Konspekt_VPA

Під непрямими інвестиціями розуміється опосередковане інвестування, інвестиційними або фінансовими посередниками.

Інвестиції за формою власності можна поділити на такі типи: інвестиції фізичних осіб, інвестиції юридичних осіб, інвестиції держави, інвестиції іноземних фізичних і юридичних осіб, інвестиції спільних організацій зі змішаним капіталом.

За спрямованістю дії інвестиції поділяються на такі типи: початкові інвестиції, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

Початкові інвестиції (нетто-інвестиції) здійснюються в момент заснування якої-небудь справи, у тому числі придбання майна. Наприклад, при організації виробництва фільтрів для очищення води, нових машин, транспортних засобів тощо.

Екстенсивні інвестиції, як правило, спрямовуються залежно від конкретної ситуації на розширення потенціалу об'єкта. Вкладення інвестицій у даному випадку дозволяє збільшити обсяги продукції і, відповідно, збільшити доходи від реалізації цієї продукції.

Реінвестиції залежать від наявності вільних коштів, які спрямовуються на придбання або виготовлення нових засобів виробництва з метою підтримання існуючого виробництва певної продукції. Також вони спрямовуються на заміну, раціоналізацію, диверсифікацію і перспективу розвитку з метою виживання організації в ринкових умовах.

Брутто-інвестиції складаються з нетто-інвестицій і реінвестицій. Стратегічне рішення про застосування брутто-інвестицій є одним із найбільш важливих і складних завдань управління. Ви рішення такого завдання висуває особливі вимоги до достовірності вихідної інформації, яка використовується при розрахунках, методів їх проведення і рівня підготовленості персоналу, який приймає рішення про введення брутто-інвестицій.

За терміном дії інвестиції можуть бути короткостроковими, середньостроковими і довгостроковими. Термін дії короткострокових інвестицій звичайно минає протягом року. Середньострокові інвестиції розраховані на 1-3 роки, довгострокові – на термін понад три роки.

За рівнем ризику інвестиції поділяються на інвестиції з низьким і високим рівнем ризику. Інвестиції з низьким рівнем ризику є безпечним засобом для одержання певної величини доходу (прибутку).

У той же час інвестиції з високим рівнем ризику вважаються спекулятивними. Це здійснення операцій з активами, але в ситуаціях, коли їхня майбутня вартість і рівень запланованого доходу є ненадійними і недостатньо прогнозованими.

112

9.2. Інвестиційна діяльність. Суб’єкти та об’єкти інвестиційної діяльності. Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність” інвестиційна діяльність визначається як сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність відбувається на основі:

-інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, а також громадськими і релігійними організаціями;

-державного інвестування, яке здійснюється органами влади і керівництва України, а також державними підприємствами та установами;

-іноземного інвестування, яке здійснюється іноземними державами, юридичними і фізичними особами;

-загального інвестування, яке здійснюється громадянами і юридичними особами України та інших держав.

При виборі об'єкта інвестування здійснюється низка передінвестиційних досліджень: вивчаються інвестиційні ризики, проводяться маркетингові дослідження, оцінюються напрями інвестування. Обґрунтування доцільності інвестицій потребує розгляду можливо більшої кількості інвестиційних проектів з метою визначення найбільш доцільного. У виборі варіанта проекту інвестору допомагають інші учасники інвестиційного процесу.

Для інвестування не завжди вистачає власних коштів, і тому ініціатор проекту прагне одержати позиковий капітал, тобто використовувати інші джерела фінансування додатково до власних ресурсів. Визначення джерел фінансування, обґрунтування їх структури передує інвестуванню, воно необхідне для переконання і залучення до проекту інших учасників інвестиційного процесу.

Ресурсне забезпечення об'єкта інвестування здійснюється також за допомогою інших учасників інвестиційної діяльності, як правило, на контрактній основі.

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди й оборотні кошти у всіх областях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестор – суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування.

