2.2 Природно-рекреаційні ресурси

Долинський район розташований у північно - західній частині Івано-Франківської області в Карпатському передгір'ї та гірській частині Карпат. Площа району 156 тис. гектарів. Населення біля 100 тис. чоловік; міське населення складає 38 тис. чоловік, сільське - понад 60 тис. чоловік. На території Долинського району розміщено два міста, одне селище міського типу та 53 сільських населених пункти [23,с.154]. Район розташований в західній частині Івано-Франківської області. Районним центром є м. Долина, яке знаходиться на відстані 58 км від обласного центру. Загальна площа території району — 1,25 тис. кв. км. В структурі адміністративного територіального поділу Долинський район значиться з 1939 року. Район межує з Львівською, Закарпатською областями, Рожнятівським та Калуським районами Івано-Франківської області. Найближчі районні центри — м. Калуш та Рожнятів Івано-Франківської області, м. Стрий Львівської області, м. Міжгір'я Закарпатської області.

Територія Долинського району являє собою невід'ємну частину Карпатського гірсько-складчастого регіону та Передкарпаття, характеризується складною будовою, складом та властивостями гірських порід [8,с.48].

За характером рельєфу територія Долинського району чітко ділиться на дві орографічні області:

- Передкарпатську рівнину;

- Зовнішні Карпати.

Передкарпатська рівнина має горбистий характер на фоні загального пологого нахилу поверхні на північ.

Припідняті вододільні простори Стрий-Свічівське і Свічівсько-Лімницьке порівняно вузькі та витягнуті в субмеридіальному напрямку. Бистрицько-Стрийський вододільний простір досить широкий і складно розчленований.

Найбільш широко представлені Стрий-Свічівський вододіл, від Болехова на півдні до села Олексичі на півночі. Його максимально припідняті ділянки досягають 431,2 м (гора Болехівська), 371,5 м (гора Ведерниця), 352,4 м (урочище Олексичі). Понижені ділинки цього вододілу пов'язані з долиною ріки Бережниця та її приток. Вони визначаються абсолютними відмітками в 330 м на півдні та 275 м - на півночі.

Зовнішні Карпати являють собою гірську область. Передня частина Зовнішніх Карпат - низькогірна та відносно спокійна. Тут відсутні різко виражені хребти, гірські вершини і глибоковрізані вузькі річкові долини. Елементи рельєфу злагоджені. Низькогірна частина рельєфу повністю відповідає площі розповсюдження Берегової та Оровської скиб. Максимальні висотні відмітки окремих гірських вершин не перевищують 800 м. Так, гора Клековець - 705 м., гора Забуй - 773,6 м.

Більш південна частина Зовнішніх Карпат - Бескиди і Горгани - відносяться до середньогірських районів. В орографічному відношенні вони характеризуються чітко вираженими моноклінальними хребтами (Бескидами) або окремими різко відокремленими висотами (Горганами). Рельєф цієї частини Зовнішніх Карпат перевищує 1000 м. над рівнем моря (гора Лиса- 1158,5 м, гора Пянула Верхня - 1232,1 м ; гора Кігола- 1122,5 м) [20,с.129].

Долина ріки Свіча і її притоки Мізунка та Лужанка в межах Зовнішніх Карпат досить вузькі та глибокі.

Клімат району помірно - континентальний, вологий, прохолодний влітку та м'який взимку.

У районі протягом року в середньому переважають північно-західний та південно-східний напрямки вітру.

На території Долинського району річні суми опадів залежно від висоти місця коливаються у межах 600 - 1800 мм. У теплий період випадає близько 73 % опадів від річної норми. Найбільш дощові літні місяці (VI, VII, VIII), протягом яких випадає близько 44% опадів. Максимум опадів здебільшого випадає на червень.

Найбільші суми опадів пояснюються впливом Карпат на атмосферні процеси.

Теплий період в районі триває від 260-270 днів; загальний період вегетації відповідно від 200-210 до 165-и днів; період активної вегетації - від 160 - 165 до 80 днів.

Припинення весняних приморозків на передгірських ділянках в середньому припадає на кінець квітня - початок травня, а настають вони восени в кінці вересня - на початку жовтня. Тому середня тривалість безморозного періоду становить 150 - 155 днів. Весняні приморозки найнебезпечніші для плодових культур під час їх цвітіння і утворення зав'язі.

