2.1. Вигнання інакодумців

У 1474р. два іспанських королівства, Кастилія і Арагон, об’єдналися в одне, завдяки шлюбу королеви Ізабелли і короля Фердинанда II. Ця пара прагнула завершити Reconquista – звільнення іспанських земель, які колись завоювали мусульманами. До 1492р. королівські війська зуміли відвоювати всі бастіони Мавританії на Піренейському півострові. Після цього було необхідно зробити Іспанію сильною і внутрішньо єдиною. Ізабелла і Фердинанд знали, що для зміцнення королівства важливо, окрім хорошого війська, посилити ідентичність громадян і боротися з ворогами всередині держави.

Тодішня Іспанія була справжнім конгломератом народів і культур. Тут жили нащадки кельтіберів, фінікійців та римлян, вандалів і вестготів, були маври і євреї, християни і мусульмани. Німецький історик Міхаель Хеземан стверджує, що до іспанців в Європі було презирливе ставлення – їх вважали метисами і не християнами. Тому бажанням короля було об’єднати свій народ на фундаменті однієї ідентичності – католицької.

Спочатку Ізабелла і Фердиданд змусили покинути країну мусульман, потім, євреїв. Тут вони діяли за прикладом Англії та Франції, звідки євреїв вигнали ще в період між 1290 – 1360 р. Цей народ в Іспанії займався переважно фінансовими питаннями і часто його представники були навіть радниками короля в цій сфері. Євреї займалися видачею грошей під відсотки, тому це викликало не дуже добре ставлення до них. Ще в 1391 р. в Іспанії відбувся перший «погром», викликаний підвищенням податків – люди звинувачували в цьому саме представників «обраного народу»[15, c.325].

Якщо «католицька королівська пара» Фердинанд і Ізабелла почала виганяти євреїв з країни, то ті, хто мали гроші – втікали до Португалії. Багатьох прийняли в Папській державі. Цікаво, що тут їх захист гарантував один з найбільш суперечливих в історії пап Олександр VI Борджіа. Але, звичайно, всі євреї покинути Іспанію не могли. Багато хто з них, щоб не втратити свою вітчизну, переходили в християнство. Їх називали «conversos» або «marrani». Кожен мав для цього свої причини – хтось переходив з переконань, інші зі страху, а хтось із практичних мотивів.

2.2. Насильне хрещення

6 червня 1391 р. припиняє своє існування найчисельніша єврейська громада – севільска альхама. Більше 4000 євреїв було вбито, близько 20 000 прийняли християнську віру. Насильство й убивство, що відбувається під заступництвом уряду та церкви, обійняло всю Іспанію. 13 років відбувалися погроми єврейських громад на території країни. У 1391 р. половина громад зовсім зникла, інша складалася з хрещених євреїв.

На початку XV ст. на єврейську долю вплинула діяльність домініканського ченця Вінсента Феррери. Він 3 роки ходив містами Іспанії і проповідував загальне хрещення євреїв, породжуючи у народі ще більшу до них ненависть. З ініціативи було прийнято Вальядолидский статут, що дуже обмежує права єврейського населения.

Новий папа – Мартін V, хрестив «з доброї волі» по меншою мірою, 3000 іспанських євреїв під час Тортоського диспуту 1413-1414 рр., який приніс бажаних результатів, але дуже не налякав інакомислячик.[2, c. 56]

Багато єврейських сімей прийняли формальне християнство, залишаючись вірними своїй релігії. Арагонський король Джауме I звужує сферу діяльності євреїв. Зростає насильство стосовно них, виникають обвинувачення в епідемії чуми, вирізаються євреї у цілих містах.

Загалом у XV ст. число новонавернених, на думку більшості дослідників, було від 200 до 300 тисяч. Але конфлікти виникали і всередині єврейських громад, між правовірними і хрещеними їх представниками. Серед новонавернених були люди щиро прийнявши християнську віру, були й такі, котрі брали християнську віру і прагнули залишити громади, щоб зберегти своє багатство. Та більшість змушені були хреститися, щоб зберегти життя собі і своїм близьким, таємно залишаючись вірними релігії предків.

Спочатку християни досить доброзичливо сприйняли «нових християн», ними навіть поширювалися умови Вальядолидского статуту. Вони стали дуже впливовим громадським шаром. Чимало їх також отримали дворянські патенти. Але невдовзі їх вірність релігії Христа все більше стала піддаватися сумнівам, і виникли суперечки в «чистоті крові», що суперечило нормам християнської етики. Після 1449 р. «новим християнам» було заборонено займати муніципальні посади. Через кілька десятиріч, вимоги вигнання для правовірних євреїв і інквізиційний трибунал для «іудеючих нових християн», було втілено в життя[5, c.295].

У 1474 р. Ізабелла стає королевою Кастилії, й у 1478 р. папа Сикст IV засновує там інквізицію. У 1479 р. принц Фердинанд стає королем Арагону, і, одружившись на Ізабеллі, об'єднує Кастилію і Арагон в єдину Іспанську державу. В 1492 р. іспанці завойовують Гранаду, останню арабську державу на півострові.