Lekcii_ekonom

видів спеціалізації підприємств супроводжуються більш широким застосуванням прогресивної технології і спеціалізованого устаткування, запровадженням комплексної механізації й автоматизації виробництва.

3). Кооперування виробництва, що є формою виробничих зв'язків між підприємствами, які спільно виготовляють певний вид кінцевої продукції. Воно органічно пов'язане з розвитком спеціалізації виробництва, характеризується відносною сталістю та стійкістю зв'язків між виробниками.

4). Комбінування - це процес органічного поєднання в одному підприємстві багатьох виробництв, що належать до різних галузей промисловості чи народного господарства в цілому і характеризуються: виробничо-технологічною, економічною й територіальною єдністю; єдністю сировинної, паливно-енергетичної і транспортної бази, а також системи управління.

5). Диверсифікація виробництва яка полягає в одночасному розвитку багатьох технологічно не пов'язаних між собою видів виробництва, у значному розширенні номенклатури та асортименту виробів, що їх виготовляє підприємство. Така господарська діяльність підприємства дає йому можливість краще маневрувати своїми матеріальними й людськими ресурсами, істотно зменшувати економічний ризик, пов'язаний з виробництвом і реалізацією на ринку нових видів власної продукції, підтримувати на належному рівні свою фінансову стабільність.

ТЕМА 16. ФІНАНСОВИЙ СТАН ТААНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

16.1. Поняття фінансового стану підприємства та необхідність його оцінювання

Фінансовий стан являє собою найважливішу характеристику економічної діяльності підприємства у зовнішньому середовищі. Він визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, дозволяє оцінити, якою мірою гарантовано економічні інтереси самого підприємства та його партнерів у фінансових та інших відносинах.

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів підприємства. Також під фінансовим станом підприємства можна розуміти рівень його забезпеченості

фінансового стану підприємства за сучасних умов господарювання потрібна як для його керівництва й власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів підприємства, державних органів.

Кожне підприємство повинно прямувати до позитивного фінансового стану, тобто до створення достатнього обсягу фінансових ресурсів, що виступає гарантією своєчасності розрахунків з постачальниками, бюджетом та іншими ланками фінансової системи, подальшого економічного та соціального розвитку підприємства.

Результати оцінювання фінансового стану підприємства використовують: адміністрація – при прийнятті управлінських рішень; зовнішні щодо підприємства суб’єкти господарювання: банки – щоб визначити кредитоспроможність підприємства; страхові компанії, потенційні інвестори – для оцінювання доцільності інвестицій; професійні учасники фондового ринку

– для визначення ціни акцій підприємства тощо.

16.2. Основні показники фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства характеризують такі основні поняття:

1) Ліквідність активів підприємства, що відображає здатність різних груп активів бути реалізованими (тобто перетворитися на готівку) за певний проміжок часу. Різні види активів підприємства мають різний ступінь

ліквідності. Так, як правило, найменш ліквідними є необоротні активи (зокрема, основні засоби), а найбільш ліквідними є кошти на рахунках та у касі. Що стосується запасів готової продукції, то вони, як правило, є менш ліквідними ніж дебіторська заборгованість підприємства, але більш ліквідними, ніж запаси матеріалів. Оцінку ліквідності активів підприємства здійснюють, передусім, шляхом визначення питомої ваги кожної групи активів за рівнем ліквідності у сукупній вартості усіх активів підприємства за підсумком балансу.

2) Платоспроможність підприємства, яка відображає здатність підприємства своєчасно та у повному обсязі погашати свої поточні (короткострокові) зобов’язання (до яких, передусім, відносяться кредиторська заборгованість підприємства та короткотермінові (терміном до одного року) кредити банків). Платоспроможність підприємства оцінюється за допомогою низки показників, до яких, зокрема, належать такі:

величина власних оборотних коштів, яка обчислюється як різниця оборотних активів та короткострокових зобов’язань;

загальний коефіцієнт покриття, який розраховується шляхом ділення величини оборотних активів на розмір короткострокових зобов’язань підприємства. Вважається, що підприємство є достатньо платоспроможним, якщо значення цього коефіцієнта є не меншим 2;

проміжний коефіцієнт покриття, який обчислюється шляхом ділення суми грошових засобів і дебіторської заборгованості на величину короткострокових зобов’язань підприємства;

коефіцієнт маневреності власних оборотних коштів, який розраховується шляхом ділення грошових засобів підприємства на величину його власних оборотних коштів.

