світової війни значна частина курорту була знищена, а в 30-ті роки він перестав існувати [8; 33 с.].

У 1826 р. на околиці поселення Свалява була збудована невелика водолікарня для мінеральних купалень. У 1856 р. лікарем Карловським був організований Свалявський лікувальний пансіонат (філіал курорту Неліпино), але він існував недовго і згодом був перетворений у цех для розливу мінеральних вод Свалява.

У 1832 р. у долині річки Синявки на базі сірководневого мінерального джерела споруджується примітивна водолікарня для лікування ревматичних хворих, а в 1873 р. водолікарня реконструюється й значно розширюється, створюється пансіонат, а район оголошується курортним місцем.

У 1890 р. в м. Ужгороді діяла купальня "Квасна Вода" на базі вуглекислого залізистого джерела (колишній дитячий майданчик на вул. Панаса Мирного), яка була побудована ще на початку XIX ст. Численні прояви вуглекислих вод у районі м. Ужгорода зафіксовані навіть на глибині 10 – 15 м при копанні колодязів населенням для водозабезпечення. (дод. Ж)

Наприкінці XVIII ст. поблизу поселення Міжгір'я (Волове) приватними підприємцями було відкрито водолікарню для вуглекислих купалень. Пізніше біля неї були споруджені невеликі помешкання. В 1900 р. після визначення хімічного складу мінеральних вод джерела "Сойми" цей район визнано курортною місцевістю. Найбільшого розвитку курорт Сойми набув у 1910 –1914 рр., але в період першої світової війни він був повністю знищений. Приватні підприємці на місці попереднього курорту відкрили невеличку водолікарню, проте вона також незабаром перестала існувати. (дод. Є)

В 1946 р. почали працювати санаторій "Синяк" для лікування захворювань серцево – судинної системи і опорно – рухового апарату та санаторій "Поляна" для лікування захворювань шлунково – кишкового тракту. У колишньому замку графів Шенборнів відкритий кліматичний загальносоматичний санаторій "Карпати". (дод. Е)

У 1958 р. відкриваються санаторії "Шаян", "Верховина" та "Гірська Тиса". (дод. К) [8; 43 с.].

Широкою популярністю користається санаторій "Карпати", куди на лікування і відпочинок приїжджають люди з усіх кінців України, Росії й інших країн . Санаторій знаходиться поблизу с. Чинадієво Мукачівського району. Чудовий лісопарк, озеро, оксамитові галявини – усе це створює сприятливі умови для лікування хворих. Недалеко від санаторію знаходиться будинок відпочинку "Берегвар". (дод. Ж)

У 1965 р. прийняли перших відвідувачів два нових великих санаторії – "Квітка полонини" і "Сонячне Закарпаття" у Свалявскому районі. Вони створені на базі мінеральних джерел типу "Боржомі", а лікують у них захворювання органів травлення. (дод. К)

Здравниця "Шаян" розкинулася серед гір на лівому березі Тиси, за 7 км від с. Вишкова. Обидва санаторії добре обладнані, їхній профіль – той же, що і попередніх. (дод. И)

Зараз ведуться широкі розвідувальні роботи у всіх районах Закарпаття. Відкрито багаті родовища різних мінеральних вод, уточнюються запаси вод уже відомих джерел. Незабаром біля цілющих джерел виростуть корпуса нових санаторіїв і пансіонатів [10; 34 с.].

Із 1946 р. на бальнеологічному курорті Поляна на базі колишньої "Полянської купелі" функціонує санаторій "Поляна" на 500 місць з використанням мінеральної води, отриманої уже зі свердловин, пробурених на Полянському родовищі мінеральних вод на обох берегах р. М. Пиня. В умовах санаторію "Поляна" мінеральна вода використовується для питного лікування, вуглекислих мінеральних ванн, кишкових промивань, інгаляцій та інших методів порожнинного введення. (дод. Є)

Відновлення розливу Полянської мінеральної води під назвою "Поляна Квасова" розпочато у 1946 р. вже зі свердловин східної частини Ново – Полянської ділянки Полянського родовища на заводі розливу мінеральної води "Поляна Квасова" (на місці колишнього заводу) та Свалявському заводі мінеральних вод. На базі мінеральної води Поляна Квасова зі свердловин, пробурених на західній частині Ново – Полянської ділянки родовища на лівому березі р. В. Пиня біля потока Безіменний, у 1965 р. на бальнеологічному курорті Поляна було відкрито санаторій "Сонячне Закарпаття" на 400 місць. Ці свердловини також використовуються для розливу мінеральної води "Поляна Квасова".

Мінеральні води цих джерел розливалися і експортувалися не тільки в різні куточки Австро – Угорської Імперії, а й за її межі. З ними широко знайомлять чисельні видання кінця XIX – початку XX ст., реклами, ілюстровані путівники [9; 134 с.].

Місто Свалява розташоване на найстародавнішому шляху Закарпаття, який веде від Верецького перевалу, "Великих Руських воріт", в Дунайську низину. Назва Свалява пов'язана зі словом "сіль", у тому сенсі, що тут знаходяться соляні мінеральні джерела (Я. Штернберг, 1991). Про Свалявське джерело мінеральної води вперше згадується у звіті Dolhai А. для короля Матяша у 1463 р. У 1709 р. це джерело відвідав Ракоці Ференц II, тодішній глава Мукачівського герцогства.

Подальша історія мінеральної води Свалява, як і інших відомих мінеральних вод цього краю (Полянської, Плосківської, Оленівської, Лужанської), тісно пов'язана з періодом існування Мукачівсько – Чинадіївської домінії, що входила до Березької жупи, яка у 1728 р. перейшла у володіння династії Шенборнів на Закарпатті. Найбільший розквіт домінії починається з першої половини XIX ст. в період правління графа Ервіна – Фрідріха, який був одночасно і головою Березького комітету.

У 60 – 70 рр. були побудовані залізниці, що давали вихід із Закарпаття у центральні райони Угорщини, Трансільванію тощо. У 1887 р. завершилося прокладання залізниці Мукачево – Свалява – Лавочне – Стрий, що з'єднала Закарпаття з Галичиною. Мінеральні води вивозились до Відня, Парижу, Будапешта, в Галичину.

Хоча перші записи про Свалявську мінеральну воду відносяться до XV ст., перші свідчення про вивіз Свалявської мінеральної води з'являються в добу правління останнього Ракоці (1676 – 1735), тоді з домінії вивозили разом із винами і квасну воду буркутів у бочках аж до Москви, її ставили на рівні з "єгерською". Про вивіз Свалявської мінеральної води є відомості в 1800 р., коли згадується Редліх Сем'єн, власник ресторану у Львові, що возив Свалявську мінеральну воду для реалізації у своєму ресторані як високо вартісний напій [7; 208 с.].

Перші згадки про Неліпинські води відносяться до 1755 р., коли граф Шенборн, у володінні якого знаходились ці джерела, відправив до Відня на дослідження Сусківську і Неліпинську воду хоча результати цих досліджень залишились невідомими. В 1795 р. Неліпинську, Пасіцьку, Свалявську, Голубинську воду вивчав Sebeok А.

Неліпинські вуглекислі лужні води набули такої слави, що їх почала відвідувати і аристократична знать. Це вимусило владу заснувати тут у 1800 р. упорядковані купелі. Вони постійно розширювались, модернізувалися і невдовзі стали визнаним і популярним курортом, що налічував 68 жилих помешкань, 22 ванних кабін, в якому був лікар. Одним із орендаторів Свалявського філіалу курорту був лікар K. Карловський [7; 161 с.].

Історія Шаянських вод пов'язана з віковою історією Марамороша, його столиці м. Хуст, Хустського Замку на вершині замкової гори, який охороняв дороги з Молдавії, Польщі, Трансільванії, так званий "соляний шлях" вивозу кам'яної солі з Солотвинських солекопалень ще в 892 році.

Хоча цілющі джерела Марамороша були відомі з прадавніх часів, згадки про мінеральні джерела на південно – східних околицях смт. Вишково, колишньому "коронному місті", що знаходиться на відстані 20 км від м. Хуст, з'являються починаючи з 1753 р. у працях ВеІ М., Platini, dr.Lenhossek M., Muller B. та Tognio L.

Відомо, що тут в 1818 р. на базі цих вуглекислих гідрокарбонатних залізистих мінеральних вод була заснована одна з найстаріших і відомих купалень Марамороської жупи "Замкова Купіль" у підніжжя Замкової гори.

Щодо джерел у місцевості Шаян на південно – західній околиці Вишкова, то в 1876 р. вони згадуються в переліку мінеральних джерел як "Sajani kulso forras" та "Sajani belso forras" (Шаянське зовнішнє та внутрішнє джерело). На період 1935 р. тут існує водолікарня з 4 ванними кімнатами та 19 покоями для гостей, де використовуються вуглекислі хлоридно –гідрокарбонатні залізисті Шаянські джерела. (дод. И)

Лікувальні властивості води як при зовнішньому використанні в купальнях, так і питному застосуванні були відомі населенню ще з XVIII ст. Наприкінці XIX ст. поблизу поселення Міжгір'я (Волове) в с. Сойми приватні підприємці на джерелах мінеральних вод на лівому березі р. Репинки відкрили водолікарню, де відпускали вуглекислі ванни, а на початку XX ст. тут були споруджені невеликі помешкання для житла [9; 116 с.].

Санаторій "Верховина" на курорті Сойми, розташований в низькогір'ї на висоті 600 м, було відкрито у 1950 р. на базі свердловин мінеральних вод, пробурених на лівому березі р. Ріки. Збереглось також одне з джерел мінеральної води Сойми.

В 50–ті роки були пробурені свердловини на правому березі ріки у 2 км від села. Розлив мінеральної води Келечинська з використанням різних методів стабілізації заліза періодично проводився з 1987 р. зі св. № 359 з глибини 110 м (Воловецький завод продтоварів, Міжгірський завод "Електрон") [9; 148 с.].

