Lekcii_ekonom

(одно-, поліваріантні, оптимізовані плани), формою подання планових показників (табличні, лінійно-графічні, логіко-структурні або сіткові) тощо.

15.2.Види планування діяльності підприємств

Впроцесі управління підприємством, залежно від особливостей та цілей його діяльності, виникає необхідність в використанні різноманітних видів планування, які можна згрупувати за такими ознаками:

1. За змістом: техніко-економічне; оперативно-виробниче; організаційнотехнічне; соціально-трудове; постачально-збутове; фінансове; інвестиційне; інноваційне; бізнес-планування.

2. За рівнем управління: заводське; цехове; бригадне та ін.

3. За методами обгрунтування планів: ринкове; індикативне;

централізоване (директивне).

4. За стадією розробки: попереднє (проект плану); остаточне.

5. За орієнтацією: реактивне (орієнтація на минуле); інактивне (орієнтація на сучасний стан); преактивне (орієнтація на майбутнє); інтерактивне (поєднання усіх попередніх, тобто орієнтація на минуле, сучасне і майбутнє).

6. За тривалістю планового періоду: перспективне і поточне.

Перспективне планування на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове планування. При цьому, залежно від горизонту планування, перспективний план розробляється із різним ступенем деталізації.

Довгострокове планування (на термін 10,15,20 років) базується на прогнозах розвитку науково-технічного прогресу, демографічних зрушень у суспільстві, соціальних змінах тощо. Планування на цей період носить індикативний (рекомендований) характер. Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, у ньому використано рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору їх напрямків. Він має більш концептуальний характер, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обгрунтування названих рішень

На основі довгострокових планів розробляються середньострокові плани,

восновному, на 3-5 років. Найважливішими складовими середньострокового плану є детальна хронологізація проектів і номенклатура продукції, яку планує виготовляти підприємство, конкретні інвестиційні та фінансові показники його діяльності.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та за всіма напрямками його діяльності на більш короткі

періоди (рік, квартал, місяць). Різновидом поточного планування є

оперативно-календарне планування, тобто календарне погодження виробничого процесу між структурними підрозділами з урахуванням послідовності та параметрів технологічного процесу.

15.3. Поняття стратегії підприємства та основні етапи стратегічного

планування

Постійна мінливість ринкового середовища зумовлює необхідність застосування стратегічного підходу до управління підприємством.

Стратегія підприємства — це генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритетні для підприємства проблеми, його місію, головні цілі та розподіл ресурсів для їх досягнення, визначає способи такого досягнення, вказує підприємству певний напрямок розвитку. За своїм змістом стратегія є довгостроковим плановим документом, результатом стратегічного планування.

Стратегічне планування — це систематизоване визначення взаємоузгоджених довгострокових цілей та напрямків діяльності підприємства. Основною метою стратегічного планування є підвищення реагування підприємства на зміну умов ринку, поведінку конкурентів, розвиток науковотехнічного прогресу.

До основних етапів стратегічного планування належать:

1)визначення місії підприємства (основної мети діяльності підприємства, визначеної з врахуванням чинників зовнішнього середовища);

2)формулювання стратегічних цілей (встановлених для кожного напрямку діяльності підприємства, конкретних, вимірюваних, чітко зорієнтованих в часі);

3)аналіз зовнішнього середовища і оцінка актуальності і реальності місії і цілей (вивчення позитивної і негативної дії зовнішніх чинників з метою визначення можливостей і загроз для підприємства в процесі його діяльності);

4)аналіз потенціалу підприємства і його адекватності місії і цілям (визначення внутрішніх можливостей підприємства – технологічних, організаційних, виробничо-технічних, виявлення сильних і слабких сторін підприємства по відношенню до його конкурентів і зовнішнього середовища);

5)вибір генеральної стратегії (базового напрямку вибраного згідно з циклом життєвого розвитку підприємства – стратегію зростання, стратегію стабілізації, стратегію виживання);

6)аналіз стратегічних альтернатив (напрямків дій обраних у рамках відповідної базової стратегії - фокусування, диверсифікація і інтеграція

виробництва, кооперування тощо);

7)розробка функціональних і ресурсних субстратегій (стратегій діяльності підрозділів підприємства, що забезпечать реалізацію базової і

маркетингову стратегію, стратегію кадрів та соціального розвитку, стратегію технічного розвитку, стратегію матеріально-технічного забезпечення, фінансову стратегію, організаційну стратегію, інвестиційну стратегію тощо);

8) контроль і оцінка результатів реалізації стратегії (завершальний етап у стратегічному управлінні, що забезпечує стійкий зворотній зв'язок між ходом процесу досягнення мети і власне метою, що стоїть перед організацією. Коригування за наслідками стратегічного контролю може торкатися як реалізованої стратегії, так і мети підприємства).