У літній сезон (червень - серпень) 50% днів мають середні добові температури в межах 15-20 °C. У липні (найтеплішому місяці) налічується близько 13 днів з температурами 20 - 25 °C. Протягом року в середньому в межах району буває 28 - 29 днів з грозами.

Осінь у районі наступає на початку вересня, коли відбувається перехід середньої добової температури через 15 °C, і закінчується у перших днях після переходу температури через нуль градусів за Цельсієм. Восени помітно збільшується повторюваність південно-східних вітрів, що спричинюють часте поширення на території області ще теплого континентального повітря. Тому перша половина осіннього сезону тепла. [20, c.205]

Метеорологічна весна починається з першої декади березня і закінчується наприкінці травня – початку червня.

Перший період зими на рівнинах характерний повільним пониженням температури від 0 до -5 °C і становить близько 40-50 днів. Період підвищення температури від -5 до 0 °C в кінці зими триває 35 днів.

Поява першого снігового покриву припадає в середньому на листопад, і тільки через місяць настає його стійке залягання. Руйнування снігового покриву починається в середньому на початку березня. Загальна тривалість періоду зі сніговим покривом становить близько 115 - 120 днів [20, с.206].

За умовами тепло-вологозабезпеченості і особливостями розподілу інших метеорологічних факторів у регіоні виділено два кліматичні райони:

1. Надмірно зволожений, помірно теплий, що охоплює передгірську частину району.

2. Надлишково зволожений, що охоплює гірську частину району і ділиться на два вертикальних підрозділи:

- помірно теплий в гірських долинах;

- прохолодний до висоти 1000 м. та холодний вище 1000 м.

Гідрографію району утворює група річок, які своїми розгалуженими верхів'ями починаються на північних схилах Карпатських гір, на висоті понад 1000 метрів над рівнем моря, де річна сума атмосферних опадів становить 900 - 1500 мм. Загальна довжина гідрографічної сітки становить 353,5 кілометра, в тому числі ріки - 144,8 км, струмки - 188,7 км.

Найбільш розвинена сітка правих притоків ріки Дністер: ріки Свіча, Сукель, Саджава, Лужанка та інші.

Густота річкової сітки коливається від 0.2 - 0.4км. кв. у відношенні до кілометра квадратного у передгірській, та 1,1 - 1,3км. кв. у відношенні до км. кв. у гірській частині.

Річний хід рівня рік характеризується порівняно невисоким весняним паводком, нестійкою літньо-осіньою меженню та високими дощовими паводками.

Середній схил рік в передгірській частині 9,5 м/км, а в гірській - 65 м/км. Швидкість течії в верхів'ях досягає 1 -2 м/с. і більше. Води річок прісні, слабо мінералізовані, в основному корбонатно-кальцієві та використовуються для господарського водоспоживання, риборозведення та інших потреб.

Ріка Свіча являється складовою частиною басейна ріки Дністер; вона бере свій початок з північних схилів центрального вододілу Східних Карпат і тягнеться через Центральну і Зовнішню зони Східних Карпат та через Внутрішню і Зовнішню зони Передкарпатського прогину. Загальна довжина ріки Свіча - 107 км.[8,с.127].

За режимом течії, формі та речовому складу алювію, ріка Свіча ділиться на дві частини - гірську та рівнинну.

Гірська Свіча має вузьке русло (5-1- м), швидку течію, порожисті уступи та кам'янисті перекати. Глибина русла непостійна - від 0,5 до 2 м.

Рівнинна Свіча на північ від села Княжолука, має помірну течію, швидкість якої не більше 30-50 м/хв, з незначними перекатами на окремих ділянках.

Ширина ріки 10-30 метрів; глибина - 0,5 - 2,5м. правий берег ріки Свіча крутий, обривистий; лівий - пологий, низький. Ріка стає повноводною у весняний і літній періоди.

Найбільшими притоками ріки є ріки Мізунька, Лужанка, Сукіль. Всі вони своїми витоками виходять з північних схилів Східних Карпат та протікають по території Долинського району.

Другою за величиною є річка Мізунка, що починається за хутором Сіда (біля Вишкова). Довжина річки 51км. По режиму течії- це гірська річка з швидкою течією іноді ускладнена уступами та перекатами. Її глибина невелика (0,5 - 1,5м), долина вузька та глибока. На ділянці Новий та Старий Мізунь долина і русло ріки різко розширюється, течія стає порівняно спокійною.

