- •2.Базові типи політичної культури за Алмондом та Верба: Патріархальний, підданства,активістській
- •3.Взаємовідносини держави та громадянського суспільства за різних політичних режимів
- •4.Виборча система сучасної України
- •5. Виборчі технології, зміст та сучасні форми
- •6. Види політичної стабільності.
- •8.Визначення тоталітарного режиму, його головні характеристики.
- •9.Генеза та еволюція поняття «геополітика»;
- •10.Глобальні проблеми сучасності та їх вплив на світову політику
- •2.1. Проблеми, що виникають у сфері взаємодії природи і суспільства
- •2.2. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин
- •2.3. Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації
- •12. Головні характеристики традиційних політичних систем
- •13.Громадянське суспільство: сутність та структурні елементи
- •14. Демократичні політичні режими.
- •15. Джерела легітимності влади
- •16. Засоби боротьби з тероризмом
- •17. Зміст системного підходу до вивчення політики
- •18. Зовнішньополітичні пріоритети україни
- •19. Інформаційне суспільство, загальна характеристика
- •20. Критерії загального виборчого права : історія і сутність. Голосування: пряме і непряме. Цензи
- •21. Легальність та легітимність політичної влади
- •22. Методи вирішення політичних конфліктів
- •23.Модернізація: поняття та теорії модернізації
- •24. Нації як суб’єкт політики
- •25. Обєднання громадян різновиди та методи впливу на владу
- •26. Ознаки політичної напруги та політичної кризи
- •27.Основні елементи політичної культури
- •28. Основні концепції походження держави
- •29. Основні методологічні підходи до вивчення політики.
- •34 Основні форми правління
- •35.Основні функції політики
- •38. Політична еліта та лідерство…
- •39. Політична етика
- •40. Політична ідеологія
- •41. Політична поведінка та фактори що її зумовлюють
- •36.Політична психологія
- •43. Політичний процес та його суб’єкти
- •44. Політичний режим поняття та значення.
- •46.Поняття пануючої еліти. Структура пануючої еліти.
- •47.Поняття політичного конфлікту. Причини виникнення політичних конфліктів
- •48. Поняття стратегії та тактики
- •49. Поняття та ознаки партії.
- •50. Поняття та типи політичної участі
- •51. Предмет політології
- •52. Принципи правової держави
- •53.Причини та умови виникнення тероризму
- •54. Проблеми політично еліти в науці: внески у вивчення еліти Конфуція, Аристотеля, Платона, мАкіавелі
- •55.Ресурси політично влади; різновиди та типологія
- •56.Реформа, революція, переворот, трансформація
- •57. Рівні політичної культури
- •58. Рівні потреб за шкалою маслоу
- •59. Роль змі в політиці. Їх основні функції
- •60. Роль ідеології у тоталітарному політичному режимі
- •61. Система міжнародних політичних відносин: загальна характеристика
- •62. Соціальне партнерство зміст та значення
- •63. Способи рекрутування в еліту.
- •64.Стилі лідерства
- •65 Структура політичної партії
- •66. Структура політичної влади
- •67.Структура та організація політичного процесу
- •68.Структурні компоненти політичної системи.
- •69.Субєкти політичної влади: соціальні, інституціональні та функціональні
- •70. Субєкти та об’єкти політики
- •71 .Суспільно-політичні рухи: визначення, особливості діяльності та існування
- •72. Сутність демократії цінності, інститути, процедури
- •73. Сутність політики основні теоретичні підходи
- •74. Сутність системного підходу до дослідження політичної сфери
- •75. Сутність соціальної держави
- •77. Сутність та форми авторитаризму
- •78. Сутність, структура, рівні політичної свідомості
- •80. Теорії демократії( колективістські теорії, ліберальні та елітарні концепції, плюралістична теорія, ідентитарні та конкурентні теорії, теорія партисіпаторної демократії)
- •81.Теорії еліт( Моска, пАрето, Михельс).
- •82. Теорії конфліктів.
- •83.Теорії лідерства.
- •84.Теорії походження держави.
- •85. Тероризм як чинник політики
- •86. Типи виборчих систем у світові практиці. Переваги та недоліки кожної виборчоъ системи
- •87. Типи партійних систем.
- •88. Типи політичних культур.
- •89.Типологія партій. Перспективи розвитку партій різних типів.
- •90.Типологія політичних конфліктів
- •91 Типологія політичних систем
- •92.Форми демократії
- •93.Форми державного устрою
- •94. Форми тоталітарних режимів
- •1. Комуністичний тоталітаризм
- •2. Фашизм.
- •95. Функції політичних партій
- •96. Функції політичного лідера
- •97. Функції політичної влади
- •98. Функції політичної еліти
- •99. Характерні риси багатопартійності в україні.
22. Методи вирішення політичних конфліктів
Типологія політичних конфліктів, як відомо, неоднозначна — конфлікти різні, не подібні. Отож важко вказати на єдині способи і шляхи їх вирішення — немає якихось універсальних способів. Однак при всій складності проблеми вченими зроблено певні висновки завдяки накопиченому теоретичному і практичному досвіду.
