- •1. Поняття міжнародного права. Особливості міжнародного права
- •2. Юридично обов'язкова сила норм міжнародного права
- •3. Міжнародне право як самостійна правова система
- •4. Сфера дії міжнародного права. Суб'єктна і об'єктна сфери дії міжнародного права. Просторова сфера дії міжнародного права
- •5. Виникнення міжнародного права та періодизація його історії. Сучасне міжнародне право та його ознаки
- •6. Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •7. Дуалізм і монізм у взаємовідношенні міжнародного! внутрішньодержавного права. Ст. 9 Конституції України про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
- •9. Система міжнародного права
- •12. Міжнародне м’яке право
- •13. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права
- •14. Поняття джерел міжнародного права. Міжнародний договір в системі джерел міжнародного права.
- •21. Міжнародна правосуб’єктність держав. Зміст правосуб’єктності держав. Основні права та обов’язки держав.
- •24. Визнання у міжнародному праві. Теорії визнання. Види і форми визнаня.
- •25. Інститут правонаступництва держав в міжнародному праві. Джерела міжнародного правонаступництва
- •29. Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності.
- •30. Кодифікація норм про відповідальність у міжнародному праві
- •31. Поняття, ознаки і елементи міжнародного правопорушення
- •32. Міжнародна відповідальність за правомірну діяльність
- •33. Типи і види міжнародно-правових санкцій. Механізм застосування міжнародно-правових санкцій
- •34. Право міжнародних договорів як галузь міжнародного права. Кодифікація права міжнародних договорів
- •35. Поняття міжнародного договору в сучасній доктрині і практиці. Найменівання і структура міжнародних договорів
- •36. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Ратифікація міжнародних договорів. Ратифікаційні грамоти
- •38. Виконання міжнародних договорів. Принцип непорушності договорів.
- •39. Умови недійсності міжнародних договорів
- •40. Право міжнародних організацій як галузь міжнародного права. Джерела права міжнародних організацій
- •41. Поняття й ознаки міжнародних організацій. Правовий статус і міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій
- •42. Функції міжнародних організацій. Правова природа актів міжнародних організацій
- •43. Оон: цілі й принципи діяльності
- •46. Міжнародні регіональні організації. Рада Європи, обсє, нато
- •49. Міжнародно-правове регулювання без громадянства і подвійного громадянства.
- •50. Міжнародно-правовий режим біженців і вимушених переселенців. Право притулку.
- •51. Захист прав людини і основних свобод міжнародно-правовоими засобами
- •52. Понаття, джерела і принципи міжнародного захисту прав людини й основних свобод
- •55. Міжнородний контроль за дотриманням прав людини і основних свобод
- •56. Спеціалізовані органи оон з захисту прав людини
- •57. Європейська система захисту прав людини: загальна характеристика
- •58. Поняття і види територій в міжнародному праві. Демілітаризовані і нейтралізовані території. Умовна територія
- •59. Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території
- •60. Державні кордони. Види кордонів. Делімітація і демаркація. Режим державного кордону України.
- •61. Міжнародно-правове регулювання режиму річок. Правовий режим міжнародних рік
- •64. Кодифікація міжнародного морського права. Види морських просторів.
- •65. Внутрішні морські води та їх правовий режим. Режим морських портів.
- •68. Виключна економічна зона та її правовий режим
- •72. Поняття і види міжнародних проток. Правовий статус і режим міжнародних проток. Правовий режим Чорноморських проток
- •79. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •80. Право спеціальних місій. Привілеї та імунітети спеціальної місії та її членів.
- •81. Консульське право і його джерела. Поняття і види консульських установ.
- •82. Порядок призначення голови консульського представництва. Закінчення консульської місії. Консульські імунітети та привілеї
- •83. Поняття міжнародного кримінального права, його предмет та джерела
- •84. Структура міжнародного кримінального права: міжнародне кримінальне право «strict sensu » і транснаціональне кримінальне право.
- •86. Поняття і види міжнародних злочинів
- •88. Поняття і принципи кримінальної юрисдикції в міжнародному кримінальному праві
- •89. Види кримінальної юрисдикції: предметна - ratione materiae ; просторова - ratione loci ; темпоральна - ratione temporis ; персональна - ratione personae
- •90. Поняття міжнародної кримінальної юрисдикції.
- •91. Правові основи утворення і діяльності нюрнберзького і токійського військових трибуналів
- •92. Юрисдикція міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc по колишній Югославії та Раунді
- •93. Римський Статут Міжнародного кримінального суду: загальна характеристика
- •94. Поняття і види транснаціональних злочинів. Конвенційні злочини
- •95. Поняття міжнародно-правового співробітництва в галузі боротьби з транснаціональною злочинністю. Конвенційний та інституційний механізм боротьби зі злочинністю.
- •98. Структура і основні напрями діяльності Всесвітньої торгової організації
- •99. Поняття і предмет міжнародного торгового права, його система.
