3. Методи обчислення ввп: структура ввп за витратами та за доходами.

ВВП можна розрахувати трьома методами: 1) за виробленою продукцією (виробничий метод); 2) за витратами (метод кінцевого використання); 3) за доходами (розподільчий метод). При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки: валовий випуск – проміжне споживання =додана вартість. Тобто по кожній галузі економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або додану вартість, створену всіма галузями економіки. При розрахунку ВВП методом кінцевого використання підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість всіх товарів і послуг, спожитих суспільством: ВВП=Y=C+I+G+NX, де С — кінцеві споживчі витрати домогосподарств на товари і послуги (за винятком витрат на придбання житла); І — валові приватні внутрішні інвестиції; G — державні витрати на утримання армії, апарату управління, виплату заробітної плати працівникам державного сектора економіки тощо. NХ — чистий експорт товарів і послуг за кордон. Розраховується як різниця між експортом та імпортом. При розрахунку ВВП розподільчим методом підсумовуються всі види факторних доходів, а також два компоненти (амортизаційні витрати й непрямі податки на бізнес), які не є доходами. Іншими словами, розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових: амортизаційні витрати; чисті непрямі податки на бізнес — непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.) за відрахуванням субсидій. З економічної точки зору, це різниця між цінами, за якими купують товари споживачі, та продажними цінами фірм; винагорода за працю (цей компонент містить заробітну плату, а також внески підприємств на соціальне страхування, у пенсійний фонд, фонд зайнятості тощо); рентні платежі — це прибуток, який отримують власники нерухомості, включаючи імпутовану ренту за проживання у власних будинках; чисті проценти — це різниця між процентними платежами фірм іншим секторам економіки та процентними платежами, які фірми отримали від інших секторів: домогосподарств, держави, не враховуючи виплати процентів по державному боргу; доход від власності — це чистий прибуток підприємств, які перебувають у приватній власності; прибуток корпорацій — цей компонент, у свою чергу, містить три складові: а) податок на прибуток корпорацій; б) дивіденди акціонерам; в) нерозподілений прибуток корпорацій. У більшості країн світу найпоширенішими із наведених методів розрахунку ВВП є метод кінцевого використання та виробничий метод

4. Принципи та показники с-ми національних рахунків (снр).

СНР – це сис-ма взаємопов’язаних показників і класифікацій, які викор-ся для описування та аналізу найзагальніших результатів і аспектів екон-го процесу на макрорівні. Принципи: в СНР існує відмінність між нац-ю та вітчизняною «основами» реєстрації показників. Тому й розрізняють показники ВВП та ВНД; рівність доходів і витрат – всі витрати на купівлю тов. і послуг неминуче є доходами виробників цієї продукції; розмежування категорій запасу і потоку; при вимірюванні випуску важливо уникнути подвійного рахунку – коли одна і та сама операція може бути врахована двічі; в СНР для розрахунку загальної вартості вир-ва викор-ть ринкову ціну тов. і послуг ( якщо такої ціни немає то умовно нараховану ); при розрахунку ВВП враховується вартість тов. і послуг, вироблених лише в поточному періоді. Показники. 1)ВНП-сума кінцевої в-ті всіх Т і П, вироблених на протязі певного періоду п-вами, що належать даній країні і розміщені на її території чи за кордоном. При обчисленні ВНП не враховується в-ть Т і П, вироблених в даній країні п-вами, що належать іноземцям. 2)ВВП –сума кінцевої в-ті Т і П, вироблених п-вами, розташованими на території даної країни. 3)чистий вн. продукт (ЧВП) - ВВП без врахування аморт відрахувань. ЧВП=ВВП-А. Оскільки А є часткою інвестицій, яка направлена на заміщення спожитого капіталу, то величину А вираховують з величини інвестицій, залишаючи при цьому чисті інвестиції, направлені на подальше розширення в-ва. 4) нац. дохід (НД) –величина чистого нац. прибутку (ЧНП) без врахування непрямих податків (НП). НД=ЧНП-НП =ВНП-А-НП. НД є сумою всіх доходів, зароблених власниками ресурсів. 5)особистий дохід (ОД) –дохід, який отримують домог-ва без врахування податків на особисті доходи; це НД без врахування відрахувань на соц забезпечення, податків з доходу корпорацій і нерозподілюваних прибутків корпорацій і з врахуванням трансфертних платежів, що здійснюються д-вою. 6)після відрахування особистих податків отримуємо використовуваний дохід (ВД). ОД і ВД можна обчислювати для ек-ки в цілому або в середньому на 1 людину.

5. Номінальний та реальний ввп. Обчислення реального ввп, "інфлювання" та "дефлювання" ввп. Цінові індекчи: індекс споживчих цін та індекс-дефлятор ввп.