113

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

До учасників інвестиційного проекту можна віднести: замовника, проектувальника, постачальника, підрядчика, консультанта, керівника проекту, команду проекту, ліцензіара та фінансово-кредитну установу.

Крім того, інвестори поділяються на внутрішніх (фізичних і юридичних осіб України) та іноземних.

Всі інвестори мають рівні права на здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає обсяги, напрями, розміри й ефективність інвестицій. Він на свій розсуд залучає на договірній (переважно конкурсній) основі юридичних і фізичних осіб для реалізації інвестицій. Інвестор, який не є користувачем об'єктів інвестиційної діяльності, вправі контролювати їхнє цільове використання і здійснювати у відносинах з користувачем таких об'єктів інші права, передбачені договором. Інвестору надається право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій. Інвестор може передати за договором свої права по інвестиціях та їх результатах юридичним і фізичним особам.

Відповідно до законодавства, яке діє на території України, гарантується захист інвестицій, у тому числі іноземних, незалежно від форм власності. Інвестиції не можуть бути безоплатно націоналізовані або реквізовані. Застосування цих заходів захисту інвесторів можливе лише з повним відшкодуванням інвестору всіх збитків, заподіяних відчуженням інвестованого майна, включаючи втрачену вигоду, і тільки на основі законодавчих актів України.

9.3. Стратегія інвестиційної діяльності. Слово “стратегія” походить від грецького “strategia” (stratos – військо та ago – веду), тобто є військовим терміном.

Вперше термін “стратегія” щодо керівництва будь-яким комерційним підприємством використав у 1962р. Альфред Чандлер молодший (основоположник сучасної історії бізнесу, котрий надав значний вплив на розвиток стратегічного менеджменту) у своїй праці “Стратегія та структура”.

Інвестиційна стратегія – це система довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, обумовлених загальними завданнями його розвитку та інвестиційною ідеологією, а також вибором найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

114

Процес розробки інвестиційної стратегії є найважливішою складовою загальної системи стратегічного вибору підприємства, основними елементами якого є місія, загальні стратегічні цілі розвитку, система функціональних стратегій у розрізі окремих видів діяльності, способи формування і розподілу ресурсів (рис. 9.2).

Визначення загального періоду формування інвестиційної стратегії

Дослідження факторів зовнішнього інвестиційного середовища та кон’юктури інвестиційного ринку

Оцінка сильних та слабких сторін підприємства, які визначають особливості інвестиційної діяльності

Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності

Аналіз стратегічних альтернатив і вибір стратегічних напрямів та форм інвестиційної діяльності

Визначення стратегічних напрямків формування інвестиційних ресурсів

Формування інвестиційної політики за основними аспектами інвестиційної діяльності

Розробка системи організаційно-економічних заходів по забезпеченню реалізації інвестиційної стратегії

Оцінка результативності розробки інвестиційної стратегії

Рис. 9.2. Основні етапи процесу розробки інвестиційної стратегії підприємства

При цьому інвестиційна стратегія перебуває в певній підпорядкованості з іншими елементами стратегічного вибору підприємства.

115

Актуальність розробки інвестиційної стратегії підприємства визначається такими умовами:

1.Найважливішою є інтенсивність змін факторів зовнішнього інвестиційного середовища.

Висока динаміка основних макроекономічних показників, пов'язаних з інвестиційною активністю підприємств, темпи технологічного прогресу, часті коливання кон'юнктури інвестиційного ринку, мінливість державної інвестиційної політики і форм регулювання інвестиційної діяльності не дозволяють ефективно керувати інвестиціями підприємства на основі лише раніше накопиченого досвіду.

2.Майбутній перехід до нової стадії життєвого циклу.

Кожній зі стадій життєвого циклу підприємства властиві характерні їй рівень інвестиційної активності, напрями та форми інвестиційної діяльності, особливості формування інвестиційних ресурсів. Розроблювана інвестиційна стратегія дозволяє завчасно адаптувати інвестиційну діяльність підприємства до майбутніх кардинальних змін можливостей його економічного розвитку.

