Література (основна)

[5, С.106-122], [7], [9, С.57-63], [6, С.73-80], [10, С.267-279], [11, С.141-170], [12, С.167-198], [13, С.170-220]

Додаткова література до теми 5,6,7

1. Аристотель. Аналитики первая и вторая. – М.: Иниздат, 1960. – 507с.

2. Бочаров В. А., Маркин В.И. Основы логики. – М.: Космополис, 1994.

3. Войшвилло Е. К, Дягтерев М. Г. Логика: Учебник для вузов. – М.: Гуманит. изд. ВЛАДОС, 1998. – С.349-437

4. Гетманова А. Логика: Словарь и задачник: Учебное пособие для студентов вузов, - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1998. – 336 с.

5. Кайберг Г. Вероятность и индуктивная логика. – М.: Прогресс, 1978. – 375 с.

6. Краткий словарь по логике / Д. П. Горский, А. А. Ивин, А. Л. Никифоров; Под ред. Д. П. Горского. – М.: Просвещение, 1991. – 208 с.

7. Марценюк С.Н. Логіка (курс лекцій). – К, 1993. – С.163.

8. Никифоров А. Книга о логике. – М.: Гнозис, - 1996. – С.104-170.

Тема 8. Основні закони логіки та їх використання у дискусії Лекційний матеріал (2 години)

Загальне визначення законів логіки, їх загальнолюдський характер. Зв^’язок законів логіки з тавтологіями. Історія формулювання законів у античній Греції та у Європі.

Закон тотожності - як відображення чіткості за обсягом та ясністю за змістом думки під час міркування. Схема першого закону логіки. Незмінність тези як основа використання закона тотожності. Часткова чи повна втрата тези, підміна тези. Засоби збереження тези.

Закон несуперечності - як заперечення одночасного визнання та заперечення будь-якого факту. Схема закону несуперечності. Відображення цього закону на відношення суджень у логічному квадраті. Наявність суперечних суджень у теоріях – як необхідна умова їх удосконалення.

Закон виключення третього - як потреба визнання одного з суперечних суджень хибним, а іншого – істинним. Схема закону виключення третього. Використання цього закону у логічному квадраті. Корисне застосування цього закону у теоретичному мисленні, як засобу отримання істинних суджень без прямого підтвердження.

Закон достатньої підстави - як такий, що обумовлює достовірність судження через зв’язок його з іншим. Схема закону достатньої підстави. Специфіка застосування цього закону - як така, що потребується не у всякому випадку.

Література (основна)

[1, С.20-28], [5, С.31-33], [6, С.81-97], [7], [8, С. 22-27], [12, С.196-215], [13, С.111-116]

Додаткова література до теми 8

1. Брюшинкин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев. Учебное пособие. – М.: Новая школа, 1996. – С.157-175.

2. Войшвилло Е.К., Дягтерев М.Г. Логика: Учебник для вузов. – М.: Гуманит. изд. Центр Владос, 1998. –27-33.

3. Курбатов В.И. Как развить своё логическое мышление. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 1997. – С.62-64.

Тема 9. Доведення та спростування. Софізми у дискусії Лекційний матеріал (2 години)

Доведення як обгрунтування істинності одного положення за допомогою іншого шляхом побудови певних міркувань. Будова доведення: теза - як положення, що обгрунтовується; аргумент (логічна основа, підстава) - як положення, за допомогою якого обгрутовується теза, та демонстрація – форма логічного зв^,язку між тезою та аргументом.

Види доведення. Пряме доведення, в якому з аргументу, пов’язаного з певною схемою міркування, безпосередньо випливає висновок, який повністю збігається з тезою. Непряме доведення, його види та роль у ньому антитези. Розділове доведення – непряме доведення, яке полягає в тому, що із розділового судження, до складу якого входить теза, послідовно виключаються всі альтернативи, крім тези. Апагогічне доведення – непряме доведення, в якому з антитези виводять очевидно хибні наслідки.

Спростування як обґрунтування хибності будь-якої складової частини доведення. Види спростування: шляхом критики тези, шляхом критики аргументу, шляхом критики демонстрації.

Софізми у дискусії; софізм як навмисне введення в оману. Виникнення софізмів. Парадокс як вмотивоване судження, що суперечить здоровому глузду. Паралогізм як несвідома помилка, та антиномія як неусувна суперечність, що мислиться в законі, ідеї чи доказі. Найбільш відомі парадокси та антиномії давнього часу. Закони логіки, які порушуються у софізмі. Найбільш відомі софізми давнього часу. Свідомо хибні аргументи: “аргумент до фізичної сили”, “вчитель сказав”, “аргумент до натовпі” та інші.