Етапи розвитку бальнеології на Закарпатті:

• дослідження сировинної бази бальнеології та функціонування на їх основі перших здравниць (XVI – XVII ст.);

• зародження й розвиток лікувально – оздоровчих закладів на Закарпатті, охоплює XVII – ХVІІІ ст.;

• занепад лікувально – оздоровчих комплексів (ХVІІІ – ХІХ ст.);

• відродження їх на новому етапі (ХІХ – ХХ ст.);

1.3 Історичні аспекти розвитку оздоровчого туризму в Угорщині

Перш ніж дати характеристику історичних аспектів розвитку оздоровчого туризму, хочу зазначити, що Угорщина є однією з провідних країн у Європі, де оздоровчий туризм розвивається досить швидкими темпами. Бальнеологічні ресурси зосереджені по всій території країни, проте основна їх частина зосереджена на сході країни. Тому при характеристиці бальнеологічних ресурсів головна увага буде зосереджена саме на східній частині території країни. (Див. рис)

За останні десятиліття змінилися погляди щодо лікувальних купелей. Лікування суто термальними водами заступила комплексна терапія, яка використовує всі засоби фізіотерапії (лікувальна гімнастика, масаж, електротерапія та ін.), хоча, звичайно, основою залишилися ванни. Мета –досягнення якомога кращих, триваліших результатів при мінімальному використанні ліків і максимальному використанні різновидів фізіотерапії.

Термальні води протягом останніх тисячоліть використовують як для очищення тіла, так і для тамування болю чи в ритуальних цілях. Хоча їх роль в лікуванні час від часу змінювалася, проте їх значення твердить, що від римського віку до нинішніх днів вони діють і процвітають. Ще у XVIII столітті сформувалися великі курорти, які крім лікування, забезпечували і забезпечують відпочинок та освіження для душі і тіла. Адже недарма кожного року мільйони людей проводять свою відпустку саме у цих місцях, оскільки використання природних ресурсів відіграє досить велику роль не тільки у лікуванні певних захворювань, але і у їх попередженні.

На території Угорщини перші лазні збудували римляни в ті часи, коли вона під назвою Провінція Паннонія (Pannonia Provincia) належала до Римської Імперії (кінець ХVІІІ століття). Центром провінції був Аквінкум, що у північній частині нинішнього Будапешту, на правому березі Дунаю. Про термальні води Паннонії (так у давнину називали римську провінцію в басейні річок Тиси та Дунаю) зі вдячністю згадували ще древні латиняни. Серед руїн Аквінкума, військової залоги римлян у Буді, сучасні археологи відкопали рештки великого мармурового басейну, в який самопливом набігали природні гарячі струмені земних надр, щоб оздоровлювати організм жителів гарнізону. Тривалий час цілющими властивостями термальних вод Угорщини користувались тільки угорські й австрійські вельможі – члени королівських та цісарських родин, ерцгерцоги, барони й графи. І тільки у ХХ столітті бальнеологія отримала широковизнаний офіційний статус в Угорщині. У цьому плані мешканцям містечка Гейвіз, розташованому неподалік південного узбережжя озера Балатон, можна сказати, пощастило подвійно. Адже, крім сусідства з відомими угорськими курортами, з недавніх пір тут запрацювали на повну потужність бальнеологічні купальні. Наплив курортників та іноземних туристів виявився настільки солідним, що в розпал літнього сезону населення Гейвіза збільшується майже в 25 разів! Член міського самоврядування Ласло Ловаї пояснює це так: "Цілком очевидно, що така сила туристів, а ми підрахували, що в окремі дні їхня кількість сягає до ста тисяч осіб, приїздить до нас витрачати свої гроші. Вони купують вхідні квитки на бальнеологічні процедури, бронюють місця в приватних готелях, замовляють обіди в наших ресторанах, ходять влітку на пляжі Балатона, в районі якого панує особливий, подібний до середземноморського, мікроклімат. І ми робимо все для того, щоб вони повернулися до нас бодай ще один раз". [4, с. 6–7].

В основному лікувальні води використовують переважно для прийому ванн, проте є декілька дуже ефективних вод, які придатні для пиття. Мінеральні води покращують мікроциркуляцію крові в кишечнику, печінці, стимулюють виділення гастриту, жовчі, а також панкреатичну секрецію. Їх застосування зменшує тканинну гіпоксію.

    Гідрокарбонатні, тобто лужні, води застосовуються у випадках, коли необхідно врегулювати кислотність і секрецію шлункового соку, а також сечі. 

    Дія мінеральних вод зменшує спазм приворотника, сприяє видаленню слизі з дихальних шляхів, шлунково–кишкового тракту, одночасно збільшуючи секрецію ферментів підшлункової залози і жовчі. Лікування мінеральною водою зменшує ацидоз, обмін пуринів при цьому оптимізується.. Одночасно спостерігається зниження підвищеної концентрації ліпідів крові, підвищується толерантність до вуглеводів. 

    Хлоридні води містять аніони хлору і катіони натрію, відносяться до солоних, але переважно слабомінералізованих вод. При їх прийомі посилюється секреція шлункового соку, причому виникає збільшення кількості хлористо–водневої кислоти. Ці води також мають жовчогінну та послаблюючу дію, вони затримують в організмі воду. Дані води містять кальцій, що має протизапальну дію. 

    Хлоридні води можна вживати при захворюваннях дихальних шляхів, кишково–шлункового тракту, захворюваннях опорно-рухового апарату, порушеннях обміну речовин (діабет, гіпотиріоз, підагра, ожиріння), при гінекологічних, неврологічних, шкіряних захворюваннях, хворобах серцево–судинної системи, анеміях, вібраційних хворобах, діатезах. 

    Сульфатні води містять катіони натрію та аніони сульфату. Вони знижують шлункову секрецію, мають властивість майже не всмоктуватися в кишечнику, витягувати надлишкову рідину з тканин, покращувати панкреатичну секрецію, надавати жовчегінну та послаблюючу дію, оптимізувати обмін білків, жирів, вуглеводів, усувати метеоризм. Завдяки дії сульфатних іонів в товстому кишечнику і їх надходженню в кров, збільшується діурез, покращується виділення та видалення сечовини, а також натрію з сечової кислоти. Під дією іонів кальцію подавлюються запальні процеси.

    Миш’якомісткі води благотворно впливають на процес кровоутворення, на стан печінки. 

    Йодні води застосовують для лікування при хворобах щитовидної залози, атеросклерозі. Вони здатні активувати окислювально–відновні процеси. 

    Бромні води надають седативну дію, сприяють збільшенню процесів гальмування в центральній нервовій системі. 

    Кремнієві води мають антитоксичну та антисептичну дію на шлунок, здатні покращувати стан слизової оболонки, виводити сечову кислоту, сприяти підвищенню пружності шкіри. Допомагають при шкіряних, шлунково–кишкових захворюваннях, хворобах жовчного пузиря та печінки. Можуть благотворно впливати у випадках хронічних інтоксикацій важкими металами, при карієсі, гінгівітах, атеросклерозі. 

    Фтористі води надають оздоровчий вплив на процеси обміну фосфатів, а також сприяють заживанню кісток. Вони активно діють на побудову і ріст зубів, нігтів, кісток. Присутність фтору надає стабілізуючої дії на сечову кислоту, перешкоджає утворенню піску та каменів. Рекомендується вживати дані води при карієсі, остеопорозі, хронічному гінгивиті і парадониті. Вони допомагають при сечекам'яній хворобі та повільному утворенні кісткових мозолів.

В 1960–х роках в Угорщині розпочалося будівництво курортів, басейнів, пляжів, розвиток вже наявних(Хайдусобосло, Дебрецен, Егер, Хевіз, Мішкольц–Тапольца) відомих курортних місць.

Виняткові можливості Угорщини визнали і в ООН, коли на початку 70–х років створили установу "Termбl Projekt”, завданням якої було сприяння розвитку курортів, розробці проектів з метою розповсюдження та реалізації набутого тут досвіду в інших країнах з урахуванням місцевих можливостей.

Півострів Тіхань – курорт і природний заповідник з живописним фольклорним селом і старовинним абатством XI століття. Кестхей – містечко, пов'язане з сім'єю угорської вельможі XVIII століття, графа Фештетіча. Балатонфюред – літній і кардіо–курорт, популярний ще з ХІХ століття. Термальне озеро Хевіз, всесвітньо відомий як унікальний бальнеологічний курорт лікувальна сила якого була відома ще з римських часів.

РОЗДІЛ ІІ. БАЛЬНЕОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1. Класифікація бальнеологічних ресурсів

До бальнеологічних ресурсів відносять: мінеральні води, термальні води, лікувальні грязі та озокерит.

Термальні – це теплі та гарячі підземні води, що виходять на поверхню землі у вигляді джерел, або видобуваються за допомогою свердловин. Взагалі, до термальних вод відносять такі, температура яких перевищує температуру тіла людини (37^оC).

Природні води з температурою від 37 до 42^оС вважають гарячими (термальними), від 42 до 100^оС – дуже гарячими (високотермальними) і з температурою вище 100^оС – перегрітими. Іноді виділяють теплі (субтермальні) води з температурою від 20 до 37^оС.

Виходячи із практичного використання, природні води за температурою поділяються на:

1) такі, що використовуються для водопостачання (до 20ºC);

2) пригодні для бальнеологічних цілей та йодо – бромного виробництва (20 – 50ºС);

3) пригодні для обігріву теплиць, парників, для теплофікації сільськогосподарських об’єктів (ферми, склади тощо) і бальнеологічних цілей (50 – 75ºС);

4) пригодні для теплофікації міст, курортів, великих сільськогосподарських об'єктів (75 – 100ºС);

5) такі, що рекомендуються використовувати головним чином для енергетичних ціле (більше 100ºС) [36; 69 с.].

Термальні води утворюються у внутрішній геотермальній зоні земної кори, де температура підвищується з глибиною. Підземні води, що циркулюють в цій зоні набувають температури гірських порід. Тобто термальні води можна зустріти в будь – якій точці Земної кулі, якщо пробурити свердловину до глибин, де гірські породи мають підвищену температуру.

У межах платформ розташовані великі артезіанські басейни термальних вод, складчасті області характеризуються лінійно витягнутими зонами тектонічних порушень і розломів, у які розвантажуються глибинні термальні води.

