12.Логічність мови….

Логічність як ознака культури мовлення формується на рівні “мислення — мова — мовлення” і залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності, знання законів логіки і ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності, тобто перебуває в тісному зв’язку з точністю. логічне мовлення формується на основі: 1) навичок (вправного їх застосування) логічного мислення, спрямованого і на нагромадження нових знань (логіки пізнання), і на передачу цих знань співбесідникові; 2) знання мовних засобів (і навіть позамовних — міміки, жестів), якими можна оформити думку; 3) володіння технікою смислової зв’язності, тобто логікою викладу, при якій не виникає суперечностей у межах цілого тексту. Кожен чинник удосконалюється впродовж життя людини, і якщо логіку викладу може контролювати оточення (дітей її навчають дорослі, учителі, пізніше можуть корегувати співбесідники, усні й писемні зразки), то логіку пізнання контролює сам мовець. І коли слова наздоганяють або випереджають думку, то виникає небезпека, що співбесідник не зрозуміє мовця, до того ж алогізми у мовленні, як правило, “готуються” помилками в ході пізнання. Логічність - ознака кожного функціонального стилю літературної мови. Наприклад, в офіційно-діловому стилі логічність "дозволяє" простежити хід пізнавальної діяльності юриста від початкового етапу, процесу пошуку, до кінцевого результату цієї діяльності. Юрист повинен досконало володіти законами логіки, вправно матеріалізовувати їх мовними елементами. Особливо потрібно пам'ятати: для того, щоб визнати судження про предмет істинним, потрібно мати для цього важливі аргументи. Істинність тверджень потрібно доводити. Не можна приймати на віру недоказові твердження, особливо в судових рішеннях. Причому обґрунтовувати, доводити твердження повинен той, хто бере на себе ініціативу щось стверджувати чи заперечувати. Коли юрист заперечує аргументи опонента, він тим самим бере на себе обов'язок доводити їхню хибність. Юрист повинен віднайти достатньо підстав вважати аргументи опонента неправильними. Як точність має свою специфіку в різних функціональних стилях, так і логічність по-різному виявляється у різних типах мовлення. ричинами помилок у логіці викладу, на наш погляд, можуть бути:

1. Поєднання логічно несумісних слів (за винятком оксюморона, коли поєднання логічно несумісних понять формує нове поняття, відмінне від тих, що формально наявні в структурі), порівн.: алогізми жахливо добрий, убивчо щедрий, страшно гарний і оксюморони солодка мука, дзвінка тиша, холодний жар, гарячий сніг та ін.

2. Введення у фразу зайвих слів (плеоназмів), які структурно обтяжують фразу, залишаючись семантично “порожніми”, напр.: місяць травень, на долонях рук, відступити назад, цільове призначення витрат, моя власна думка, моя автобіографія, підвести вгору погляд, інтелектуальний розумовий процес.

3. Підміна особової форми дієслова зворотною або навпаки: правильно вибачте мені — неправильно вибачаюсь; перестань цим нервуватись — перестань цим нервувати, надумав собі купити – надумався собі купити.

4. Неправильна побудова рядів однорідних членів речення, коли в нього входять родові й видові поняття, напр.: письменники і поети, діти і дошкільнята, студенти і молодь, розумний брат і з сивиною чоловік; корови, свині, кури, птиця; кущі, дерева і ялини.

5. Неправильне (архаїчне) утворення аналітичних граматичних форм:

– майбутнього часу, напр.: буду писав, буде хотів, будеш знала, будете сидіти, будете жили – це не лише діалектні форми, а й розмовні у агатьох носіїв літературної мови; повинно бути: буду писати, буде хотіти, будеш знати, будете сидіти, будете жити;

– ступенів порівняння прикметників: самий найяскравіший, самий найкрасивіший, саме найдорожче, сама найдоросліша, самий найглибокий; треба: найкращий, найдорожче, найдоросліша, найглибший;

— конструкцій на позначення неповноти ознаки: дещо грубуватий, ледь теплуватий, трохи синюватий, частково твердуватий, більш точніше, більш виразніше, більш чіткіше, більш вдаліше; треба: грубуватий, ледь теплий, синюватий, трохи твердий, точніше, виразніше, чіткіше, більш вдало.

6. Неправильна координація між складним підметом і дієслівним присудком: дехто (кожен) з нас знали (зам. знав), дехто з дітей принесли книги (зам. приніс), батько з сином пішов (зам. пішли), сто один учень купили (зам. купив) путівки; ста п ‘ятдесяти одного процентів (зам. процента!) плану.

7. Порушення порядку слів у простому реченні або порядку розташування компонентів складного речення, напр.: Гнів викликав біль (чи Біль викликав гніві). Успіх забезпечив досвід (чи Досвід забезпечив успіх?). Він знайшов книжку в бібліотеці, яку давно хотів мати (чи В бібліотеці він знайшов книжку, яку давно хотів мати?).

8. Недоречне вживання дієприслівникових зворотів замість підрядних речень часу: Принісши цю книжку, йому дозволили взяти іншу. — Йому дозволили взяти іншу книжку, коли він приніс цю. їй, повернувшись у село, обіцяли знайти роботу за фахом. — Коли вона повернулась у село, їй пообіцяли знайти роботу за фахом.

9. Неправильне використання сполучних засобів у складних реченнях: Ці листи не лише поповнили матеріали шкільного літопису, а (треба а її) назавжди запали в юні серця. Завтра вдень невеликий та мокрий сніг (сполучи, зайвий). А якщо люди працюють з азартом, тим (треба то) багатша і красивіша їх держава. Ця людина дуже цікава, хоч (треба але) не всі про це знають.

10. Порушення смислового зв’язку (який досягається лексичним повтором. Як бачимо, більшість причин має лінгвістичну основу – з’ясовується, як логіка викладу реалізується засобами літературної мови, зокрема її морфологічними та синтаксичними ресурсами. Проте й екстралінгвальні чинники не другорядні. Інтелектуальний розвиток, евристичні нахили, навички слухати себе (контролювати своє мовлення), почуття міри щодо кількості мовлення – усе це теж сприяє логічності. Отже, щоб причина можливого алогізму не “спрацювала”, необхідно подбати про високу культуру мислення і про культуру спілкування мовою, яку вивчатимеш усе життя.