28. Звичаї і традиції вашої місцевості

Івано-Франківщина багата історичними та культурними традиціями, це один з небагатьох країв, де збережено культуру чи не в усіх її проявах.

Великдень.Дуже важливим ритуалом Великодня є благословення та освячення їжі - Божих земних дарів. Святочне одягнені дорослі та діти, з кошичками в руках, вкритими вишитими рушниками, поспішають до церкви, щоб освятити Великодню їжу:

І дорослі, і малі до церквиці йдуть, У кошичках святкових святити несуть. Родина за столом збирається і святочне дійство так розпочинається: батько родини ділить свячене яєчко на стільки частин, скільки присутніх снідає (залишають на тарілці для тих, хто відійшов у вічність із сім'ї) Люди йдуть на цвинтар, щоб відправити поминальну молитву над гробами своїх рідних і близьких. Ця традиція живе в нашому народі, бо ми маємо пам'ятати свій рід, шанувати пам'ять про тих, хто був і хто відійшов від нас, щоб мати життя вічне. На Великодні свята поширені крашанки та писанки. У Велику Суботу батьки разом з діточками розфарбовують яєчка різними орнаментами, і під час Великодніх свят обдаровують одні одних словами: "Христос Воскрес!" Дівчата і хлопці беруться за руки і водять танок навколо церкви у вигляді шнура або крученого танцю.

Івана Купала.Дівчата запалювали свічки і вставляли їх у вінок, після чого опускали їх у річку. Якщо вінок не потонув і свічка не згасла, то в цьому році дівчина обов'язково вийде заміж. Якщо ж вінок все-таки потонув або відпливши далеко, то цього року не бути їй нареченою.

Всі святкування відбувалося тільки біля багаття. Там влаштовували бенкет, грали в пальники, молоді вибирали собі пару і проводилося безліч обрядів. З появою православної церкви, всі ці обряди були засуджені, так як пов'язані вони з язичництвом. Однак народ не міг відмовитися від них і все ж продовжував дотримуватися їх.

Свят вечір.У Святвечір уся родина збирається за святковим столом, який господиня накривала чистою скатертиною. Головні страви столу - кутя та узвар. Цілий день жінки пораються біля кухні і готують пісні страви. Їх має бути 12, що символізує число апостолівЯк тільки сходить перша зірка, господар заносить до хати дідух і ставить його у куток. Стіл, притрушений сіном, застеляється білою чистою скатертиною і запалюється різдвяна свічка. Господиня з дітьми заносить страви. Розпочинає родина Святвечір з молитви, батько цілує усіх в родині. Після вечері уже ходять колядники, але тільки діти. Дорослі уже колядують на саме Різдво. 

13 грудня День святого Андрія В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось ходити - була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер.

29. Людина як об`єкт педагогічної діяльності.

У розвитку європейської освіти і педагогіки Нового часу можна виокре- мити дві головні тенденції, які базувалися на різних методологічних заса- дах. Одна з них – гуманістична педагогіка, засновником якої був Ян Амос Коменський, за цілями, змістом і методами завжди виходила з інтересів самої людини і розглядала її як вищу цінність і найбільш складну і досконалу істоту, наділену величезними можливостями всебічного розвитку. Друга, представлена в концепціях гносеологізму, елітаризму, інструменталізму (функціоналізму), тоталітаризму, сцієнтизму, базувалася на абсолютизації окремих сторін і функцій людини (насамперед – пізнавальних) і розглядала її як засіб досягнення надособистісних цілей, реалізації яких передусім має бути підпід порядкована і освіта. Гуманістичні ідеї у вітчизняній педагогіці розвивали Григорій Савович Сковорода і Констянтин Дмитрович Ушинський. У ХХ ст. найвидатнішим представником гуманістичної педагогіки був Василь Олександрович Сухомлинський. Продовженням гуманістичного напряму в педагогіці й освіті нашого часу є філософія людиноцентризму.

