Lekcii_ekonom

напруженість використання обладнання (виробничих площ) – випуск продукції за певний проміжок часу в розрахунку на одиницю устаткування ( на одиницю виробничої площі).

Перелічені показники використання ОВФ підприємства згруповано у табл.

5.2.

5.9. Відтворення основних виробничих фондів

Наявність зносу ОВФ викликає необхідність їх відтворення. Відтворення ОВФ буває:

просте - коли ОВФ поступово замінюються, але виробнича потужність підприємства залишається незмінною;

розширене – коли вводяться додаткові потужності.

Для здійснення простого відтворення ОВФ, як правило достатньо коштів, що надходять у вигляді амортизації, а для розширеного відтворення потрібно залучати ще й частину прибутку підприємства

Існує багато різних форм відтворення ОВФ. Найбільша простими формами відтворення ОВФ є їх ремонт та модернізація. Ремонт ОВФ буває поточний та капітальний.

Поточний ремонт ОВФ передбачає проведення регулярних ремонтнопрофілактичних операцій, спрямованих на усунення дрібних неполадок та прогресуючого фізичного зносу ОВФ. Капітальний ремонт ОВФ передбачає значно більший обсяг ремонтних робіт і проводиться через тривалі проміжки часу (один раз на декілька років).

Таблиця 5.2 Показники використання основних виробничих фондів (ОВФ)

підприємства

Продовження таблиці 5.2

На відміну від ремонту модернізація ОВФ спрямована, передусім, на усунення їх морального старіння (коли, наприклад, замінюються частини агрегатів обладнання для того, щоб вона могла виготовляти нову більш конкурентноздатну продукцію).

Більше складними формами відтворення ОВФ є:

нове будівництво – це спорудження на нових майданчиках об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення (нових підприємств);

розширення діючого підприємства, яке передбачає спорудження додаткових і розширення існуючих окремих цехів і споруд на території діючих підприємств або на майданчиках, що прилягають до них, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей;

реконструкція, коли здійснюється перевлаштування існуючих цехів і об’єктів діючих підприємств, як правило, без розширення наявних будівель і споруд основного призначення;

технічне переозброєння – це комплекс заходів для підвищення технікоекономічного рівня виробництв, цехів та дільниць діючих підприємств на основі впровадження передової техніки і технології, механізації та автоматизації виробництва, заміни морально застарілого та фізично зношеного обладнання.

Вважається, що найбільш ефективними з перелічених чотирьох форм відтворення ОВФ є реконструкція та технічне переозброєння, так як вони

вимагають менших інвестицій та потребують меншого часу. Тому нове будівництво і розширення доцільно проводити у разі, якщо засобами реконструкції та технічного переозброєння не можна повністю задовольнити зростаючий попит на продукцію.

5.10. Суть та види оренди основних засобів

Оренда основних засобів – це надання або прийняття у тимчасове володіння і використання основних засобів на договірних засадах за визначену плату. На час оренди орендодавець зберігає право розпоряджатися, але втрачає право користуватися об’єктом оренди, а орендар отримує право користуватися орендованим майном без набуття права розпоряджатися ним.

Залежно від терміну виділяють такі види оренди:

-рентинг (тривалість орендного періоду не перевищує 1 рік);

-хайринг (тривалість орендного періоду – від 1 до 3 років);

-лізинг (тривалість орендного періоду – понад 3 роки).

Лізинг поділяється на оперативний (операційний) та фінансовий.

Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних засобів орендодавця. При використанні оперативного лізингу лізингодавець сам страхує майно і забезпечує його ремонт, якщо інше не передбачено угодою. При цьому термін дії договору оперативного лізингу є меншим за термін повної амортизації майна за ним. Після закінчення оперативного лізингу угода може бути продовжена або об’єкт лізингу повертається орендодавцю, який може передати його іншому орендарю.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, відносяться до складу основних фондів орендаря із зазначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Після закінчення строку договору фінансового лізингу та сплати повної вартості об’єкта оренди він переходить у власність орендаря.

Ставка лізингових платежів при оперативному лізингу, як правило, вища, ніж при фінансовому. Це пов’язане з більшим комерційним ризиком для лізингодавця у випадку оперативного лізингу (зокрема, наявність ризику не знайти орендаря на весь термін служби основних засобів).

ТЕМА 6. НЕМАТЕРІАЛЬНІ АКТИВИ ПІДПРИЄМСТВА

6.1. Підходи до оцінювання вартості підприємства та сутність його нематеріальних активів

При здійсненні оцінювання сукупної вартості майна підприємства можна використовувати, зокрема, два такі підходи:

-оцінювання майна підприємства за його балансовою вартістю, коли за основу беруться дані про фактично витрачені кошти на придбання кожного елементу основних засобів підприємства у поточних цінах з корегуванням на поточний рівень їх зносу та про кошти, вкладені у кожну групу оборотних активів підприємства, з наступним сумуванням балансової вартості усіх елементів та груп активів підприємства;

-оцінювання майна підприємства за його ринковою вартістю, для чого робиться прогноз сподіваних фінансових результатів діяльності підприємства (прибутку підприємства) з наступною їх капіталізацією, тобто визначенням величини капіталу, яка генерує прогнозний потік прибутку підприємства.

