- •1. Поняття міжнародного права. Особливості міжнародного права
- •2. Юридично обов'язкова сила норм міжнародного права
- •3. Міжнародне право як самостійна правова система
- •4. Сфера дії міжнародного права. Суб'єктна і об'єктна сфери дії міжнародного права. Просторова сфера дії міжнародного права
- •5. Виникнення міжнародного права та періодизація його історії. Сучасне міжнародне право та його ознаки
- •6. Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •7. Дуалізм і монізм у взаємовідношенні міжнародного! внутрішньодержавного права. Ст. 9 Конституції України про співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права
- •9. Система міжнародного права
- •12. Міжнародне м’яке право
- •13. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права
- •14. Поняття джерел міжнародного права. Міжнародний договір в системі джерел міжнародного права.
- •21. Міжнародна правосуб’єктність держав. Зміст правосуб’єктності держав. Основні права та обов’язки держав.
- •24. Визнання у міжнародному праві. Теорії визнання. Види і форми визнаня.
- •25. Інститут правонаступництва держав в міжнародному праві. Джерела міжнародного правонаступництва
- •29. Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності.
- •30. Кодифікація норм про відповідальність у міжнародному праві
- •31. Поняття, ознаки і елементи міжнародного правопорушення
- •32. Міжнародна відповідальність за правомірну діяльність
- •33. Типи і види міжнародно-правових санкцій. Механізм застосування міжнародно-правових санкцій
- •34. Право міжнародних договорів як галузь міжнародного права. Кодифікація права міжнародних договорів
- •35. Поняття міжнародного договору в сучасній доктрині і практиці. Найменівання і структура міжнародних договорів
- •36. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Ратифікація міжнародних договорів. Ратифікаційні грамоти
- •38. Виконання міжнародних договорів. Принцип непорушності договорів.
- •39. Умови недійсності міжнародних договорів
- •40. Право міжнародних організацій як галузь міжнародного права. Джерела права міжнародних організацій
- •41. Поняття й ознаки міжнародних організацій. Правовий статус і міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій
- •42. Функції міжнародних організацій. Правова природа актів міжнародних організацій
- •43. Оон: цілі й принципи діяльності
- •46. Міжнародні регіональні організації. Рада Європи, обсє, нато
- •49. Міжнародно-правове регулювання без громадянства і подвійного громадянства.
- •50. Міжнародно-правовий режим біженців і вимушених переселенців. Право притулку.
- •51. Захист прав людини і основних свобод міжнародно-правовоими засобами
- •52. Понаття, джерела і принципи міжнародного захисту прав людини й основних свобод
- •55. Міжнородний контроль за дотриманням прав людини і основних свобод
- •56. Спеціалізовані органи оон з захисту прав людини
- •57. Європейська система захисту прав людини: загальна характеристика
- •58. Поняття і види територій в міжнародному праві. Демілітаризовані і нейтралізовані території. Умовна територія
- •59. Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території
- •60. Державні кордони. Види кордонів. Делімітація і демаркація. Режим державного кордону України.
- •61. Міжнародно-правове регулювання режиму річок. Правовий режим міжнародних рік
- •64. Кодифікація міжнародного морського права. Види морських просторів.
- •65. Внутрішні морські води та їх правовий режим. Режим морських портів.
- •68. Виключна економічна зона та її правовий режим
- •72. Поняття і види міжнародних проток. Правовий статус і режим міжнародних проток. Правовий режим Чорноморських проток
- •79. Постійні представництва держав при міжнародних організаціях
- •80. Право спеціальних місій. Привілеї та імунітети спеціальної місії та її членів.
- •81. Консульське право і його джерела. Поняття і види консульських установ.
- •82. Порядок призначення голови консульського представництва. Закінчення консульської місії. Консульські імунітети та привілеї
- •83. Поняття міжнародного кримінального права, його предмет та джерела
- •84. Структура міжнародного кримінального права: міжнародне кримінальне право «strict sensu » і транснаціональне кримінальне право.
- •86. Поняття і види міжнародних злочинів
- •88. Поняття і принципи кримінальної юрисдикції в міжнародному кримінальному праві
- •89. Види кримінальної юрисдикції: предметна - ratione materiae ; просторова - ratione loci ; темпоральна - ratione temporis ; персональна - ratione personae
- •90. Поняття міжнародної кримінальної юрисдикції.
- •91. Правові основи утворення і діяльності нюрнберзького і токійського військових трибуналів
- •92. Юрисдикція міжнародних кримінальних трибуналів ad hoc по колишній Югославії та Раунді
- •93. Римський Статут Міжнародного кримінального суду: загальна характеристика
- •94. Поняття і види транснаціональних злочинів. Конвенційні злочини
- •95. Поняття міжнародно-правового співробітництва в галузі боротьби з транснаціональною злочинністю. Конвенційний та інституційний механізм боротьби зі злочинністю.
- •98. Структура і основні напрями діяльності Всесвітньої торгової організації
- •99. Поняття і предмет міжнародного торгового права, його система.