Практичне значення мають тільки такі термальні води, які або виходять на поверхню, або залягають на невеликій глибині. Саме тому території кристалічних виступів давніх фундаментів платформ (Український, Балтійський, Алданський та інші щити), де геотермальна ступінь перевищує 100 – 150 м, вважаються безперспективними щодо розшуків термальних вод (вони залягають дуже глибоко).

В межах України термальні води розповсюджені в Криму, в Карпатах та в межах Волино – Подільського, Причорноморського і Дніпровсько – Донецького артезіанських басейнів.

У артезіанських басейнах підземні води з температурою вище 40^оС зустрічається на глибинах у 5 – 6 км, а у Криму та Карпатах – на досить невеликій глибині. Так, на території рівнинного Криму термальні води розкрито у відкладах пелеогену, крейди і юри на глибинах 300 – 750 м. Температура води при виливанні із свердловин становить 22 – 89^оС. На Керченському півострові води з температурою 34 – 56^оС виявлено на глибинах 600 – 1100 м. Термальні води в Криму використовуються на курортах Саки і Євпаторія, а також в деяких населених пунктах для лазень і теплофікації. Дебіти окремих свердловин досягають тут 2 – 4 тис м³/добу [38; 75 с.].

Найбільш широко розповсюджені термальні води в районах сучасного вулканізму. Вони знаходяться в активних складчастих поясах – альпійськім та тихоокеанськім – в межах острівних дуг, глибоководних жолобів і на узбережжях внутрішніх морів. В таких районах притік глибинного тепла до земної поверхні часто в 50 – 100 разів перевищує величину середніх тепловтрат Землі.

Термальні підземні води мають велике практичне значення і використовуються з давніх часів. Стародавні римляни використовували термальні води для отоплення суспільних лазень – “терм” (терми Каракали, терми Костянтина).

Зараз термальні води використовуються для бальнеологічних цілей, теплофікації селищ та міст, промислових та сільськогосподарських об’єктів, для енергетичних цілей.

Мінеральними (лікувальними) водами називаються підземні (іноді поверхневі) води з підвищеним вмістом деяких хімічних елементів і сполук, а також газів, із специфічними фізико – хімічними властивостями (температура, радіоактивність та ін.), що справляють цілющий вплив на організм людини. Це обумовлюється особливостями фізичних властивостей та хімічного складу води: загальною мінералізацією, іонним складом, вмістом у воді газів, наявністю терапевтично активних мікрокомпонентів, вмістом радіоактивних елементів, лужністю та кислотністю, підвищеною температурою.

Мінеральні води можуть використовуватися як для внутрішнього так і зовнішнього споживання. Найбільш суворі вимоги приділяються до питних вод.

У відповідності до існуючих стандартів до мінеральних питних вод відносять води з загальною мінералізацією не менше 2 г/л і (або) такі, що вміщують біологічно активні мікрокомпоненти у кількості не нижче бальнеологічних норм.

До мінеральних питних лікувальних вод відносять підземні води з мінералізацією від 8 до 12 г/л. На деяких родовищах при відповідному хімічному складі допускається застосування лікувальних вод із більшою мінералізацією (Баталінська – 21 г/л, Лугела – 52 г/л). До мінеральних питних лікувальних вод можуть відноситися води з меншою від норми мінералізацією при наявності підвищеної кількості миш’яку, бору та деяких інших мікро компонентів [39; 34 с.]

Взагалі, мінеральні води можуть бути прісними, солонуватими, солоними і розсолами. Відомі курорти, де використовуються розсоли з мінералізацією від 35 до 150 г/л (Усольє Сибірське, Усть – Кут, Лугела тощо).

Хімічний склад мінеральних вод може бути самим різноманітним. Існує багато класифікаційних схем, у яких мінеральні води поділяються за або за хімічним та газовим складом, або за біологічними властивостями, або за температурою тощо.

Так за температурою мінеральні води поділяються (М. І. Овчинніков) на :

1) холодні, з температурою менше 20^оС;

2) теплі – від 20 до 37^оС;

3) гарячі – від 37 до 42^оС

4) дуже гарячі, з температурою вище 43^оС.

За основним газовим складом (О. М. Овчинніков, М. І. Толстіхін, В. В. Іванов) мінеральні води поділяють на:

Вугликислі, сірководнево – вуглекислі, сірководневі (сульфатні),азотні, азотно – метанові, метанові.

Існує класифікація В. О. Овчинікова, в якій типи мінеральних вод виділяються за основними бальнеологічними компонентами: вуглекислі, сірководневі, радонові, літієві, залізисті, миш’яковисті, ромисті, йодисті, радонові, борні, крем’янисті [9; 43 с.].

В останній час широке використання набула так звана типізація мінеральних вод – поділ їх на характерні типи. Так, вуглекислі гідрокарбонатні натрійові води відносять до типу “Боржомі”, міцні сірководневі води хлоридного натрійового складу – до типу “Мацеста” тощо.

Дуже широке використання має класифікація В. В. Іванова та Г. А. Нєвраєва, за якою всі підземні води за хімічним складом, фізичним та хімічними властивостями, лікувальним значенням поділяються на бальнеологічні групи:

А – без “специфічних” компонентів та властивостей;

Б – вуглекислі;

В – сірководневі (сульфатні);

Г – залізисті, миш’яковисті, з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію та інших елементів;

Д – бромисті, йодисті з високим вмістом органічних речовин; Е – радонові (радіоактивні);

Ж – кременисті терми.

До мінеральних вод відносяться природні води, що здійснюють на організм людини лікувальну дію, обумовлену або основним іонно – солевим складом, або підвищеним вмістом біологічно активних елементів і газів (Аs, Fe, Вг, I, В, СО₂, Н₂S + НS^-, Н₂Si₃ + НSiO₃), а іноді наявністю радіоактивних елементів або високої температури. (дод. Г)

Велику групу мінеральних вод, дія яких визначається іонним складом і мінералізацією об’єднує різні по хімічному складу води з мінералізацією від 1 до 300 г/л. Вуглекислі води є однієї з найбільш великих і цінних у лікувальному відношенні груп природних мінеральних вод. Переважна більшість родовищ сірководневих вод, приурочена до осадової товщі, містять біогенний сірководень, що утворився в результаті відновлення сульфатів бактеріями з використанням органічної речовини (нафти, водню, органічних кислот). До залізистих мінеральних вод відносяться води із сумарним вмістом заліза (Fe²⁺ + Fе³⁺) більш 10 мг/л. Лікувальне застосування йодобромних вод визначаються наступними – граничними значеннями: для Вг – 25 мг/л і для І – 5 мг/л. Мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин – це води, що містять органічні речовини в кількості не меншій за 8.0 мг/л., до цієї групи відноситися всесвітньо відома “Нафтуся” [9; 44с.].

Радонові мінеральні води застосовують курорти Хмільник, Кремінна, санаторіями та водолікарнями Житомира, Черкас ("Радон"), Білої Церкви, Миронівки, Полоного (Хмельницька обл.). Даний тип вод має значні ресурси для розширення їх використання особливо у південно – східних областях.

Йодні, бромні та йодо – бромні мінеральні води застосовують в оздоровницях Криму та Закарпаття (Берегівська КРЗ).

Родовища сульфідних мінеральних вод заходу України широко використовуються курортами Немирів, Шкло, Любень Великий, Черче, в той час як на півдні України залишаються швидше перспективними щодо пошуків та експлуатації.

Джерела вуглекислих мінеральних вод приурочені до території Закарпаття, Покуття, заходу Буковини та Керченського півострова і їх широко використовують санаторно – курортні заклади Закарпаття та на розлив (Лужанська №1 та №2, Поляна Квасова, Свалява, Плосківська, Драгівська, тощо).

Мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин (типу Нафтуся (Збручанська, Ново – Збручанська)) поширені на території Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Івано – Франківської областей. Саме ці прісні води принесли світову славу оздоровницям Трускавця. На базі їх використання розвивається курортне господарство Сатанова, Східниці; функціонують санаторії "Україна" (Хмельницька обл.), "Збруч" (Тернопільська обл.).

Мінеральні води без вмісту специфічних компонентів застосовують курорти Трускавець, Моршин, Миргород, Слов'янськ, санаторії Одеської групи курортів, Криму тощо.

Миш'яковисті мінеральні води мають в Україні вузько –локалізований прояв в околицях с. Кваси Рахівського району Закарпатської області. На основі їх використання функціонує санаторії "Гірська Тиса", який має лише два світових аналоги.

Залізисті мінеральні води в основному використовуються у якості лікувально – столових і йдуть на розлив. Їх прояви є у Вижницькому, Новоселицькому, Хотинському, Сокирянському районах Чернівецької області, на півночі Донеччини [9; 47 с.].

Лікувальні грязі, або пелоїди – це природні органо-мінеральні колоїдальні утворення (намулові, торфові, сопкові та ін.), які володіють високою теплоємністю і теплоутримуючою здатністю і містять, як правило, терапевтично активні речовини (солі, гази, біостимулятори і т. д.) і живі мікроорганізми.

Всі лікувальні грязі мають виражену терапевтичну дію і застосовуються у вигляді різних лікувальних процедур – аплікацій (загальних і місцевих), грязерозчинних ванн, суспензій, використовуються у поєднанні з фізичними процедурами (гальваногрязь, електрофорез грязьового розчину), а також у вигляді різних грязьових препаратів.

Лікувальні грязі генетично поділяються на чотири основні групи: торфові, сапропелеві, намулові сульфідні і сопочні [ 26; 174 с.].

Торфові грязі – органогенні болотні відклади, які утворилися в результаті часткового бактеріального розкладу рослин – торфоутворювачів в умовах надмірної вологи і слабкого доступу кисню. Ці грязі містять, звичайно, органічних речовин більше 50 %, а ступінь їх бактеріальної переробки (степінь розкладу) становить 40 % і більше.

Сапропелеві грязі – намули переважно прісних водойм, збагачені органічною речовиною (більше 50%), які утворилися в результаті багаторазової макро – і мікробіологічної переробки водних рослин і тварин.