3. Суттєвою умовою є кардинальна зміна операційної діяльності підприємства, пов'язана з новими комерційними можливостями.

Реалізація цих цілей потребує зміни виробничого асортименту, впровадження нових виробничих технологій, освоєння нових ринків збуту продукції.

9.4. Джерела фінансування інвестиційної діяльності. Мета і завдання інвестиційної політики визначаються шляхом оцінки всіх можливих джерел фінансових ресурсів для залучення інвестицій.

Фінансові ресурси – це грошові кошти, що знаходяться в розпорядженні суб'єкта господарювання і спрямовуються на розвиток підприємницької діяльності, утримання об'єктів невиробничої сфери, на споживання і створення резервів.

Джерела фінансування доцільно поділити на дві групи: іноземні і внутрішні. Класифікація джерел фінансування інвестиційної діяльності представлена на рис. 9.3.

116

Відповідно до Закону України “Про інвестиційну діяльність”, інвестиційна діяльність може здійснюватися за рахунок:

-власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійних лих, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

-позикових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити);

-залучених фінансових коштів інвестора (кошти, отримані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

-бюджетних інвестиційних асигнувань;

-безоплатних і благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Вибираючи те або інше джерело фінансування інвестиційних проектів, необхідно враховувати їх особливості. Так, внутрішні (власні) кошти, такі як амортизація і прибуток, мають позитивні сторони:

-простота і швидкість залучення;

-висока віддача за критерієм норми прибутковості інвестиційного капіталу (відсутня виплата відсотків і дивідендів);

-істотне зниження ризику неплатоспроможності і банкрутства підприємства при їх використанні;

117

- повне збереження важелів управління в руках засновника підприємства. В складних умовах функціонування економіки України частка прибутку як

джерела фінансування незначна, тому вона найчастіше використовується для невеликих інвестицій, таких як банківські депозити, цінні папери, інтелектуальні вкладення. Слід відзначити, що прибуток – найкраще джерело фінансування найбільш ризикованих інноваційних інвестицій або заходів, що мають соціальний характер (будівництво дитячих садків, санаторіїв, баз відпочинку і тощо).

У зв'язку з цим серед основних джерел фінансування інвестиційних проектів, зокрема реальних, постійно зростає економічна і податкова роль амортизаційний відрахувань, які формуються в результаті перенесення вартості основних фондів на вартість готового продукту і в сукупності складають амортизаційних фонд.

Все активніше використовуються форми зовнішніх (позикових і залучених) коштів, незважаючи на недостатнє залучення даних фінансових ресурсів, а саме:

-складність залучення та оформлення;

-значний термін залучення;

-втрата частини прибутку від інвестиційної діяльності у зв'язку з необхідністю платити відсотки і дивіденди;

-необхідність надання гарантій (на платній основі);

-підвищений ризик банкрутства у зв'язку з несвоєчасним погашенням

боргу;

-часткова втрата керування діяльністю підприємства.

Позикові кошти як джерело фінансування застосовуються при фінансуванні інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості (яка перевищує ставку позикового відсотка) і незначними строками окупності витрат. Основою позикового фінансування є інвестиційний кредит, що являє собою економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування інвестиційних заходів на умовах повернення і, як правило, з виплатою відсотка. Ці відносини характеризуються переміщенням вартості (позикового капіталу) від кредитора до позичальника і назад.

Потреба в інвестиційному кредиті виникає через різницю у величині і строках повернення капіталу, авансованого у виробництво, а також у зв'язку з необхідністю одночасної інвестиції значних коштів для розширення виробничого процесу. Форми інвестиційного кредиту, що відображають економічні відносини між кредитором і позичальником, представлені на рис.

9.4.

