64)Становлення і розвиток системи освіти в Україні у 20-х – 30-х рр. ХХст.

У 1923-1924рр. зростало держфінансування освіти, що сприяло розширенню шкільної мережі. У 1926-1927 навчальному році в містах і селищах міського типу виник новий тип шкіл – фабрично-заводська семирічка, яка давала учням загальну і політехнічну освіту, готувала їх до навчання в школах фабрично-заводського учнівства, в профшколах і технікумах. Ще раніше були організовані 3-річні загальноосвітні школи сільської молоді. У них загальна освіта в обсязі програми 5-7 класів поєднувалася з теоретичним і практичним вивченням сільського господарства. У 1934р. було встановлено декілька типів шкіл: початкову (1-4 класи), семирічну і середню (10-річну). Була введена обов»язкова початкова освіта. Розвивалася середня спеціальна освіта (професійні училища і технікуми).

Кількість студентів вищих навчальних закладів зростала за рахунок випускників не лише шкіл, а й підготовчих курсів, відкритих у 1919р., робітничих факультетів, заснованих у 1921р. Університети були реорганізовані в інститути народної освіти медичного, технічного, фізичного, агрономічного, педагогічного профілю. Більшість студентів складали діти робітників та селян. Великими центрами освіти були Київ, Харків,Одеса,Дніпропетровськ, де в 1933р. відновили університети. У 1938р. в Україні було майже 130 вузів з 124 тис. студенів. Серед нових вузів були Донецький індустріальний та Донецький медичний інститути.

65)Особливості розвитку школи і педагогічної думки на західно-українських землях у міжвоєнну добу (20-х – 30-х рр.ХХст.) Після Першої світової війни, з розпадом могутніх імперій українські землі — Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія — відійшли до Польщі, Румунії та Чехословаччини.

Важливим знаряддям колонізації стали дискримінаційні заходи польського уряду в царині мови й освіти.У 1924 р. вживання української мови було заборонене в усіх державних установах та органах самоврядування. Кількість українських початкових (народних) шкіл у Галичині зменшилася з 2426 у 1912 р. до 352 у 1937 р. На Волині з 443 українських шкіл наприкінці 30-х років залишилося тільки вісім. У Львівському університеті було ліквідовано всі українські кафедри. У відповідь завдяки мужності вчених, об'єднаних у Наукове товариство ім. Т. Шевченка, у столиці Галичини було засновано таємний Український університет (1921-1925 рр.).

Загальна кількість українського населення на підвладних Румунії територіях становила 790 тис. осіб. Становище української меншини тут було ще нестерпнішим, аніж у ПольщіМісцевих українців тут не визнавали окремою нацією, проголосивши їх "українізованими румунами".

До 1927 р. усі українські школи були закриті або румунізовані, українську пресу було заборонено. Було зроблено спробу піддати румунізації православну церкву.. На спроби українського населення чинити опір королівський уряд відповідав жорстокими каральними акціями.

66)Українська школа в 40-х-60-х рр.ХХст.Сутність освітніх реформ цього періоду

Розвиток шкільництва в Україні за роки війни можна умовно поділити на 2 періоди:перший (1941-42)спрямований на збереження школи і перебудову її роботи у відповідності до умов воєнного часу; другий (1943-44) передбачав зміцнення школи на звільнених територіях і підвищення якості її роботи. У роки війни мали місце «лісові школи», які відкривалися партизанами.Здебільшого вони були початковими і діяли в складних умовах.У міру визволення України від окупантів почалась відбудова шкіл.Після війни розгорнулася активна робота для відновлення роботи школи на всіх територіях Укоаїни. !949 року відбувся перехід до загальної обв’язкової семирічної освіти. З 1956 р. створюється новий тип школи – школа-інтернат. 1958р. було видано закон «про зміцнення зв’язку школи з життям та про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР», що визначав перехід до обов’язкової 8-річної освіти для дітей віком від 7 до 15-16р;організацію виробничого навчання і виробничої практики з метою поєднання з продуктивною працею дітей, тощо.З 1964 школа стає 10-річною.