26.Народна педагогіка – скарбниця спадщини українського народу

Народна педагогіка – сукупність традиційних форм і засобів виховання, навчання та підготовки дітей до життя і праці. Основою української народної педагогіки є трудове виховання. Згідно з народною мораллю, праця – це найвища чеснота, найголовніша засада життя.

Українська народна педагогіка нагромадила цінний досвід морально-етичного виховання молоді. Дітям змалку прищеплювали велику повагу до батьків та старших, до сімейних та громадських традицій. Над усе народна мораль ставила такі чесноти, як працелюбність, щирість, чуйність, взаємоповага. Величезного значення надавалося вихованню любові до рідної землі. Народна поезія, героїчний козацький епос виховували не одне покоління української молоді палкими патріотами. Суттєва роль у вихованні дітей та молоді традиційно відводилася громаді, та все ж основною ланкою у цій справі була сім’я. Турбота про здоров’я, фізичний розвиток дітей, прищеплення їм працелюбності, необхідних трудових навичок – усе це звичайно покладається на матір. Дітей залучали до праці з наймолодшого віку.

Кожен народ упродовж багатьох тисячоліть творить свою народну педагогіку, яка ґрунтується на філософії життя людини взагалі та філософії життєдіяльності певного етносу. Народна педагогіка — це багатотомна біблія накопичених тисячоліттями знань, умінь і навичок про виховання людини. Вона є наймудрішою книгою, тому що, по-перше, створювалася впродовж усього життя людства, викристалізовувалася, перевірялася досвідом мільйонів поколінь, постійно збагачувалася, а по-друге, знання про виховання ретельно враховували і враховують особливості життєдіяльності людей певної національності, етнічної групи, особливості історичної епохи і навіть географічні, природні умови життя людей.

Отже, підводячи підсумки можна сказати , Кожен народ повинен мати міцний фундамент морально-духовних цінностей, стрижнем якого має бути своєрідна генетична пам'ять народної педагогіки. Надбання народної педагогіки зберігаються в народних легендах і баладах, піснях, казках і оповіданнях, прислів'ях і приказках, звичаєвих обрядах, скоромовках і загадках, народних танцях та гуляннях, іграх і забавах, народних святах і вжитковому мистецтві.

27.Використання українських народних звичаїв та традицій у навчанні молодшого школяра.

У програмі «Я і Україна» знаходимо теми: «Забавки, ігри, повчальні казки», «Сімейні свята», «Рослини», «Оспівування в усній народнопоетичній творчості рослин, якими прикрашали садибу (калина, верба, чорнобривці, мальви), якими лікувалися (звіробій, подорожник, татарське зілля, чебрець)», «Значення води для рослин, тварин, людини», «Жива і мертва вода в казанах», «Як хліб на стіл прийшов». «Бережливе ставлення до хліба», «Як виник одяг», «Стародавні дитячі іграшки, ігри та забави». «Державні, народні і релігійні свята»: День незалежності, Свято Миколая, Новий Рік, Різдво Христове, Великдень. «Календарно - обрядові свята», «Про родовід», «Традиційна сімейна мораль українців», «Збереження національних особливостей у сучасному побуті, одязі, в їжі, проведенні свят», «Народна мудрість про природу, пори року», «Український побут, та звичаї у рідному краї», «Особливості народного костюму», «Народний календар», участь дітей в обрядових святах.

Під вихованням на національно-культурних традиціях розуміємо процес відтворення у наступних поколіннях тих кращих якостей і рис, що були вироблені й перевірені українським народом упродовж всього періоду свого існування. Отже, традиції надійно захищають національну самобутність, сприяють усвідомленню кожного невід'ємною частиною свого народу. Виховні національні традиції вивчаються в загальнокультурних зв'язках, їх неможливо здійснити без національної етнопедагогіки, рідної мови, історії, фольклору, національного світобачення. Таким чином, традиції підтримують сили в історико-етнічному організмі певного народу, забезпечують передачу народних надбань в освіті та вихованні як національної пам'яті, своєрідного педагогічного коду народу.

Національні традиції сприяють розвитку вселюдської культури. Національні культури вбирають у себе прогресивні традиції" і акумулюють енергію для їх передачі на новому рівні культурного буття народу. Таким чином, традицієзнавчий підхід забезпечує повсякчасну трансляцію соціокультурного досвіду, його єдність з прогресивними інноваційними процесами, конструктивне спрямування в майбутнє. Невизнання цього підходу в науковому й культурному поступі породжує таке аномальне явище, як національний нігілізм, веде до деградації духовності й громадянськості в людині, байдужого ставлення до власної історії, втрати спадкоємності поколінь, відмови від рідного, материнського, своєї мови і Батьківщини.

Національно-культурні традиції українського народу зберігають національну пам'ять, застерігають проти того, чого не слід робити в навчанні та вихованні. Традицієзнавчий підхід у педагогіці збагачує зміст виховання згідно з віковічними настановами і вимогами, спрямовує процес виховання до певної благородної мети й добра, на користь усіх народів. Ми не можемо(і не здатні) заперечити, що в кожній країні найголовнішим педагогом є народ, який сотні років нагромаджує педагогічний досвід і формує правила виховання, зберігання їх у традиціях. У зв'язку з цим важливо бути гранично уважним та тактовним у всьому, що стосується національних інтересів та національних почуттів, виходячи з того, що національна ідея - не омертвіла уніфікація життя різних національностей, а повнокровна та динамічна їх єдність у багатоманітності.

основними педагогічними умовами, які забезпечують ефективність виховання молодших школярів засобами національних традицій:

- зв'язок виховання учнів початкових класів засобами національних традицій із життям;

- врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей;

- емоційність виховання;

- комплексний підхід до використання українських традицій у виховання молодших школярів;

- доступність національних традицій.

Дуже важливим фактором при використанні українських національних традицій у вихованні учнів початкових класів були такі методи, форми і прийоми роботи: бесіди, спостереження, розповіді, конкурси, свята, розваги, екскурсії.

Дослідження показало, що основними критеріями вихованості засобами національних традицій є :

- любов до Батьківщини;

- гуманність;

- чесність;

- позитивне ставлення до праці;

- любов до прекрасного.