Результати стратегічного планування виробничо-господарської діяльності підприємства частіш за все оформляються у вигляді бізнес-планів підприємства - економічних моделей розвитку його виробничо-господарської та фінансово-інвестиційної діяльності.

15.4. Поняття та зміст бізнес-плану підприємства

Бізнес-план (БП) підприємства - це письмовий документ, в якому викладено суть, напрямки і способи реалізації підприємницької ідеї, охарактеризовано ринкові, виробничі, організаційні та фінансові аспекти майбутнього бізнесу, а також особливості управління ним.

У ринковій системі господарювання БП виконує дві важливі функції: зовнішню (ознайомлення заінтересованих ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (відпрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту).

Значения розробки бізнес-плану полягає втому, що він: містить орієнтир розвитку підприємства; дає можливість визначити життєздатність намірів підприємства в умовах конкуренції; виступає інструментом для залучення коштів, зокрема отримання фінансової підтримки від зовнішніх інвесторів.

Різноманітні внутрішні цілі бізнесу (розвитку підприємства) і багатоваріантність зовнішнього середовища його функціонування обумовлює відсутність суворого регламентування структури і змісту бізнес-плану. Однак

існує певний типовий перелік вимог до розробки бізнес-плану розвитку підприємства, відповідно до яких він складається з таких основних розділів:

1.Резюме - розділ, що у зведеній формі містить основні положення всього бізнес-плану (мету діяльності та загальну характеристику підприємства, необхідні інвестиції та ресурси, а також загальні планові показники діяльності підприємства: обсяг продаж, витрати, прибуток, термін окупності інвестицій, ризики).

2.Характеристика підприємства, де наводяться повна і скорочена назви підприємства, його юридична адреса, форма власності та правовий статус, перелік засновників та розміру їх часток у статутному капіталі, тощо. Наводиться схема та опис організаційної структури управління підприємством та дані про зв’язки між його окремими підрозділами, зазначаються обсяги виробництва, наводиться опис земельної ділянки та виробничих площ. Подаються дані про майновий стан підприємства, рівень використання виробничих потужностей, організацію виробничого процесу на підприємстві.

3.Характеристика продукції підприємства, де наводяться спеціалізація підприємства, параметри продукції, прогнозне і фактичне виробництво та реалізація підприємством товарів, робіт, послуг (у натуральних та вартісних показниках) за звітний рік, структура існуючих витрат підприємства та собівартість кожного виду продукції, система закупівлі сировини, енергопостачання, забезпеченість матеріальними ресурсами, диверсифікація виробництва тощо.

4.Дослідження та аналіз ринків збуту, де зазначається сучасне становище підприємства на ринках збуту та пропозиції щодо його поліпшення, пропозиції щодо сервісного обслуговування реалізованої продукції. Надається характеристика основних і допоміжних ринків та їхніх сегментів, на яких працює підприємство, їхні розміри, найважливіші тенденції та прогнозні зміни. Крім того, відображаються засоби комунікації, орієнтири для цін і валового прибутку, цикл покупок (інтервал часу між черговими реалізаціями продукції).

5.Характеристика конкурентного середовища та конкурентні переваги,

де надається інформація про конкурентне середовище підприємства, наявність компаній-монополістів або таких, що займають домінуючу позицію, сегментація (розподіл) ринку між конкурентами підприємства. Наводиться інформація щодо підприємств, які виробляють аналогічну продукцію (послуги) та здійснюють її збут на тих же самих ринках, що й дане підприємство, надається загальна характеристика якісних і кількісних показників виробленої продукції, особливості продукції (послуг) підприємства та пропозиції щодо підвищення її конкурентоспроможності.

6.План маркетингової діяльності, де наводяться відомості про наявні на підприємстві маркетингові служби, подаються схема та характеристика існуючих каналів збуту продукції, засобів реклами, ціноутворення. Подаються пропозиції щодо вдосконалення каналів збуту і розширення кола споживачів товарів (послуг). У цьому розділі визначається також цінова політика підприємства, яка має забезпечити підприємству збереження позицій на ринку або проникнення на нього при ефективних показниках діяльності.

7.План виробничої діяльності підприємства, де наводяться відомості щодо виробничого процесу на підприємстві, відповідності діючих технологій сучасним вимогам, подається перелік машин та обладнання з зазначенням кількості і терміну роботи, зазначаются схеми виробничих потоків. Виходячи із потреб ринку визначаються планові обсяги продукції у розрізі її номенклатури, визначаються необхідні виробничі потужності та їх приріст. Розрахунок потреби в основних виробничих фондах здійснюється за кожним видом основних фондів, виходячи з нормативів їх продуктивності. Розрахунок потреби в матеріальних ресурсах та виробничих запасах здійснюється, виходячи із обсягу виробництва продукції та послуг, а також нормативів потреби в матеріальних ресурсах на одиницю продукції. Надаються детальні відомості щодо прогнозної потреби у трудових ресурсах.

