Показники народногосподарської(інтегральної) ефективності інновацій

1.1. Інтегральний обсяг доданої вартості (чистої продукції), включаючи амортизацію, а також її приріст в порівнянні з аналогом за рахунок створення, виробництва і використання інновацій, грн.

1.2. Загальний (інтегральний) обсяг доданої вартості (чистої продукції), а також її приріст  в порівнянні з аналогом за рахунок створення, виробництва і використання інновацій, грн.

1.3. Загальна (інтегральна) сума доходу (прибутку і амортизації), а також її приріст  в порівнянні з аналогом (базисним рівнем) за рахунок створення, виробництва і використання інновацій, грн.

1.4. Загальна рентабельність капітал, спрямованого на створення, виробництво і використання нововведення, обрахована на основі річного доходу, і її приріст в порівнянні з аналогом, % .

1.5. Економічний ефект, отриманий в сфері виробництва, створення і використання нововведення, обрахований на основі чистої продукції, включаючи амортизацію, і його приріст, грн.

1.6. Економічний ефект, отриманий в сфері виробництва, створення і використання нововведення, обрахований на основі чистого доходу, і його приріст, грн.

1.7. Термін окупності капітальних вкладень, спрямованих на реалізацію нововведення, в сфері його створення, виробництва і використання, і його зміна в порівнянні з аналогом, років.

1.8. Загальна сума податків, що надійшли до бюджету  за рахунок реалізації нововведення, в сфері його створення, виробництва і використання, і його приріст в порівнянні з аналогом, грн.

Дисконтований термін окупності інвестицій

Дисконтований термін окупності - це термін, за який окупляться першопочаткові затрати на реалізацію проекта за рахунок доходів, дисконтованих по заданій відсотковій ставці (нормі прибутку) на поточний момент часу.

 Першопочаткові затрати – це затрати направлені на придбання, встановлення і запуск ОЗ. Для спрощення вважається, що першопочаткові затрати виникають одночасно в момент запуску в експлуатацію обладнання або інших ОЗ. До першопочаткових затрат можуть відноситись і оборотні засоби, необхідні для реалізації інвестиційного проекту.

Сутність методу дисконтованого терміну окупності полягає в тому, що з першопочаткових затрат на реалізацію інвестиційного проекту послідовно вираховуються дисконтовані грошові доходи з тим, щоб окупилися інвестиційні витрати. Таким чином, дисконтований То включає таку кількість років реалізації інвестиційного проекту, яка необхідна для його окупності.

 

Методи оцінки ефективності інвестицій по індексу доходності і дисконтованому терміну окупності інвестицій

Рентабельність – індекс доходності – це відношення приведених грошових доходів до інвестиційних витрат. Можливе і таке визначення – це відношення приведених грошових доходів до приведених на початок реалізації інвестиційного проекту інвестиційних витрат. Останнє визначення застосовується в ситуаціях, коли капітальні вкладення в інвестиційний проект здійснюються протягом декількох років.

Для розрахунку індексу доходності (РІд) використовується та ж сама інформація про дисконтовані грошові потоки, що і при вираховуванні ЧТВ.

Загальна формула:

РІд = ΣГПд / Іп       або       РІд = ΣГПд / Кд,

де ΣГПд – загальна сума дисконтованих доходів за весь термін реалізації інвестиційного проекту, грн.;

Іп – першопочаткові затрати на реалізацію проекту, грн.;

Кд – приведені капітальні витрати на початок реалізації інвестиційного проекту, якщо інвестиції здійснюються протягом декількох років, грн.

Оптимізаційні планові розрахунки нововведень продукції та планування витрат на підготовку і освоєння виробництва нової продукції

Основою розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нової продукції є зваження вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків за можливості реалізації кількох варіантів інвестицій.

Під інвестиціями розуміють ресурси, вкладені в об’єкти підприємницької та інші види діяльності для отримання прибутку або соціального ефекту.

