17. Діагностика банкрутства і планування фінансового оздоровлення організації

17.1. Оцінка ймовірності банкрутства

Банкрутство (фінансовий крах, розо­рення) — це визнана арбітражним судом нездатність боржника в повному обсязі задовольняти вимоги кредиторів за гро­шовими зобов'язаннями і (чи) виконува­ти обов'язки зі сплати інших обов'язко­вих платежів.

Основною ознакою банкрутства є не­здатність організації забезпечити вико­нання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання терміну платежу. Після закінчення цього терміну кредито­ри дістають право на звертання в арбіт­ражний суд про визнання організації-боржника банкрутом.

Банкрутство зумовлене самою сутні­стю ринкових відносин, пов'язаних із не­визначеністю досягнення кінцевих ре­зультатів і ризиком утрат. Передумови банкрутства різноманітні: це результат взаємодії численних факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх. Їх можна класифікувати в такий спосіб.

Зовнішні фактори:

1. Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, зростання цін на ресурси, зміна кон'юнктури ринку, неплато­спроможність і банкрутство партнерів. Однією з причин неспро­можності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіс­кальна політика держави. Високий рівень оподатковування може виявитися непосильним для організації.

2. Політичні: політична нестабільність суспільства, зовніш­ньоекономічна політика держави, розрив економічних зв'язків, утрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недоско­налість законодавства у сфері господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.

3. Посилення міжнародної конкуренції у зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу.

4. Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний уклад суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.

Внутрішні фактори:

1. Дефіцит власного оборотного капіталу як наслідок неефек­тивної виробничо-комерційної діяльності чи неефективної інвес­тиційної політики.

2. Низький рівень техніки, технології й організації виробництва.

3. Зниження ефективності використання виробничих ресурсів організації, її виробничої потужності і як наслідок високий рівень собівартості, збитки, "проїдання" власного капіталу.

4. Створення наднормативних залишків незавершеного бу­дівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, го­тової продукції, у зв'язку з чим відбувається затоварення, спо­вільнюється оборотність капіталу й виникає його дефіцит. Це змушує організацію залазити в борги і може бути причиною його банкрутства.

5. Погана клієнтура організації, яка платить із запізненням чи не платить зовсім через банкрутство, що змушує організацію саму залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство.

6. Відсутність збуту через низький рівень організації марке­тингової діяльності з вивчення ринків збуту продукції, форму­вання портфеля замовлень, підвищення якості і конкуренто­спроможності продукції, вироблення цінової політики.

7. Залучення позикових засобів в оборот організації на не­вигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зни­ження рентабельності господарської діяльності і здатності до са­мофінансування.

8. Швидке і неконтрольоване розширення господарської діяль­ності, у результаті чого запаси, витрати і дебіторська заборго­ваність зростають швидше, ніж обсяги продажів. Виникає потре­ба в залученні короткострокових позикових засобів, що можуть перевищити чисті оборотні активи (власний оборотний капітал), внаслідок чого організація потрапляє під контроль банків та інших кредиторів і може постати перед загрозою банкрутства.

Банкрутство є, як правило, наслідком спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів. За даними країн з ринковою економікою, стійкою економічною і політичною системою, розорення суб'єк­тів господарювання на 1/3 пов'язане із зовнішніми факторами і на 2/3 — із внутрішніми.

Необхідно розрізняти поняття "неплатоспроможність" і "банкрутство".

Неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. [2, c.550]

Основними інформаційними джерелами оцінки ризику банкрутства організації є форми фінансової звітності: Баланс (Ф №1), Звіт про фінансові результати (Ф №2), Звіт про Рух грошових коштів (Ф №3), Звіт про власний капітал (Ф №4), Примітки до річної фінансової звітності (Ф №5).