- •100. Поняття права міжнародної безпеки. Джерела права міжнародної безпеки. Цілі й принципи права міжнародної безпеки
- •101. Поняття і види колективної безпеки. Загальна колективна безпека
- •103. Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Нерозповсюдження ядерної зброї. Обмеження стратегічних наступальних озброєнь
- •104. Заборона розробки, виробництва, застосування хімічної і бактеріологічної зброї та їх знищення
- •106. Поняття права збройних конфліктів. Становлення та кодифікація права збройних конфліктів.
- •108. Правовий статус учасників збройних конфліктів. Розвідники і шпигуни. Найманці. Парламентери
- •109. Захист поранених і хворих під час війни
- •110. Правовий статус військовополонених. Режим військового полону. Кримінальні і дисциплінарні покарання щодо військовополонених.
- •111. Режим військової окупації
- •112. Захист цивільного населення під час війни
- •113. Особливості міжнародно-правового регулювання ведення збройного конфлікту на морі
- •114. Поняття і принципи міжнародного повітряного права. Джерела міжнародного повітряного права
- •117. Відповідальність у міжнародному повітряному праві
- •118. Поняття і принципи міжнародного космічного права. Джерела міжнародного космічного права
- •119. Правовий режим космічного простору і небесних тіл
- •121. Відповідальність у міжнародному космічному праві
- •122. Поняття та система міжнародного екологічного права. Джерела міжнародного екологічного права
- •123. Класифікація принципів міжнародного екологічного права
- •124. Міжнародно-правова охорона атмосфери і озонового шару
- •126. МІжнародно-правова охорона Світового Океану від забруднення. Співробітництво причорноморських держав у сфері охорони навколишнього середовища
- •127. Поняття і значення права мирного вирішення міжнародних спорів
- •129. Безпосередні переговори і консультації. Добрі послуги і посередництво
- •130. Міжнародна примирлива процедура: слідчі і погоджувальні комісії
- •131. Міжнародний арбітраж як засіб мирного вирішення міжнародних спорів. Постійна палата третейського суду
- •133. Вирішення спорів у міжнародних організаціях
32. Міжнародна відповідальність за правомірну діяльність
Міжнародне право в окремих випадках допускає міжнародно-правову відповідальність, коли держава здій¬снювала правомірні дії.
Особливості відповідальності за правомірну діяльність:
1. Предмет діяльності (об'єкт підвищеної небезпеки)
2. Фактична підстава виникнення відповідальності (об'єктивна подія)
3. Юридична підстава виникнення відповідальності (договірна природа)
Першою принципово важливою рисою відповідальності за правомірну діяльність є предмет діяльності – об’єкти підвищеної небезпеки. При завданні шкоди іншим державам цими об’єктами держави-власники об’єктів мають нести відповідальність навіть у тих випадках, коли в їх діяльності не було складу міжнародного правопорушення або між настанням їх діяльністю та настанням шкоди не було безпосереднього, прямого та недвозначного зв’язку.
Другою особливістю є підстави виникнення відповідальності: фактичною підставою для відповідальності за право¬мірну діяльність буде не діяння держави, а незалежна від неї подія, що призвела до заподіяння збитку.
При цьому по¬дія повинна кваліфікуватись як непереборна сила; збитки повинні мати матеріальний характер; вимагається прямий зв'язок між аварією об'єкта підвищеної небезпе¬ки та матеріальним збитком.
Третьою принципово важливою особливістю відповідальності за правомірну діяльність є її договірна природа: держава може нести відповідальність за правомірну діяльність виключно в тих випадках, коли висловлює на це явну, пряму і недвозначну згоду. На сьогодні подібна згода держав вже закріплена у великій кількості документів. Окрім раніше наведених двох, таку відповідальність передбачено:
Конвен¬цією про відшкодування збитків, заподіяних іно¬земними повітряними суднами третім особам на поверхні (Рим, 1952 р.);
Конвенцією про відповідальність щодо третіх осіб в галузі атомної енергетики (Париж, 1960);
Конвенцією про відповідальність операторів ядерних суден (Париж, 1962 р.);
Конвенцією про ци¬вільну відповідальність за ядерні збитки (Відень, 1963 р.) та Додатковим протоколом до неї 1997 р.;
Конвенцією про цивільну відповідальність за зби¬тки, заподіяні забрудненням нафтою (Брюссель, 1969 р.);
Конвенцією про додаткові відшкодування ядерних збитків (Відень, 1997 р.) тощо.
33. Типи і види міжнародно-правових санкцій. Механізм застосування міжнародно-правових санкцій
До міжнародних санкцій відносять головним чином засоби примусу, що застосовуються міжнародними організаціями або державами до держав, які здійснили найтяжчі міжнародні правопорушення.
