47. Людина і культура.

Культура - це розвиток духовно-практичних здібностей і потенцій людини та їх втілення в індивідуальному розвитку людей. Через включення людини у світ культури, змістом якої є сама людина у всьому багатстві її здібностей, потреб і форм існування, реалізується як самовизначення особистості, так і її розвиток.

Найважливіший момент у цьому процесі - формування розвиненої самосвідомості, тобто здатності до адекватної оцінки не тільки свого місця в суспільстві, а й своїх інтересів і цілей, здатності до планування свого життєвого шляху, здатності до тверезої оцінки своєї поведінки і своїх дій, що допомагає не тільки розбиратися в різних конкретних ситуаціях, а й планувати, моделювати своє майбутнє.

У становленні особистості важливе місце займає освіта, однак поняття освіченості і культурності цілком не збігаються. Освіченість найчастіше означає володіння значним запасом знань, ерудицію людини. У той же час вона не включає цілий ряд таких найважливіших характеристик особистості, як моральна, естетична, екологічна культура, культура спілкування і т. д. А без моральних основ сама по собі освіченість може виявитися просто небезпечною, а розвинутий освітою розум, не підкріплений культурою почуттів і вольовою сферою, або безплідним, або однобічним і навіть збитковим у своїх орієнтаціях.

Ось чому такі важливі злитість освіти і виховання, поєднання в освіті розвитку інтелекту і моральних начал, посилення гуманітарної підготовки в системі всіх навчальних закладів від школи до академії.

Наступні орієнтири в становленні культури особистості - духовність і інтелігентність. Основний сенс духовності - бути людиною, тобто бути людяним по відношенню до решти людям. Правда і совість, справедливість і свобода, моральність і гуманізм- ось ядро духовності. Антиподом духовності людини є цинізм, який характеризується презирливим ставленням до культури суспільства, до його духовним, моральних цінностей. Оскільки людина явище досить складне то можна виділити внутрішню і зовнішню культуру. Спираючись на останню, людина зазвичай подає себе оточуючим.

У становленні культури особистості велике місце відводиться культурі спілкування. Спілкування - одна з найважливіших сфер життєдіяльності людини. Дефіцит спілкування дитини з дорослими позначається на його розвитку.

Цінність і ефективність спілкування у всіх його видах - службового, неформального, дозвіллєвого, спілкування в сім'ї і т. д. - у вирішальній мірі залежить від дотримання елементарних вимог культури спілкування. Перш за все це поважне ставлення до того, з ким спілкуєшся, відсутність прагнення підніметься над ним, а тим більше тиснути на нього своїм авторитетом, демонструвати свою перевагу. Це вміння слухати, не перериваючи міркування свого опонента. Мистецтву ведення діалогу треба вчитися.У такій обстановці особливу цінність набуває вміння доводити і обгрунтовувати свою думку.

47. Використання українських народних традицій та звичаїв у навчанні молодшого школяра.

Виховання традиціях вкрай актуальне комплексне завдання. Воно потребує науково обґрунтованого підходу, розвиток якого криється передусім у розбудові всього навчально-виховного процесу на національно-культурних традиціях українського народу. Досвід переконує,що без знання своєї історії, культури,свого родоводу, традицій народу і сім'ї неможливо виховувати підростаюче покоління країни. Не випадково,що одним із пріоритетних напрямів реформування виховного процесу в державній національній програмі„Освіта („Україна XXI століття) визначено утвердження принципів загальнолюдської моралі, правди, справедливості, патріотизму, добра, краси, працелюбності, інших добро чинностей. Такі принципи завжди були притаманні українському народу, ними пронизана вся система його національно-культурних цінностей.  У національно-культурних традиціях вбачали загальнолюдські цінності, розглядаючи національні здобутки українського народу як складову золотого фонду вселюдської культури Б.Грінченко, М.Костомаров, П.Куліш, І.Нечуй-Левицький, І.Франко, Т.Шевченко та інші прогресивні представники українського народу. Г.Ващенко, О.Духнович, А.Макаренко, В.Сухомлинський, К.Ушинський підкреслювали, що педагогічний вплив національно-культурних традицій на формування особистості дитини неперевершений. 

Педагогічний досвід – це сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи. Педагогічний досвід виростає з-поміж маси позитивного, має діалектичну природу, і забезпечує високу результативність на основі сумлінного виконання відповідних обов’язків. Вчителі переконані, дітей треба навчити не просто споглядати, а й бачити навколишнє, помічати поруч дивне й загадкове, приховане, використовуючи при цьому народний календар. Беручи активну участь у підготовці та відзначенні свят, звичаїв і обрядів народного календар, учні проймаються глибокими патріотичними почуттями, життєстверджуючим оптимізмом, почуттям господаря рідної землі. При цьому вони успішно оволодівають трудовими уміннями і навичками, народною мораллю, естетикою, побутовою культурою, нормами поведінки.

47. Людина як складно органіована моральна самооцінна істота. Неповторність кожної людини.

Подібно до того, як свідомість у цілому є не лише відбитком, але і моїм ставленням до середовища, самосвідомість — не пасивне самоспоглядання, а моє активне ставлення до власного Я, як об'єктивної і суб'єктивної реальності. "Ставлення "Я" до свого іншого "Я" є ціннісним ставленням, актом ціннісної саморегуляції", що "включає передпідготовку і санкціонування нашого волевиявлення і потім наступної оцінки цього волевиявлення, тобто в остаточному підсумку оцінку оцінки". Серед різноманітних моральних ідеалів, принципів, норм, які функціонують у даному суспільстві, вона критично відбирає і творчо освоює ті, які ближче до її розуму і серця, співзвучні світоглядові, уявляються їй щирими і справедливими, які найбільше за все відповідають життєвим інтересам усіх і кожного, у тому числі — власним.

Самооцінка — одна з основних форм прояву індивідуальної моральної самосвідомості. У орієнтації на Я як суб'єкта моральної активності проявляється деякий "егоїзм" на відміну від "альтруїстичної" установки щодо оцінки інших. "Висловлювання і дії оточуючих при самооцінці важливі не самі собою, а лише у безпосередньому зв'язку з її суб'єктом, оскільки останній усвідомлює і переживає їх ставлення до себе, вважаючи цей показник "найбільш важливим виміром" Предметом морального самоставлення особистості за певних умов стають її життя і здоров'я, праця і побут, навчання і дозвілля, внутрішні переживання і зовнішні манери — все, що актуально для неї й інших з точки зору добра, обов'язку, гідності.

Кожна людина є від'ємною частиною якогось суспільства. Вона народжується, виховується, діє серед людей. Суспільством, у якому вона живе, визначаються її особистісні якості. Належно до суспільства, взаємовідносинами з іншими людьми опосередковується її ставлення до навколишнього природного середовища, до минулого і майбутнього. Пошуки людиною свого місця в світі, осмислення власного "Я", прагнення поліпшити, удосконалити себе і світ ­ споконвічна проблема кожної людини. Шлях до самопізнання, самовдосконалення, світорозуміння, самовизначення кожна людина знаходить самостійно, спираючись на історичну спадщину людства. В чому полягає цінність, радість життя? Напевно полягає у самому усвідомленні того, що ти дихаєш, смієшся, можеш побачити сонце, торкнутися ніжної пелюстки троянди, почути пісню жайворонка ­ радість від того, що ти існуєш.