Інвестиційне планування необхідне для детального техніко-економічного обґрунтування планових нововведень. При цьому процес прийняття інвестиційних рішень являється невід’ємною частиною стратегічного планування, яке повинне забезпечити відповідність довгострокових цілей підприємства та використання ресурсів, направлених на досягнення цілей.

Планування інвестицій відноситься до найбільш складної та відповідальної сфери прийняття рішень, що обумовлено наступними факторами: різними видами інвестицій і вартістю інвестиційних проектів; наявністю альтернативних варіантів інвестиційних проектів; забезпеченістю ресурсами; великим ризиком, пов’язаним з прийняттям інвестиційних рішень; необхідністю швидкого отримання віддачі від інвестицій тощо.

У практиці господарювання підприємства приймають різноманітні рішення, пов'язані з інвестуванням нововведень. З огляду на це прийнято розрізняти загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність (оцінку доцільності) інвестицій. Абсолютна ефективність капітальних вкладень показує загальну величину їх віддачі (результативності) на тому чи іншому підприємстві.

Їх розрахунки потрібні для оцінки очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний час. Порівняльна ефективність капітальних вкладень у нововведення визначається лише тоді, коли є декілька інвестиційних проектів (варіантів вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту (варіанту) інвестування виробництва над іншими. Абсолютна та порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується на зіставленні показників абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння нормативних, запланованих і фактично досягнутих показників, та динаміки за певний період.

Застосовують два взаємопов'язані показники, за якими визначають абсолютну ефективність інвестицій: перший (прямий) – коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат (Ер); другий (зворотний) – період (строк) окупності капітальних вкладень (Тр=1/Ер) Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за формулами:

,

,

де – приріст прибутку (зниження собівартості), грн.;

    КВп – кошторисна вартість проекту, грн.;

    –загальна сума прибутку, отриманого від реалізації проекту, грн.

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки попереднього та розрахункового періоду (на сільськогосподарському підприємстві – як середньорічний приріст прибутку), а капітальних вкладень – розраховується сумарно за порівняльними цінами без будь-яких відрахувань.

Розрахункове значення коефіцієнтів та повинне порівнюватися з нормативним коефіцієнтом Ен.

Проект (варіант) капітальних вкладень, що розглядається, буде доцільним (ефективним) за умови:

Ер Ен,

де Ен – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Визначення порівняльної ефективності реальних інвестицій, основу якої складає вибір економічно кращого проекту (варіанту) капітальних вкладень, здійснюється шляхом обчислення показника так званих зведених затрат Z за формулою:

Z = Ci + Eн * Кі →min,

де Сі – поточні витрати (собівартість) за і-м проектом (варіантом);

     Кі – капітальні вкладення за і-м проектом (варіантом).

Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими зведеними витратами вважатиметься найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише проекти, які відповідають вимогам соціальних та техніко-економічних нормативів, охорони навколишнього середовища і техніки безпеки.

Методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати кращі їх проекти (варіанти) за мінімальною величиною так званих зведених витрат (собівартості обсягу товарної продукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду і нормативної окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту шляхом обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування.

Проте її повсюдне і повсякчасне застосування істотно обтяжує чи навіть унеможливлює достатньо об’єктивну оцінку доцільності капіталовкладень в умовах розвинутих ринкових відносин. Це зумовлюється тим, що вона:

1) спирається на показник зведених витрат, який є штучно сконструйованим та реально не існує в практиці господарювання;

2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей з часом);

3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і цим самим обмежує грошові потоки лише чистими доходами;

4) не враховує існуючі у ринковій економіці господарський ризик та інфляцію.

3 огляду на ці міркування виникає негайна потреба в застосуванні дещо інших методичних основ оцінки доцільності виробничих інвестицій. Такі методичні основи мають бути позбавлені перелічених вад, що властиві існуючій офіційній методиці, і завдяки цьому пристосовані до умов ринкових відносин господарюючими суб'єктами.

В основі планування інвестицій та оцінки їх ефективності лежить розрахунок обсягу застосовування інвестицій і майбутніх доходів (грошових надходжень) від впровадження нововведень.