Намулові сульфідні грязі – намули, головним чином солених (мінеральних) водойм, відносно збіднені органічною речовиною (менше 10 %) і, як правило, збагачені сульфідами заліза і водорозчинними солями.

Сопкові грязі – напіврідкі глинисті утворення, які формуються в нафтогазоносних областях у результаті руйнування і перетирання гірських порід, вичавлюваних по тектонічних тріщинах газами і напірними водами. Іноді до лікувальних грязей помилково відносять озокерит, парафін, різні глини і деякі інші речовини, що застосовуються в медицині. На відміну від грязей вони, як правило, не мають вільної (порової, капілярної) води або не містять живих мікроорганізмів, органічних речовин і т. д. і утворюють самостійні види теплотерапії – парафінолікування, глинолікування, озокеритолікування і т. д.

Біологічний склад лікувальних грязей чітко пов'язаний з умовами їх формування і багато в чому визначає як хімічний склад, так і лікувальні властивості. Грязьова мікрофлора відіграє основну роль у руйнуванні і переробці відмерлих рослин і тварин, формуючи груповий і елементарний склад органічних речовин, сприяє збагаченню грязей киснем і іншими газами, надає їм бактерицидних і адсорбційних властивостей, бере участь у процесах регенерації грязі. Кількість бактерій, визначена методом прямого мікроскопіювання, може досягати в 1 г лікувальної грязі декількох мільярдів, складаючи 2 – 6 % всієї органічної маси [26; 175 с.].

Лікувальна грязь як природне утворення є складною фізико-хімічною системою, окремі компоненти якої знаходяться в динамічній рівновазі між собою.

Розкладена органічна речовина (гумус, аморфний детрит і водорозчинні сполуки) звичайно становить основну частину органічної маси пелоїдів – 80 – 90 % і рідко знижується до 50 –60%. Хімічний склад органічних речовин лікувальних грязей дуже складний і залежить від біологічного складу вихідного матеріалу, характеру і кратності його біологічної переробки. Найважливішими компонентами органічних речовин є бітуми 4 – 20 % органічної маси, водорозчинні 1 – 12%, легкогідролізні 8 – 52 %, гумінові 17 – 60 %, важкогідролізні 2 – 14 %, целюлоза 1 –9 %, негідролізний залишок (лігнін) 9 – 31 %. При наявності органічних речовин нафтового походження в їх складі з'являються нафтенові кислоти, асфальтени і т.д. Розкладена органічна речовина в своїй більшості є колоїдною, входить до гідрофільно – колоїдного комплексу і надає грязям добрих теплових і в'язко – пластичних властивостей. Багато органічних речовин мають велике лікувальне значення (бітуми, гумінові кислоти, жирні кислоти, амінокислоти та ін.).

Мінеральна (зольна) частина лікувальних грязей складається з багаточисленних нерозчинних у воді мінералів і сполук, важко – і легкорозчинних солей, а також інших сполук. Ці мінеральні речовини можуть міститись у грязях в різному стані – у вигляді твердих частинок, гелю, розчинених у воді іонів і газів.

З нерозчинних у воді речовин в мінеральній частині грязей переважають глинисті породи, глинисті мінерали, мінерали групи кремнезему, різні вапняки і доломіти. Зустрічаються також залізовмісні руди і мінерали. Сполуки алюмінію завжди присутні як частина глинистих порід. Крім того, в мінеральному складі грязей присутні в невеликій кількості сполуки сірки, марганцю, фосфору, азоту і в мікродозах кобальт, свинець, молібден, йод, бром, уран і ін. Розчинені у воді речовини (в основному мінерали і солі) можуть міститись у лікувальних грязях як в розчиненому стані – в грязьовому розчині, так і у вигляді осаду (кристали, порошок, прошарки).

Гази в лікувальних грязях містяться, як правило, в невеликій кількості і утворюються як за рахунок біологічних процесів, так і в результаті хімічних реакцій. Гази можуть бути в грязях у вільному стані (в порах і капілярах рослинних решток, а також на поверхні твердих мінеральних частинок), частіше в розчиненому стані. Серед газів, які зустрічаються в грязях, слід відмітити сірководень, вуглекислий газ, метан, азот, кисень і інші [26; 177 с.].

За вмістом органічних речовин пелоїди поділяються на органічні (торфи і сапропелі), де органічних речовин більше 10 % від сухої речовини, і мінеральні (намулові сульфідні і сопкові грязі), де цих речовин менше 10 %. За зольністю розділяють тільки органічні грязі. Торфи ділять на низькозольні (менше 5 %), середньозольні (5 – 20 %) і високозольні (20 – 50 %). Крім того, виділяють торфові землі або землисті торфи (із зольністю 50 – 90 %). Сапропелі поділяють на низькозольні (< 30 %), середньозольні (30 – 60 %) і високозольні (60 – 90 %).

За вмістом водорозчинних солей лікувальні грязі поділяють на прісноводні (мінералізація грязьового розчину до 1 г/л), низькомінералізовані (1 – 15 г/л), середньомінералізовані (15 – 35 г/л), високомінералізовані (35 – 150 г/л), насичені солями (150 –300 г/л) і перенасичені солями (> 300 г/л). За вмістом сульфідів пелоїди поділяють на безсульфідні (сума сульфідів FeS менша 0,01 % від природної грязі), слабосульфідні (0,01 – 0,15 %), середньосульфідні (0,015 – 0,5 %) і сильносульфідні (> 0,5 %).

За реакцією середовища поділяють на ультракислі (рН < 2,5), кислі (рН 2,5 – 5), слабокислі (рН 5 – 7), слаболужні (рН 7 – 9), лужні (рН > 9). За компонентним складом золи розрізняють вапняковисті (СаСО₃ > 30 %), залізисті (Fe₂0₃ + FeO > 2 %) і глинисті (SiO₂ > 50 %) полоїди [26; 193 с.].

Органічні грязі поділяють за біологічним складом нерозкладених органічних залишок. Так, сапропелі можуть бути водоростеві, зоогенові і торф'янисті (в тому числі і гумусові), торфи низькозольні – верхові і перехідні лісового, трясовинного, лісо – трясовинного складу, торфи середньозольні і високозольні – всі низинні (вільховий, березовий, тростиновий, осиковий, гіпновий, сфагновий і т.д.).

На Закарпатті в основному поширені торфові лікувальні грязі, а також озокерит. За хімічними ознаками озокерит — це багатокомпонентна суміш вуглеводних сполук, смол і асфальтенів. Найбільшим у світі є Бориславське родовище озокериту.

Оскільки роль рекреаційної галузі за умови погіршення здоров'я населення, зменшення показників народжуваності та природного приросту дедалі зростає, то необхідно збільшувати обсяги залучення природно – рекреаційних ресурсів у санаторно – курортне господарство. Актуальним при цьому є питання раціонального та цільового використання бальнеологічних ресурсі, зважаючи на їх локалізоване поширення [27; 96 с.].

2.2. Термальні джерела Закарпаття та східної Угорщини

Даючи характеристику термальних джерел, хочеться зазначити, що як на території Закарпаття, так і на території Угорщини, зокрема східної її частини, зосереджена велика кількість термальних джерел. Оскільки ці території прилягають одна до одної (їх розділяє тільки державний кордон), їх спеціалізація і вплив на організм є однаковими.

На території Закарпаття нараховується близько 50 джерел термальних вод. В основному ці джерела – штучні. Освоєні джерела і басейни є в наступних місцях: турбаза Закарпаття, турбаза Боржава, санаторій Косино.

Тут використовуються такі типи вод: вуглекислі, крем'янисті – Береговське родовище; азотні – Іванівське, Боржавське; азотно – метанові і йодо – бромні хлоридно – натрієві – Гараздівське родовище.

Відоме своїми термальними джерелами Берегово розташувалося на кордоні з Угорщиною. Тому й не дивно, що це місто вважають найбільш угорськомовним в Україні.

На території курорту Берегово є безліч джерел і басейнів із термальними водами, купання в яких можливе як влітку, так і взимку. Тут використовуються вуглекислі, кременеві типи вод. Басейни з термальною водою діють круглий рік. Температура води на поверхні 36 градусів. Вода використовується для лікування органів руху, серцево – судинної системи, центральної нервової системи, хвороб шкіри.

До Берегово приїжджають і відпочити, і підлікуватися. Термальна вода, насичена сіркою, кремнієм та іншими елементами, допомагає при хворобах опорно – рухового апарату, серцево – судинної та нервової систем тощо.

У Береговому та навколишніх селах досить багато термальних джерел, і диких, і окультурених. Найвідоміше з них – термальний басейн на базі «Закарпаття». Вода на виході із землі має температуру 60 градусів, на поверхні – 45 – 50. Тому воду в басейні доводиться ще штучно охолоджувати. Щоправда, на базі все залишилося таким, як було за радянських часів. Тобто в інфраструктурі свої недоліки є, але відчуття після купання в басейні можна порівняти з тими, які виникають після того, як ти попарився у сауні, а потім тобі зробили масаж. Елементи, які містить термальна вода, очищають пори, виводять з організму солі, шлаки. Людина набирається сил, навіть рухатися й дихати стає легше.

Крім того, вода, на відміну від звичайних водойм, тепла на всій глибині. У басейні вона поділяється на кілька рівнів – від 1,5 до 4 метрів. Поруч завжди чергує наглядач, який спостерігає за людьми, щоби не сталося нещасного випадку. Адже якщо є проблеми, наприклад, із серцево – судинною системою або органами дихання, може стати погано [10; 35 с.].

На спортивній базі «Закарпаття» є відкритий 50–ти метровий басейн із термальною водою, який діє весь рік. Температура води на поверхні 36 градусів. Вода використовується для лікування органів руху, серцево – судинної системи, центральної нервової системи, хвороб шкіри. База "Закарпаття" знаходиться в центрі м. Берегово.