Формується кошторис витрат на випуск продукції за калькуляційними статтями, окремо за видами продукції, та розраховується потреба в первісних інвестиціях в цілому, визначаються напрямки вкладання коштів і величина потреби в додаткових інвестиціях.

8. Організаційний план, де наводяться інформація щодо існуючої організаційної структури підприємства, подаються відомості про діючу систему заробітної плати, а також пропозиції щодо їх вдосконалення на підприємстві.

9.План охорони навколишнього середовища, де наводиться інформація про стан навколишнього середовища, існуючі проблеми, першочерговість їх вирішення, зміст та джерела фінансування проведення природоохоронних заходів з визначенням термінів виконання.

10.Фінансовий план та програма інвестицій, де здійснюється прогнозування фінансових результатів діяльності підприємства, наводиться обгрунтування інвестиційних вкладень у підприємство та джерел їх отримання (залучення кредитів, акціонерний чи пайовий капітал тощо), прогнозні показники балансу підприємства, прогноз прибутку та збитку, тощо.

11.Аналіз потенційних ризиків, у якому приймається рішення щодо реалізації бізнес-плану підприємства з урахуванням багатьох факторів: політичних, соціальних, технологічних, економічних, ринкових. При прийнятті

рішення про доцільність бізнес-плану всі ці фактори необхідно врахувати у формі передбачуваного ризику. Наводяться відомості щодо оцінки можливих ризиків, джерел та заходів їх запобігання, можливого страхування.

12. Соціально-економічні наслідки реалізації бізнес-плану, де відображають результативні показники реалізації бізнес-плану (збільшення обсягів реалізації продукції, кількість збережених або новостворених робочих місць, покращення умов праці, впровадження інновацій тощо).

15.5. Сутність та завдання організації виробничої діяльності

підприємства

Сутність організації діяльності підприємства полягає у об’єднанні та забезпеченні взаємодії речових елементів виробничого процесу на підприємстві, встановленні необхідних зв’язків і узгоджених дій всіх учасників виробництва, створення належних умов для реалізації економічних інтересів суспільства, виробничого колективу та кожного його працівника.

Основною складовою системи організації діяльності промислового підприємства є організація виробничого процесу, що відбувається на ньому.

Виробничий процес — це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних для виготовлення продукції. Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці. Отже, організацію виробництва можна розглядати як комплекс організаційно-економічних, технологічних і технічних заходів, спрямованих на раціональне використання трудових ресурсів, засобів і предметів праці з метою одержання підприємством прибутку (або досягнення певного соціального ефекту).

Розгляд виробництва як системи обумовлює комплекс задач організації виробництва, основними серед яких є:

-забезпечення неперервності, пропорційності і типовості виробничого процесу;

-удосконалення форм організації виробництва;

-удосконалення організації праці і виробництва у часі і просторі;

-гнучка переорієнтація виробництва на інші види продукції (за необхідності);

-визначення та забезпечення оптимальної спеціалізації підрозділів і робочих місць;

-забезпечення необхідності реконструкції та технічного переозброєння виробництва;

-безперебійне забезпечення сировиною, матеріалами, удосконалення логістичної системи;

-покращення асортименту і якості продукції.

15.6. Структура та принципи організації виробничого процесу

Загальний виробничий процес складається з окремих складових виробничих процесів, що здійснюються на підприємстві і розрізняються за їх призначенням в процесі створення готової продукції, перебігом у часі, ступенем автоматизації.

За призначенням виробничі процеси поділяються на основні, допоміжні та обслуговуючі.

Основні процеси - це процеси безпосереднього виготовлення основної продукції підприємства, що визначає його виробничий профіль, спеціалізацію і надходить на ринок як товар для продажу. Ці процеси можуть поділятись на стадії: заготівельну, обробну, випускну, що разом утворюють основне виробництво.

До допоміжних належать процеси виготовлення продукції, яка використовується на самому підприємстві для забезпечення нормального перебігу основних процесів. Допоміжні процеси групуються за їхнім призначенням, утворюючи такі допоміжні виробництва, як ремонтне, інструментальне, енергетичне та ін.

Обслуговуючі процеси забезпечують нормальні умови здійснення основних і допоміжних. До них належать складські, транспортні процеси.

За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на дискретні та безперервні.

За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси.

Частина виробничого процесу, що містить цілеспрямовані дії по зміні певного стану предметів, називається технологічним процесом. Закінчена частина технологічного процесу, яка виконується на одному робочому місці, над тим самим предметом праці без переналагоджування устаткування назиається технологічною операцією.