Ріка Лужанка по напрямку, режиму та своїми розмірами нагадує Мізунку, тече з заходу на схід і тільки в районі Витвиця - Княжолука майже під прямим кутом повертає на північ до впадання її в ріку Свіча в районі сіл Гошів та Підбереж. Довжина ріки 29 км, ширина не перевищує 10-15 м, глибина не більше 1-1,м, швидкість течії змінюється від 75 -- 80 м/хв в гірській частині, до 30-50 м в рівнинній частині. [20,с.205]

Ріка Сукіль бере свій початок в Карпатах. Відповідно рельєфу швидкість течії змінюється від 50-60 м/хв до 30-50 м/хв. Береги невисокі та обривисті, ширина змінюється від 5 до 12 м, глибина 0,5 - 1,5 м.

Серед менших річок можна виділити такі, як: р. Тур'янка, р. Сівка, р. Саджава. Характерною особливістю річок нашого району є нестійкий рівневий режим. Вода в них може підніматися на 3-4 м.

Великих природних озер в районі немає. Одним з найбільших є Долинське озеро, яке займає площу 25 га.

Середня глибина водойми 2,5 м. запаси води в озері близько 600 тис. м. куб.

У басейнах рік Свічі та Сукеля декілька акумулятивних терас є носіями прісних вод, але водозбагачення цього горизонту нерівномірне.

Мінералізація вод у басейні р. Свіча коливається у межах 0,1 - 0,7 г/л. Води м'які, з добрими смаковими якостями. Температура вод цього горизонту в літній період коливається від 9 до 12 °C

Вода «Горянка є мінеральною, крім того її вперше запропоновано використовувати, як природну, питну воду, як еталон високоякісної води для здоров’я людини, яка є без консервантів та техногенних впливів, тобто «вода для життя» і тому вважається як еталон питної води України. Мінеральна вода «Горянка» – одна з кращих слабомінералізованих лікувально-столових вод України, хлоридно-гідрокарбонатно натрієва відноситься до вод з біологічною активністю типу "Нафтуся", із загальною мінералізацією 1,0-1,5 мг/л (ДСТУ 878-93).

Завдяки низькому рівню мінералізації природну лікувально-столову воду "Горянка" можна вживати не тільки в профілактичних та лікувальних цілях, а й як звичайну столову – несистематично.

Медиками доведено, що на відміну від вітамінів, людський організм самостійно не виробляє жодного з відомих мінералів, мінеральні речовини потрапляють тільки з водою та їжею. Проведені бальнеологічні дослідження показали, що природна вода "Горянка", збагачена іонами кальцію, магнію, натрію, калію, гідрокарбонатами.

Складна змішана структура мінеральної води (хлоридно-гідрокарбонатно натрієва) підвищує лікувально-профілактичний ефект і являє собою природний коктейль мінеральних солей, де кожному з мінералів відведена своя значна роль[38].

Натрій і калій (Na і К) – натрій забезпечує лужні резерви плазми крові, приймає участь у регулюванні кров'яного тиску, водного обміну, регулює травневі ферменти, приймає участь у регуляції нервової та м'язової тканини.

Калій – активізує м'язову роботу серця, позитивно впливає на роботу шкіри та нирок. Вміст 0,4 мг/л.

Кальцій (Са) – складає основу кісткової тканини, впливає на процеси, що відбуваються в нервово-мязовій та серцево-судинній системах. Вміст 0,05 мг/л.

Сульфати (SO4) – стимулюють моторику кишково-шлункового тракту, особливо позитивно впливають на відновлення функцій печінки та жовчного міхура. Вміст < 0,05 мг.

Хлориди (Сl) – стимулюють обмінні процеси в організмі, покращують секрецію шлунку, підшлункової залози, тонкого кишечника. Вміст < 0,25 мг/г

Магній (Мg) – приймає участь у формуванні кісток, регуляції роботи нервової тканини, обміні вуглеводів. Вміст < 0,05 мг/л [39].

Люди, що страждають порушенням обміну речовин, зокрема цукровим діабетом легкого та середнього ступенів, ожирінням, втрачають велику кількість рідини, постійно відчуваючи спрагу. Медики радять відновлювати втрачену рідину з допомогою гідрокарбонатних та натрієвих мінеральних вод.