Слід наголосити, що політологія вказує на проблеми регулювання та розв'язання конфлікту. Регулювання конфлікту являє собою засіб впливу на конфліктуючі сторони з метою усунути окремі чинники конфлікту на основі відносин, що склалися, в рамках існуючої політики (включаючи норми, традиції тощо). Типовими шляхами є:
1) компроміс (лат. compromissum — погодження між протилежними сторонами, досягнуте взаємними поступками) на підставі збереження позицій: згода, побудована на взаємних поступках; зменшення ресурсів однієї із сторін; розуміння прав та інтересів супротивника. Частіше це шлях примирення, пов'язаний не з однобічним нав'язуванням волі, а з активністю обох конфліктуючих сторін;
2) примиренність на підставі примусовості (спосіб насилля), що дозволяє ігнорувати аргументи супротивника. В основі цього засобу нав'язування одній із сторін (або третьою силою всім сторонам) характерних взаємовідносин може бути:
— явне переважання сил і ресурсів у однієї із сторін та їх дефіцит у іншої;
— ізоляція однієї сторони конфлікту, зниження її статусу, а також інший стан" що свідчить про послаблення її позицій, поразку, завдану їй згідно з правилами гри;
— знищення, "тотальне винищування супротивника" (X. Шпейер).
Розв'язання конфлікту — це не просто послаблення його насильницького і руйнівного потенціалу, але й усунення онтологічного змісту самого конфлікту, його предмета, його підгрунтя. Конфлікт є вирішеним, якщо всі учасники беззастережно визнають досягнуті домовленості, а проблеми, які породили політичне протиборство, не стають предметом конфлікту.
Завершення конфлікту — більш широке поняття, ніж вирішення. Конфлікт може завершитися, наприклад, загибеллю обох сторін, але це не означає, що він був вирішеним. Під завершенням конфлікту розуміється його закінчення, припинення з будь-яких причин, а під вирішенням розуміють становище, коли припиняється протиборство.
Досвід практичної дії свідчить, що для вирішення конфлікту, як правило, доводиться прикладати більш чи менш значні дії. Було б безнадійною справою сподіватися на "самовирі-шеність" конфлікту. Можна намагатися його не помічати, ігнорувати, у кращому випадку пояснювати. Але якщо він буде розв'язуватись стихійно, то буде загострюватися, проявлятися більш агресивно і може розвалити політичну систему.
Для врегулювання і завершення конфлікту необхідно:
— встановити точну діагностику протиборства, включаючи з'ясування його мотивів, причин;
— прогнозувати хід і наслідки конфлікту. Головне — змусити сторони усвідомити необхідність виробити спільне рішення виходу із ситуації. Чим чіткіше визначено предмет непорозумінь і наслідків, тим більше шансів на ефективність вирішення.
Можливі два варіанти вирішення конфлікту:
— вирішення самими учасниками конфліктуючих сторін. Переговори дозволяють дійти згоди, коли відкривають шлях до співробітництва між протилежними сторонами. Цей метод використовувався з часу виникнення конфліктів взагалі, тобто з виникненням людського суспільства. Однією з найважливіших вимог під час проведення переговорів є відмова від позиційних торгів. Коли стоять твердо на позиціях, не вникаючи в інтереси один одного, згоди, звичайно, не досягають. В сучасних умовах це саме бачимо навколо подій на Близькому Сході, в колишній Югославії тощо. Щоб дійти розумного вирішення, необхідно примирити інтереси, а не позиції. Основна проблема переговорів полягає не в конфліктних позиціях, а в конфліктах між потребами, бажаннями, турботами і побоюваннями кожної із сторін. А такі потреби, бажання і е інтересами;
— зближення позицій та інтересів протилежних сторін через посередника — медіатора (лат. "mediatio" — посередництво, посередництво у суперечці третьої сторони, третьої держави, що не бере участі у суперечці). Завдання медіатора — дати сторонам готове рішення, яке сторони готові і повинні виконувати, домовитись, дійти згоди. Медіація не є чимось відмінним від переговорів, а лише особливий вид переговорного процесу.
Важливо, щоб медіатором виступала нейтральна сторона, поважана обома сторонами. При цьому більше є надії, ніж на судове втручання, що конфлікт буде вирішено. У такій законослухняній країні, як США, вважають, що рішення судді у відповідних справах виконується не більше, як на 40%, а з медіацією — до 70%.
Головне, щоб при переговорах двох сторін чи із залученням третьої сторони була терпимість до іншої точки зору, відверта розмова, спілкування, але без образ.
Однією з форм вирішення політичних конфліктів є референдуми із правовими наслідками — наприклад, прийняття конституції, визначення статусу території та ін. Другою формою є вибори. В ролі арбітра як у першому, так і в другому випадках виступають самі громадяни.
Важливим арбітром в політичних конфліктах виступає Конституційний Суд. Звичайно, не всякий політичний конфлікт у рамках державного апарату підпадає у перелік його справ, але в його компетенції, окрім інших, розв'язання проблем з тлумачення статей законодавства, визнання нелегітимності результатів голосування, як це мало місце в Україні під час "помаранчевої" революції.