Досить часто результати оцінювання сукупної вартості майна підприємства за двома описаними підходами не збігаються, що зумовлено суттєво різною інформаційною базою, на підставі якої отримуються ці результати: за першим підходом за основу беруться витрати, понесені на придбання активів підприємства (тобто ретроспективна інформація), а за другим – сподівані показники діяльності підприємства (тобто прогнозна інформація).

Якщо результат оцінювання вартості підприємства за балансовою вартістю його майна перевищує результат оцінювання вартості підприємства за його ринковою вартістю, то це означає, що вкладення інвестицій в активи цього підприємства виявилося не дуже ефективним.

Якщо ж результат оцінювання вартості підприємства за балансовою вартістю його майна (основних засобів та оборотних активів) є меншим за результат оцінювання вартості підприємства за його ринковою вартістю, то це означає, що на підприємстві існує певна складова його потенціалу, яка здатна приносити економічну користь (додатковий прибуток), хоча й на відміну від основних засобів та оборотних активів не має явно вираженої матеріальної форми. Ця складова загального потенціалу підприємства зумовлена наявністю

уйого розпорядженні специфічного виду активів, які мають назву нематеріальних.

Таким чином, нематеріальні активи – це частина основного капіталу підприємства, яка немає матеріального виразу, але здатна приносити прибуток.

6.2. Види нематеріальних активів підприємства

До складу нематеріальних активів підприємства належать:

1)права користування природними ресурсами;

2)права користування майном (право користування земельною ділянкою, право на оренду приміщень тощо);

3)товарні знаки, товарні марки та фірмові назви. Товарними знаками вважаються оригінальні позначки (ім’я, термін, малюнок або їх сполучення), які мають правовий захист та призначені для виділення даного товару серед інших подібних товарів;

4)права на об’єкти промислової власності. До цих об’єктів, зокрема, відносять:

- винаходи – позначені істотною новизною вирішення технічного завдання

вбудь-яких галузях національної економіки, які дають позитивний ефект;

-корисні моделі – це нові за виглядом, формою, розміщенням частин та побудовою моделі;

-промислові зразки – нові, придатні для здійснення промисловим способом художні вирішення виробів, у яких досягаються єдність технічних та естетичних властивостей;

-сорти рослин, породи тварин тощо;

5)авторські та суміжні з ними права (комп’ютерні програми, бази даних

тощо);

6)гудвіл (goodwill), який характеризує групу чинників, що зумовлюють частку загальної ринкової вартості підприємства як цілісного майнового комплексу, яка формується під впливом декількох чинників, найважливішими серед яких є імідж, досвід ділових зв’язків, стала клієнтура, доброзичливість та прихильність споживачів продукції тощо.

7)інші нематеріальні активи (право на здійснення певних видів діяльності, використання економічних та інших привілей тощо).

Отримати додаткові переваги по відношенню до конкурентів підприємство може також від володіння ноу-хау. Ноу-хау – не захищені охоронними документами та не оприлюднені (повністю чи частково) знання чи досвід науково-технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані у наукових дослідженнях та розробках, при виготовленні, реалізації та експлуатації конкурентноздатної продукції.

6.3. Особливості патентно-ліцензійної діяльності

Власники об’єктів промислової власності отримують виключні права на їх використання за допомогою патентів на винахід, промисловий зразок, корисну модель, а також свідоцтва на товарний знак.

Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) документ, який дає особі або організації виключне право використовувати зазначене в патенті технічне вирішення. В Україні державним органом, який здійснює патентування, є Державний департамент з питань інтелектуальної власності.

Патент має дві частини – патентну грамоту та патентний опис. Патентна грамота містить ім’я патентовласника і автора, найменування технічного вирішення, що є об’єктом патенту, та інші відомості, які визначають характер і обсяг виключного права. У патентному описі наводиться характеристика технічного вирішення. Обсяг інформації у патентному описі має бути достатнім для того, щоб практично застосовувати об’єкт патенту.

Ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, гудвіл, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту. Але їх розголошення може нанести шкоду інтересам власника. Тому вони є складовою частиною так званої комерційної таємниці підприємства. Склад, перелік, обсяги відомостей, які складають комерційну таємницю, та порядок їх захисту визначаються керівництвом підприємства. За розголошення комерційної таємниці передбачається сурова (аж до кримінальної) відповідальність. Проте, коли комерційна таємниця стала надбанням іншої особи, вона може вільно нею користуватися.

Реалізація права власності на нематеріальні активи можлива або шляхом їх використання самим власником, або з його дозволу наданням такого права іншій зацікавленій стороні шляхом укладення ліцензійної угоди.

Ліцензією називається дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Ліцензійна угода – це договір, у відповідності з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі, товарного знаку, комерційної таємниці (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки тощо.