Основними завданнями проведення оцінки ризику банкрутства організації є такі:

- встановлення задовільності або незадовільності структури балансу;

- встановлення зв‘язку між оцінкою структури балансу та фінансовим станом організації;

- оцінка ліквідності та платоспроможності організації;

- оцінка фінансової стійкості організації;

- оцінка потенційного банкрутства за системою формалізованих критеріїв: коефіцієнтом Бівера, індексом Альтмана, показником діагностики платоспроможності Конана і Гольдера, тестами на імовірність банкрутства Лису і Таффлера, моделлю Спрінгейта оцінки нестабільності фінансового стану оранізації;

- оцінка потенційного банкрутства за системою неформалізованих критеріїв.

Методика оцінки ризику банкрутства за коефіцієнтом поточної платоспроможності

Для прогнозування й оцінки можливого банкрутства економічного суб'єкта передбачена система коефіцієнтів для визначення незадовільності балансу неплатоспроможних організацій, основними з яких є коефіцієнт покриття (К_П), коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (К₃).

Коефіцієнт покриття (К_П) є одним з основних показників оцінки ліквідності та платоспроможності організації, він показує, скільки гривень поточних активів організації припадає на одну гривню поточних зобов'язань. У європейській обліково-аналітичній практиці визнано, що поточні активи повинні вдвічі пе­ревищувати короткострокові зобов'язання. Якщо для організації відношення поточних активів і поточних зобов'язань нижче за 1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскільки організація не в змозі оплатити свої зобов‘язання. Зменшення за аналізований період величини загального коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів: зменшення поточних активів і значного зростання ко­роткострокових зобов'язань.

К_П = (ЛА₁+ЛА₂+ЛА₃) / (ЛП₁+ЛП₂), або К_П = ПА / ПЗ. (17.1)

Перша група (ЛА₁) містить у собі абсолютно ліквідні активи, такі, як готівкові кошти і короткострокові фінансові вкладення .

До другої групи (ЛA₂) відносяться швидко реалізовані активи: дебіторська заборгованість, яка буде погашена за умовами договорів, і векселі одержані.

До третьої групи повільно реалізованих активів (ЛА₃) запаси (сировина и матеріали, незавершене виробництво тощо) та інші оборотні активи (зокрема, дебіторська заборгованість, строк сплати якої минув), витрати майбутніх періодів.

ПА – поточні активи; ПА = ЛА₁+ЛА₂+ЛА_3.

ЛП₁ - найбільш термінові зобов'язання (поточні зобов'язання за розрахунками);

ЛП₂ - коротко­строкові та середньострокові зобов'язання перед банками;

ПЗ – поточні зобов’язання; ПЗ = ЛП₁+ЛП₂

Для прогнозування і оцінки потенційного банкрутства економічного суб'єкта, окрім наведених, можна використовувати й інші показники оцінки ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності тощо.

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами (К₃) встановлює частку власного оборотного капіталу у власному капіталі (його рекомендоване значення коливається від 0,1 до 0,3).

Методика оцінки ризику банкрутства організації за системою формалізованих критеріїв (Z-моделей)

Для прогнозування і оцінки потенційного банкрутства економічного суб'єкта, окрім системи коефіцієнтів для визначення незадовільності балансу неплатоспроможної організації, оцінки її ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, ділової активності тощо, необхідно використовувати й інші показники (критерії) оцінки ризику банкрутства, розроблені зарубіжними вченими. До системи основних формалізованих критеріїв або моделей діагностики банкрутства належать: коефіцієнт Бівера; Z-рахунок Альтмана; показник діагностики платоспроможності Конана і Гольдера; тести на імовірність банкрутства Лису та Таффлера; модель Спрінгейта.

Розглянемо процедуру оцінки ризику банкрутства за Z-рахунком Альтмана.

Ця методика запропонована в 1968 р. відомим західним економістом, професором Нью-Йоркського університету Едвардом Альтманом (Edward I. Altman). В різних літературних джерелах використовують такі назви: індекс кредитоспроможності, індекс Альтмана, індекс Z, п'ятифакторна модель Альтмана) [2], [4], [5], [6].

