Література (основна)

[5, С.86-90], [7], [9, С.49-57], [10, С. 243-252], [11, С.121-123], [12, С.120-143], [13, С.131-139]

Тема 6. Категоричний силогізм. Його загальні правила, модуси та фігури. Ентінема. Соріт. Епіхейрема Лекційний матеріал (2 години)

Звичайний категоричний силогізм як опосередкований дедуктивний умовивід. Структура силогізму: дві посилки – більша та меньша, три терміна. Середній термін, що двічі повторюється (M), та крайні (S та P). Загальні правила: а) кожен силогізм повинен мати три терміни, б) середній термін неодмінно мае бути розподіленим принаймні в одному із засновків, в) не повинно бути два заперечних засновка, г) термін, який є нерозподіленим у засновку, не може бути розподіленим у висновку, д) якщо один з засновків заперечний, то і висновок – заперечний, е) якщо два засновки стверджувальні, то і висновок - стверджувальний.

Чотири фігури простого категоричного силогізму. Схема та правила кожної фігури. Надійність та доречність першої фігури.

Модуси простого категоричного силогізму – його конкретні форми. Сильні та слабкі модуси, спеціальні імена модусів. Значення літер у іменах модусів для полегшення умовиводу. Можливість використання модусів для зведення до першої фігури силогізму інших фігур.

Ентимема як скорочений силогізм. Призначення ентимеми. Відновлювання силогізму.

Складний силогізм - полісилогізм. Його поступальна та зворотня форми. Соріт як складноскорочений силогізм. Гокленієвський та аристотелівський сорити. Правила сорита. Епіхейрема – як особливий складноскорочений силогізм.

Література (основна)

[5, С.90-94], [6, С.38-71], [7], [8, С.74-84.], [10, С.252-263], [11, С.123-141], [12, С.124-166], [13, С.139-162.]

Тема 7. Індуктивні умовисновки та умовисновки по аналогії Лекційний матеріал (2 години)

Поняття індуктивного умовисновку як такого, що дозволяє підвищувати ступінь загальности суджень. Індукція через обчислення – повна та неповна. Повна індукція, засновки якої вичерпують увесь клас предметів, що підлягає індуктивному узагальненню. Неповна індукція – як така, що не вичерпує увесь клас предметів.

Наукова індукція – як неповна індукція, в якій засновки підбираються з урахуванням того, наскільки істотними є зв’язки, які в них відображаються; використання методу встановлення причинних зв’язків. Походження наукової індукції; філософи, що сформулювали її сьогочасні методи – Ф. Бекон, Дж. Локк та Дж. Міль. П’ять методів наукової індукції. Метод єдиної подібності - як метод встановлення умови, що постійно передує явищу. Метод єдиної відмінності - як метод встановлення взаємозв’язку між відсутністю передуючої умови та явища. Поєднаний метод подібності та відмінності - як метод встановлення зв’язку між наявністю або відсутністю передумови та явищем-наслідком. Метод супутніх змін - як метод встановлення взаємозв’язку між змінами у передуючій обставині та змінами в явищі. Метод залишків - як метод встановлення того, яка частина сукупних причин породжує яку частину сукупних явищ. Схеми кожного з методів.

Аналогія – як традуктивний умовивід, який відносять також до індуктивних, у якому на підставі подібності двох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх у інших ознаках. Два методи підвищення імовірності висновків: підвищення кількості ознак, у котрих предмети вже подібні, а також дослідження взаємозв’язку між ознаками, що достеменно подібні, та ознаками, про котрі робиться умовивід.