79. Загарбання західноукраїнських земель Австрією та їх становище наприкінці XVIII ст..

Придушення Коліївщини не спинило розвалу й занепаду польсько-шляхетської держави. Гоноровиті магнати й шляхтичі, що думали тільки про розкішне й. розгульне життя, гальмували розвиток міст, торгівлі, буржуазних відносин, своїм свавіллям, шляхетською «демократією» розхитували і підривали міць Польської держави.

Скориставшись із ослаблення Польщі, правлячі кола Пруссії й Австрії провели поділи Польської держави. Царська Росія теж брала в них участь, переслідуючи мету включити до свого складу українські й білоруські землі, загарбані польською шляхтою.

У 1772 р. Пруссія, Австрія і Росія уклали угоду про перший поділ Польщі. За цією угодою до складу Російської держави відійшла східна частина Білорусі (воєводства Полоцьке, Вітебське, Мстиславське і частина Мінського). Галичину захопила Австрія. У 1774 р. вона окупувала також Буковину, визволену російськими військами від турецького гноблення. А ще раніше, наприкінці XVII ст., влада Австрії поширилася й на Закарпаття.

Отже, на кінець XVIII ст. майже всі західноукраїнські землі – Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття – потрапили до складу Австрійської монархії, що була однією з найвідсталіших феодальних країн Європи.

У складі Австрії становище трудящих західноукраїнських земель ще більше погіршилося. До гніту польських, угорських, румунських, молдовських і українських феодалів додалося гноблення й правлячих кіл Австрії, які, підтримуючи місцевих, зокрема польських, поміщиків, збільшували податки й проводили політику насильного онімечування населення.

Економічна політика Австрії підчас панування на західноукраїнських землях зводилася до хижацької експлуатації природних багатств, мала колоніальний характер і була спрямована на те, щоб залишити українські землі відсталим аграрним краєм, додатком до промислових районів Австрії. Один з перших губернаторів Галичини, до складу якої патентом від 18 серпня 1786 р. була включена Буковина, граф Гесс заявляв, що вона разом з Буковиною може бути тільки постачальником хліба для західної частини Австрії.

Соціально-економічне гноблення посилювалося національним гнобленням, сутністю якого були спроби денаціоналізувати західних українців, позбавити їх рідної мови і культури, витруїти з їхньої свідомості все, що нагадувало б про спільність походження й історичної долі зі східноукраїнським народом. У Галичині переважними правами користувалися польські поміщики, на Буковині – румунські, на Закарпатті – угорські.

Із загарбанням Австрією західноукраїнських земель панівним класом в них залишалися феодали, яких австрійський уряд поділив у 1775 р. на магнатів і лицарів. Шляхту звільнили від обов'язку служити в ополченні. Замість служби була встановлена грошова контрибуція. Кріпосні селяни перебували у повній залежності від поміщиків, які скрізь урізали селянські наділи, збільшували панщину, встановлювали нові повинності й захоплювали у свою власність громадські луки і пасовиська.

80. Входження Північного Причорномор’я, Приазов’я та Криму до складу Російської держави.

Російсько-турецькі війни за чорноморське узбережжя точились не одне століття. У другій половині XVIII ст. ця боротьба вступила у завершальну фазу. Вона ознаменувалася двома виснажливими війнами – 1768–1774 та 1787–1791 pp. Обидві сторони готувались до вирішальної битви. У планах підготовки до війни Росії значне місце належало Україні. На її території створювалися запаси продовольства та фуражу, велися оборонні роботи, готувались транспортні засоби.

Війни, які вела Росія з Туреччиною, лягли важким тягарем на плечі народу України. Тисячі людей залучалися на будівництво фортець та оборонних ліній. Зросли податки та інші різноманітні побори. На Україну була поширена загальноросійська система рекрутських наборів (щорічно 1–2 чоловіка від 500 душ). Термін військової служби досягав 15 років. Усе це викликало справедливе невдоволення селян та козаків, змушувало їх боронити свою волю. Частина українського населення взяла участь у селянській війні під проводом О. Пугачова. За умовами Кючук-Кайнарджійського (1774 р.) та Ясського (1791 р.) мирних договорів Російська держава здобула великі території Північного Причорномор'я та Приазов'я. У 1783 р. до її складу увійшов Крим. Росія одержала право вільного торгового судноплавства по Чорному морю. З ліквідацією Кримського ханства було також покладено край спустошливим нападам на українські землі татар та турків. Разом з тим у татарського народу була втрачена можливість самобутнього і незалежного розвитку.