15. Берестецька битва та підписання Білоцерківського договору.

Берестецька битва української армії на чолі з Б. Хмельницьким в період національно-визвольної війни українського народу 1648-573 польськими військами поблизу м. Берестечка. Відбулася 28 – 30 червня 1651 року, а облога козацького табору тривала до 10 липня.

Польська армія налічувала 150 тис. чоловік, в тому числі 20 тис іноземних найманців. У війську Б.Хмельницького було близько 100 тис. козаків і 50 тис. татар. У боях козаки успішно атакували польські війська, які втратили 7 тис. чоловік вбитими. У вирішальний момент битви татарські загони, очолювані кримським ханом Іслам-Гіреєм III, не витримавши артилерійського вогню, втекли з поля бою, захопивши в полон Б. Хмельницького, який намагався їх затримати. Залишившись без полководця, українська армія була оточена ворогом. Обложені протягом десяти днів, під керівництвом полковників Ф.Джалалія, М.Гладкого, І.Богуна та інших героїчно відбивали всі атаки поляків. Під командуванням наказного гетьмана І.Богуна через непрохідні болота і р.Пляшівку з возів, хомутів, сідел і одягу було збудовано три переправи. В ніч на 10.7 козацькі полки, ведучи ар'єргардні бої, зуміли вирватись з оточення. Хоча втрати у повстанців були великі - загинули близько 30 тис. козаків, втрачено 28 з 115 гармат, - розгромити їх ворогові не вдалося. Українська армія виступила на Київщину, де почала готуватися до нових битв.

Наслідком Берестецької битви стало підписання Білоцерківського мирного договору 1651 року, укладеного гетьманом Богданом Хмельницьким і польським урядом. За угодою, кількість реєстрового війська зменшувалася до 20-ти тисяч чоловік. Козацькою територією визнавалось лише Київське воєводство, магнатам і шляхті поверталися їхні маєтки. Гетьман позбавлявся права вести дипломатичні переговори. Білоцерківський договір дав змогу українському народові зібрати сили для відновлення боротьби проти Речі Посполитої. У травні 1652-го року умови договору були анульовані Хмельницьким.

16. Хід воєнних дій в Україні у 1652 – 1653 рр.

У травні 1652 р. українська армія і загони татар підійшли до урочища Батіг (у теперішній Вінницькій обл.) на Поділлі, біля якого табором стояло військо поляків. План Б. Хмельницького був розрахований на те, щоб оточити й ударити по табору противника одночасно з різних сторін. Оточені з усіх боків, польські війська були майже повністю знищені. Битва під Батогом була блискучим зразком операції на оточення і винищення військ противника. Внаслідок Батозької битви майже всю територію України було визволено з-під польського ярма. Білоцерківський договір втратив свою чинність. Б. Хмельницький розумів, що для того, щоб остаточно розбити Річ Посполиту й досягти її цілковитої ізоляції, потрібно мати надійних союзників. Насамперед, він звертає увагу на придунайські країни — Валахію, Трансільванію, Молдову.

Щоб завадити польському уряду використати Молдову у своїй боротьбі проти козаків, Богдан Хмельницький почав готувати воєнний похід на Молдову, у якому також брав участь кримський хан Іслам-Гірей III. У червні 1652 p., українська армія, вступивши до Молдавії. У серпні Тиміш Хмельницький узяв шлюб із Роксандою. Польща, Валахія і Трансільванія об'єдналися в антиукраїнську коаліцію. У квітні 1653 р. валаський господар Матвій Басараб і трансільванський князь Юрій II Ракоці за підтримки польського уряду захопили Ясси й посадили на престол свого ставленика Георгія Стефана. Василь Лупу звернувся по допомогу до Богдана Хмельницького.

21—22 квітня 1653 р. українське військо, очолюване Тимошем Хмельницьким, розбило загони нового молдавського господаря. Влада знову перейшла до Лупу. Проте Лупу тим не вдовольнився. Він підбурив Тимоша Хмельницького до походу на Валахію. Тиміш не відмовив і завдавши ряд поразок ворогам, союзники заглибились у Валахію, однак у генеральній битві зазнали поразки і повернулися на Україну.

Військова допомога Лупу не поклала край колотнечі за владу в Молдавії. Невдовзі Лупу знову скинули з престолу. Потрапивши у скруту, він вкотре звернувся по допомогу до козаків. Українське військо, очолене Тимошем, вирушило в похід. Обставини складалися не на користь Тимоша. У фортеці Сучава козаки потрапили в облогу. Там, під час героїчної оборони, в одному з боїв Тимоша було смертельно поранено. Вороже ядро розбило вщент козацького воза і відірвало ногу гетьманичеві. Через деякий час він помер від гангрени. Оскільки законний спадкоємець молдавського престолу загинув, козаки уклали почесний мир і з прапорами та зброєю вийшли з Сучави.

Від лютого 1653 р. польські загони здійснювали спустошливі рейди на козацьку територію. А восени 1653 р. польський король із 40-тисячною армією став табором під містечком Жванець. Туди підійшли й основні сили українсько-татарського війська. Польський табір було взято в тривалу облогу. Невдовзі у польському таборі почався голод, спалахнули епідемії. Та від остаточної поразки поляків уже вкотре врятували ординці. 15 грудня хан і польський король уклали усну угоду, за якою воєнні дії припинялися, татари отримували дозвіл брати ясир на західноукраїнських землях. Попри вдалі воєнні дії наслідки Жванецької кампанії для Української гетьманської держави виявилися вкрай несприятливими.