3. Прості та складні речення. Вставні слова

У професійному мовленні складне речення, так само як і просте, обслуговує потреби мовного спілкування (як усного, так і писемного). Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту наукових або офіційно-ділових текстів та передачі різноманітних логічних відношень.

Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають частинами складних речень).

Одна з основних вимог до речень будь-якого типу – вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною); обставинні (між присудком і обставинами); додаткові (між присудком і додатками); присудкові (між підметом і присудком).

Логічний зв'язок між компонентами думки, послідовність цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів і словосполучень: по-перше, по-друге, на думку..., отже..., таким чином... З цією самою метою вживаються синтаксичні вставні конструкції незважаючи на..., попри..., завдяки..., внаслідок..., через...

У професійному мовленні переважає розповідна форма викладу. Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям (прибуток одержується, система освіти перебудовується тощо).

Слова і словосполучення, які вводяться в речення з метою внести в нього те чи інше пояснення або надати йому різних модальних значень, називаються вставними (рос. вводные). Вони не пов'язані з членами речення способами узгодження, керування чи прилягання, але за змістом поєднані з реченням. Тому виключення вставних слів і словосполучень із речення змінює його зміст, але не порушує синтаксичної будови.

Вставні слова й словосполучення часто використовуються у писемному мовленні; ними розпочинаються речення, абзаци. Але рекомендується вживати їх обмежено.

В усному професійному мовленні вживання вставних слів і словосполучень не створює зайвої інформації. Використання цих конструкцій допомагає мовцеві зорієнтуватися, зосередитися, а слухачеві – краще сприйняти сказане. В діалогічному мовленні надмірне вживання вставних слів створює враження некомпетентності, низької мовної культури (намагання за допомогою вставних слів надолужити невеликий обсяг висловленої інформації).

За своїм значенням вставні слова й словосполучення поділяються на три групи:

1. Вставні слова й словосполучення, що вказують на ставлення мовця до висловленої ним думки. Вони можуть означати ступінь певності або непевності в повідомленні. Приклади: звичайно, зазвичай, напевно, безумовно, на жаль, на щастя, як на зло, можливо, може, мабуть, безперечно, безсумнівно, власне кажучи, зрозуміло, без сумніву, немає сумніву, видно, очевидно, вочевидь, припустимо, відома річ, сказати правду, як-не-як, так би мовити, либонь.

2. Вставні слова й сповосполучення, які вказують на те, кому належить висловлена думка (самому мовцеві чи комусь іншому). Приклади: по-моєму, по-нашому, по-вашому, кажуть, мовляв, на мій погляд, на мою думку, на думку (такого чи таких), за словами (такого чи таких).

3. Вставні слова й словосполучення, що вказують на зв'язок висловлюваного з контекстом. До них належать: отже, наприклад, значить, виходить, до речі, нарешті, навпаки, проте, загалом, справді, між іншим, словом, по-перше, по-друге, кінець кінцем, мало того.

Вставні слова й словосполучення на письмі виділяються комами, в усному мовленні – паузами.