З лікувально-профілактичною метою вода "Горянка" вживається при: гастритах з нормальною і підвищеною секрецією шлунку, порушеннях моторної функції шлунку й тонусу: панкреатитах, дискинезіях, гепатитах, алкогольній хворобі печінки; жовчнокам’яних хворобах, сечокам'яних хворобах (вода такого типу має протизапальну, сечогінну дію, що допомагає почистити нирки і сечовивідні шляхи).

По-справжньому якісна питна вода (та яку людина повинна пити в сирому, природному вигляді) – це велика цінність, яка сьогодні зосереджена тільки в екологічно здорових територіях.

"Горянка" видобувається і розливається безпосередньо зі скважини № 8Г глибиною 100 м природного родовища мінеральних вод, що розташоване в заповідній частині Івано-Франківщини, (висота 465 м над рівнем моря), на території сучасного заводу мінеральних вод з новітнім обладнанням. Методика фільтрації звела до мінімуму техногенний вплив на саму воду, забезпечивши збереження унікального природного еліксиру, впорядкованої структури і природної енергетики "живої води", яка позитивно впливає на людину і посилює її біоенергетику.

За висновком, директора Інституту екології людини М. Курика, –"Фізичні властивості питної води "Горянка" в співставленні з іншими фасованими питними водами одні з найкращих, з чого виходить, що сьогодні ця вода як природна, без консервантів, без будь-яких техногенних впливів на властивості, має найближчі параметри до внутрішньоклітинної води людського організму. Саме тому природна мінеральна вода "Горянка" розглядається як еталон питної води України" [38].

В історичні часи пануючим типом рослинності на території Долинського району були ліси. На рівнині і в передгірних районах ліси займають понад 20 % території, а на схилах Карпат - 40 %.

Майже не збереглась у непорушному стані природна трав'яна рослинність, оскільки більша частина безлісих територій розорана під сільськогосподарські угіддя. Болота і на рівнині, і у високогір'ї дуже нечисленні.

У лісах ростуть бук, дуб, граб, липа, береза, ясен, явір, клен, смерека, ялина, сосна.

З кущів можна зустріти брусницю, ліщину, калину, глід, терен, шипшину. Серед трав поширені тонконіг, осока, фіалка лісова, анемона дібровна та ін.

На освоєних землях рівнинної частини області ростуть яблуні, груші, смородина, аґрус, пшениця, жито, кукурудза, картопля, помідори, огірки.

Різнотрав'я полонин: осот, тонконіг, полин, чебрець, примула.

Різноманітність тваринного світу краю зумовлена характером рослинності. У широколистяних лісах, на рівнинах району можна зустріти таких тварин, як заєць-русак, кріт, лисиця, дикий кабан, козуля; плазунів - ящірка, вуж; птахів - шпак, горобець, синиця, галка, сойка. У річках водяться щуки, коропи, в'юни, окуні. Про деяких тварин, таких, як тур, зубр, бобер, було відомо вже в стародавні часи. Зараз у горах можна побачити бурого ведмедя, оленя карпатського, козулю, рись, дикого кабана, вовка, білку, куницю, а з птахів - глухаря карпатського, шишкаря ялинкового, лелеку гірського. Є також у Карпатах тритон, саламандра, форель струмкова [30,с.216].

У цій місцевості розводять в основному коней, корів, свиней, овець, кролів, гусей, качок, та курей, а також собак та котів.

За довгий історичний час завдано неабиякої шкоди рослинному і тваринному світу. Вирубані значні площі лісів рівнинної і гірської частини району, розорані ділянки з дикорослою трав'янистою рослинністю. Тепер їх зменшення відбувається і через забруднення навколишнього середовища отруйними промисловими викидами.

Зараз під загрозою зникнення багато рослин : тис ягідний, шафран, рододендрон, едельвейс (шовкова косиця), сон білий, первоцвіт полонинський. Всі вони занесені до Червоної книги. За останні роки тут вже не можна побачити таких птахів, як лебеді, сірий журавель, чорний лелека, білоголовий і чорний грифи. На грані зникнення кіт лісовий, куниця, білоспинний дятел, карпатська білка. Щоб зберегти і примножити рослинні і тваринні багатства району, під охорону держави взято значні території.