118

Форми інвестиційного кредиту

Банківські інвестиційні кредити Державний інвестиційний кредит

Банківський інвестиційний кредит – це основна форма інвестиційного кредиту, при якій грошові кошти на фінансування інвестиційних проектів надаються банківськими установами або іншими фінансово-кредитними на принципах платності, зворотності,цільового характеру використання, забезпеченості і терміновості.

Основними формами банківського інвестиційного кредиту є термінові кредити підприємцям, револьверні кредитні лінії і проектні кредити.

Термінові кредити підприємцям надаються для фінансування довго- і середньострокових інвестицій, таких як придбання устаткування, будівництво споруд строком більше одного року.

Розрізняють такі види кредитних ліній:

а) поновлювана (“револьверна”), коли клієнт використавши кошти і погасивши всю заборгованість по кредитній лінії, може знову користуватися нею;

б) не поновлювана, коли після видачі коштів і погашення заборгованості, у межах кредитної лінії, відносини між позичальником і банком припиняються;

в) “рамкова” кредитна лінія, що надається банком для оплати поставок певних товарів у межах одного контракту, який реалізується протягом року або більш тривалого періоду;

г) кредитна лінія “з повідомленням” клієнту про верхню межу кредитування, коли перевищення межі кредитування неприпустиме або за нього стягуються великі відсотки;

д) “підтверджена”, коли щоразу клієнт погоджує умови конкретної суми позики в межах кредитної лінії.

Проектні кредити (найбільш ризиковані кредити) надаються на фінансування поповнення основного капіталу, яке у майбутньому забезпечить надходження грошових потоків. Вони можуть надаватися кількома банками,

119

кількома кредиторами, якщо проекти широкомасштабні і спектр ризиків по них великий.

Проектні кредити можуть надаватися: без права регресу на позичальника, з частковим регресом на позичальника, з повним регресом на позичальника, на консорціумних засадах.

Міжнародний інвестиційний кредит – це економічні відносини між державами, іноземними банками і фірмами з приводу фінансування інвестиційної діяльності на засадах повернення у певні строки і, як правило, з виплатою відсотка.

Одним із найперспективніших джерел інвестиційних ресурсів є інвестиційний податковий кредит. Податковий інвестиційний кредит є відстрочкою сплати податку на прибуток, наданою суб'єкту підприємницької діяльності на певний строк з метою збільшення його фінансових ресурсів для здійснення інвестиційних (інноваційних) програм з наступною компенсацією відстрочених сум у вигляді додаткових надходжень податку в результаті загального зростання прибутку.

Використання податкового кредиту має ряд переваг порівняно з іншими формами кредитування. Так, при звичайному банківському кредитуванні використовуються вільні кредитні ресурси, яких, як відомо, хронічно не вистачає. Крім того, банківський кредит надається на умовах сплати досить високих відсотків, що робить інвестиції, здійснювані за рахунок такого джерела фінансування, економічно обтяжливими для підприємства. З іншого боку, у разі зниження процентної ставки зникає зацікавленість банку в наданні кредитних ресурсів, тим більше що кредитування інвестиційних проектів передба” банку.

Впровадження інвестиційного податкового кредиту не потребує додаткових кредитних ресурсів, тому що в такому випадку використовується ресурсний потенціал самого підприємства у вигляді прибутку, а саме тієї її частини, яка має бути вирахувана у вигляді податку на прибуток. Тому введення інвестиційного податкового кредиту стимулюватиме підприємство підвищувати ефективність своєї роботи й одержання прибутку.

Держава, втрачаючи протягом деякого періоду певні суми дохідної частини бюджету, надалі може розраховувати на збільшення бюджетних надходжень у зв’язку із загальним зростанням прибутку і відповідно податків на нього.

Визначальними умовами надання інвестиційного податкового кредиту повинні бути:

- проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт або технічного переозброєння власного виробництва, у тому числі спрямованого на створення робочих місць для інвалідів або захист навколишнього середовища

120