Практика дозволяє виокремити два види контрзаходів (санкцій): індивідуальні (самодопомога) і колективні (у рамках міжнародних організацій). Кожний вид має декілька форм: індивідуальні — реторсії, репресалії, невизнання, розрив відносин, самооборона; колективні — відмова у членстві в організації, призупинення прав члена організації, виключення з міжнародного спілкування, колективні збройні заходи.
Реторсії — це заходи впливу однієї держави на іншу, що мають на меті спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі, дискримінаційні, але, проте, правомірні дії. Тому і заходи реторсії не можуть виходити за рамки міжнародного права. Строго кажучи, реторсія є контрзаходом при порушенні політичних і моральних норм, правил ввічливості.
Репресалії — односторонні примусові заходи, що допускаються міжнародним правом як контрзахід у разі правопорушення. Вони здійснюються відповідно до міжнародного права, але оскільки є контрзаходами щодо правопорушника, остільки можуть виходити за рамки міжнародного права в тих межах, що визначаються характером правопорушення. Репресалії припиняються із досягненням мети. Мета ж полягає в тому, щоб спонукати до припинення правопорушення та до виконання зобов’язань щодо породжених ним правовідносин відповідальності. Сучасне міжнародне право забороняє збройні репресалії – бомбардування, інтервенцію, мирну блокаду.
Невизнання є відмовою визнавати ситуацію, створену неправомірними актами. Як приклад можна навести невизнання юридичної чинності протиправних договорів, територіальних змін у результаті агресивної війни, протиправних режимів тощо. У певних ситуаціях держави вдаються до розриву дипломатичних і консульських відносин для захисту своїх прав. У рамках міжнародних організацій передбачені санкції, що передбачають призупинення членства та виключення з організації.
Самооборона — особливий вид санкцій, оскільки передбачає збройні примусові заходи. Право на самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН може бути реалізоване виключно у відповідь на збройний напад. Цей різновид контрзаходів близький репресаліям, але, оскільки мова йде про реакцію на найбільш серйозне правопорушення, що служить підставою для застосування збройних сил, самооборона виокремлена в особливий вид.
У разі особливо небезпечних зазіхань на міжнародний правопорядок може бути використано міжнародний механізм для застосування проти держави-порушника колективних примусових заходів із використанням збройної сили. Важлива роль тут належить Раді Безпеки ООН. Стаття 42 Статуту ООН уповноважує його починати такі дії повітряними, морськими чи сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтримання (відновлення) міжнародного миру та безпеки.
Чітке договірне оформлення процесуального механізму врегулювання становить собою необхідну передумову реальної сили норм міжнародного права. Саме в цьому вбачаються значні можливості підвищення їхньої ефективності. Коли порядок захисту прав нормативно не закріплений, державі важко змусити порушника нести відповідальність. Третя частина “Врегулювання спорів” Проекту статей становить собою спробу формулювання такого порядку та називає такі заходи: переговори, добрі послуги та посередництво, примирення, погоджувальні комісії, арбітраж.
За загальним правилом можливості арбітражної та судової процедури обмежені необхідністю згоди сторін. Так, до компетенції Міжнародного Суду належать, як правило, справи, передані обома конфліктуючими сторонами.
Санкції можуть застосовуватися лише в разі вчинення міжнародного навмисного делікту. Застосування санкцій в інших випадках не можна вважати правомірним, тому що, власне кажучи, санкції є реакцією на навмисне здійснення протиправних дій чи навмисне заподіяння збитку. На відміну від інших форм прояву принципу відповідальності (пред’явлення претензії на відшкодування збитку) застосування санкцій полягає не лише в компенсації інтересів по-страждалої сторони за рахунок інтересів сторони-відпові-дача, але й в обмеженні політичних і матеріальних інтересів останньої. Санкції за своїми наслідками не завжди пропорційні шкоді, заподіяній деліктвентом, вони можуть перевищувати обсяг і характер шкоди. У цьому полягає характерна риса санкцій, що відрізняє їх від інших форм відповідальності та надає їм характер покарання.
Згідно зі ст. 41 Статуту ООН Рада Безпеки може вимагати від членів ООН застосування примусових заходів, що передбачають “повне або часткове припинення економічних відносин, використання залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, чи радіо- й інших засобів сполучення, а також розрив дипломатичних відносин”.
Можуть застосовуватися й інші обмежувальні заходи: підвищення мита на товари цієї держави, відмова у в’їзді її громадянам тощо. На практиці cанкції можуть виражатися також у виключенні держави з міжнародної організації, розриві з нею дипломатичних відносин, призупиненні прав і привілеїв, що випливають із членства в міжнародних організаціях, припиненні економічних, господарських і культурних відносин, обмеженні прав фізичних і юридичних осіб держави-деліктвента тощо.
Щодо переможених держав, які розв’язали агресивну війну, можуть вживатися такі санкції, як обмеження державного суверенітету, заборона мати свої збройні сили і т. д. Своєрідною санкцією можна вважати переслідування порушника міжнародного права.