За користування ліцензією ліцензіат сплачує ліцензіару певну винагороду. Ця винагорода може виступати або у формі періодичних виплат – на протязі строку дії ліцензійної угоди, або у формі одноразового платежу, розмір якого встановлюється за домовленістю сторін. Періодичні платежі дістали назву

роялті, а одноразовий платіж – паушального платежу.

Ставки роялті можуть виступати у різних формах, зокрема:

-у вигляді відсотка від вартості виробленої за ліцензією продукції;

-у вигляді відсотка від вартості реалізованої ліцензованої продукції;

-у вигляді твердої ставки з одиниці продукції;

-у вигляді відсотка від ціни продукції;

-у вигляді відсотка від прибутку від реалізації ліцензованої продукції;

-у вигляді ставки з одиниці встановленої потужності запатентованого обладнання;

- у вигляді ставки з одиниці ваги (об’єму) переробленої за новим запатентованим способом сировини тощо.

Періодичні платежі виплачуються ліцензіатом через певні проміжки часу, обумовлені ліцензійною угодою (наприклад, щорічно, щоквартально, щомісячно або на визначену дату).

ТЕМА 7. ОБОРОТНІ КОШТИ ПІДПРИЄМСТВА

7.1. Сутність оборотних коштів та особливості їх кругообігу

На будь-який момент часу можна визначити вартість будівель, машин, інших основних засобів, які знаходяться на балансі підприємства. Так само на будь-який момент часу можна визначити вартість запасів матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції на підприємстві, величину грошових засобів, які знаходяться на рахунках підприємства у банках та в касі підприємства. Перелічені складові відносяться до оборотних коштів підприємства.

Оборотні кошти інколи також називають обіговими коштами або оборотними засобами. Зустрічається також термін оборотний капітал, але він є більш ширшим, так як окрім оборотних коштів включає також короткотермінові фінансові вкладення підприємства.

Оборотні кошти – це частина засобів виробництва, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції, змінюється або втрачає свій первинний натуральний вигляд і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції протягом технологічного циклу.

В процесі кругообігу оборотні кошти проходять три основні етапи:

І етап: підприємство, володіючи грошовими засобами, купує матеріали; ІІ етап: ці матеріали спрямовуються у виробництво, проходять стадію

незавершеного виробництва і перетворюються у готову продукцію; Ш етап: готова продукція реалізується і підприємство отримує кошти від

реалізації.

7.2. Склад та структура оборотних коштів підприємства

Оборотні кошти складаються з двох частин:

1.Оборотні фонди, які обслуговують процес виробництва продукції.

2.Фонди обігу, які обслуговують процес реалізації продукції. Основними складовими оборотних фондів є:

1.Виробничі запаси (зокрема, запаси сировини, матеріалів, покупних

напівфабрикатів, палива, комплектуючих, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних та швидкозношуваних предметів (МШТ)).

2.Незавершене виробництво.

3.Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок витрат виробництва у наступні періоди (зокрема, це витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, придбання науково-технічної та економічної інформації).

Фонди обігу складаються з таких основних частин:

1.Готова продукція на складі підприємства.

2.Готова продукція, яка відвантажена споживачу, але за яку ще не отримано кошти.

3.Грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках підприємства.

4.Готівка в касі підприємства.

5.Інші фонди обігу (зокрема, інші види дебіторської заборгованості). Дебіторська заборгованість – це сума коштів, яку винні підприємству. Як

правило, основним видом дебіторської заборгованості є дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги, строк сплати яких не настав (або не сплачені в установлені строки). Це відповідає пункту 2 поданих вище складових фондів обігу. Окрім того, можлива, наприклад, дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом (якщо підприємство сплатило податків, більше ніж повинно було сплатити), дебіторська заборгованість із розрахунків з працівниками тощо.

7.3. Джерела формування оборотних коштів підприємства

Джерела формування оборотних коштів підприємства поділяються на дві великі групи:

1.Власні джерела (зокрема статутний капітал підприємства, нерозподілений прибуток, резервний капітал тощо).

2.Позичкові джерела (це зокрема кредити банків, інші позики, кредиторська заборгованість тощо).

Кредиторська заборгованість – це сума коштів, яку винне дане підприємство іншим підприємствам, власним працівникам та бюджету. Зокрема, можлива ситуація, коли підприємство отримало матеріали, але ще не розрахувалося з постачальниками і тоді у нього утворюється кредиторська заборгованість перед постачальниками. Як правило, на підприємстві завжди існує певна поточна заборгованість, яка може виступати як джерело фінансування оборотних коштів, ця заборгованість інколи називається

стійкими пасивами.

Поточний фінансовий стан підприємства суттєво залежить від розміру власного оборотного капіталу підприємства. Власний оборотний капітал підприємства – це різниця між загальною величиною його оборотного капіталу

зактиву балансу та величиною його поточних зобов’язань з пасиву балансу. При цьому у поточні зобов’язання підприємства включають, насамперед, його кредиторську заборгованість та короткострокові позики.