3.2. Діяльність Торквемади

У 1480 р. з'явилися перші інквізитори: Мігель де Морильо і Хуан де Сан Мартін. Через появ чуток про єврейську змову почалися перші арешти, і було перше аутодафе, святая процесія що є велелюдне хід городян, підготовку в'язня до екзекуції, спів жалобних гімнів, оприлюднення вироку, одягання в санбенито, попередня масової страти, те що згодом по 2 рази на місяць. У 1482 р. папа стверджує 8 нових інквізиторів, серед яких було і Томас де Торквемада.

Також створюється Верховна рада інквізиції, якою керував верховний інквізитор. Головне завдання ради - вирішення питань популярності конфіскації майна. У його склад входили 3 королівських радника і двоє експерти Торквемади. Верховна рада інквізиції замкнула по собі коло створення Верховного інквізиційного трибуналу, що називався Супрема.

Томас Торквемада був першим головним інквізитором, пріор монастиря Святого Хреста в Сеговії, ордена братів проповідників.

Томас Торквемада - духівник Ізабелли, душа та голова заснованої інквізиції. Саме завдяки йому іспанська інквізиція досягла вершин своєї могутності і записала себе в історії.

Торквемада був ченцем домініканського монастиря, що вирізнялося суворістю і аскетизмом. Згодом він працює духівником королеви її чоловіка. Він потай сприяв установі інквізиції, а 1483 р. став Генеральним інквізитором Кастилии.

Торквемада до XVIII ст. вважався національним героєм для іспанців, але за межами країни – справжнім злочинцем. Він став головним персонажем «чорних легенд» про іспанців і католиків, вигаданих в Англії і Франції. У них Торквемада, представлявся жорстоким, спраглим крові, нестерпним і фанатичним. Але в реальності цей інквізитор був вірним королівській парі аскетом, який відмовився від усіх земних задоволень і благ, і дбав про свою репутацію чесної і некорумпованої людини. Він, як і інші інквізитори, звичайно, карав небезпечних і закоренілих єретиків, але завжди давав можливість підозрюваним примиритися з Церквою, практикував їх публічне зречення від оман, яке відбувалося на міських площах і називалася «autodafe» – «сповідання віри»[14, c.311].

Щоб створити єдиний судостворювальний процес Торквемада скликав в Севільї асамблею. Тут було вироблено інструкції всім інквізиторам. Торквемада представив програму з 28 параграфів. Основою роботи Торквемада обрав «Керівництво для інквізитора» Эймерика. Не всі хотіли підкорюватися новому кодексу: в Арагоні з давніх-давен небуло й немає звичаю вилучати майно. Намагаючись розв'язати все мирним шляхом арагонці звернулися до Фердинанда, але бачачи, що це немало успіху, вони вирішують діяти рішуче. Було ухвалено відповідати насильством до насильства. Головними змовниками стали мориски, а главою Жан Делобардія. Першою жертвою став священик Петро Арбуэ. Його вбили під час молитви змовників. Народна думка засудила це, що було вигідним інквізиції. Завдяки осуду цього вбивства інквізиція вирішила ударити проти арагонскої опозиції. Були страчені на вогнищі 200 людей, ватажків ж спалили на аутодафе, але спершу їм відрубали руки. Згодом Арбуе був зведений у образ святих[12, c. 282].

У 1488 р. Торквемада збирає нові збори інквізиторів. У ньому він доповнює колишній кодекс ще 15 законами. В них інквізиторам наказувалося не затримувати суд над єретиком, навіть якщо доказів було зібрано недостатньо. Завдяки цьому в'язниці стали переповнені, і інквізиція не знала, що робити з ув'язненими. Вихід із ситуації таки знайшли - вирішили замурувати винних у власних будинках, але не дозволялося виходити потім із нього. Через жорсткості законів люди почали активно записуватися в офіцери інквізиції або якщо говорити звичайними мовою - бажали стати шпигунами.

