81.Теорії еліт( Моска, пАрето, Михельс).

Перші сучасні класичні концепції еліт виникли наприкінці XIX — на початку XX ст. Вагомий внесок у розвиток вчення про еліти зробив італійський соціолог і політолог Гаетано Моска (1858—1951). У системному вигляді концепцію еліт Г. Моска виклавуроботі«Панівнийклас»(1896).У ній стверджується, що за будь-якої форми правління влада завжди перебуває в руках організованої меншості — «владного класу». Дві тенденції властиві суспільству: аристократична — збереження влади в руках нащадків тих, хто управляє, й демократична, згідно з якою політичний клас поповнюється за рахунок представників нижчих верств. Аристократична тенденція зумовлює «закритість і кристалізацію» владного класу, його виродження і, як наслідок, суспільний застій. Демократична тенденція забезпечує спадковість, стабільність і якісне оновлення владного класу. Усі політичні формули, вважав Г. Моска, можна поділити на два різновиди. Одні з них засновано на вірі у щось надприродне, а інші ґрунтуються на принципі раціональної очевидності. Важливою для теорії Г. Моски є категорія «юридичного захисту», яка є похідною концепції правової держави. Остання спирається на «баланс соціальних сил» і, відповідно, на право, яке забезпечує відносну справедливість між тими, хто управляє, і тими, ким управляють. Отже, концепція Моски передбачає: постійний поділ на тих, ким управляють, і тих, хто управляє; існування політичного класу, який управляє державним механізмом у результаті такого поділу; політичний клас спирається на принцип законності, що використовує цінності та ідеї, які сприймаються тими, ким управляють, тобто на політичну формулу «юридичного захисту». Майже одночасно й незалежно від Г. Моски теорію політичних еліт розробляв інший італійський соціолог Вільфредо Парето (1848—1923). Відповідно до його концепції, еліта — це сукупність індивідів, які вирізняються результативністю, мають високі показники в певній сфері діяльності. Світом в усі часи правила й повинна правити добірна меншість, наділена особливими психологічними й соціальними рисами, — еліта. Отже, ми маємо дві верстви населення: 1) нижчу, не причетну до еліти; 2) вищу, еліту, яка поділяється на: а) владну еліту; б) невладну еліту. Всесвітня історія — це насамперед історія спадкоємності привілейованих меншин, які в ході безперервної циркуляції постають із нижчих верств суспільства, досягають вищих верств, а потім занепадають і зникають. «Історія — цвинтар аристократії». Аби зберегти лад у суспільстві, народові потрібна релігія, а правителям — розум. Інколи виникає необхідність замінити тих, хто на той час входить в еліту. Найгуманніший спосіб відсторонення від влади — заслання, а негуманний — фізичне знищення. Теорію еліти В. Парето було взято на озброєння ідеологами фашизму в Італії. В листопаді 1922 р. після захоплення в Італії влади фашистами Парето сказав, що він щасливий як людина й учений, чиї ідеї здобули підтвердження. Німецький соціолог і політолог Роберт Міхельс (1876— 1939) — автор «Залізного закону олігархії». Відповідно до його вчення діяльність демократії має суворо обмежуватися через існування організації, яка спирається на «активну меншість» (еліту), безпосереднє панування мас технічно неможливе й призводить до загибелі демократії. За непорушним законом олігархії, демократія, щоб зберегти себе й досягти відповідної стабільності, вимушена створювати організацію, а це пов'язано з виокремленням еліти, активної меншості.