Державний вищий навчальний заклад

Прикарпатський національний університет

імені. Василя Стефаника

Інститут природничих наук

Курсовий проект

з лісових культур

на тему:

«Вирощування садивного матеріалу лісових порід в Галицькому НПП»

студент ІІІ курсу групи ЛГ – 31

напрямку підготовки (спеціальності)

Лісове і садово-паркове господарство

Настащинська Н.І.

Керівник: доцент Бродович Р.І.

Національна шкала______________________

Університетська шкала_________________

Оцінка ECTS_______________________________

Члени комісії:____________ Бродович Р.І.

_____________ Яцик Р.М.

__________ Гайдукеви М.Є

Івано-Франківськ – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП (значення, потреба, актуальність забезпечення садивними матеріалами лісогосподарського виробництва).

РОЗДІЛ І. Аналітичний огляд.

РОЗДІЛ ІІ. Природно-кліматичні умови району досліджень.

2.1. Геологічне положення і рельєф району досліджень.

2.2. Основні риси клімату.

2.3. Характеристика грунтів.

2.4. Геологія і геоморфологія.

2.5. Гідрографія.

2.6. Характеристика лісового фонду.

2.7. Обсяг і асортимент. Вирощування садивного матеріалу.

РОЗДІЛ ІІІ. Регіональний досвід вирощування садивного матеріалу головних лісоутворюючих порід.

3.1. Дуб звичайний.

3.2. Бук лісовий.

3.3. Ялина європейська.

3.4. Ялиця біла.

Висновки.

Список використаних літературних джерел.

ВСТУП

Штучні насадження, почали створювати наприкінці XVII ст. Тепер в кожній грунтово-кліматичній зоні є біологічно стійкі високопродуктивні штучні насадження різні за складом та формою. Як і всяке виробництво, лісокультурна справа з часом змінюється та удосконалюється. На кожній площі штучні насадження створюються з розрахунком існування їх упродовж кількох десятиріч і навіть століття. Ось чому ці штучні насадження повинні бути біологічно стійкими, високопродуктивними, з великим виходом цінних сортиментів. Крім того, штучні насадження повинні виконувати ґрунтозахисну і водорегулюючу роль, поліпшувати місцевий клімат, бути базою для бджільництва, заготівлі ягід, плодів, лікарської та технічної сировини, місцем відпочинку населення, мешкання птахів і диких корисних тварин.

Такі штучні насадження можна створювати на типологічний основі. Умови місцезростання — це екологічні, едафічні і біологічні фактори, які взаємозв'язані і безперервно впливають на розвиток деревостанів. Цей комплекс факторів змінюється з географічним положенням місцевості.

РОЗДІЛ І.

Аналітичний огляд.

Однією з найцінніших лісоутворюючих порід в Українських Карпатах є дуб. Однак виходячи iз ряду об'єктивних i суб'єктивних причин вже на протязі тривалого періоду часу має місце помітне скорочення площ лісових насаджень з його домінуванням або необхідною дольовою участю. Так за даними П.А.Трибуна у післявоєнний період в колишньому об'єднанні «Ченівціліс» площа лісів з дуба скельного становила 5299 га, а дуба звичайного 30534 га.

Враховуючи біологічні особливості дуба, вирішальним фактором в розвитку його самосіву i підросту є світловий режим. К.К.Смаглюк відзначав, що під зімкнутим наметом лісу підріст дуба росте верхівковою брунькою не більше 2-3 років.

За даними В.І.Парпана на зрубах в букових судібровах i дібровах частка дуба в складі природного відновлення досягає 62%, чистих дібровах -31%, буково-ялицевих дібровах – він практично відсутній, а грабових дібровах –29% понад 90% облікованого на зрубах відновлення дуба припадає на самосів i дрі бний підріст.

В цілому по Україні можливість природного відновлення дубових лісів iснує всього на 2-10% площі зрубів. Практично до такого ж висновку для умов Карпат приходить i P.P.Олійник.

Не дивлячись на наявність досить серйозних наукових досліджень, в питаннях створення i вирощування дібров залишається ще багато невирішених питань. Вони пов'язані з недотриманням на практиці наукових рекомендацій та проектів лісовпорядкування (створення в дібровах культур інших порід); несвоєчасним доповненням культур головними породами; малою ефективністю агротехнічних i лісівничих доглядів, заходів по oxopoнi i захисту вирощуваних насаджень.

Враховуючи це колегією МЛГ України 9 жовтня 1996 року прийнято цільову програму "Діброва", спрямовану на вирощування високопродуктивних, біологічно стійких дубових насаджень.