На території Долинщини нараховують 3 природні заповідники загальнодержавного значення: ботанічна пам’ятка природи урочище «Осій», 2 гідрологічні пам’ятки природи болото «Ширковець» та «Лисак». Загальна площа природних заповідників загальнодержавного значення становить 40,3га. 

  Урочище «Осій» знаходиться на схилах однойменної гори (764 м. над р.м.), поблизу селища Вигода на лівобережжі ріки Свіча. Площа становить 13,9 га Малотур’янського лісництва Вигодського держлісгоспу.

  Назва «Осій» походить від слова «оса». В сиву давнину на південному схилі гори Осій гніздилося багато диких бджіл і ос. Вперше опис лісового резервату Осій як цікавої та цінної в науковому відношенні ділянки, її флори та фауни подав Йосип Урбанський в 1933 році. За його пропозицією тут був створений резерват. Як природно-заповідна зона загальнодержавного значення створена 14.10.1975р [29, с.33].

  Урочище характеризується мішаним листяним пралісом віком 100 років з участю бука, клена та сосни кримської. Середня висота дерев сягає 20 м., середній діаметр 24 см. На південних схилах лісового масиву домінують буки. Вперемішку з буком ростуть дуб, явір, граб, береза. На східних схилах ростуть хвойно-листяні мішані ліси. Крім всіх вище перерахованих листяних порід дерев на цій ділянці ростуть смерека, ялиця біла і ялиця звичайна. Тут знаходиться також осередок реліктової сосни звичайної. На незатінених галявинах росте ліщина, ялівець, а на мокрих і вологих ґрунтах та над водою – плакуча верба, осика, береза, клен, бузина чорна, горобина червона, вовчі ягоди.

  На території урочища зустрічаються рідкісні реліктові рослини, які занесені в Червону книгу і можуть взагалі зникнути, такі як лунарія оживаюча, листовик сколопендровий, ведмежа цибуля, підсніжник звичайний та ін. Індивідуальної охорони в резерваті потребує цінна лікарська рослина скополія карніолійська – третинний релікт з родини пасльонових. Вона дуже схожа на беладону звичайну і зовнішнім виглядом, і лікувальними властивостями, і надзвичайною отруйністю. Об'єкт знаходиться під наглядом Вигодського держлісгоспу. 

  Площа гідрологічної пам'ятки природи болота «Ширковець» становить 12 га і знаходиться між селами Старий і Новий Мізунь в улоговині нижньої тераси р.Мізуньки на висоті 500-550 м. над р.м. Створений 14.10.1975 року. Місце знаходження Долинський, Вигодський ДЛГ Мізунське лісництво, болото оліготрофного характеру. Об'єкт знаходиться під наглядом Вигодського держлісгоспу.

 «Ширковець» – одне з унікальних карпатських боліт. Для нього характерний горбисто-мочажинний комплекс, який є характерним для Прибалтики - особливо так званий «яружномочажинний» комплекс. Він є рідкісним для України, а для карпатського регіону єдиний. А зростання багна болотного на горбах цього комплексу – рідкісне явище для Карпат. Болото має торфовий поклад глибиною до 2.5м, який формувався 3 тисячі років, складений в нижній частині деревним та деревно-сфагновим торфом [29, с.40].

  Болото добре збереглося, так як на прилеглих територіях не проводилось осушення. Аналогів «Ширковцю» в Карпатах немає. Низькорослі сосни із зонтиковидною кроною створюють цікавий, незвичайний для Карпат мальовничий краєвид.

  У зв'язку із своєрідністю розвитку цього болота (центрально-оліготрофний) своєрідний і рослинний покрив. На підвищеній частині переважають багново-пухівковосфагнові угрупування із пригніченою сосною. Ці угрупування займають горби горбисто-мочажного комплексу і становлять більше 70 % площі. Деревний ярус в них утворює пригнічена сосна із зонтиковидною кроною. Сосни, що ростуть на глибокому оліготрофному, бідному на мінеральне живлення торфовищі, мають вік понад 100 років,

Болото цікаве тим, що на порівняно невеликій території утворилось три окремі біотопи: сфагнове болото, вологі луки, чагарники – з властивою тільки їм характеристикою.  На болоті «Ширковець» багатий видовий склад ентомофауни – перлівця-селена, лимонниця, волов’яче око, сінниця звичайна, прямокрилі кобилки та інші [2, с.5].