У 1492 р. іспанським монархам прийшла геніальна ідея, як поповнити державну скарбницю. Було видано указ, що заставляв всіх іудеїв у визначений місячний термін ухвалити християнство або ж залишити кордони королівства, але котрі емігрували очікувала конфіскація всього майна. Цей Закон давав привід інквізиції незалежно від доносів, навіть самому ствердно звинуватити людини у злочині проти церкви. На відміну від інших єресей, послідовники яких проповідували публічно, іудаїзм був таїнством, чиненим за дверима. Тому побачивши, що хтось читає книжку, могли припустити, що він іудей, і звернутися до інквізиторів з доносом. Усі, що відрізняло людину від інших, як, наприклад їжа м'яса в рибний день могло порахуватися сусідами, як іудейське таїнство, отже, йому загрожувало звинувачення у єресі. Доноси породжували доноси, деякі маррани доносили самі, аби знизити собі покарання, якби на них доніс хтось інший.

Та все ж переважна маса євреїв вибрала імміграцію, замість зрадництва своєї віри. Приблизно 105-800 тисяч євреїв залишило Іспанію, і тільки 50 тисяч прийняло християнство.

Після запеклого опору дворянства в 1484 р. дали згоду створення трибуналів в Арагоні. Але багаті «конверсо» однаково пручалися і влаштовували таємні замахи на інквізиторів після першого процесу. На той час «фабрики смерті» охопили всю Іспанію.

Після марранів настав час маврів. Але маври виявилися активнішими, ніж євреї і підняли повстання. У 1568 р. в Гранаді араби підняли повстання, що було придушене лише через два роки. У результаті інквізиція постукала у двері до маврів в 1499 р., коли було видано Указ про обертання маврів в католицтво.

На відміну від середньовічної, Іспанська інквізиція більше від королівської влади, ніж від папства, і має надзвичайно широкі можливості головного захисника християнської віри, дозволяючи їй втручатися практично у всі сфери життя. Торквемада задумав накинути всю країну густу мережу інквізиційних судилищ.

Кажуть що в Іспанії до XVII ст. було проведено 44 647 процесів. На початку більшість з них стосувалася євреїв, потім протестантів і агентів ворожих країн. Тільки в 800 випадках, це 1,8%, процеси закінчилися смертельним вироком. Тому дані про десятки тисяч замордованих і спалених вільнодумців, звичайно, є вигаданими. Жодне автентичне історичне джерело цього не підтверджує, навіть по відношенню до такого «політичного» інституту, як іспанська інквізиція»

Інквизиційний трибунал спочатку складалася з голови, 2 юристів-ассесорів і трьох королівських радників. Вона скоро виявилася недостатньою а натомість для неї створено було цілу систему інквізиційних установ: центральний інквізиційна рада та 4 місцеві трибунали, кількість яких потім було збільшено до 10. Майно, конфісковане у єретиків, становив фонд, з якого черпалися кошти на змісту інквізиційних трибуналів і який, водночас, служив джерелом збагачення папської і королівської скарбниці. У 1484 р. Торквемада призначив в Севільї загальний з'їзд всіх членів іспанських інквізиційних трибуналів, і був вироблено кодекс, який регулював інквізиційний процес.

З того часу справа очищення Іспанії від єретиків і нехристиян стало швидко рухатися вперед, особливо - по 1492 р., коли Торквемаді вдалося домогтися у «католицьких королів» вигнання з Іспанії всіх євреїв. Результати винищувальної діяльності іспанської інквізиції при Торквемаді, у період з 1481 р. до 1498 р., виражаються такими цифрами: близько 8 800 людей спалено на вогнищі; 90 000 людей піддалося конфіскації майна та церковним покаранням; 6 500 людей, врятувалися від страти у вигляді втечі або теплової смерті. В Кастилії інквізиція була популярною серед фанатичного натовпу, із задоволенням збігаючогось на аутодафе, а Торквемаду аж до смерті зустрічала загальна пошана. Однак у Арагонії дії інквізиції неодноразово викликала вибухи народного обурення; під час однієї з них Педро Арбуес, голова інквізиційного судна у Сарагосі, не поступався в жорстокості Торквемаді, в 1485 р. Наступники Торквемади,Дієго-Деса і особливо Хіменес, архієпископ толедский і духівник Ізабелли, закінчили справа релігійного об'єднання Іспанії[13, c.215].

Розділ 4. Спрямованість іспанської інквізиції на певні верстви населення