Наприклад, вартість необоротних активів підприємства становить 10 млн. грн., а оборотні активи складають 5 млн. грн. (тобто, всього вартість підприємства становить 15 млн. грн.). Власний капітал підприємства – 3 млн. грн., а позичковий – 12 млн. грн. Із цих 12 млн. грн.: 4 млн. грн. – короткотерміновий кредит банку, а 8 млн. грн. – кредиторська заборгованість. Структура активів і пасивів цього підприємства є незадовільною, тому що в нього взагалі відсутній оборотний капітал (12 – 5 = - 7 млн. грн.), а частина вартості необоротних активів фінансується за рахунок поточних зобов’язань. При цьому загальний коефіцієнт покриття становить 5/12 = 0,417, тобто його значення є дуже низьким.

3) Ділова активність підприємства. Її рівень відображає можливості отримання певної величини виручки від реалізації у розрахунку на одиницю вартості тієї чи іншої частини активів підприємства та джерел їх утворення. Оцінка ділової активності підприємства здійснюється за допомогою розрахунку коефіцієнтів обертання. Ці коефіцієнти обчислюються шляхом ділення виручки від реалізації продукції за певний період (наприклад, за рік) на

середню за цей період балансову вартість тієї чи іншої частини активів (пасивів) підприємства або всієї сукупності цих активів.

4)Прибутковість підприємства, яка характеризує величину прибутку підприємства у розрахунку на одиницю понесених витрат або вкладеного у підприємство капіталу. Оцінка рівня прибутковості підприємства здійснюється за допомогою низки показників, зокрема, прибутковості продукції (відношення прибутку від реалізації продукції до її собівартості) та прибутковості активів підприємства та окремих їх складових (відношення чистого прибутку до середньорічної вартості активів чи вартості певних їх складових).

5)Фінансова надійність підприємства, яка відображає здатність підприємства погашати усі свої зобов’язання (як короткострокові, так і довгострокові), тобто його стійкість та стабільність в умовах динамічного ринкового середовища. Фінансова надійність підприємства оцінюється за допомогою низки показників, серед яких основними є такі:

коефіцієнт автономії (незалежності), який розраховується шляхом ділення розміру власних коштів підприємства на загальну вартість його активів. У практиці оцінювання фінансового стану підприємства вважається, що значення цього показника повинно бути не меншим від 0,5;

коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства,

який розраховується шляхом ділення вартості основних фондів за залишковою вартістю на вартість майна підприємства за підсумком балансу;

коефіцієнт концентрації позикового капіталу, який розраховується шляхом ділення позичкового капіталу на загальну вартість майна підприємства;

коефіцієнт структури позичкового капіталу, який обчислюється шляхом ділення довгострокових зобов’язань підприємства на загальну величину запозиченого ним капіталу.

Так, у попередньому прикладі коефіцієнт автономії становить 3/15 = 0,2, а

коефіцієнт концентрації позичкового капіталу складає 12/15 = 0,8, тобто рівень фінансової надійності підприємства є незадовільним.

16.3.Шляхи покращення фінансового стану підприємства

Досягнення задовільного фінансового стану підприємств, особливо тих з них, які знаходяться у стані фінансової кризи (або у передкризовому стані), вимагає прийняття цілого комплексу взаємопов’язаних управлінських рішень. Дані управлінські рішення повинні, передусім, передбачати удосконалення структури активів та пасивів підприємства, а також розробку заходів, пов’язаних із підвищенням рівня прибутковості підприємства та продукції, яку воно виготовляє. При цьому шляхи покращення фінансового стану підприємства можуть бути поділені на декілька груп залежно від напрямів такого покращення: підвищення рівня ліквідності та платоспроможності

підприємства; підвищення рівня ділової активності підприємства; зростання рівня прибутковості підприємства та продукції; підвищення рівня фінансової надійності (міцності) підприємства (табл. 16.1).