На ділянці сфагнового болота з невеликими ділянками чистої води, з розрідженими заростями вільхи чорної та сосни звичайної домінують дрібні двокрилі, родів хібамітри та золотовічки, зрідка зустрічаються дрібні молі.

  Отже, комплекс необхідно оберігати і доцільно встановити навколо нього охоронну зону та вирішити питання про захист частини болота, де проходить забудова.

  В цілому це один із цікавих болотних масивів нашої області. Болото «Ширковець» взято на облік міжнародною організацією «ТЕЛМА». 

  Гідрологічна пам'ятка природи болото «Лисак», площа якого становить 14.4 га, створений 14.10.1975 року, розташований на території Свічівського лісництва на висоті 800 м. над р.м. і займає улоговину на терасі ріки Свіча, болото оліготрофного характеру. «Лисак» відноситься до рідкісних боліт України, які збереглися лише в Карпатах. Об'єкт знаходиться під наглядом Вигодського держлісгоспу.

  Сфагновий торфовий поклад глибиною до 4м. Найбільшу площу займають мезотроні ділянки, оліготрофні ділянки займають незначну площу. В розрідженому деревостані переважає ялина, в трав'яно-чагарниковому ярусі – пухівка звичайна, водянка чорна, журавлина болотна, на підвищених горбах зустрічається журавлина дрібноплода. В моховому покриві домінує сфагнум бурий, зустрічається також сфагнум червоний і білий. Рослинні угрупування такого типу занесені до Зеленої книги України як рідкісні.

  В мезотрофній частині, вкритій суцільним сфагновим покривом, виявлені рідкісні види рослин, які занесені до Червоної книги України – осока малоквіткова, шейхцерія болотна,. Із лікарських рослин – бобівник трилистий та два види орхідей – пальчатокорінник Траунштейнера та плямистий, а також деревій звичайний, чорниця, гадючник в'язолистий.

  Трав'яний покрив трьохярусний, найвищий ярус утворює пухівка, осока лисяча.

  Середній ярус – брусниця, водянка чорна, журавлина болотна, чорниця. Моховий покрив 100% утворює найнижчий ярус. В окремих місцях, де немає мохового покриву, суцільні трьох'ярусні кущі утворює бабівник трилистий.

 Тваринний світ болота та оточуючого лісу досить різноманітний. Тут зустрічаються кабан дикий, лисиця, заєць-русак; із птахів – лісовий щеврик, чорна та звичайна горихвістки, чорноголовий чекан, чорний дрізд, чорноголова славка. Зустрічається також занесений до Червоної книги України тритон карпатський. Багате і видове різноманіття комах – комарі дзвінці, бджола шерстобіт, джміль лісовий, турун гранчастий та інші [41].

 Болото «Лисак» як і болото «Ширковець» взяте на облік міжнародною організацією «ТЕЛМА». 

Дендрологічний парк «Малотур'янський» місцевого значення, створений 15.07.1996 р. Площа парку становить 6,8га, знаходиться в Малотур’янському лісництві. Насадження багате за видовим складом дерев та чагарників цінних порід. Тут зростають основні лісоутворюючі види – ялиця європейська, смерека карпатська, дуб звичайний, дуб червоний, клен гостролистий, клен-явір, а також дерева-екзоти – береза карельська, сосна кедрова європейська, бархат амурський. Цінний в науковому, в освітньо-виховному та рекреаційному відношеннях. Об'єкт знаходиться під наглядом Вигодського  держлісгоспу. 

  В травяно-чагарниковому ярусі переважає багно болотне та пухівка, значну домішку утворюють верес – рослина, яка звичайна на рівнині України та рідкісна в Карпатах, та водянка горна. Ці види місцями виступають співдомішками. В цих же ценозах відмічені малопоширені в регіоні види – журавлина болотна, комахоїдна рослина росичка круглолиста. Моховий покрив в них утворює сфагнум гостролистий – вид характерний для гірських боліт Карпат.

Ландшафтний заказник «Ріка Свіча з притокою Мізунькою», площа – 5940,0 га, розміщений в Долинському районі. Це мальовнича ріка Українських Карпат, яка найбільше збереглася в природному стані. Перспективне джерело питної води, місце нересту промислових видів риб – морена, рибець, форель гірська, в’юн, сазан, харіус. В прибережних заростях гніздяться – пастушка, кулик, чирок, журавель. Цінна в рекреаційному та естетичному відношенні [2,с 50].