Номінальний ВВП – це обсяг вир-ва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент вир-ва: Ном-й ВВП = ∑ p_i q_i, де pi – ціна і-го товару в поточному році, qi, - обсяг вир-ва і-го товару в поточному році. На внличину номінального ВВП впливають не тільки кількість вироблених товарів і послуг, але і рівень цін. При зростанні цін ном-й ВВП збільшується, а при зниженні зменшується. Реальний ВВП – це обсяг вир-ва, який вимірюється в сталих цінах. На величину реа-го ВВП впливає лише зміна обсягу вир-ва: Ре-й ВВП = ∑ p₀ q_i, де pо – ціна і-го товару в базисному році. Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін (Ір): І_р = Ном-й ВВП / Ре-й ВВП Звідси випливає, що Зміна ре-го ВВП, % = Зміна ном-го ВВП, % - Зміна за 1, то відбувається індексу цін, %. Якщо величина індексу цін менша коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за 1, то відбувається дефілювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення. Графік. Для здійснення названих коригувань вик-ть цінові індекси Ласпейреса і Пааше. Індекс Ласпейреса (або агрегатний індекс цін) показує, як змінюються ціни за два періоди, що порівнюються, якщо стр-ра виробленого ВВП залишається незмінною. Індекс має вигляд: І_P=∑ p₁ q₀ ∑ p₀ q₀, де p₁ ,p₀ – ціни відповідно в поточному і базисному періодах; q0 - обсяг вир-ва в базисному періоді. Індекс Ласпейреса, розрахований для фіксованого «кошика» споживчих тов-в і послуг називають індексом споживчих цін: Ір= ∑ p1qk/ ∑ p0qk, Індекс споживчих цін розрах-ся щомісячно, є оперативним і найпоширенішим показником рівня інфляції. Індекс Пааше має вигляд: Ір= ∑ p1q1/ ∑ p0q1, де q1- обсяг вир-ва в поточному періоді. Індекс Пааше, розрах-й для сукупності товаріві послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП: Дефлятор ВВП = Номінальний ВВП/ Реальний ВВП = ∑ p1q1/ ∑ p0q1, Індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну хар-ку зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності: дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика; дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари; дефлятор ВВП є поточно зваженим ( індекс Пааше ), а індекс споживчих цін є базисно зваженим ( індекс Ласпейреса ). Проте на практиці відмінність між цими двома індексами незначна, і вони обидва досить добре відображають тенденцію та швидкість зміни цін. В залежності від мети дослідження завжди можна підібрати той індекс, який найбільшою мірою відповідає поставленому завданню.

8. Інструментарій кейнсіанської макроек-ної теорії: споживання, заощадження, середня та гранична схильність до споживання та заощадження.

Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на споживання (С). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх податків (Y-Т), називається використовуваним доходом. Люди поділяють свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S), тобто заощадження — це частина використовуваного доходу, яка не споживається. Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання: С=С(Y-Т) Це поняття, запроваджене Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що доход є основним, визначальним фактором споживання, а процентна ставка не відіграє в цьому значної ролі. Детальніше функцію споживання Дж.Кейнса можна показати у вигляді: С=а+b-(Y-Т), де: а — автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b — гранична схильність до споживання (МРС) — це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою: МРС= ∆C/∆Y де: С — приріст споживчих витрат; Y — приріст використовуваного доходу. МРС набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова одиниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не споживається, — заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. Існує поняття середньої схильності до споживання (АРС) — це відношення обсягу споживання до величини використовуваного доходу: Найпростіша функція заощадження має вигляд: S=- а+(1-b)-(Y-Т), де S - величина заощаджень у приватному секторі; а - автономне споживання; (1-d) — гранична схиль­ність до заощадження; У - доход; Т - податкові відрахування. Гранична схильність до заощадження (МРS) - величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу: МРS = ∆S/∆Y де S – приріст заощаджень; Y — приріст використовуваного доходу. Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково заощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження в сумі дорівнюють одиниці: МРС+МРS=1. Середня схильність до заощадження (АРS) - це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто APS=S/Y. У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих "люксових благ", серед яких найбільшим "люксовим благом" є заощадження (про це стверджують закони, або "якісні схеми поведінки", Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується. На відміну від Дж.Кейнса, сучасні дослідники показали, що споживання — функція не лише від поточного використовуваного доходу (хоча цей фактор і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування споживачів тощо.

6. Базова модель "ad-as": поняття, структура сукупного попиту та його фактори.

Сукупний попит (АD) — це загальний обсяг вітчизняних товарів і послуг, які готові купити домогосподарства, фірми та уряд країни, а також економічні аґенти решти країн світу при певному рівні внутрішніх цін. Сукупний попит є сумою запланованих витрат економічних агентів: 1) видатків приватного сектора країни на споживання (С) та інвестиції (I); 2) видатків держави на закупівлю товарів, оплату послуг та праці (G); 3) перевищення видатків іноземців на вітчизняні товари і послуги (експорту) над внутрішніми видатками на іноземні товари (імпортом) - чистого експорту країни (NХ): Y_AD = С + І+G + NХ. Сукупний попит домогосподарств, фірм та уряду країни складається з попиту на вітчизняні, (С+І+G)_d й імпортні (С+І+G)_f товари та послуги для задоволення власних потреб. Зовнішній попит на вітчизняні товари й послуги з боку іноземців (X) можна уявити як додатковий внутрішній попит на товари вітчизняного виробництва, але не для задоволення власних потреб, а з метою продажу іноземцям. Отже, сукупний попит на товари та послуги можна показати таким чином: Графік.