Стосовно підвищення рівня ліквідності та платоспроможності підприємства слід враховувати той факт, що таке підвищення має як правило об’єктивне обмеження, пов’язане із складом та структурою активів підприємства. Очевидно, що будь-яке підприємство повинно прагнути до підвищення ступеня ліквідності своїх активів, однак у їх складі завжди будуть знаходитись менш ліквідні види майна, такі, наприклад, як основні засоби. Більше можливостей щодо реалізації даного напряму управління фінансовим станом підприємства дає управління складом та структурою оборотних активів, зокрема, зменшення обсягів матеріальних запасів та незавершеного виробництва та зростання частки найбільш ліквідних активів, насамперед, грошових засобів на рахунках підприємства. При цьому для досягнення належного рівня платоспроможності підприємства необхідним є постійне підтримування на підприємстві належного розміру власного оборотного капіталу, величина якого повинна становити, як правило, не менше 50 % від загальної величини оборотного капіталу підприємства. Таке підтримування досягається, насамперед, регулюванням розміру короткострокових зобов’язань підприємства.

Таблиця 16.1 Групування шляхів покращення фінансового стану підприємства

Зростання рівня ділової активності підприємства досягається, передусім, завдяки збільшенню обсягів збуту продукції, зокрема шляхом реалізації комплексу заходів, пов’язаних із його стимулювання, а також вивільнення частини оборотних коштів та продажу зайвих основних засобів.

Підвищення рівня прибутковості підприємства вимагає реалізації заходів щодо зменшення витрат підприємства, зокрема релевантної їх частини (наприклад, витрат, пов’язаних із матеріальним постачанням та збутом продукції, управлінських витрат, тощо), а також собівартості продукції. Важливе значення також має правильне обґрунтування цін на продукцію підприємства та встановлення їх оптимального розміру, за якого максимізується прибуток (це досягається шляхом оптимізації обсягів виробництва та реалізації продукції у розрізі асортиментної політики підприємства).

Важливе значення також має реалізація заходів щодо підвищення фінансової надійності підприємства, рівень якої є визначальною характеристикою його фінансового стану у середньота довгостроковому періоді. Основним напрямом такого покращення є збільшення частки власного капіталу підприємства і, відповідно, зменшення частки його позичкового капіталу у структурі джерел утворення господарських засобів підприємства. При цьому, однак, слід зважати на те, що покращення фінансової надійності підприємства та збільшення рівня його прибутковості (особливо стосовно рівня

прибутковості його власного капіталу) як напрями покращення фінансового стану підприємства знаходяться у певному протиріччі між собою. Це пов'язане із тим, що збільшення частки позичкового капіталу підприємства у переважній більшості випадків призводить до зростання середньої сподіваної прибутковості його власного капіталу внаслідок того, що зменшується частка цього капіталу, а позичкові джерела коштів є більш дешеві ніж власні та залучені (так званий ефект фінансового левериджу).

Разом з тим, зростання частки позичкового капіталу підприємства у структурі джерел фінансування його майна закономірно призводить до зростання рівня ризику його фінансово-господарської діяльності. Це зумовлено тим, що за користування позичковими коштами підприємство повинно сплачувати фіксований розмір процентів незалежно від того, які фінансові результати воно досягло у звітному періоді. Внаслідок цього утримання в складі пасиву балансу надмірної величини позичкового капіталу може призвести до втрати підприємством своєї платоспроможності та навіть зумовити настання його банкрутства.

Отже, прийняття рішень щодо встановлення оптимального розміру частки позичкового капіталу у структурі джерел утворення господарських засобів підприємства повинне базуватися на знаходженні оптимального співвідношення між рівнем ризику фінансово-господарської діяльності та сподіваними результатами такої діяльності. Однак, такий підхід є найбільш дієвим у довгостроковому періоді.

У короткостроковому періоді покращення фінансової надійності підприємства повинно, передусім, передбачати управління розміром та часткою кредиторської заборгованості та короткотермінових кредитів банків у складі джерел утворення господарських засобів підприємства. Таким чином, у даному випадку процеси управління платоспроможністю та фінансовою надійністю підприємства відбуваються у тісному взаємозв’язку.

Таким чином, покращення фінансового стану підприємства повинно передбачати реалізацію комплексу науково обґрунтованих взаємопов’язаних управлінських рішень, спрямованих на покращення фінансових результатів діяльності підприємства та забезпечення належного рівня його фінансової надійності.