Ландшафтний заказник «Саджавський» знаходиться на межиріччі ріки Свічі та її притоки Саджави (на околиці м. Долина) неподалік села Княжолуки. Загальна площа 328.6га. Більша частина заказника являє собою заболочену нижню терасу р.Свіча. Своєрідність болота обумовлюється наявністю декількох терас ріки Свічі та Саджави, які дуже різняться грунто-гідрологічними умовами та рослинним покровом. Ділянка яка прилягає до річки Саджави, являє собою верхове (оліготрофне), пухівко–сфагнове болото. Саме тут зростає рідкісний вид – журавлина дрібноплода, занесена до Червоної книги України, а також росичка круглолиста, багно болотне, андромеда багатолиста.

  На периферії оліготрофної частини розташована так звана евмезотрофна, майже безлісна олуговіла частина, що є переходом між оліготрофним болотом на верхній терасі та евтрофним і мезоевтрофним на нижній терасі. Саме на цій ділянці зростають численні популяції, які занесені до Червоної книги України – пальчатокорінників плямистого, фукса, билинця комариного, любки дволистої. В цій смузі відмічені популяції цінної і рідкісної рослини, занесеної до Червоної книги України – арніки гірської.

  Частина болотного масиву, що знаходиться на нижній терасі р.Свічі є евтрофним (низинним) болотом, яке ближче до тераси Свічі переходить у мезотрофне. В рослинному покриві переважають типові для Прикарпаття обводнені високотравні природні комплекси з переважанням очерету та верб. На проміжній смузі болота, що прилягає до уступу тераси зростають такі малопоширені в регіоні види як росичка круглолиста,   шолудивник   лісовий,   лядвенець трясовинний, фіалка болотяна. Знайшли сприятливі умови для свого зростання малопоширені на Передкарпатті види – цикута отруйна та цінна лікарська рослина – валеріана висока. В північній частині болота, вкритій розрідженими кущами верб попелястої та п’ятитичинкової, зростає декілька видів пальчатокорінників. Це занесені до Червоної книги України пальчатокорінник плямистий та пальчатокорінник Фукса, зрідка трапляється пальчатокорінник Траунштейнера. Зустрічаються рідкісні для Прикарпаття цінні лікарські рослини – бобівник трилистий та вовче тіло болотне [29,с.60].

Особлива цінність заказника «Саджавський» полягає в тому, що тут порівняно на невеликій території завдяки різноманітності геоморфологічних умов представлені практично всі типи боліт України, від оліготрофних (верхових) – рідкісних для Прикарпаття, з своєрідним тундровим мальовничим ландшафтом до високотравних евтрофних боліт з переважанням очерету, найбільш характерних для Івано-Франківщини.

Тваринний світ болота також багатий. Тут гніздяться качки, зустрічається заєць-русак, квакша. З плазунів – вужі та занесена до Червоної книги України – мідянка.

Під час проведення спільної експедиції працівників музею «Бойківщина» та працівників відділу природи Івано-Франківского краєзнавчого музею по вивченню біорізноманіття природно-заповідного фонду Долинщини 2006 року було виявлено, що на сьогоднішній день заказник «Саджавський»в більшій частині своїй висушений. Внаслідок чого, це болото заросло березами, повислою осикою та вербами, тому на даний час цей заказник потребує посиленої уваги з боку природоохоронців. 

Ландшафтний заказник «Цапове», площа – 6,0 га. Знаходиться в Долинському районі на території Церківнянського лісництва, Болехівського держлісгоспу. Мальовнича ділянка букового лісу з домішкою ялини, ялиці. Характерні скельні утворення з джерелом .

Орнітологічний заказник «Шевченківський», площа якого становить 3 га, створений 23.06.1997 року, розташований в Шевченківському лісництві. Заказник цінується гніздуванням колонії сірої чаплі. Об'єкт знаходиться під наглядом Вигодського держлісгоспу [28, с.49].

