23.Модернізація: поняття та теорії модернізації

Сам термін у перекладі з англійського означає «осучаснення» та передбачає впровадження у суспільство ознак сучасності. П. Штомпка виділяє три значення поняття:

• синонім усіх прогресивних змін, коли суспільство рухається уперед згідно з прийнятою шкалою змін.

• синонім сучасності, коли йдеться про комплекс соціальних, політичних, економічних, культурних й інтелектуальних трансформацій, котрі мали місце на Заході з XVI ст. і досягнули свого апогею у XIX—XX ст..

• зусилля слаборозвинених або відсталих суспільств, спрямовані на те, щоб наздогнати провідні, найрозвиненіші країни^[5]

Такими чином, термін модернізація описує велику кількість одночасних змін у різних сферах соціуму.

Класичні праці, що описують модернізацію, належать О. Конту, Г. Спенсеру, К. Марксу, М. Веберу, Е. Дюркгейму и Ф. Тьоннісу.

У більшості класичних концепцій модернізації акцент робиться на формуванні індустріального суспільства, модернізація розглядається як процес, паралельний індустріалізації, перетворення традиційного аграрного суспільства в індустріальне розглядається під кутому зору трансформації системи господарства, технічного озброєння й організації праці.

З таких позицій розрізняють «первинну» та «вторинну» модернізацію.

Під «первинною» модернізацією розуміють процес, здійснений в епоху промислових революцій, — класичний «чистий» тип «модернізації першопрохідників».

Під «вторинною» модернізацією розуміється процес, що супроводжує формування індустріального суспільства у країнах третього світу — вона відбувається за умов наявності зрілих моделей, апробованих у країнах індустріально-ринкового виробництва, і також за можливості прямих контактів з ними — як у торгово-промисловій, так і в культурній сферах. Одним із методологічних обґрунтувань є застосування до теорії вторинної модернізації принципів запропонованої німецькими етнографами концепції культурних кіл, що ґрунтується на ідеї поширення форм культури від центрів культурного синтезу та напластуванню різних культурних кіл, поширених з різних центрів^[13].

Соціологи визнають те, що вирішальним фактором модернізації виступає подолання та заміна традиційних цінностей, що перешкоджають соціальним змінам і економічному росту, на цінності, що мотивують господарюючих суб'єктів на інноваційну діяльність — розробку, створення та поширення нових технологій і генерування нових організаційно-економічних відносин. Причому у більшості західних суспільств індустріалізації передували як зміни у суспільній свідомості, так і зміни в економіці, зокрема розвиток мануфактурного виробництва та формування національних ринків.

Тому серед істориків, соціологів та філософів вже на початку ХХ ст. поширились концепції, які враховують вплив культурних та ментальних трансформацій. Вони базуються на іншій точці зору, згідно з якою процес модернізації в її західному варіанті розпочинається із трансформації тих чи інших форм суспільної свідомості та культури.

Так, американський соціолог Ч. Х. Кулі описує становлення нетрадиційного суспільства як історичне зрушення від «первинних» до «вторинних груп», критерієм диференціації яких є історично прийнятий ними тип соціалізації особистості: у «первинних групах» соціалізація індивіда протікає у рамках родини (або — ширше — сільської громади), що задає безпосередній психологічний контакт між її членами й конкретну виявність структури відносин між ними; у «вторинних групах» соціалізація відбувається у рамках абстрактно заданої спільності (державної, національної й т. п.), де структура відносин осягається лише умоглядно.