Очевидно, ніхто не заперечуватиме, що головним об’єктом педагогічної діяльності є людина. Отже, ця діяльність не може бути успішною насамперед без знань про людину. Одним із перших у вітчизняній педагогіці обґрунтував це положення К. Д. Ушинський, який, зокрема, писав, що «якщо педагогіка хоче виховати людину в усіх відношеннях, то вона повинна раніше пізнати її теж у всіх відношення. І саме він виступив з ідеєю створення в університетах педагогічного факультету, метою якого «було би вивчення людини в усіх виявах її природи зі спеціальним прикладенням до мистецтва виховання. Практичне значення такого педагогічного або взагалі антропологічного факультету було б великим. Педагогів кількісно потрібно не менше, а навіть ще більше, ніж медиків, і якщо медикам ми довіряємо наше здоров’я, то вихователям доручаємо моральність і розум дітей наших, звіряємо їхню душу, а разом з тим і прийдешність нашої вітчизни». Створення такого факультету педагог вважав справою майбутнього, а до того часу ознайомленню вихователів з «антропологічними науками», серед яких він надавав особливого значення, філософію і психологію , мають спри- яти популярні праці з цих наук. І свою «Педагогічну антропологію» він роз- глядав як книгу не для психологів-фахівців, а «для педагогів, які усвідомили необхідність вивчення психології для їхньої педагогічної праці». На жаль, наявні педагогічні факультети не стали «школами для всебічного вивчення людини» (але це окрема тема, яка потребує спеціального розгляду), хоча сама ідея про людинознавство як головний фундамент (основу) педагогіки (педагогічної діяльності) – теорії і практики – набула ще більшої актуальності. Зокрема, у зв’язку з тим, що сьогодні є вже не десятки наук про людину (як півтора століття тому назад, коли творив К. Д. Ушинський), а сотні, які в сукупності утворюють одну з найважливіших і найперспективніших галузей наукового пізнання – людинознавство, що спирається на «старших братів» – природознавство і суспільствознавство. Але фактичний матеріал, здобутий на конкретно-науковому рівні, може бути лише свого роду рудою, з якої ще потрібно виплавити метал і сформувати його, своєрідним емпіричним базисом, на підставі якого може бути побудована відповідна філософія (теорія) людини. Ні медицина чи психологія, ні антропологія чи соціологія не здатні самі по собі виробити такої теорії, оскільки кожна з них теж досліджує лише окремі вияви, сторони й властивості людської особистості, тому вони теж потребують узагальнення на вищому – науково-філософському рівні. Тільки маючи таку цілісну філософську теорію людини, її становлення, розвитку і життєдіяльності, ми можемо говорити про наявність належної методологічної основи для ціле- спрямованого розв’язання як педагогічних, так і багатьох інших (виробничих, медичних, психологічних тощо) проблем, пов’язаних із людиною. Констатуючи факти, можна зазначити, що на сьогодні такої всеосяжної теорії людини ще немає. Але певний оптимізм вселяє те, що останнім часом здійснюються активні спроби в різних філософських системах і світоглядах визначити найголовніше коло проблем, які потребують теоретичного дослідження й розв’язання і розроблення кожної з яких є своєрідним кроком, що наближає нас до створення такої теорії.

30.Людина найбільша цінність.

Кожна людина за своєю природою індивідуальна, своєрідна, неповторна. В кожного з нас своє призначення, мета, завдання. Ми живемо колективі, займаємося певною діяльністю, отримуємо і втрачаємо те що для нас важливе. Кожного дня по-новому пізнаємо цей світ, людей, що знаходяться поряд, знову і знову .     Різні життєві ситуації розподіляють нам свої ролі. Сьогодні ти на вершині слави, завтра – покинутий всіма чи можливо стоїш і спостерігаєш поряд, та це не так важливо, адже кожна чергова роль, кожна наступна репліка і змінена маска допомагає тобі зіграти цю роль наймайстерніше, відчути всі тонкощі  життя і залишитися в кінцевому результаті переможцем. 

 Усі люди різні: веселі і життєрадісні, підступні і спокійні, добрі і відкриті, горді і злі, індивідуальні … Вони такі, якими робить їх це суспільство, кожен з нас творить його по-своєму, творить себе  і тих, хто його оточує. Всі ми неповторні, яскраві особистості. Бути людиною насправді звучить гордо. Кожен з нас сам визначає місце і роль в цьому суспільстві своїми вчинками, поведінкою та навіть думками. Ми повинні бачити в кожній людині яскраву особистість і починати потрібно безперечно з себе. Неможливо змінити весь світ чи запобігти тому, що повинно статися, можливо змінити відношення інших до себе, викликаючи повагу і захоплення, бути гідною людиною і розуміти, що саме це твоя найвища цінність.

31. Неповторність людського життя

Життя людини - найдорожче , що у неї є. Життя людини - Божий дар! Але чомусь мало хто з нас серйозно замислюється над тим , як він живе , для чого живе і що залишить після себе.

Люди цінують дорогоцінні камені. Вони бережуть їх , підбирають красиву оправу , дбайливо зберігають і бояться втратити , а найголовнішу коштовність - наше життя - часто пускають на самоплив. Ми, не замислюючись проживаємо день за днем, розтрачуємо час на порожні розваги або ледарюємо біля телеекрану . Але настане момент , коли кожна людина зупиниться і запитає себе: «А навіщо я живу? Для чого мені життя дане? » Адже якщо долею , природою , якимись вищими силами була зумовлена наша поява на світ , значить , це не випадково. Значить , в нашому житті є якийсь сенс. Життя дається людині тільки один раз , і , як казав Український письменник М. О. Островський , « прожити його треба так , щоб не було боляче за безцільно прожиті роки».

Мета - ось що найголовніше в житті. Прагнення до здійснення мрії , до реалізації планів . Ця мета може бути у кожного своя , але вона повинна бути. І вона повинна бути високою, благородною , такою, що підіймала б її у власних очах і в очах оточуючих її людей.

І не важливо , чого саме прагне досягти в житті людина. Головне , щоб вона була упевнена в тому , що її мета варта того , щоб до неї прагнути. Тільки тоді ця мета наповнить справжнім сенсом її життя . Тільки тоді вона справді принесе користь.