- •100. Поняття права міжнародної безпеки. Джерела права міжнародної безпеки. Цілі й принципи права міжнародної безпеки
- •101. Поняття і види колективної безпеки. Загальна колективна безпека
- •103. Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Нерозповсюдження ядерної зброї. Обмеження стратегічних наступальних озброєнь
- •104. Заборона розробки, виробництва, застосування хімічної і бактеріологічної зброї та їх знищення
- •106. Поняття права збройних конфліктів. Становлення та кодифікація права збройних конфліктів.
- •108. Правовий статус учасників збройних конфліктів. Розвідники і шпигуни. Найманці. Парламентери
- •109. Захист поранених і хворих під час війни
- •110. Правовий статус військовополонених. Режим військового полону. Кримінальні і дисциплінарні покарання щодо військовополонених.
- •111. Режим військової окупації
- •112. Захист цивільного населення під час війни
- •113. Особливості міжнародно-правового регулювання ведення збройного конфлікту на морі
- •114. Поняття і принципи міжнародного повітряного права. Джерела міжнародного повітряного права
- •117. Відповідальність у міжнародному повітряному праві
- •118. Поняття і принципи міжнародного космічного права. Джерела міжнародного космічного права
- •119. Правовий режим космічного простору і небесних тіл
- •121. Відповідальність у міжнародному космічному праві
- •122. Поняття та система міжнародного екологічного права. Джерела міжнародного екологічного права
- •123. Класифікація принципів міжнародного екологічного права
- •124. Міжнародно-правова охорона атмосфери і озонового шару
- •126. МІжнародно-правова охорона Світового Океану від забруднення. Співробітництво причорноморських держав у сфері охорони навколишнього середовища
- •127. Поняття і значення права мирного вирішення міжнародних спорів
- •129. Безпосередні переговори і консультації. Добрі послуги і посередництво
- •130. Міжнародна примирлива процедура: слідчі і погоджувальні комісії
- •131. Міжнародний арбітраж як засіб мирного вирішення міжнародних спорів. Постійна палата третейського суду
- •133. Вирішення спорів у міжнародних організаціях
101. Поняття і види колективної безпеки. Загальна колективна безпека
Колективна безпека – це система спільних дій держав та (або) міжнародних організацій з метою підтримання міжнародного миру та безпеки, попередження або припинення за допомогою адекватних та легітимних засобів актів агресії.
Залежно від рівня створення систем колективної безпеки розрізняють два їх види – загальну (універсальну) та регіональні системи колективної безпеки.
Основи загальної колективної безпеки заклав Статут ООН. Характерною рисою системи безпеки ООН перш за все є попередження загрози миру шляхом створення і підтримки усесторонньої системи мирної співпраці. Для цього держави зобов'язані проявляти терпимість; розвивати дружні відносини і усесторонню співпрацю; створювати умови, за яких може дотримуватися справедливість і повага до міжнародних зобов'язань; утримуватися від загрози силою або її застосування; ви-ріпіувати спори і ситуації виключно мирними засобами; об'єднувати свої сили для підтримки миру і безпеки.
Лише ООН за рішенням Ради Безпеки має право застосовувати силу або загрозу силою у випадках, передбачених її Статутом. Рада Безпеки визначає наявність загрози миру або порушення миру. Встановивши відповідні факти, вона вирішує питання про вживання заходів, передбачених Статутові.
Для забезпечення здійснення своїх рішень Рада Безпеки ще право застосувати невійськові заходи, зажадати від членів ООН повного або часткового припинення економічних відносин, транспортного сполучення, роботи ліній зв'язку і, нарешті, дипломатичних відносин з державою-правопорушницею.
Якщо Рада Безпеки визнає, що такого роду заходи виявилися недостатніми або можуть виявитися недостатніми, вона має право ухвалити рішення про застосування заходів військового характеру. Вони можуть включати демонстрацію збройних сил, блокаду і інші операції збройних сил членів ООН. Останні зобов'язані надати в розпорядження Ради Безпеки відповідні збройні сили і засоби їх обслуговування. Держави-члени ООН повинні утримувати в стані постійної готовності відповідні контингенти збройних сил.
Виключенням із загального принципу незастосування сили є право на самооборону. Статут ООН підтвердив існування «невід'ємного права на шдивідуальну або колективну самооборону,якщо відбудеться збройний напад» (ст. 51). Рада Безпеки повинна бути негайно сповіщена про вжиті заходи. Право на самооборону здійснюється до тих пір, поки Рада Безпеки не вживе заходів, що необхідні для відновлення миру. Заходи самооборони повинні бути адекватними, Це виходити за межі необхідної оборони. Наприклад, у відповідь на локальний прикордонний конф/гікт не можна розгортати повномасштабні військові дії. Право на самооборону виникає лише за наявності факту збройного нападу, а, отже, превентивні військові дії є неправомірними. Це положення було підтверджено Міжнародним судом ООН в рішенні у справі «Нікарагуа проти США» (1980 р.). Суд також відзначив, що постачання повстанцям зброї і запасів не може розглядатися як збройний напад.