Y_АD=(С+І+G)_d+(С+І+G)_f+Х-М

Оскільки (С+I+Є)_f є імпортом країни (М), тотожність набуває вигляду рівняння: Y_АD=(С+І+G)_d+Х

Сукупний попит є сумою внутрішнього та зовнішнього попиту на вітчизняні товари і послуги. Сукупний попит має грошову форму. Тому зв'язок між рівнем цін та величиною сукупного попиту обумовлений насамперед загальними умовами грошового обігу, які встановлюються основним рівнянням кількісної теорії грошей: МV=РY, де: М - кількість грошей в обігу, або номінальні грошові залишки; V — швидкість обігу грошей; Р — рівень цін; Y — реальний обсяг національного виробництва (сукупний реальний доход). Номінальний доход економічних агентів (YР) дорівнює сумі угод, здійснених між ними протягом певного періоду і оплачених за допомогою грошей, які обертаються, переходячи від покупця до продавця. Обертаючись зі швидкістю V, запас грошей М збільшує одночасно як номінальний грошовий доход, так і номінальні грошові витрати економічних агентів країни на товари й послуги. Згідно рівняння МV=РY, обсяг сукупного попиту залежить від кількості грошей в обігу, швидкості їхнього обертання та рівня цін, за якими купуються товари і послуги: Y_AD =МV/Р, Чим більше грошей знаходиться у розпорядженні екон-х агентів, тим більше товарів та послуг можуть вони купувати один в одного при кожному можливому рівні цін. На сукупний попит впливають як цінові так і нецінові фактори що призводить до зміщення кривої сукупного попиту. Графік. В макроек-й теорії спадний нахил кривої сукупного попиту пояснюється впливом цінових факторів: а) ефектом реальних грошових залишків (ефектом багатства) – підвишення цін зменшує багатство, люди починають більше заощаджувати. Обсяг сукупного попиту скорочується; б) ефектом процентної ставки – якщо рівень цін зростає, то продаж і купівля попередньої кількості товарів вимагають більшої кількості грошей. Величина сукупного попиту зменшується; в) ефектом імпортних закупівель – підвищення рівня внутрішніх цін при незмінних світових цінах зменшує зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. Сукупний доход і сукупний попит таким чином скорочуються. До нецінових факторів сукупного попиту відноситься: а) збільшення пропозиції грошей – розширює сук-й попит завдяки неціновим ефектам багатства і процентних ставок; б) зменшення податків збільшує споживання і заощадження сукупний попит при цьому розширюється; в) збільшення субсидій підприємствам розширює сукупний попит.

7. Базова модель "ad-as": поняття сукупної пропозиції та її фактори.

Обсяг в-ва в ек-ці залежить від рівня цін і визначається як сук. пропозиція (АS). АS – к-ть Т і П, які готові запропонувати виробники за певного рівня цін в певний момент часу. Між заг рівнем цін і обсягом реального ВВП ек-ки існує залежність, яку показують за допомогою кривої АS. Графік. Кейнсіанський відрізок показує стан ек-ки в період спаду. При зростанні в-ва реальний ВВП наближається до потенційного. Ресурси, що додатково залучаються у в-во, високої якості, а тому витрати на одиницю виробленої продукції майже не змінюються. Внаслідок цього загальний рівень цін майже не змінюється ( відрізок кривої АS близький до горизонтальної лінії). Проміжний відрізок показує стан, коли ек-ка є на початку піднесення. Нарощування в-ва веде до залучення менш якісних екон. ресурсів, що, в свою чергу, веде до зростання заг. рівня цін. Класичний відрізок показує стан ек-ки в період піднесення. Реальний ВВП досягає рівня потенційного. Нарощування в-ва обмежується вичерпаністю ресурсів. Тому збільшення реального ВВП веде до різкого зростання заг рівня цін (відрізок кривої АS близький до вертикальної лінії). В короткостроковому періоді можливе зростання нац продукту без зростання заг рівня цін, тому короткострокова крива АS є горизонтальна лінія. В довгостроковому періоді АS набуває максимального значення. Можливий обсяг в-ва за умов повної зайнятості співпадає з кривою виробничих потужностей. Довгострокова крива АS є вертикальною лінією. АS може зростати чи падати внаслідок зміни витрат на в-во одиниці продукції ( зміна цін на ресурси, ПП, зміни в держ регулюванні). На АS також впливають нецінові чинники, дія яких веде до зміни АS за даного рівня цін і зміщення кривої АS. Основними неціновими чинниками АS є технології в-ва, від яких залежить ефективність використання ресурсів, і їх в-ть. Відповідно до змін виробничих технологій і ціни на ресурси крива АS буде зміщуватися вліво чи вправо.