Лісовий заказник урочище «Ільма», площа якого становить 3294 га, створений 18.10.1984 року, розташований на території Ілемнянського лісництва. Цінні ліси, в складі яких зустрічаються породи важливі для селекції лісових культур: в’яз гірський, явір, ясен та лікарські рослини – тирлич крапчастий, арніка гірська, які занесені до Червоної книги України. У заплаві ріки Ільма створено звіро-форелеве господарство. Об'єкт знаходиться під наглядом Вигодського держлісгоспу. 

Лісовий заказник «Марино», площа 763,0 га. Знаходиться в Церківнянському лісництві Болехівського держлісгоспу. Унікальний для регіону масив лісу, в складі якого: бук, смерека, ялиця, на висоті 725 до 1225 м. над р.м. Багато зникаючих, рідкісних та реліктових видів рослин: арніка гірська, осока скельна, тирлич жовтий, цибуля ведмежа, аконіт строкатий. 

Ботанічний заказник «Жидовець», площа – 41,4 га. Знаходиться на території Витвицького лісництва Болехівського держлісгоспу. Високопродуктивні насадження бука лісового віком понад 80 років з домішкою дуба черешчатого, модрини європейської. 

Комплексна пам’ятка природи місцевого значення   «Лисий потік», площа – 14,4 га. Знаходиться у Витвицькому лісництві Болехівського держлісгоспу. Високопродуктивне мішане насадження модрини європейської з участю бука і смереки. Вік – 150 років. Запас – 1140 м³/га. 

Ботанічна пам'ятка природи «Правич І», площа становить 57,1 га, створений 15.07.1996 року, розташований – Правицьке лісництво Вигодського держлісгоспу. Висота – 1275м. над р.м. Цінний високопродуктивним смерековим насадженням з участю кедра європейського. Об'єкт знаходиться під охороною Вигодського держлісгоспу. 

Ботанічна пам'ятка природи «Правич II» , площа становить 5,6 га, створений 15.07.1996 року, розташований – Правицьке лісництво Вигодського держлісгоспу. Цінується лісництво високопродуктивним смереково-буковим насадженням з участю кедра європейського. Об'єкт знаходиться під охороною Вигодського держлісгоспу[2, с.50]

Ботанічна пам'ятка природи «Кропивник», площа становить 2,8га, створений 15.07.1996 р, розміщений в Мізунському лісництві. Еталон ялицево-буково-смерекове насадження з участю берези бородавчастої та домішкою дуба червоного, створено методом посадки лісових культур, в склад яких введено сосну кедрову, європейську (Червона книга України). Запас – 500м³/га. Об'єкт знаходиться під охороною Вигодського держлісгоспу. 

Геологічна пам’ятка природи “Скелі Довбуша”- природна фортеця періоду X століття - знаходиться на висоті 668 м над рівнем моря. Це скелясті виступи пісковиків заввишки до 80 м, що утворились більше 70 млн. років тому на дні моря. Кам’яний лабіринт шириною 200 м тягнеться зі сходу на захід майже на 1 км, над ним – буковий та смерековий ліси. У X-XII ст. до н.е тут існувало язичницьке святилище – палеообсерваторія. За переказами, у XVII-XVIII століттях тут таборували опришки, які використовували печери під сховище [1, с.11].

Унікальний скельний комплекс, названий на честь легендарного опришка Олекси Скелями Довбуша, розташований на висоті 668 м. над рівнем моря. Це неповторне за своїми формами і розташуванням нагромадження гігантських скель, каменів, що нагадують дивовижні істоти, покраяне глибокими, завжди темними ущелинами, ямами, потаємними ходами та стежками. Химерні нагромадження піскових скель утворилися більше 70 млн. років тому на дні теплого моря. Вивчивши вибиті в каменях печери, зруби, пази, східці, вчені дійшли висновку, що скелі використовувалися людьми, які жили тут у Х столітті, під помешкання та в якості фортеці. Печерні приміщення мають чіткі геометричні форми, правильні пропорції, рівні поверхні вертикальних стін, досить точну прямокутність, чисту обробку стелі. Про Бубнище свого часу писав Іван Франко у своєму творі «Бубнище», М.Грушевський визначив Скелі Довбуша як оборонний скельно-печерний комплекс [1, с.34].

Залишки 80 % слідів забудови дозволить відтворити комплекс у найбільш вірогідному вигляді – створити єдиний комплекс дерев‘яних наскальних укріплень, який, безумовно, вразить і захопить уяву туристів та екскурсантів, додасть привабливості унікальному природному явищу.