Важливою передумовою розширеного відтворення дубових лісів є відповідне забезпечення лісокультурного виробництва жолудями дубів звичайного i скельного, а також збільшення тepмінів їx зберігання. Як відомо короткотерміново зберігати жолуді можна у звичайних траншеях, в снігових купах, у проточній воді, траншеях за методом І.С.Лотоцького. Однак для більш тривалого їx зберігання необхідні відповідні насіннєсховища з регульованим температурним режимом.

Як правило, спосіб сівби дуба в розсадниках стрічковий за трирядною схемою. Насіння висівається на глибину 5-7 см, норма висіву 125 г жолудів на 1 м посівної борозни.

Із основних факторів оздоровления дібров прийнято вважати відновлення i формування дубових насаджень насіннєвого походження шляхом створення лісових культур i збереження природного відновлення. Цим питаниям постійно приділялась значна увага з боку науки i виробництва. Регіональні особливості штучного відновлення дуба відмічені в численних наукових розробках i практичних рекомендаціях. Це в першу чергу типи лісових культур запропоновані Д.Д.Лавриненком, М.М. Флоровським, А.К.Ковалевським i М.Л.Калужським, а також рекомендації з удосконалення системи лісовідновних заходів в дубових лісах з врахуванням їx цільового призначення підготовлені співробітниками лабораторії лісовідновлення УкрНДІгірліс.

Враховуючи складність природного відновлення дубових лісів постйно ведеться пошук шляхів його удосконалення i доповнення. Зокрема заслуговує на увагу можливість його доповнення штучним лісовідновленням, в тому числі створення попередніх i піднаметових культур. В першому випадку головна мета полягає в прискореному формуванні нового покоління лісу до рубки материнського деревостану, а другому – вирощуванні складних, більш продуктвних насаджень. На сьогоднішній день, не дивлячись на наявність досить серйозних наукових досліджень по даних питаннях i певної практики їх ведення, дані заходи фактично забуті. Мається на увазі, перш за все, посів жолудів шпиговкою під наметом стиглих насаджень за 1-2 (3) роки до їx рубки, також посадка в цих умовах стандартних сіянців.

Більш складним є закладка i вирощування так званих піднаметових культур в розріджених насадженнях. Теоретичні аспекти їх створення достатньо висвітлені в спеціальній літературі, однак інформація щодо лісівничої їx ефективності в старшому віці дуже обмежена.

3 порядку денного не знімається питания створення на дубових зрубах лісових культур, а також доцільності та ефективності спільного вирощування культур дуба i швидкоростучих деревних порід. Стосовно першого історія лісівництва знає декілька способів їх культивування. В тому числі коридорний А.П.Молчанова, густа культура місцями В.Д.Огієвського, шахматний i ланковий способи змішування культур апробовані в Тростянецьких дібровах та інше. Однак i по сьогоднішній день питания часткових культур досить ши-роко обговорюється в науковій літературі, але загальнопризнаної науково-обгрунтованої технології їх створення в конкретних лісорослинних умовах поки що не запропоновано.

За останні 5 років в Передкарпатті створено 5,2 тис. га лісових культур в дубових типах лісу. За цей же період лісогосподарськими підприємствами pегіону вирощено 20,9 млн. шт. посадкового матеріалу дуба звичайного, що не повністю забезпечило потребу. Заміна корінних дубових насаджень з перевагою в складі порід дуба звичайного i скельного на дуб північний, як правило, не допустиме. Проте площа насаджень з дуба північного на Заході України нині вже становить 40 тис.

Основні причини обмеженого штучного культивування бука в Карпатах доволі повно сформулювали С.А.Генсірук i В.С.Боднар. До об'єктивних причин вони віднесли біоекологічні особливості даної породи, в першу чергу чacтi пошкодження сходів i сіянців пізніми весняними заморозками i літніми сонцеопіками. Із суб'єктивних причин основними є недостатня кількість його садивного матеріалу, що викликано періодичністю плодоношення дерев i проблемами iз тривалим зберіганням букового насіння, а також значним пошкодженням садивного матеріалу личинками хрущів i грибковими захворюваннями. На сьогоднішній день згадані суб'єктивні причини не представляють суттєвої проблеми, оскільки вони вирішенi як в теоретичному так i в практичному плані. Зокрема найкращі результати отримують при зберіганні насіння бука на підстилці, покритій листям i снігом та на мінералізованомуг гpyнті, також покритому листям i снігом. Оптимальні умови зберігання в стані анабіозу без втрати життєздатності: вологість 20-40%, температура 0-5°С. Англійський дослідник Г.Бучевич рекомендує підсушувати буковi горішки при температypi не вище 20°С до вологосп 8-12% i зберігати в закритій посудині або в поліетиленових мішках при температурі від -10 до +2, або при 20-25% вологостi i температурі - 10°С. В таких умовах насіння зберігається протягом 2 років.