Санаторій «Косино» знаходиться недалеко від шосе Берегово – Чоп на відстані 18 км від м. Берегово і 6 км від с. Косино. Є ванне відділення з декількома видами лікувальних ванн, 2 свердловини з термальною водою. Відкритий басейн із термальною водою працює до вересня. Температура води на поверхні – 50^о С для лікування органів руху, центральної нервової системи, серцево – судинної системи і гастриту. (дод. Е)

В Іршавському районі розташоване одне з найбільших родовищ термальних метанових гідрокарбонатно – хлорид них, натрієвих, йодо – бромних вод типу Хайдусобосло із численими виходами цих вод у с. Велика Ростока, Мала Ростока, Дубрівка, Гребля, Кам’янське, Медяниця, Дунковиця, Доробратово та ін. Прямих аналогів термальних метанових йодо – бромних вод Іршавського родовища на Україні немає. Зараз вода використовується зовнішньо у вигляді ванн у водолікарнях пансіонату "Факел" (с. Довге), с. Кам’янське для лікування серцево – судинних захворювань, органів опорно – рухового апарату [10; 34 с.].

У Мукачівському районі є сульфідні термальні води – азотно – метанові, крем'янисті і хлоридно – натрієві.

Одним з них є лікувально – оздоровчий комплекс "Латоріца":

– відкритий басейн із термальною водою,

– лікувальний відділ (5 ванн, соляна кімната, масаж, мануальна терапія).

Поруч із комплексом "Латоріца" знаходиться свердловина з термальною водою, яка безпосередньо з джерела надходить у ванне відділення. Температура води – 35 градусів. Рекомендується використовувати як для плавального басейну, так і для лікування. Її цілющі властивості допомагають при лікуванні захворювань шкіри, верхніх дихальних шляхів, опорно – рухової, нервової і серцево – судинної систем.

Ще одним місцем, де використовуються термальні джерела є водолікарня "Теплі води", що знаходиться в с. Велятино, Хустського району. (Дод. Е)

Скважина глибиною 100 метрів. Вода термальна хлоридно – натрієва. Температура 50 градусів. На поверхні з води активно виділяється вуглекислота. Вода використовується для лікування захворювань опорно – рухового апарату, органів дихання, серцево – судинної і нервової системи [ 3; 108 с.].

Закарпатські термальні басейни позбавляють хронічних недуг.

На басейнах із термальною водою в місті Берегово і селі Косино в Закарпатської області — гарячий сезон. Саме у цю пору, коли на вулиці ще не дуже спекотно – в самий раз стрибнути в тепленьку воду. Адже тут можна не лише викупатися, поплавати, але ще і зміцнити своє здоров'я.

До Берегово і Косино часто приїжджають туристи не лише із Закарпаття, але і з сусідніх областей України. Адже декілька днів, проведених у термальних басейнах, істотно допомагають позбавиться від багатьох хронічних захворювань.

Басейн у Берегово, наприклад, був побудований ще в радянські часи – в 60–х роках. Спочатку його зводили як спортивну базу для спортсменів зі всього Союзу. А пізніше геологи, які розвідували тут підземні джерела води, зробивши лабораторні аналізи, заявили, що вода володіє цілющими властивостями. Напередодні Олімпіади – 80 в Береговому навіть проводилися всесоюзні тренування. Зараз басейн також не порожній: періодично його орендують українські спортсмени під керівництвом відомих тренерів. А ось кілька років тому в селі Косино, недалеко від Берегова, побудували нову базу відпочинку, яка також базується в основному на термальних водах. Правда, тутешні басейни за обсягом набагато менші Берегівських, але властивості води – аналогічні.

Вода з–під землі надходить із температурою 53 градуси. Доки піднімається вгору – температура знижується до 35 – 40 градусів. Термальна вода лікує урологічні, серцево – судинні, ендокринні, гінекологічні, стоматологічні захворювання, а також хвороби опорно – рухового апарату, дихальних шляхів, обміну речовин [3; 113 с.].

Щодо території Угорщини, хочеться зазначити, що перші термальні джерела були відомі ще у ХVІІІ столітті, проте можливість їх відвідувати мало можливість тільки заможне населення, члени королівських родин, барони та інші.

Одним з найбільших курортів, де для оздоровлення використовують термальні джерела, є містечко Гевіз. Протягом останніх років наплив туристів збільшується у кілька десятків раз. Це містечко розташоване неподалік південного узбережжя озера Балатон, де панує особливий, подібний до середземноморського, мікроклімат. Гевіз зробило знаменитим термальне озеро площею 4,7 гектарів, глибиною 36 метрів – єдине таке озеро в світі.

Всесвітньо відомим бальнеологічним курортом є термальне озеро Хевіз, яке відоме ще з часів Римської імперії. Це є круглорічним курортом, оскільки навіть взимку температура води не опускається нижче 25^оС. Щомиті на поверхню озера викидається 420 л родонової, сірчистої, багатої на гази і мінеральні речовини води, яка повністю змінюється протягом 28 годин.

Ще одним відомим курортом, де є наявні термальні джерела, є місто Хайдусобосло. Термальна вода, яка надходить на поверхню з 1100 м глибини, має температуру 75^оС. Термальна вода з свердловин у цьому місці вміщує бром, йод, кухонну сіль, гідрокарбонат, а також різні мікроелементи: титан, ванадій, мідь, цинк, срібло, стронцій, барій і свинець.

Також у 1929 р. термальні води були знайдені у м. Дебрецен. Вода на даному курорті є лужною, і має температуру 63^оС, вміщує в собі хлор, вуглеводи, йод, бром і сіль.

Сучасний термальний комплекс розташований у м. Егер. Його вода містить гідрокарбонат кальцію і випромінює родон. Егер є одним з найбільш відвідуваних міст Угорщини. Термальні джерела використовувати тут ще у середині ХV століття. В ті часи будувались турецькі купальні, які знаходяться тут і досі. Також тут знаходиться термальна купальня Егера, яка містить трошки радіоактивну воду з температурою 28̊С.

Мішкольц–Тапольца – однин з відомих термальних курортів східної Європи. Великим плюсом цієї води є те, що концентрація всіх солей в термальній воді, що використовується в комплексі купалень, менше 1000 мг / л. Тому купатись в ній можна, не обмежуючи себе в часі, на відміну від інших термальних джерел.

2.3. Мінеральні води

При характеристиці мінеральних вод хочу зазначити, що на території Закарпаття їх налічується значно більше, ніж на усій території Угорщини. Проте це не впливає на розвиток санаторно – курортних закладів, лікування в яких проводиться з використанням мінеральних вод.

Закарпаття здавна відоме як край надзвичайно багатий мінеральними джерелами. В області вже досліджено понад 300 мінеральних лікувальних джерел. По газовому складу їхньої води вони поділяються на вуглекислі, сірководневі, метанові і радонові.

Мінеральні води Закарпаття, що можуть використовуватись з лікувальною метою, представлені 62 основними родовищами, які були визначені на основі розвідувальних робіт, проведених Берегівською геологічною експедицією, гідрогеологічними групами об'єднання "Закарпаткурорт", Українського НДІ курортології. За даними першого Кадастру мінеральних вод України (1996) із 205 родовищ мінеральних вод, що освоєні в Україні, 39 (19 %) – на території Закарпаття. Вивчення фізико – хімічного складу мінеральних вод виявило, що практично не існує "унікальних" вод. Усі води можуть бути розділені на певні класи та групи. За своїми властивостями виділяються аналоги тих чи інших вод.

Найбільш поширені в області вуглекислі джерела. Особливо багато їх на Свалявщині – у самім місті й у селах Нелипіне, Солочині, Поляні, Плоскому, Лугах. Води цих джерел є аналогами відомих вод типу "Боржомі" і мають такі ж смакові якості, особливо води "Лужанська", "Поляна квасова", "Плосківська", "Свалява".

Чомусь мало хто сьогодні знає, що Свалявський район – один з найстаріших бальнеологічних курортів Європи. За часів Австро – Угорщини тут любила відпочивати і зміцнювати здоров`я королівська сім`я, в 1800 р. тут були відкриті перші купальні, а кількома роками пізніше розпочався «промисловий» розлив і вивіз місцевих мінеральних вод у Відень, Париж, Будапешт .

Лікувальні властивості мінеральних вод Закарпаття згадуються в архівних документах вже в 1463 р. XV ст., а їх хімічні аналізи проводилися регулярно з 1803 XIX ст.. У 1842 р. в Будапешті Свалявська мінеральна вода була визнана однією з кращих за смаковими якостями, а в 1855 р. отримала "Золотий диплом" на виставці вод Європи у Парижі [9; 84 с.].

Мінеральні води Закарпаття різні за хімічним складом і лікувальними властивостями.

З досліджених 30 типів мінеральних вод 27 % складають вуглекислі хлоридні натрієві, 22 % – вуглекислі хлоридно–гідрокарбонатні і гідрокарбонатно–хлоридні натрієві, 18 % – вуглекислі гідрокарбонатно натрієві, 15 % – вуглекислі гідрокарбонатні натрієво – кальцієві – магнієві металеві, по 6 % – сульфідні, миш’яковисті та кремнієві.

Ряд родовищ є унікальними, їх води відповідають типу Єсентуки, Боржомі Арзні і не поступаються відомим водам Чехії, Польщі, Франції. Вони є високоефективними і цінними для лікування і профілактики захворювань органів травлення, опорно – рухового апарату, серцево – судинної та периферійної нервової системи. Вони також використовуються для розливу як столово –лікувальні.

Серед найвідоміших є родовища мінеральних вод Полянське, Плосківське, Голубинське, Соймівське, Келечинське і Шаянське. Із загальної кількості мінеральних вод 21 внесено до державного стандарту України "Води мінеральні питні". Затверджені запаси мінеральних вод, які становлять 3197, 4 м³ на добу, у минулому році були використані на 12,6 % [9; 91 с.].

Величезна кількість досліджень і спостережень довело, що закарпатські мінеральні води нейтралізують кислотність шлунка, виводять з організму шлаки, радіонукліди, алергени, а також інші шкідливі та отруйні речовини. «Поляна купель», наприклад, за 2 тижні загоює відкриті виразки і навіть уповільнює розвиток пухлин – на базі цієї води збираються будувати комплекси для лікування онкологічних захворювань та наслідків хіміотерапії.