Показники економічної ефективності інвестицій, можна об’єднати в дві групи:

а) засновані на дисконтуванні;

б) засновані на розрахункових оцінках.

Якщо капітальні витрати здійснюються протягом кількох років, то економічну ефективність капітальних вкладень визначають із врахуванням чинника часу, тобто проводять розрахунок впливу неодночасності капітальних витрат на їх ефективність. Із цією метою інвестиції більш пізніх років приводять до одного розрахункового року шляхом їх множення на коефіцієнт дисконтування.

Якщо метою є поліпшення якості продукції, то економічним результатом інвестицій може слугувати збільшення прибутку виробника.

Економічна ефективність від поліпшення якості продукції характеризується розміром додатково отриманого прибутку від виробництва і реалізації продукції підвищеної якості.

Річний економічний ефект (або річний прибуток від поліпшення якості (Ея) обчислюється за формулою:

Ея = (ΔП – Ен х К) х Nя,

де ΔП – приріст прибутку за рахунок реалізації одиниці продукції підвищеної якості, грн.;

     К – питомі капіталовкладення на проведення заходів щодо поліпшення якості продукції, грн./од.;

     Nя – обсяг продукції поліпшеної якості в натуральних одиницях.

Якщо покращення якості продукції знаходить відображення у підвищенні її сортності, то додатковий прибуток створюється за рахунок підвищеної ціни на продукцію вищого сорту (ΔПя):

ΔПя = ((Ц₂ – С₂) – (Ц₁ – С₁)) х Nя,

де Ц₁, Ц₂ – відповідна ціна одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.;

     С₁, С₂ – собівартість одиниці продукції нижчого і вищого сорту, грн.

Річний економічний ефект у виробника продукції покращеної якості (Ев) може бути також обчислений як різниця приведених витрат на виробництво продукції покращеної і попередньої якості:

Ев = ((С₁ + Ен х К₁) – (С₂ + Ен х К₂)) х Nя,

де С₁, С₂ – собівартість виготовленої одиниці продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.;

     К₁, К₂ – питомі капіталовкладення у виробництво продукції відповідно попередньої і покращеної якості, грн.

Досить часто цей ефект може мати від’ємне значення тому, підприємство змушене змінити ціну виробу, щоб забезпечити собі необхідний рівень рентабельності виробництва.

Оскільки основною метою планування витрат є забезпечення зростання прибутку, збільшення рентабельності виробництва, то при плануванні витрат, пов’язаних із оновленням продукції, необхідно приділити особливу увагу вибору такого варіанта технологічного процесу виготовлення нової продукції, витрати за яким є найнижчими.

Поточні витрати чи собівартість продукції у порівнюваних варіантах розраховується, як правило, за змінними елементами витрат. Сума порівнюваних поточних витрат, які залежать від прийнятого варіанта технологічного процесу, називається технологічною собівартістю.

У більшості випадків зміна собівартості залежно від варіанта технологічного процесу визначається наступними витратами: вартість основних матеріалів; вартість технологічної енергії; заробітна плата основних і допоміжних працівників із нарахуваннями; витрати на амортизацію, ремонт обладнання та пристроїв; витрати на інструмент. За даними елементами визначається технологічна собівартість. Але інколи потрібно розширювати склад елементів технологічної собівартості в залежності від особливостей того чи іншого технологічного процесу.

Розраховуючи технологічну собівартість і капітальні витрати, необхідно враховувати увесь технологічний ланцюг, не обмежуватися окремими процесами чи групою операцій, оскільки це може призвести до неправильної оцінки варіанта технологічного процесу.

Величина елементів технологічної собівартості, а також окремих видів капітальних витрат залежить від обсягу випуску продукції. Частина витрат є постійною (умовно-постійною), а частина – змінною.

Розрахунок змінних поточних витрат за окремими елементами є досить трудомістким, тому він використовується переважно у масовому та багатосерійному виробництві, де необхідно забезпечувати високу точність економічних обґрунтувань. У дрібносерійному та одиничному виробництві розрахунки спрощують шляхом використання кошторисних ставок вартості станко-годин роботи обладнання. За такими ставками неважко визначити суму змінних поточних витрат для певного варіанту технологічного процесу.