A.M.Гаврусевич рекомендує створювати лісові культури бука кулісами, кулісно-ланковим способом або біогрупами розміром не менше 5x5 м. В складі деревостанів 20-25% повинні займати ясен звичайний, клен-явір, гостролистий, ільм гірський, липа серцелиста. К.К.Смаглюк пропонував при створеннi часткових культур в букових лісах Північної Буковини вводити дуб звичайний, дуб скельний, ясен, явір, модрину європейську та сосну звичайну в залежності від типу лісу.

В даному аналітичному огляді висвітлені матеріали, пропозиції і рекомендації можуть бути використаними в умовах конкретного лісового підприємства.В цілому ж можна прийти до висновку, що проблему оптимізації відтворення дубових i букових лісів слід вирішувати шляхом удосконалення всix його складових: від насінництва до переведення молодняків у вкриті лісом землі.

РОЗДІЛ ІІ.

Природно-кліматичні умови району досліджень.

2.1.Геологічне положення і рельєф району досліджень.

У геологічній будові рельєфу території Галицького району беруть участь різновікові відклади, представлені породами різного літологічного складу. Найдавнішими відкладами, що виходять на денну поверхню (уздовж долин рік та на схилах межирічь), є породи крейдової системи (K2), представлені дубівецькою, луквинською світами. Дубівецька світа репрезентована вапняками, мергелями, які відслонюються в північно-східній частині району (Дубівецький кар’єр). Виходи луквинської світи (аргеліти, алевроліти, мергелі) можна простежити вздовж рік Лімниця та Луква. Потужність порід K2 системи близько 235 м. На крейді зі стратиграфічним неузгодженням залягають відклади неогенової системи. Неоген представлений двома відділами – міоценовим (N1) і пліоценовим (N2). У міоценовому відділі виділяють баденський ярус, репрезентований опільською, тираською і косівською світами. Відклади міоцену мають горизонтальне або майже горизонтальне, з незначним загальним нахилом на південь і південний захід залягання. Відклади опільської світи (N1op) можна побачити головним чином у північно-східній частині району, де будують вододіли з абсолютною висотою 350 м і більше. У нижній частині товщі залягають пісковики, у верхній – літотамнієві вапняки. Їх виходи на денну поверхню можна простежити уздовж правого берега р. Дністер та в околицях Бурштина. Відклади тираської світи (N1ts) залягають трансгресивно здебільшого на верхньокрейдових рідше на відкладах нижньобаденського під’ярусу. Вони здебільшого простягаються смугами і виходять на поверхню в долинах рік, на вододільних підвищеннях. Ця світа складена гіпсами (зустрічаються такі різновиди як алебастр, селеніт) і ангідритами. Максимальна потужність сульфатної товщі близько 40 м (урочище «Вербівці» поблизу с. Блюдники).

Косівська світа (N1ks) літологічно репрезентована глинами. Глини сірі, зеленувато-сірі, голубуваті, вапнисті з прошарками мергелів, пісковиків, рідше туфів і туфітів. Виходи глин спостерігаються на лівобережжі Дністра та в південно-західній частині Галицького району. Четвертинні відклади (Q) плащеподібно залягають на більш давніх породах. Розвинуті такі їх генетичні типи: алювіальний, елювіальний, еолово-делювіальний, пролювіальний. Алювій бере участь у будові річкових терас, русел рік і представлений гравієм, галечниками, суглинками тощо. Еолово-делювіальні відклади, в основному, будують вододіли й виступають головними найпоширенішими ґрунтотвірними породами в опільській частині району. Потужність їх коливається від 2-3 м до 50 м. Елювій простежується на межиріччях, де на поверхню виходять корінні породи, що піддались звітрюванню. Делювій складає схили межирічь і представлений уламками порід. Пролювіальні відклади зустрічаються у конусах виносу балок, ярів. Територія характеризується підвищеною сейсмічністю, що зумовлено близькістю тектонічно активної Карпатської структурної зони. У кінці ХІХ – першій половині ХХ століття у Придністер’ї зафіксовано кілька землетрусів силою від 3 до 6 балів, що є доказом підвищеної тектонічної активності земної кори у даному регіоні. У межах Галицького району розробляються корисні копалин, із яких головними виступають родовища будівельних матеріалів та сировини для їх виробництва. Перш за все це поклади для цементної сировини: Дубівецьке, Межигірсько-Дубівецьке і Межигірсько-Маріямпільське родовища, а також цегельно-черепичних глин та гіпсу.