Хочу сказати, що мінеральні води з успіхом застосовуються в комплексному лікуванні більшості найбільш поширених захворювань. Використання мінеральних вод дозволяє активізувати захисно – адаптаційні реакції організму людини, відновити функціональний стан органів травного тракту, нормалізувати діяльність нервової, ендокринної та імунної систем, що дає можливість повноцінної і життю.

Завдяки високій ефективності, доступності, відсутності побічних ефектів, властивих медикаментозної терапії, а також екологічну чистоту використання мінеральних вод є необхідним у лікуванні та профілактиці багатьох хвороб людини [39; 326 с.].

Сульфідні води виявлені за допомогою свердловин в андезитах і базальтах Вигорлат – Гутинської вулканічної гряди на глибинах 60 – 300 м. За іонним складом вони гідрокарбонатно –сульфатні кальцієві з мінералізацією 1 – 2 г/л. Вміст сірководню 30 – 45 мг/л.

Аналогічні води приурочені до новоселецьких туфів і відомі в районах с. Теребля та Вільхівці Тячівського району, де їх використовують місцеві водолікарні. Вміст сірководню в цих водах менше 10 – 15 мг/л. Склад аналогічний Синяцьким водам. Більш мінералізовані (до 5 г/л) сірководневі води з вмістом Н₂S до 30 мг/л трапляються у районі с. Ганичі.

Найбільше та добре вивчене Келечинське родовище вуглекислих залізистих вод з експлуатаційними запасами 500 м куб/добу. Мінеральні води виявлені за допомогою свердловин в еоценових відкладах на глибинах 20 – 110 м. Хімічний склад гідрокарбонатний кальцієвий і магнієво – кальцієвий, натрієвий. Мінералізація 0,7 – 2,8 г/л. Вміст двовалентного заліза від 20 – 50 до 130 мг/л. Це родовище досить перспективне для курортного освоєння. Ресурси його можуть забезпечити крупний санаторний комплекс і завод розливу. Підвищений вміст заліза виявлений у водах інших джерел, які однотипні за складом. У с. Тарасівка на базі залізистих вод функціонує невелика здравниця місцевого підпорядкування. Джерела залізистих вод відомі також у верхів'ях Ужа, долинах рік Голятина, Тересва, Тиса. За генезисом це інфільтрогенні води. Всі залізисті води Закарпаття належать до Келечинського типу.

Як і залізисті, миш'яковисті води Закарпаття відомі тільки серед вуглекислих. Поширені вони мало. Велике родовище з запасами 300 м куб/добу розвідане у середній течії Чорної Тиси (с. Кваси). Мінералізація води коливається від 5 до 37 г/л. Газонасиченість висока. У газовому складі переважає СО₂ (до 78 %). Температура 10 – 14°С. Вміст миш'яку 1,5 – 150 мг/л. Вища кількість миш'яку звичайно характерна для більш мінералізованих вод. Санаторій «Гірська Тиса» використовує для лікувальних процедур вуглекислі миш'яковисті хлоридно – гідрокарбонатні натрієві води з мінералізацією 5 – 7 г/л і вмістом миш'яку 1,5 – 2,0 мг/л.

Серед інших водопроявів миш'яковистих вуглекислих вод відомі джерела у с. Верхній Бистрий. Тут наявні декілька джерел гідрокарбонатно – хлоридних натрієвих вод з мінералізацією 8 – 10 мг/л і вмістом миш'яку до 1,5 мг/л.

Своєрідна за складом вода джерела, розміщеного північніше с. Говерла. При мінералізації 3,5 г/л і гідрокарбонатно – хлоридному натрієвому складі вона містить 20 мг двовалентного заліза і 2 мг миш'яку. Це дає підставу віднести її до залізистомиш'яковистих.

Миш'яковисті води Закарпатської області за своїм генезисом змішані (морські та атмосферні). Збагачення миш'яком відбувається за рахунок руйнування і вилуговування миш'яковистих мінералів [8; 32 с.].

Бромні, йодні, йодно – бромні води трапляються тільки у Закарпатському прогині, зоні утрудненого водообміну Солотвинського та Чоп – Мукачівського артезіанських басейнів. Всі йодно – бромні води Закарпаття — це в основному термальні розсоли хлоридно – натрієвого складу, в формуванні яких беруть участь седиментогенні морські води. Максимальний вміст брому в розсолах 857 мг/л, йоду до 75 мг/л. При відповідному розчиненні розсолів прісними водами кондиційні лікувально –питтєві йодно – бромні води можна отримати тільки в межах Залузької структури Закарпатського прогину. Тут на глибині 1955 – 1960 м у пісковиках сармату за допомогою свердловини одержано метановий хлоридний натрієвий розсол з мінералізацією 227 г/л вмістом брому 256,6 мг/л, йоду 75 мг/л. На цій же ділянці є питтєві бромні води з вмістом брому при відповідному розведенні 30 – 50 мг/л та йодні при концентрації йоду 5 – 10 мг/л. Незважаючи на незначні дебіти свердловин і враховуючи велику розбавленість первинного розсолу (5 – 15 раз), запаси бромних, йодних, йодно – бромних вод цілком можуть забезпечити потреби санаторно-курортного комплексу.

За допомогою свердловин у межах Берегівського рудного району виявлені води з вмістом радону 24 – 38 еман. Є відомості про джерела мінеральних вод з вмістом радону 80-100 еман у межах Мармароського кристалічного масиву, с. Косівська Поляна. Однак ці відомості не перевірені.

Мінеральні води з вмістом кремнієвої кислоти понад 50 мг/л наявні здебільшого в межах Закарпатського прогину в областях з високим геотермічним фоном. У термальних водах розчинність кремнієвої кислоти значно зростає.

Кремнієві терми поширені в основному в смузі, яка прилягає до Берегівської зони горстів, де вони виявлені у відкладах паннону (с. Велика Бігань), сармату (села Гараздівка, Іванівка), ефузивних породах району (с. Косино), породах фундаменту та ефузивах Вигорлат – Гутинської гряди (м. Ужгород) на глибинах 80 – 660 м.

При загальному хлоридно-натрієвому складі мінералізація вод змінюється в межах 1 – 3 г/л до розсолів. Температура зростає від 23 до 56°С на виході. Вміст кремнієвої кислоти 50 – 130 мг/л. Запаси термальних кремнієвих вод за попередньою оцінкою становлять не менше як 6000 м куб/добу, але використовують їх тільки у міжколгоспному санаторії «Кооператор» [8; 36 с.].

Оскільки Угорщина також багата на мінеральні води, хотілося б відмітити основні курорти, де для лікування використовують різні типи мінеральних вод.

На території Угорщини також використовуються джерела мінеральних вод для оздоровлення в санаторно–курортних закладах. Як ми вже вище згадували, більшість джерел мінеральних вод знаходиться на сході країни.

У містечку Балф знаходиться джерело лужної гідрокарбонатно–хлоридно–сірчаної води. Воду з цих джерел розливають у пляшки, яку можна побачити у магазинах.

Ще одне джерело мінеральних вод знаходиться на курорті Гевіз, де і використовують цю воду.

На курорті Гайдусобосло використовується мінеральна вода, як для прийняття ванн, так і внутрішньо для профілактики різних видів захворювань.

У містечку Гаркань добувають місцеву воду, яка має найбільший вміст сірки. Такої води в Угорщині немає більше ніде.

Балатонфюред знаменитий своєю водою, один літр якої містить 1100 – 1400 мг розчиненої вуглекислоти.

2.4 Грязелікування та озокеритолікування

Перш ніж дати характеристику лікувальних грязей, хочеться зауважити, що на території східної Угорщини, на відміну від території Закарпаття є власні лікувальні грязі, які використовують майже усі санаторно–курортні заклади.

Оскільки на закарпатських курортах своєї лікувальної грязі немає, цілющі властивості так званої «синяцької грязі», яка містить вільний сірководень, ще не вивчені, тому для грязевого лікування в санаторіях в основному застосовують озокерит. Він надходить у здравниці Закарпаття з Бориславського нафтового району Львівської області.

Озокерит – це гірська порода органічного походження, яка являє собою комплексну сполуку вуглеводів, асфальтенів і смол. Після очищення він нагадує бджолиний віск, або мінеральний віск.

Щодо хімічних властивостей, то озокерит представляє собою соскоподібний продукт нафтового походження і складається з семи вуглеводів різної молекулярної ваги, які відрізняються за своїм хімічним складом і фізичними властивостями. В озокериті присутні, в невеликій кількості ароматичні сполуки, а також гази – метан, пропан, бутан, етан та інші.

Крім того, до його складу входять церизін, сірководень, нафтові смоли та інші органічні речовини. Нафтопродукти надають озокериту чорного або темно–коричневого кольору з специфічним запахом.

Озокерит за своєю консистенцією нагадує віск і колір його залежить від кількості смол, які у ньому містяться. Сорти, які містять незначну кількість смоли можуть бути жовтого кольору. Є різні перехідні відтінки озокериту аж до чорного.

Температура плавлення його 35 – 40°С. Озокерит має низьку теплопровідність. При переході його з розплавленого стану в твердий вивільнюється велика кількість тепла, яке благотворно діє на патологічний процес у хворого. На курс лікування призначають 8 – 10 аплікацій озокериту.

Процедури значно поліпшують кровопостачання хворого органа, зменшують запальні процеси, підвищують обмін речовин, поліпшують самопочуття.

Озокеритолікування успішно застосовують при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при хронічних гастритах з підвищеною і пониженою кислотністю, при захворюваннях печінки і жовчних шляхів, а також при хронічних поліартритах нетуберкульозного походження, радикулітах, плекситах і багатьох інших захворюваннях.

Таким чином, озокеритолікування є важливою ланкою в комплексному лікуванні хворих в санаторно–курортних умовах. [ 43]

Озокерит («той, що пахне воском», грецьке) – теплоносій, котрий за теплоємністю перевершує всі інші лікувальні теплові фактори (парафін, багно, глину, пісок). Озокерит містить в собі речовини, які потрапляють в організм через непошкоджену шкіру і в маленьких гомеопатичних дозах діють як антибіотики, біостимулятори, гормони. Серед останніх в озокериті найбільше естрогеноподібних жіночих статевих гормонів. До речі, чоловікам вони теж не зайві. Відомо, що «слабка» стать живе довше, у жінок рідше або пізніше розвиваються деякі захворювання (напр., виразкова хвороба, атеросклероз).

