Історичні[ред. • ред. Код]

В історичних дослідах основну увагу Яворницький присвятив історії Запорізької Січі, серед них:

• «История запорожских казаков», т. 1 (загальний огляд території запорожців, їхнього устрою і побуту, 1892, 2 вид.1900), т. 2 — історія до 1686 (1895), т. З — історія до 1734 (1897);

• «Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края» (1889),

• «Вольности запорожских казаков» (1898),

• «Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман запорожских низовых казаков» (1894).

Багато матеріалів про Запоріжжя Яворницький зібрав і містив у часописі «Кіевская старина»^[1]:

• «Жизнь запорожских казаков по рассказу современника-очевидца» (1883),

• «Топографический очерк Запорожья» (1884),

• «Число и порядок Запорожских Сечей» (1884),

• «Остров Хортица на реке Днепре» (1886),

• «Архивные материалы для истории Запорожья» (1886),

• «Последний кошевой атаман П. И. Калнышевский» (1887);

• «Главнейшие моменты из истории запорожского казачества» (в «Русской Мысли», 1897),

• «Гетман Петр Конашевич Сагайдачный» (1913),

• «Кошовий отаман Осип Михайлович Гладкий» (1928),

• «Дніпрові пороги» (1928).

Цінні фактичними даними зб. Я.:

• «История города Екатеринослава» (1888),

• «Сборник материалов для истории запорожских казаков» (1888),

• «Источники для истории запорожских казаков», т. І — II (1903),

• «До історії Степової України» (1929).

Значення Яворницького як історика полягає насамперед у зібранні й упорядкуванні джерельних матеріалів, бо в монографічних працях він не завжди додержувався об'єктивної методи та систематичного викладу розвитку української історії. Радянська історіографія закидає Яворницькому «ідеалізацію історичного минулого України», мовляв, «він не розумів ролі клас і класової боротьби … і стояв на помилкових позиціях націоналістичної концепції про безкласовість українського народу».

Етнографічні[ред. • ред. Код]

Яворницький зібрав багатий етнографічний і фольклорний матеріал; ще за студентських років він записав понад 1 000 пісень і близько 500 оповідань; серед праць на ці теми варті згадки:

• «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», т. том перший — том другий (1888), в якому вміщено 55 малюнків і 7 планів місцевостей (деякі малюнки виконав І. Рєпін);

• «По следам запорожцев» (1898), де зафіксовано зустрічі і розмови з нащадками запорожців, подано пісні про Запоріжжя, описи ігор, народних танців, матеріалів народної медицини тощо;

• «Древнейшие обыватели Южной России» (1899),

• «Малороссийские народные песни, собранные в 1878 — 1905 гг.» (1906), де зібрано 830 пісень, колядок, щедрівок, веснянок, переважно записаних з голосу;

• «Рибальчі заводи на низу Дніпра» (1927).

У 1906 — 36 Я. зібрав 2 302 пісні, з них 255 з нотами, які, однак, лишилися в рукописі.

На відтинку лексикографії Яворницький склав «Словник української мови» (т. І, А — К, 1920). Частину лексичного матеріалу, зібраного ним, використано всловнику Б. Грінченка.

• «История города Екатеринослава» (1888),

• «Сборник материалов для истории запорожских казаков» (1888),

• «Источники для истории запорожских казаков», т. І — II (1903),

• «До історії Степової України» (1929).

Значення Яворницького як історика полягає насамперед у зібранні й упорядкуванні джерельних матеріалів, бо в монографічних працях він не завжди додержувався об'єктивної методи та систематичного викладу розвитку української історії. Радянська історіографія закидає Яворницькому «ідеалізацію історичного минулого України», мовляв, «він не розумів ролі клас і класової боротьби … і стояв на помилкових позиціях націоналістичної концепції про безкласовість українського народу».