4.2. Араби

Упродовж багатьох століть співіснування арабів і іспанців- християн на Іберійскому півострові виникло кілька районів компактного проживання маврів. Це Арагон, Каталонія і Валенсіанське королівство, тут араби становили третину населення. Іншим центром була Гранада, де після захоплення 1492 р. араби становили більшість населення. У інших місцях арабське населення становило невелику частку.

Після вигнання євреїв стали застосовуватися заходи до ухвалення маврами християнства, суперечать умовам арабської капітуляції, які переросли в масове насильницьке хрещення. У 1502 р. було опубліковано декрет, який ставив арабів перед вибором хрещення чи вигнання. У 1527 р. вважалося, що іслам офіційно вигнали з Іспанії, що хрещення було багатьом з маврів недостатньо добровільним, і пояснюються деякі мориски дуже знаючі у питаннях Святої віри. Проти неблаговірних морисків обрали випробувану зброю інквізиційних переслідувань. У 1526 р. в Гранаді був заснований інквізиційний суд. Саме тоді починається обмеження прав морисків, і відбувається політика впровадження «старих християн» до поселення морисків, породжує ворожнечу, і нетерпимость.

Іспанія, ведучи війну проти протестантизму у Європі, починає війну з гугенотами. За чутками, мориски звинувачувалися у таємній змові із нею. Також їх обвинувачували у співробітництві з ворожими Турками, що завдали серйозної поразки Іспанії. Права стомлених чекаючи морисків дедалі більше звужувалися королівськими указами. Інквізиція в Гранаді спалювала 80% всіх засуджених морисків. Вони здійснювали слабкі спроби повстання. У кривавих побоїщах мориски сходилися з іспанськими військами. Для зупинки опору були вжиті заходи для переселення арабів на Північ. Залишаючи велику обезлюднену територію. У нових місцях проживання арабів посилюється інквізиція.

Під страхом, що готується великомасштабне повстання всіх ворогів Іспанії, Філіп III в 1609 р. вирішує здійснити поетапне вигнання морисків. Протягом 5-6 років було вигнано приблизно 275000 людей, і країна втратила маси грамотних ремісників[11, c.254].

4.3. Відьми

У XVI-XVII ст. Європу вразило безумство, що повязувалось з вимислами про відьом, чаклунів тощо. будьякі з цих людей відрізнялися зазвичай від інших своїми здібностями і знаннями. Натомість їх підозрювали у зв'язку з сатаною. Відьми зайняли у тому числі чільне місце у середні віки. Усі діяння відьом розглядалися як зло, а як і їм приписували неймовірні можливості, такі як літати, перетворюватися на тварин та інше. Але спочатку відьми вважалися грішниці «за злого умислу», і з XII-XIII ст. їх звинувачують у добровільному пакті з дияволом.

Суди над відьмами поступово переходять у відання церкви, та папської інквізиції. Посилюються покарання, відьом дедалі більше відправляють на вогнище. Стала з'являтися література на задану тему відьом, зокрема «Молот відьом» (1487), і булли як священні статути, серед них знаменита Булла «Summis desiderantes». «Молот відьом» зібрав у себе всі народні перекази, і став напучуванням для інквізиторів Европи[8, c. 276].

Відьми описуються спотвореними бабами, чия діяльність зазвичай спрямовано сили природи, а коли зображуються вони молодими дівчатами, спокушуючими чоловіків. Усі народні вигадки про польоти і перетворення відьом стали надбанням богословських творів і протоколів інквізиційних трибуналів. Практично всі дані відомі про відьом нині взяті з двох джерел. Найголовніший джерело це показання самих відьом на катуваннях. Засуджені, сподівалися на поблажливість, готові були йти зізнатися тільки щоб їх не обвинувачували, тим більше нерідко вони й самі вірили у ці історії під психологічним пресингом інквізиції. Інші дані, які дійшли до нашого часу засновані на мистецтві тих часів.

Підсумовуючи пакт за демона, відьми зрікалися християнської церкви, диявол залишав на їхньому тілі знак, і жінка ставала повноправним членом диявольського суспільства. Також відомі конкретні дати масових збіговиськ відьом, про шабаші, і дуже докладними описами польоту на мітлі і рецепти мазей тих польотів, які складалися в основному з наркотичних речовин, що багато чого пояснює. Дуже яскраво вустами відьом описуються самі шабаші, які складалися з танців, трапез і пародію на католицьке богослужіння.

Полювання на відьом у Європі породжувала в народі злість, ненависть і переляк. Вона збігалася з епохою Відродження і висловлювала у собі протидію сил прогресу старих світоглядів, цей факт пояснює і те, що у всій Європі зав'язалися кровопролитні війни представників різних напрямів християнств. І відьми служили «каменем спотикання» цих взаїмоборючихся сил. Полювання на відьом була колективним безумством. Протягом 2 з зайвим століть ця епідемія охоплювала усі країни Європи, за цей час засуджено загалом 200000 людей. Закінчилася ця стихія тоді, коли в відомстві почали звинувачувати членів сім'ї правителів.

Дивно, що під час цієї лихоманки Іспанія, та її інквізиція скромніше всього себе виявили, річ у тому, що вони тоді були суттєві вороги, євреїв, морисків і протестантів. І все-таки страти у цій справі були жорстокі і масові. Спалахи полювання виникали досить локально й нині переважно близько французьких кордонів, і інквізиція не брала всю відповідальність за них. Відбувалися ці страти на протязі XVI століття. Дехто навіть примудрявся пристойно заробляти на пійманні відьом. У XVII ст.полювання на відьом набуває політичного значення, досягаючи свого апогею, і потухає на початку епохи Просвітлення[8, c. 281].