Для різних технологічних процесів технологічна собівартість має різну структуру. У загальному випадку річна її величина визначається за формулою:

С = ЗВ х N + УПВ,

де ЗВ – змінні витрати на одиницю продукції;

     УПВ – умовно-постійні витрати за рік;

    N – річний випуск продукції, шт.

Порівняння двох варіантів технологічних процесів можна здійснити, виходячи із співвідношень:

С₁ = ЗВ₁ х N + УПВ₁,

С₂ = ЗВ₂ х N + УПВ₂,

де С₁ і С₂ – технологічна собівартість у першому та другому варіанті.

Критична програма випуску нової продукції розраховується за формулою:

.

Розрахований за формулою чи шляхом побудови графіку обсяг випуску Nкр порівнюють із плановим випуском Nпл. Варіант із меншими постійними і більшими змінними витратами вигідніший при Nпл ‹ Nкр.

При Nпл › Nкр вигідніший варіант із більшими постійними і меншими змінними витратами. При визначенні варіанта технологічного процесу необхідно враховувати й величину можливого доходу від реалізації нової продукції.

При цьому за конкретної величини постійних витрат і збільшення обсягу виробництва продукції до певного рівня її виробництво є збитковим, а після його досягнення – прибутковим. Тому у процесі розробки проекту організації виробництва нових виробів постає завдання визначення точки беззбитковості чи критичного обсягу виробництва даної продукції Nкр:

Nкр = ПВ / (Ц-ЗВ),

де ПВ – постійні витрати на виробництво продукції у розрахун-ковому році;

     Ц – ціна одиниці продукції;

     ЗВ – змінні поточні витрати на виробництво одиниці продукції.

На етапах розробки нової продукції, коли немає комплекту технічної документації та нормативної бази, витрати, пов’язані з цим, визначаються як прогнозні величини.

Планування науково-технічної підготовки виробництва нової продукції охоплює всі стадії та етапи і включає: розробку планів виконання робіт по кожній стадії взаємоузгодження; складання зведеного плану-графіка або координаційного плану підготовки виробництва, який забезпечував би своєчасний вихід на серійний чи масовий випуск виробів; розробку кошторису витрат на підготовку виробництва.

При підготовці особливо складних виробів розробляється самостійна цільова програма, що включає роботи, які виконуються всіма організаціями та підприємствами-виконавцями. Цінова програма розробляється на весь цикл виконання робіт і освоєння продукції та передбачає ресурсне забезпечення всіх видів робіт. Як правило, вона має вигляд матриці, в якій по вертикалі перелічені завдання, що включені в програму, а по горизонталі – організації та форми їхньої участі.

На стадії розробки технічного завдання є дуже обмежене коло даних, тому розрахунки окремих показників носять орієнтований характер, широко використовуються методи екстраполяції, моделювання, аналогів і т. д. А при оформленні результатів науково-дослідних робіт (НДР), розрахунки, що обґрунтовують доцільність проведення дослідно-конструкторських робіт та впровадження об’єкта у виробництво, повинні бути виконані значно точніше, із використанням обсягу інформації, накопиченого в процесі НДР. На цій стадії можуть широко використовуватися методи математичного моделювання, з урахуванням ієрархічної схеми об’єкта, його основних конструкторських характеристик, результатів дослідження фізичних моделей і т. д.

Визначення витрат виробництва проводиться на підставі кошторисів витрат на підготовку виробництва продукції. Номенклатура статей кошторису витрат на підготовку виробництва нової продукції (за економічними елементами): матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. Номенклатура калькуляційних статей витрат на підготовку виробництва включає: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; загальновиробничі витрати. В окремих галузях економіки номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної з урахуванням специфіки підготовки виробництва нової продукції. Тому склад статей калькулювання виробничої собівартості нової продукції встановлюється підприємством.