У Статуті ООН йдеться також про право на колективну самооборону. Договори про колективну безпеку зазвичай містять положення, згідно з яким напад на одну із сторін розглядатиметься як напад на всіх.
Міжнародний суд в рішенні у справі «Нікарагуа проти США» обумовив застосування права на колективну самооборону наступними вимогами: держава, що зазнала нападу, повинна офіційно заявити, що вона є жертвою збройного нападу; необхідне також ЇЇ звернення до союзних держав про надання допомоги в порядку колективної самооборони.
Останні роки в практиці держав стало актуальним питання про існування права на гуманітарну інтервенцію - застосовування сили для захисту своїх громадян в іншій державі. Застосування сили у такому разі може розглядатися як здійснення права на самооборону, що витікає з розширеного тлумачення ст. 51 Статуту ООН. Застосування сили для порятунку своїх громадян не заборонено міжнародним правом. Воно не може розглядатися як спрямоване проти територіальної недоторканності або політичної незалежності держави. За всіх умов воно повинне використовуватися виключно за цільовим призначенням, тільки в тих випадках, коли у держави немає інших шляхів порятунку життя своїх громадян.
102. Регіональні міжнародні організації у системі колективної безпеки. Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Організація Північноатлантичного договору
Статут ООН містить спеціальний розділ VIII про регіональні угоди і органи для вирішення питань, що відносяться до підтримки миру і безпеки на регіональному рівні. При цьому угоди і органи, а також їх діяльність повинні бути сумісними з метою і принципами ООН. Рада Безпеки заохочує мирне вирішення суперечок в рамках таких угод і органів. Вона використовує регіональні угоди і органи для примусових дій під її керівництвом. Без повноважень Ради Безпеки вони не можуть вчиняти примусові дії, за винятком тих, що здійснюються в порядку колективної самооборони. Рада Безпеки повинна бути проінформована про всі дії, здійснені або намічені для підтримки миру і безпеки.
Основними регіональними організаціями у системі колективної безпеки є Організація з безпеки та співробітництва в Європі та Організація північноатлантичного договору. їх засновницькі договори передбачають обов'язок держав-членів співробітничати в підтримці миру і безпеки.
Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) була створена в 1995 р. у результаті перетворення Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) у міжнародну організацію з метою збільшення її внеску в безпеку, стабільність і співпрацю регіону. Основним напрямком діяльності організації є превентивна дипломатія, а також миротворчість та постконфліктне відновлення, зміцнення безпеки і стабільності шляхом контролю над озброєннями, роззброєнням, розвитку заходів довіри.
Концепція ОБСЄ в сфері безпеки одержала подальший розвиток у прийнятому в 1994 р. Кодексі поведінки з військово-політичних аспектів безпеки. Безпека кожної держави нерозривно пов'язується з безпекою всієї решти держав. Учасники зобов'язалися негайно консультуватися з державою, що потребує допомоги при здійсненні свого права на індивідуальну або колективну самооборону. Вони спільно розглядають характер загрози і визначають дії, які потрібні для цілей захисту їх спільних цінностей.
Організація Північноатлантичного договору (НАТО) була створена на основі Вашингтонського договору 1949 р. за ініціативи США як військово-політичне об'єднання. Штаб-квартира організації знаходиться в Брюсселі. Згідно з положенням Вашингтонського договору збройний напад на одну з держав-членів організації розглядатиметься як напад на всі договірні сторони. У такому разі кожна сторона надасть допомогу, включаючи озброєну.
На 2010 рік членами НАТО є: Бельгія, Великобританія, Данія, Франція, Нідерланди, Ісландія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія, США, Італія, Греція, Туреччина, Німеччина, Іспанія, Чехія, Польща, Угорщина, Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія, Естонія, Албанія та Хорватія.
На ювілейній сесії Ради НАТО в 1999 р. була прийнята нова концепція, яка, зокрема, поширила сферу дії договору на прилеглі до регіону області.
Вашингтонський договір містить положення, згідно з яким сторони зобов'язалися не приймати ніяких міжнародних зобов'язань, що йому суперечать. Тим самим Вашингтонському договору наданий характер основоположного правового акту зовнішньої політики учасників договору.
На основі Вашингтонського договору сформувалася досить громіздка система, що складається із понад 200 різного роду органів. Головними з них є Рада НАТО і Комітет планування оборони.
В 1997 р. була прийнята Хартія про особливе партнерство між НАТО і Україною. НАТО і Україна, наголошується в Хартії, розвиватимуть механізм кризових консультацій на випадок, якщо Україна вбачатиме пряму загрозу своїй територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці. Україна буде не менше двох разів на рік обговорювати проблеми безпеки з Радою НАТО. Поступово центр тяжіння в діяльності НАТО при забезпеченні безпеки зміщується з військової в бік політичної і навіть соціально-економічної сфери.