В санаторії «Поляна» використовується в лікувальних цілях озокерит, у вигляді природної речовини: (засіб восковий для аплікації "Бориславський").

Призначений для лікування хронічних захворювань:

• органів травлення, (виразкова хвороба шлунка та 12–ти палої кишки, хронічний холецистит, гепатит, колит),

• опорно – рухового апарату (остеохондрози, хронічні артрити, деформуючі остеоартрози, ревматичний паліатрит),

• периферичної нервової системи (хронічні радикуліти, неврити, вегетативні поліневрити,

• хвороби статевих органів (хронічні запальні захворювання матки та її придатків),

• сечовидільної системи (хронічний пієліт, пієлонефрит, цистит, простатит),

• вуха, горла, носа (хронічні та субартрофічні процеси у носоглотці, хронічні запальні захворювання вуха, навколоносових пазухах, хронічний тонзиліт у стадії компенсації),

• периферичних судин кінцівок, діабетичні та інші ангіопатії судин кінцівок [37; 41 с.].

Шаянський курорт вважається одним із найвідоміших на Закарпатті. Саме тут використовуються майже усі види лікування організму. Не винятком є і грязелікування.

Лікувальні ефекти грязей обумовлені термічним, механічним, хімічним та біологічним факторами, вони мають протизапальний, імуномодулюючий, бактерицидний та седативний ефект, покращують кровообіг.

При загальних грязевих аплікаціях нагрітою до певної температури гряззю покривають всю поверхню тіла та кінцівок (окрім голови, шиї, грудей), потім закутують простирадлом, цератою та покривалом. При місцевих гряззю покривають тільки певну ділянку тіла, а також використовують тампони і компреси.

Рекомендовано: захворювання шлунково – кишкового тракту, органів дихання, опорно – рухового апарату, шкірні хвороби, наслідки інфекційних та травматичних уражень нервової системи.

Протипоказано: бронхіальна астма, цироз печінки, фіброміома матки, менструація, варикозна хвороба, інфекційні захворювання [37; 53 с.].

На відміну від Закарпаття, на території Угорщини є власні лікувальні грязі. Хоча їх на території країни мало, проте їх використовують майже усі оздоровчо–лікувальні заклади країни. В останні роки оздоровлення лікувальними грязями набуває особливо великої популярності.

Найбільше лікувальних грязей знаходиться на території курорту Хевіз, які залягають на дні озер.

РОЗДІЛ ІІІ. РОЛЬ БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ У РОЗВИТКУ ЛІКУВАЛЬНО – ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ

3.1 Бальнеологічні курорти Закарпаття

В Україні санаторно – курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей – на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895).

В ринкових умовах сьогодення санаторно – курортна справа в Україні зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно – управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно – курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури. Так, за даними Державного комітету статистики в 2002 р. санаторно – курортні заклади тривалого перебування за формами власності розподілялися наступним чином: державні – 40 %, колективні – 55 %, приватні – 0,8 %, міжнародних організацій – 4,2 %.

Санаторно – курортна справа в Україні спирається на діючий Закон України "Про курорти", прийнятий у жовтні 2000 р., та відповідну нормативно – правову базу, яка регламентує діяльність даної сфери, забезпечуючи доступність санаторно – курортного лікування для всіх громадян, і в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, хворих на туберкульоз тощо, економне та раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорону [10; 34 с.].

На території Закарпатської області налічується ряд бальнеологічних курортів.

Найвідомішим курортом на території Закарпатської області є курорт Солотвино.

Селище Солотвино розкинулось на правому березі річки Тиса, у передгір'ї Карпат між гірськими хребтами Салаван та Магура на висоті 200 – 300 м над рівнем моря. Старі назви "Акнаслатина", "Марамороська Солотвина", "Слатинські Доли", давня назва "Слатіна" румунською означає "ропа", тобто солона вода. (дод. Е)

Хоча археологи знайшли тут румунські солекопальні ще ІІ ст. н. е, перша письмова згадка датується 1359 р. (тоді місцеві соляні багатства належали угорській короні), коли існуюче село Слатіна, разом з іншими, близько розташованими селами, заселеними румунами, стало власністю сім’ї Драгоша із Бедеу. Пізніше селище належало різним феодалам, але видобуток солі завжди був у руках королівського двору. Для відправки цього цінного продукту існував так званий "Соляний шлях Солотвини" до країн Західної Європи., вздовж якого зводились замки. Австійський період правління приніс краю розруху, але розпочалось будівництво глибоких шахт.

Наприкінці першої світової війни у селищі діяла одна амбулаторія. 21 жовтня 1968 р. у складі Солотвинської міської лікарні відкрилась алергологічна секція. Перше озеро з'явилося кілька десятків років тому на місці шахти Кунікунда, яка відпрацювала свій ресурс ще у минулому столітті. З часом площа водойм на місці просідання грунтів збільшувалась і нині сягає майже 10 га. Вода у цих озерах дуже солена (30 – 32 г/л) і корисна для лікування хвороб нервової системи, радикулітів, плевритів, артритів, захворювань шкіри. Крім знаменитих озер у Солотвино є ще і не менш знамениті соляні шахти. Туди з'їжджаються лікуватися від астми, туберкульозу й інших захворювань дихальних шляхів. На базі Української алергологічної клініки лікують бронхіти, астму, алергію за допомогою тепло й електролікування, питної терапії, масажу. Крім цього в лікуванні використовується метод спелеотерапії – використання мікроклімату соляної шахти на глибині 300 метрів. У повітрі в 10 разів нижче кількість мікроорганізмів, ніж у звичайному повітрі, стабільна температура 23 градуси і відносна вологість 20 – 60 %. Лікування проводиться протягом 15 – 25 сеансів по 5 – 10 годин, у залежності від тяжкості захворювань [3; 233 с.].

В історичних документах теперішнє Солотвино вперше згадується у XIV ст., проте саме на території Солотвино археології знайшли римські солекопальні II ст. нашої ери. Саме із сіллю пов’язана історія виникнення та розвитку цього населеного пункту. В середні віки Солотвино було основним постачальником солі до країн Західної Європи. Сіль туди доставляли так званим Соляним шляхом. В ті часи уздовж цього шляху було побудовано левову частку усіх замків Закарпаття. Зараз Солотвино відоме, передусім, як лікувально – оздоровчий курорт. З 1968 р. тут практикують лікування астми та інших захворювань дихальних шляхів в спеціальних палатах, розташованих на глибині понад 200м. В 1976 р. було побудовано Українську республіканську алергологічну лікарню, яка успішно працює до тепер. Щорічно влітку до Солотвино приїзджає багато туристів, щоб полежати в солених озерах, куди ропа (насичена солями вода) потрапляє безпосередньо з шахти. Саме полежати, тому що вода сама виштовхує тіло на поверхню, що створює ефект невагомості. Найбільше з солених озер Солотвино є озеро Кунігунда, глибина якого становить 1 – 8 м, а площа поверхні 800м. Озеро містить лікувальну ропу та сульфідну грязь. Навколо озер розташовані пляжі, кафе, бази відпочинку.

Три речі відрізняють закарпатське Солотвино від усіх інших подібних селищ. Це цілюща ропа солоних озер, лікувальні грязі та унікальна алергологічна лікарня, що використовує спелеотерапію для надання другого дихання астматикам, алергікам, хворим на туберкульоз.

Ропу (простіше кажучи, соляний розчин) із солотвинських озер приймають і внутрішньо, і зовнішньо. Це високомінералізована, слаболужна, хлоридно – натрієва лікувальна вода з високим умістом солі (до 33 %), підвищеною концентрацією іонів брому. В воді й лікувальній грязі карстових озер також присутні рубідій, фтор, цезій, сіцілій. Самі озера утворилися на місці колишніх копалень, тепер провалених. І першим було озеро Кунігунда, що розляглося на місці однойменної шахти у 1903 р. Псоріаз, плеврити, остеохондроз, артрит, радикуліт, болі в суглобах та перелами кісток, нервові розлади в паніці відступають перед цілющою силою солоних солотвинських озер.

Але не лише на солоні озера багате селище. Прісні та йодовані водоймища теж приносять неабияку користь здоров’ю відпочиваючих. Але, якщо прісні та солоні озера можна відвідувати без обмежень, то йодовані ванни має порадити лікар [3; 235 с.].

Інфраструктура самого курорту на сьогодні дозволить вибрати базу відпочинку, скористатися перевагами цивілізованого оздоровлення. Або ж можна винайняти номер, кімнату чи котедж у місцевих жителів, що приймають туристів цілий рік. Ще один вид – наметове містечко та паркінг.

Вважається, що лікувальні грязі курорту за своїм складом та властивостями ідентичні ропі та грязям Мертвого моря. Вони застосовуються при лікуванні захворювань органів руху, шкіри (псоріазу, екземи), урологічних розладів, нервової та серцево – судинної систем (включаючи залишкові явища флебітів та тромбофлебітів тощо).

А найбільш цікаве відбувається на глибині 300 м під землею – спелеотерапевтичний комплекс робить дива із хворими на алергію, астму, бронхіт, туберкульоз, інші захворювання дихальних шляхів. Мікроклімат соляної шахти можна вважати асептичним – у ньому відсутні алергени та мікроби (в 10 разів менше, аніж у звичайних умовах, та в 5 – 7 разів менше, аніж в операційній), відвідувачі позбавлені шкідливого впливу радіації та магнітних полів. Незмінна температура повітря – 22 –23°С – не залежить від погодних умов та пори року. Низька відносна вологість повітря – від 20 % та висока концентрація солі (близько 97 – 98 % NaCl) є спасінням для дорослих та дітей, алергиків та астматиків. І все це створене самою природою, її неосяжною мудрістю. У підземних галереях лікарні є всі вигоди: каналізація й водогін, вентиляція, електрика, ліфти та телефонний зв’язок. Термін лікування та час сеансів призначається лікарем у залежності від ступеню захворювання. В середньому – це 25 днів. Сеанси відпочиваючий може вибирати самостійно – ночувати в шахті, відвідувати її погодинно вдень чи спускатися на екскурсії з гідом [3; 236 с.].

