5. Сучасна наукова класифікація словників

Словник – зібрання слів або словосполучень, розташованих у певному порядку (алфавітному, гніздовому, тематичному тощо), в якому з'ясовується значення мовних одиниць, наводиться різна інформація про них або переклад на іншу мову, подаються відомості про предмети, що визначаються словами.

Словники виконують функції: інформативну (дають змогу прилучитися до знань) і нормативну (допомагають оволодіти мовними нормами). Залежно від призначення, лексичного матеріалу, способів його опрацювання розрізняють словники енциклопедичні й лінгвістичні, або філологічні.

Найуживаніші різновиди словників:

Енциклопедичний. У ньому описуються різні предмети, пояснюється їхній зміст із різних точок зору й якомога повніше. Включає значну кількість немовного ілюстративного матеріалу – карти, схеми, діаграми, малюнки.

Тлумачний. У тлумачному словнику пояснюється значення слів даної мови, наводяться до них синоніми, приклади вживання слова у мовленні.

Перекладний. У перекладному словнику подаються переклади слів із однієї мови на іншу. Зазвичай двомовний (англо-український, українсько-іспанський тощо), іноді – багатомовний (англо-французько-німецько-український).

Етимологічний. В етимологічному словнику пояснюється, звідки запозичене й як утворилося слово.

Іншомовних слів. Дається коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, вказується, звідки саме запозичено слово. Іноді буває ілюстрований.

Орфографічний. Слова не пояснюються за їхнім значенням, подаються лише довідки щодо їх правопису та наголосу.

Термінологічний. Пояснюється значення термінів із певної галузі знань. Близький до тлумачного та словника іншомовних слів.

Синонімічний (а також омонімічний, антонімічний, паронімічний). Подаються ряди слів (синонімів, омонімів, антонімів, паронімів), короткі довідки щодо сфери їх вживання.

Інші різновиди: фразеологічний (фразеологічні звороти та їхні значення), історичний (містить слова-історизми), діалектний (діалектні слова за регіонами), ономастичний (значення імен та власних назв), мови письменників (вживані в творчості того чи іншого письменника слова із зазначенням частоти та контексту вживання, з прикладами), частотний (слова згруповані за частотністю вживання в загальнонародній мові, від найбільш до найменш уживаних).

Література

1. Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 1991.

2. Домарецький В.А. Російсько-український термінологічний словник. – К.: УДУХТ, 1994.

3. Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика. – К.: Здоров'я, 2002.

4. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990.

5. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Українське ділове мовлення. – К.: Либідь, 1997.

6. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 1994.

7. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь, 1992.

8. Русанівський В.М. Мова в нашому житті. – К.: Либідь, 1989.

9. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. – К.: Вища шк., 1997.

ТЕМА 4

МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

Прислухайтесь, як океан співає –

Народ говорить. І любов, і гнів

У тому гомоні морськім. Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;

У нього кожне слово – це перлина,

Це праця, це натхнення, це людина.

М.Рильський

ПЛАН

1. Специфіка словоформ, властивих текстам наукового та офіційно-ділового стилів.

2. Особливості вживання іменних форм.

3. Дієслівні форми у професійному мовленні.

1. Специфіка словоформ, властивих текстам наукового та офіційно-ділового стилів

Частини мови – це слова, які характеризуються спільними лексичними ознаками, властивими їм граматичними категоріями, синтаксичними функціями й засобами словотворення. Наприклад, іменникам притаманне лексичне значення загальної предметності (земля, поле, степ); прикметникам – ознаки (синій, житній, високий); числівникам – кількості (дев'ять, одинадцять, двісті); займенникам – наближення до імен (я, ви, хто, що); дієсловам – дії, процесу, стану (їхати, шукати, вивчати); прислівникам – ознаки цієї дії чи процесу (добре, спокійно, весело) тощо.

Частини мови за основним значенням і граматичними формами поділяються на самостійні та службові. Слова, які мають лексичне й граматичне значення, виступають членами речення й утворюють речення, а також називають предмети, поняття, прикмети, якість, кількість, порядок дії й стан предмета – називаються повнозначними (самостійними).

Слова, які не мають лексичного значення й виконують у мові допоміжну роль (виражають різні відношення між повнозначними словами), з'єднують слова та речення, надають їм певних відтінків значення – називаються неповнозначними (службовими). Службові частини мови не є членами речення.

Окремою частиною мови є вигуки та звуконаслідування, які виражають емоційну реакцію мовця, спонукання. Вони не належать ні до повнозначних, ні до неповнозначних слів.

Мовний масив, охоплений морфологічними нормами, досить широкий та багатогранний. Йтиметься про ті частини мови та їхні форми, які поширені в галузевому спілкуванні, а з іншого боку – викликають сумніви щодо їх правопису та вживання.