Для раціональної організації виробничого процесу та окремих його операцій в часі та просторі слід дотримуватись певних принципів до яких належать:

-принцип спеціалізації (передбачає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства. Це спрощує організацію виробництва, створює передумови для його автоматизації, унаслідок чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції, знижується ії собівартість);

-принцип пропорційності (передбачає узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної системи підрозділів і машин);

-принцип паралельності (передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів).

-принцип прямоточності (передбачає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень);

-принцип безперервності (передбачає, що перерви між суміжними технологічними операціями повинні бути мінімальними);

-принцип ритмічності (робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю);

-принцип автоматизаціїі (передбачає економічно обгрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу.);

-принцип гнучкості (означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, пов'язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією).

15.7. Виробничий цикл та методи організації виробничого процесу

Виробничий цикл – це інтервал часу, протягом якого відбувається послідовність процесів з виготовлення продукції від початкової операції до кінцевої. Він обчислюється для одного чи певної кількості виробів, що виготовляються одночасно.

Конкретна структура виробничого циклу залежить від особливостей продукції, технологічних процесів її виготовлення, типу виробництва та деяких

інших факторів. У безперервних виробництвах найбільшу частку у виробничому циклі займає час виробництва, а в дискретних істотну частку виробничого циклу становлять перерви.

Тривалість виробничого циклу при поштучній передачі предмета праці можна визначити за формулою:

де Тп – час на підготовку виробів до обробки; Тто – час технологічної операції; m – кількість операцій, необхідних для обробки даного виробу; Тк - час контрольних операцій; Ттр – час транспортних операцій; Тмо – між операційний час; Те – час природних процесів; Тз – час заключних операцій.

Основною складовою виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, яка становить технологічний цикл. Технологічний цикл партії предметів, які обробляються на кількох операціях, залежить від того, як поєднується виконання операцій над предметами партії. Існують три способи поєднання операцій технологічного процесу (три способи передачі предметів): послідовний, паралельний, паралельно-послідовний.

Послідовне поєднання операцій полягає в тім, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції.

Паралельне поєднання операцій характеризуемся тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється.

Паралельно-послідовне поєднання операцій, яке ще називають змішаним,

відрізняється тим, що обробка предметів праці на наступній операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась безперервно на кожному робочому місці.

Залежно від особливостей виробничих процесів і типу виробництва розрізняють не потоковий і потоковий методи організації виробництва.

Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах.

Потокове виробництво — високоефективний метод організації виробничого процесу. За умов потоку виробничий процес здійснюється в максимальній відповідності до принципів його раціональної організації. Потокове виробництво передбачає:

- розчленування виробничого процесу на операції відповідної трудомісткості, що забезпечує можливість для їх одночасного виконання на всіх робочих місцях (постах);

- спеціалізацію робочих місць (постів), тобто закріплення за ними виконання суворо визначених операцій з обробки тих чи інших предметів праці;

-розміщення робочих місць (постів) по ходу технологічного процесу;

-відповідність пропускної здатності робочих місць (постів) тривалості операцій;

-переміщення предметів праці з операції на операцію поштучно або передавальними (транспортними) партіями відповідно до заданого режиму роботи потокової лінії;

-високий рівень механізації і автоматизації виробничих операцій, підтримання ритму виробництва за допомогою спеціального міжопераційного транспорту.

Основною ланкою потокового виробництва є потокова лінія, що складаеться з групи робочих місць (постів), за якими закріплене виготовлення певної кількості видів предметів праці.

15.8. Сучасні форми організації виробництва

Сучасна техніко-технологічна база виробництва, розвиток науковотехнічного прогресу передбачає різні форми організації виробництва, основними з яких є такі:

1). Концентрація виробництва - його усуспільнення через збільшення розмірів підприємств, зосередження процесів виробництва, робочої сили, засобів виробництва й випуску продукції на все більш великих підприємствах.

Підвищення рівня концентрації виробництва до певної міри забезпечує зростання його внутрішньої ефективності (зменшення питомих капітальних вкладень, зростання фондовіддачі й продуктивності праці, зниження собівартості продукції). Проте створення і функціонування надміру великих підприємств є часто недоцільним не лише з економічних, а й з екологічних та соціальних міркувань; воно призводить до посилення монополізму і через це заважає розвитку конкуренщї на світовому й національному ринках. Тому в період переходу до ринкових відносин між виробниками і споживачами актуальним стає зворотний процес — деконцентрація виробництва, що здійснюється завдяки утворенню широкої мережі малих та середніх підприємств і поділу існуючих великих підприємств.

2). Спеціалізація - відображає процес зосередження діяльності підприємства на виготовленні певної продукції або виконанні окремих видів робіт. Спеціалізація підприємств є важливою передумовою підвищення ефективності їхньої господарської діяльності. Поглиблення й розвиток усіх