2.2.Основні риси клімату.
У Галицькому районі зима м’яка з частими відлигами, літо тепле. Пересічна температура січня -4, -4,5 оС, липня +18,+19,9 оС. Період з температурою понад +10 оС складає 155-170 днів. Безморозний період 150-155 днів, сума активних температур 2500-2600 оС. Перші приморозки на ґрунті можливі в жовтні, останні – у травні. Період з середньою добовою температурою повітря вище 0 оС триває від 10 березня до 25 листопада - 01 грудня, а теплий період року із середньою добовою температурою повітря вище 10оС – від 25 квітня до 5 жовтня. Сніговий покрив внаслідок відлиг нестійкий і малопотужний, утворюється наприкінці листопада, сходить наприкінці березня (тривалість до 115 днів). Його висота від 15 до 40 см. Глибина промерзання ґрунту – 34 см, максимальна – 83 см. Річні суми опадів коливаються від 600 до 800 мм. Максимальна кількість опадів (близько 70%) припадає на теплий період року. Найбільш дощові місяці – літні. Опади випадають у вигляді злив, які іноді призводять до катастрофічних паводків на Дністрі та його допливах. Коефіцієнт зволоження, який визначається відношенням місячної кількості опадів до величини можливого випаровування, складає близько 1,1%, що є достатнім. Серед несприятливих кліматичних явищ – зливи, град, заметілі, заморозки.
2.3.Характеристика грунтів.
Завдяки надзвичайно високій просторовій неоднорідності на всіх рівнях організації - від грунтового покриву Землі до структурних уособлень і окремих грунтових частинок - грунт є сукупністю безлічі екологічних ніш, які зайняті найрізноманітнішими організмами - від мікроорганізмів і найпростіших до хребетних тварин і судинних рослин. Ніяка інша біокосна система Землі не в стані підтримувати життєдіяльність рослин і тварин у таких масштабах ні за видовим різноманіттям, ні за біомасою.
Ґрунтовий покрив у межах району неоднорідний. Основні типи ґрунтів на лівобережжі Дністра – опідзолені чорноземи, темно-сірі ґрунти, а на правобережжі – дерново-підзолисто глеєві.
Сірі опідзолені ґрунти сформовані на карбонатних лесовидних суглинках. Вони поділяються на кілька підтипів: світло-сірі, сірі, темно-сірі.
Світло-сірі опідзолені ґрунти зустрічаються на високих вузькохвилястих плато та їх схилах. За механічним складом ці ґрунти переважно пилувато-легкосуглинисті, але трапляються середньо- та важко-суглинисті відміни. Ґрунти бідні на поживні елементи та гумус: у верхньому горизонті його вміст дорівнює 1,8-2,7%; мають високу кислотність.
Сірі опідзолені ґрунти розвинулись на менш розчленованих формах рельєфу, ніж світло-сірі, від яких відрізняються відсутністю елювіального горизонту, краще й на більшу глибину гумусовані. Вміст гумусу в орному шарі складає 1,9-3,0%, реакція ґрунтового розчину кисла (рН=4,3-4,9).
Темно-сірі опідзолені ґрунти сформувались на лесовидних суглинках під покривом лісової та трав’янистої лучно-степової рослинності в умовах достатнього атмосферного зволоження. Залягають вони на вододілах і використовуються переважно як орні землі. За механічним складом ґрунти легко- та середньосуглинисті. В орному шарі міститься 2,6-2,8% гумусу. Ґрунти середньокислі.
Опідзолені чорноземи розміщені на плакорах і пологих схилах південних експозицій в умовах глибокого залягання ґрунтових вод. Сформувались на лесоподібних карбонатних суглинках. За механічним складом ці ґрунти пилувато-, легко- або середньосуглинисті. Вміст гумусу у верхньому горизонті – 3,4-4,4%. Реакція ґрунтового розчину слабокисла.
На плакорах Придністров’я місцями поширені глибокі малогумусні (слабоструктурні) чорноземи, що сформувались на лесоподібних відкладах, підстелених вапняками. Для них характерний значний вміст гумусу (5-6%), насиченість основами, наближеність реакції ґрунтового розчину до нейтральної (рН?6,2), найвищий запас рухомих поживних речовин.
На правобережжі Дністра переважають дерново- середньо- і сильнопідзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти, сформовані на алювіальних, переважно безкарбонатних суглинках та глинах терас передкарпатських річок. За механічним складом ґрунти переважно суглинкові, характеризуються низьким вмістом гумусу (1,0-2,5%), значною кислотністю.
На межиріччі Лімниці та Лукви розміщені переважно дерново-середньо- і сильнопідзолисті глейові ґрунти, за механічним складом – супіщані та суглинкові. Незначне поширення на південний схід від р.Луква мають також дерново-слабопідзолисті глеєві ґрунти, за механічним складом піщані та глинисто-піщані.
На заплавах і двох надзаплавних терасах Дністра та Лімниці поширені лучні ґрунти. Вони сформувалися на делювіальних та алювіальних відкладах річкових заплав в умовах високого (2-3м) рівня ґрунтових вод. Ці ґрунти часто затоплюються під час паводків. Лучні ґрунти мають досить високу природну родючість, вміст гумусу в середньому 3%, реакція ґрунтового розчину середньо- або слабокисла.
У долині Гнилої Липи ґрунти лучно-болотні, сформовані в умовах постійного надмірного зволоження ґрунтовими і поверхневими водами. Ґрунтові води залягають на глибині 0,5-1,5 м. У зв’язку з цим перехідний горизонт у них повністю оглеєний.
На спадистих і крутих схилах Придністров’я, у прирічковій частині заплави, місцями поширені дернові та дернові опідзолені ґрунти, складені алювієм, слабо задернованими пісками. Це – слабо розвинені, наймолодші за віком ґрунти, для яких дуже характерна небезпека розмивів, змивів.