Спеціалізація курорту:

захворювання органів дихання – бронхіальна астма, хронічні неспецифічні захворювання дихальних шляхів, алергічні респіраторні захворювання – покращується бронхіальна секреція, відновлюється слизова оболонка бронхів; алергічні дерматити, екзема, псоріаз; загальнооздоровча дія, підвищення імунітету.

Але є протипоказання, про які необхідно знати: гіпертонічна хвороба; ішемічна хвороба серця; захворювання ЦНС (центральної нервової системи); захворювання нирок.

Санаторій «Боржава» розташований у центрі Закарпатської області, в екологічно чистому Іршавському районі, в оточенні лісу, поблизу гірської річки Боржава. Сама природа поклопоталася про те, щоб лікування тут було ефективним, а відпочинок – незабутнім. У санаторії панують затишок, спокій і тиша. Оригінальний ландшафтний дизайн, тінистий парк, фонтан, ранішній спів лісових птахів роблять санаторій неповторним.

Оздоровниця працює у цілорічному режимі. Адже у місцевості, де вона знаходиться, не буває поганої погоди: сніжна і морозна зима, сухе і спекотне літо, лагідна і тепла осінь, квітуча весна – приваблюють любителів відпочинку у всі пори року.

Курорт, на якому основним методом лікування, є бальнеотерапія, називається бальнеологічним. Саме бальнеологічним є курорт «Боржава», оскільки в ньому використовується унікальний комплекс мінеральних лікувальних вод 5-ти типів з різним хімічним складом і відповідно різними цілющими властивостями, що робить можливим одночасне ефективне лікування різних захворювань [1; 38 с.].

Бальнеотерапія (лат. balneum – ванна, купання) охоплює методи лікування, профілактики і відновлення порушених функцій організму з використанням природних або штучно приготованих мінеральних вод. Їх використання може бути зовнішнім (мінеральні ванни), внутрішнім (питне лікування, інгаляції) і внутрішньо – порожнинним (промивання, зрошування). Лікувальна дія мінеральних вод обумовлена їх температурою, а також наявністю солей, вуглекислого газу, азоту й інших речовин.

Про лікувальні властивості мінеральної води було відомо ще в глибокій давнині. Першим письмовим джерелом, в якому згадувалося про водолікування, були староіндійські Веди (2000 –1500 р. до н.е.). Проте ще задовго до появи писемності люди широко застосовували воду не лише для обмивань тіла, але і для оздоровлення всього організму. Мистецтво водолікування було відоме вже в давній Асирії та Вавілоні, звідки воно поступово поширилося і досягло Єгипту. Тут з ним вперше познайомився давньогрецький вчений Піфагор. У IV ст. до н. е. починається період розквіту водолікування на території Давньої Еллади. Особлива заслуга в цьому належить відомому лікарю Гіппократу. У його трактаті «Про повітря, води і місцевості», в якому були закладені основи курортології, говориться про те, що природа може не лише провокувати хвороби, але і зціляти їх. Вже у той час було відомо про побічні дії ліків, тому особливі надії учений покладав на оздоровчі ванни, а не на пігулки, що починали входити у моду [1; 39 c.].

Санаторій "Шаян" знаходиться за 18 км від м. Хуст, на схилах Виторлаг – Гутинского хребта на висоті 210 м над рівнем моря. Санаторій розташований на лівому березі ріки Тиси біля підніжжя гори Великий Шаян, що разом з горами Середній і Малий Шаян оточує курортну зону, залишаючи відкритим тільки східний напрямок. Завдяки цьому формується місцевий мікроклімат з майже безвітряною м'якою погодою. Середня річна температура повітря + 9°С. Найтепліші місяці — липень і серпень.

Покази до лікування: хронічний гастрит c секреторною недостатністю у фазі ремісії і нестійкої ремісії; виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки у фазі ремісії і нестійкої ремісії; постгастрорезекційний синдром у стадії компенсації і субкомпенсації; функціональні розлади кишечника; хронічний ентерит і ентероколіт у фазі ремісії і нестійкої ремісії; хронічний коліт у фазі ремісії; дискенезія жовчних шляхів; хронічний холецистит (бактеріальний ) у фазі загострення; калькульозний холецистит при больових приступах жовчної кольки; хронічний персистируючий гепатит; стан після перенесеного вірусного гепатиту, цукровий діабет інсулінозалежний, сечокислі діатези, хронічні захворювання сечовивідних шляхів, хронічні інтоксикації.

Основний лікувальний фактор – вуглекисла холодно маломінералізована кремниста гідрокарбонатно–натрієва мінеральна вода "Шаянська" за загальним вмістом гідрокарбонатів наближається до мінеральних вод "Боржомі", "Єсентуки", та "Віші – Селестон" (Франція), однак належить до Диліжанського типу через наявність у її складі метакремнієвої кислоти [22; 59 с.].

3.2 Бальнеологічні курорти східної Угорщини

На території Угорщини зосереджена велика кількість курортів, які сприяють лікувально – оздоровчому процесу організму людини. Розглянемо найбільш відомі з них.

Місто Хайдусобосло розташоване в 202 км від Будапешта в східному напрямі, в 21 км від м. Дебрецен, другого за величиною міста Угорщини і в 140 км. від кордону з Україною (Чоп–захонь). Дуже легко доступний легковим автомобілем, поїздом або автобусом. Це курортне місто за останніх 65 років придбало міжнародну популярність «мекки ревматиків — раю для відпочивальників».

Погода тут псується дуже рідко, число сонячного годинника в рік досягає, а інколи і перевищує 2000. Курорт відрізняє дуже сприятливий для відпочивальників мікроклімат, повітря насичене парами йоду і солі, що пояснюється наявністю що розкинувся на майдані більше 5 га озера, де можна підкотитися на човні, а також великої кількості купалень, плавальних басейнів.

Тут створені всі умови для прекрасного відпочинку. Максимальний комплекс послуг забезпечує високий рівень туристів, що прибувають сюди, зі всього світу на оздоровлення і відпочинок. Це типово курортне місто, невелике і абсолютно безпечне. У Хайдусобосло є безліч кафе, ресторанів, барів, павільйонів, готелів різних категорій. Влітку сюди постійно приїжджають на турне концертні групи, лунапарк, цирк, проводяться фестивалі і конкурси. Тут також минають змагання по повітряному спорту.

У 1925 р. в Хайдусобосло, унаслідок глибинного буріння приблизно 1100 метрової глибини прорвалася термальна вода температурою 75⁰С. На підставі аналізів встановлено, що з глибинної свердловини прорвалася термальна вода, що містить йод, бром, кухонну сіль, гідрокарбонат. Аналізи показали, що вода містить бітуми і супутній эстоген, а також різні мікроелементи: титан, ванадій, мідь, цинк, срібло, стронцій, барій і свинець.

Показання до лікування

• Хронічні запалення суглобів (хронічний поліартрит)

• Артроз

• Хронічні запалення і спотворюючі захворювання хребта (пондилоз М.Бехтерева, хондроз)

• Хронічні болі нервів, запалення нервів (невралгія, неврит)

• Хвороба Гейне-медін, реабілітація при паралічі що виникла після апоплексії, операції мозку і інших причин

• Хронічні болі м’язів (міалгія)

• Реабілітація після спортивних і інших травм

• Для сприяння освіти кісті при довготривало і переломів кісток, що важко заліковуються

• Деякі форми звуження судина

• Хронічні гінекологічні захворювання

• Безпліддя

• Хронічні шкірні хвороби (екзема, псоріаз, пруриго)

Протипоказання

Купання протипоказане при наступних станах:

• гострі запалення

• злоякісні пухлинні захворювання і рак

• сердечна недостатність

• сильно високий тиск

• туберкульоз

• важкі захворювання центральної нервової системи

• інфекційні захворювання

Старовинна турецька купальня Егера – візитна картка мальовничого містечка. Поруч з нею в гарному парку розташований сучасний термальний комплекс. Його вода містить гідрокарбонат кальцію і випромінює родон. Лікарі рекомендують її тим, хто страждає на ревматизм, атеросклероз, астму, хронічний бронхіт, безпліддя .

Чудовими можливостями в області лікувального туризму має область Хевеш. Здавна тут біля джерел лікувальних і термальних вод створювалися лікувальні купальні. Їх культура отримала новий розвиток в часи турецької навали. Сьогодні місцеві води використовуються не тільки для купання, але і для лікувального пиття.

Обласний центр Егер розташований біля підніжжя гір Бюкк, на горбистій місцевості, що розділяє гори Матра і Бюкк в долині струмка Егер. Завдяки географічному положенню, високим рівням виноробства і культури купалень Егер став одним із самих відвідуваних міст країни. Цілющу силу місцевих джерел термальних вод використовували тут вже в середині століття. У XV–XVI ст. поруч з джерелами гарячих вод будували купальні. Купалися і в дерев'яних бочках, і в парних лазнях. Ті, що прийшли до Угорщини османці високо оцінили лікувальні води і добре розвинули купальну культуру. У місті і донині можна зустріти турецькі купальні (парні лазні і купальні з гарячою водою). Після вигнання турків купальна культура прийшла в занепад, але незабаром почалося її відродження.

 Турецька купальня. Турецька лазня в Егері побудована на початку XVII ст. У ході проведених в різні століття перебудов її архітектурний вигляд і традиції вдалося зберегти. Сьогодні в приміщенні функціонує сучасний бальнеологічний центр. Лікувальна вода з температурою 31̊С надходить з-під каменів, що покривають дно басейнів. До басейнів з більш високою температурою вода підводиться з розташованих неподалік від Егера термальних джерел Андорнакталії.

Головні лікувальні властивості води пояснюються наявністю в ній родону, що пояснює наявність бульбашок. Родон знижує запальні процеси, підвищує вироблення в організмі ендорфіну, що поліпшує самопочуття. Як іонізуючий фактор він активізує і регенераційні процеси в клітинах. Турецькою лазнею можуть користуватися не тільки хворі люди, а й відпочиваючі.