16.4. Поняття фінансової кризи, сутність, мета та завдання антикризового управління на підприємстві

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві. На практиці з кризою, як

правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Банкрутство підприємств ― це наслідок глибокої фінансової кризи, система заходів щодо управління якою не дала позитивних результатів. Воно характеризує повну неспроможність підприємства відновити в звітному періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність в силу реальних втрат використовуваного капіталу. Критичний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність в майбутньому періоді, в результаті чого воно оголошується банкрутом.

Антикризове управління - це система управління підприємством, яка має комплексний характер та спрямована на запобігання або усунення несприятливих для бізнесу явищ за допомогою використання всього потенціалу сучасного менеджменту, розробки і реалізації на підприємстві спеціальної програми, яка має стратегічний характер та дозволяє усунути тимчасові ускладнення, зберегти та помножити ринкові позиції за будь-яких обставин при опорі в основному на власні ресурси. Антикризове управління включає два види управління: попереджуюче управління й кризове. Попереджуюче управління виникає при появі «слабких» сигналів про кризові ситуації й спрямоване на запобігання розвитку кризи. Кризове управління здійснюється при наявності кризових ситуацій на підприємстві.

Головною метою антикризового фінансового управління є відновлення фінансової рівноваги підприємства і мінімізація розмірів зниження його ринкової вартості, що викликане фінансовою кризою. В процесі реалізації своєї головної мети антикризове фінансове управління підприємством спрямоване на вирішення наступних основних задач (табл. 16.2.).

уживання заходів щодо фінансового оздоровлення, виявлення i швидке використання резервів, що „лежать на поверхні ‖.

Друга фаза — стратегічні заходи стабілізації — передбачає оцінку виробничо-технічного та економіко-управлінського потенціалу підприємства, розробку й реалізацію адекватної стратегії розвитку підприємства залежно від виявлених тенденцій розвитку, специфіки галузі, характеру поведінки й цілей, переслідуваних підприємством. Проведення заходів цієї фази передбачає більш тривалий період (близько 5 - 6 кварталів). ЇЇ основною метою є стабілізація діяльності та створення умов для забезпечення стійкого зростання підприємства у перспективі.

Технологічно заходи першої i другої фази даного процесу можна виконувати паралельно. Але найпершим завданням є зупинка процесу дестабілізації i поглиблення кризи підприємства.

Практика показала, що головними причинами дестабілізації та кризи є незадовільна система управління i низький рівень інноваційного потенціалу підприємства. Це типова ситуація для більшості підприємств, які потрапляють у скрутне становище. Зусилля уcix підрозділів повинні бути сконцентровані службою стратегічного розвитку на вирішенні ключових питань, що дають головний внесок у досягнення кінцевих результатів.

Антикризові заходи щодо виходу з кризи поділяються на тактичні й стратегічні.

Тактичні (оперативні) заходи щодо виходу з кризи можуть бути як захисними (скорочення витрат, закриття підрозділів, скорочення персоналу, скорочення виробництва i збуту), так i наступальними (активні маркетингові дослідження, високі ціни на продукцію, використання внутрішніх резервів, модернізація, вдосконалення управління). Оперативні заходи щодо виходу з кризи складаються з усунення поточних збитків, виявлення внутрішніх резервів, залучення спеціалістів, кадрових змін, одержання кредитів, зміцнення дисципліни.

Стратегічні заходи полягають в аналізі та оцінці становища підприємства, вивченні виробничого потенціалу, розробці виробничих програм, політики доходів, інновацій, розробці загальної концепції фінансового оздоровлення підприємства.

При розробці напрямків антикризового управління виходу з кризи із урахуванням представлених варіантів стратегії підприємства ставиться питання про можливі проекти фінансового оздоровлення. Стратегія фінансового оздоровлення містить у coбi як план кардинальних змін у діяльності підприємства, тобто часткового або повного перепрофілювання, так i вирішення проблеми накопичених боргових зобов'язань за допомогою мораторію на виплату боргів.

Для досягнення ycпixy в сучасних умовах підприємству необхідна переорієнтація системи управління на вирішення таких питань, що гарантують міцність його становища i виживання у будь-яких ситуаціях на ринку.