Для розрахунку даного показника в результаті дослідження 22 фінансових коефіцієнтів щодо 66 організацій було відібрано 5 найважливіших для прогнозу банкрутства коефіцієнтів, які найбільш характеризують прибутковість капіталу та його структуру із різних позицій. Розрізняють двох- та п'ятифакторну моделі Z-рахунку Альтмана. Двофакторна модель імовірності банкрутства (індекс Z) визначається за допомогою коефіцієнту покриття (Кп) і коефіцієнту автономії (К_авт):

Z = - 0,3877 -1,0736 Кп + 0,0579 К_авт (17.2)

Для організацій, у яких Z = 0, імовірність банкрутства становить 50 %, Від'ємні значення Z свідчать про зменшення імовірності банкрутства. Якщо Z>0, то імовірність банкрутства перевищує 50% і підвищується зі збільшенням значення Z.

Ця модель не потребує значного обсягу вихідної інформації, але її недоліком є недостатня точність прогнозування імовірності банкрутства (похибка Z = ± 0,65).

Для того, щоб прогноз був точнішим, у західній практиці застосовують п'ятифакторну модель Z-рахунку:

Z = 1,2 х K₁ + 1,4 хК₂ + 3,3 х К₃ + 0,6 х К₄ + 0,999 х К₅ (17.3)

де К₁, К₂, К₃, К₄, K₅ - коефіцієнти:

К1 =	Оборотні засоби (робочий капітал)	=	Ф 1(Р 260 -Р 620)	; (17.4)
	Всього активів		ФІ Р 280

К2 =	Нерозподілений прибуток	=	Ф 1 Р 350	(17.5)
	Всього пасивів		Ф 1 Р 280

К3 =	Прибуток до оподаткування	=	Ф2Р 170	(17.6)
	Всього активів		Ф1 Р 280

К4 =	Власний капітал	=	Ф1 Р380	(17.7)
	Позиковий капітал		Ф1 Р620

К5 =	Чистий доход від реалізації	=	Ф2 Р 035	(17.8)
	Всього активів		Ф1 Р280

У моделі, що розглядається, перший фактор характеризує платоспроможність організації; другий і четвертий - відображають структуру капіталу; третій - рентабельність активів; п'ятий - оборотність засобів.

Константи 1,2; 1,4; 3,3; 0,6; 0,999 - вибрані емпірично на підставі статистичних даних про банкрутство організацій за 22-річний період.

Значення Z < 2,70 означає можливість банкрутства організації в майбутньому, a Z>2,71 - достатню стійкість фінансового стану економічного суб'єкта.

Залежно від фактичного значення Z-рахунку ступінь можливості банкрутства організації можна поділити за декількома групами (табл. 17.1).

Таблиця 17.1

Рівень імовірності банкрутства

Значення Z-рахунку	Імовірність банкрутства
1,80 і менше	дуже висока
Від 1,81 до 2,70	висока
Від 2,71 до 2.90	існує можливість
2.91 і вище	дуже низька

Якщо отримане в результаті зроблених розрахунків значення Z-рахунку складає менше 1,80, то це свідчить про нераціональне розміщення капіталу організації.

Точність прогнозу в цій моделі протягом одного року становить 95 %, двох років - 83 %. Це досить висока точність, але недолік моделі полягає у тому, що її доцільно використовувати лише щодо великих компаній-емітентів, акції яких котируються на фондових біржах.

Використовуючи моделі Альтмана, можна зробити наступні висновки:

=> показники, які є складовими Z-рахунку адекватно характеризують фінансову стійкість організації: при негативному співвідношенні є індикатором імовірності банкрутства;

=> порівнюючи отримані результати із середньогалузевими показниками, можна дійти висновку про ступінь фінансової стійкості організації.

В іншій літературі наводяться інші константи в моделі Альтмана (0,717; 0,847; 3,107; 0,42; 0,995), трохи змінені формули коефіцієнтів (К₁, К₂, К₃, К₄, K₅) та інша константа порівняння Z = 1,23, і вказується, що ці коефіцієнти і константи є більш адаптованими для оцінки діяльності вітчизняних організацій.