72. Ліквідація гетьманства на Лівобережній Україні і утворення Другої Малоросійської колегії.

Остаточна ліквідація гетьманства: Катерина ІІ, ставши у 1762 р. російською царицею, намагалась уніфікувати систему управління по всій країні, перетворити навколишні землі, у тому числі й Україну, на провінції Росії.

У 1764 р. цариця викликала гетьмана К. Розумовського до Петербурга і під загрозою кари «за зраду» змусила написати прохання про вивільнення його «от столь тяжелой и опасной должности», тобто від гетьманства. Відповідно, у цьому ж 1764 році гетьманство було ліквідовано. Розумовський дістав від цариці велику пенсію й чималі земельні володіння в Україні. У тому ж 1764 р. він дістав чин генерала-фельдмаршала. У 1794 р. переїхав до Батурина. Помер 15 січня 1803 р.

У 1781 р. було ліквідовано полково-сотенний устрій Лівобережної Гетьманщини — скасовано українські козацькі полки, і на їх території утворювалися три намісництва - Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, об'єднані в одне Малоросійське генерал-губернаторство, очолене П.О. Румянцевим.

Для управління Лівобережною Україною було створено другу Малоросійську колегію (1764—1782 рр.) – уряд, якому доручили управління Лівобережною Україною після ліквідації інституту гетьманства. Вона складалася з 4 російських і 4 українських членів. Президентом цієї колегії став малоросійський генерал-губернатор граф П. Румянцев. У «секретній» інструкції П. Рум'янцеву щодо управлянням краєм Катерина ІІ наполегливо рекомендувала: 1) знищити всі залишки української автономії; 2) закріпачити селян; 3) здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки; 4) усіляко збільшувати збір податків.

Обіймаючи посаду генерал-губернатора Малоросії та президента другої Малоросійської колегії, П. Рум'янцев проводив активну колоніальну політику російського уряду щодо Гетьманщини, спрямовану на остаточну ліквідацію її політичної автономії. За його розпорядженням були проведені реформи козацької служби, податкової системи та поштової справи. Протягом правління цієї людини були зроблені дуже важливі кроки для ліквідації автономії України.

Централізаторська політика Катерини ІІ поклала край слобідській автономії. Уже у 1762 р. цариця призначила слідство над місцевою старшиною. За його підсумками у 1765 р. був виданий маніфест, де говорилося про безладдя і непотрібність козацької служби. Слобожанське козацьке військо було ліквідоване, а замість нього створено 5 гусарських полків. Поділ території на полки і сотні теж був скасований. Натомість із центром у Харкові була створена Слобідсько-Українська губернія, що складалася з 5 провінцій, назви яких збігалися з назвами колишніх полків. У 1780 р. її замінило Харківське намісництво з 15 повітів. У 1783 р. замість козацьких полків створено регулярні карабінерські полки за російським зразком, остаточне покріпачення українських селян Лівобережжя. У 1796 р. Слобідсько-Українська губернія була відновлена, але ці поверхневі зміни істотного значення не мали.

75. Остаточна ліквідація Запорозької Січі.

Ліквідація Запорізької Січі - одна з ланок репресивної політики царизму, спрямованої на анулювання самоврядування в етнічних районах країни і придушення антифеодального руху.

Доля запорізьких козаків була остаточно вирішена 23 квітня 1775 р., коли новоросійський генерал-губернатор Г. Потьомкін запропонував імператриці проект ліквідації Запорізької Січі. Питання остаточного знищення Січі було для імперського уряду лише справою часу. 29 червня 1775 р. вийшов указ Сенату, в якому пояснювалися причини ліквідації Запорізької Січі й містився дозвіл видати грошову допомогу лояльно налаштованим старшинам і козакам. Основні причини ліквідації Запорозької Січі були такими:

• Несумісність республіканського устрою Січі з імперськими порядками.

• Побоювання можливого союзу Нової Січі з Кримським ханством для спільної боротьби з імперією.

• Висока ймовірність унезалежнення Запорожжя.

• Недоцільність існування в межах імперії державного утворення зі своєю митною системою, що перешкоджало вільному доступу

• до Чорного моря. в Прагнення російських землевласників привласнити землі Запорожжя.

• Загроза того, що Запорожжя може знову стати осередком національно-визвольної боротьби українців.

• Перетворення Запорожжя з його гаслом «Утікачів не видавати» на загрозу для розвитку кріпосницького господарства імперії.

Ліквідація Запорозької Січі стала однією з найважливіших подій української історії другої половини XVIII ст. Із нею відходила в минуле козацька доба. Хоча Запорозька Січ загинула, вона залишила помітний слід у пам'яті українського народу.