2. Цивільно-правова відповідальність учасників рекламних правовідносин.

Цивільноправова (майнова) відповідальність в рекламних правовідносинах застосовується поряд із адміністративною, а в деяких країнах  і кримінальною відповідальністю. Ст.27 ч.1 Закону „Про рекламу” [Error: Reference source not found] встановлює можливість застосування до порушників заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної та кримінальної відповідальності. Але майнова відповідальність є найбільш ефективною у підприємництві [Error: Reference source not found, с.560], і тому її необхідно застосовувати в усіх можливих випадках. Як різновид державного примусу, відповідальність за рекламні правопорушення має всі ознаки, що притаманні юридичній відповідальності в цілому: застосовується до осіб, які вчинили правопорушення; застосовується лише уповноваженими державними органами; полягає у покладенні передбаченої законом санкції [⁶⁸, с.104; Error: Reference source not found, с.170].

Будьякі юридичні особи та громадяни, чиї права та інтереси порушені в результаті неналежного здійснення рекламної діяльності, можуть звернутися в установленому порядку до суду, арбітражного суду з позовами про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду; відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та майну; компенсацію моральної шкоди. Вид та розміри позовних вимог, що заявляються потерпілим, останній визначає самостійно, в межах належного йому цивільного права на захист. Суди розглядають справи на основі загальних норм цивільного права і процесу, зокрема гл.гл.3 та 82 ЦК [Error: Reference source not found], що передбачають підстави відповідальності та способи захисту цивільних прав. Судовий захист є головною, проте не єдиною відмінністю цивільної відповідальності від адміністративної, серед інших можна назвати такі ознаки, як: настання цивільної відповідальності не лише за порушення цивільного закону, а і договору; застосування санкцій не лише до фізичних, але і до юридичних осіб, та відновлення майнового стану потерпілого як основне, а покарання як другорядне завдання цивільної відповідальності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Конкуренційний елемент реклами спричиняє також наступні порушення:

• якщо учасник рекламної діяльності займає домінуюче становище на ринку виробництва і/або розповсюдження реклами, та вчинить дії, що матимуть або можуть мати результатом обмеження конкуренції і/або ущемляють інтереси інших суб’єктів;

• незаконні угоди або узгоджені дії конкуруючих учасників рекламної діяльності, або їх узгоджені дії з органами виконавчої влади, якщо такі дії спрямовані на обмеження конкуренції.

Наявність значної частки суб’єкта господарювання на ринку рекламних послуг розглядається як додаткова ознака наявності ринкової влади (п.10 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища на ринку [⁶⁹]).

Зарубіжне законодавство серед рекламних правопорушень називає приваблювання покупців недозволеними рекламними засобами (занижені ціни, виставлення окремих, вигідних по ціні товарів, протиставлення початкових і знижених цій у вітринах та прейскурантах; дезінформацію у рекламі про престиж фірми (розмір і репутацію підприємства, споживчі властивості товару, технології виробництва, поширення відомостей про конкурентів, що шкодить їх діяльності; підкуп службовців чи довірених осіб подарунками чи хабарами з метою отримання переваг у конкурентній боротьбі, наприклад при видачі дозволу на розміщення зовнішньої реклами; розголошення службової таємниці і секретів виробництва співробітниками протягом строку дії трудового контракту з метою отримання особистої вигоди, конкуренції чи заподіяння збитків, використання найменувань інших фірм без їх згоди [Error: Reference source not found, с.6364].

Для потреб судового правозастосування правопорушення у рекламних відносинах можна згрупувати в залежності від виду цивільних прав, що порушуються, з використанням їх класифікації, передбаченої чинним ЦК [Error: Reference source not found]:

- порушення суб’єктивного права на рекламу незаконними діями державних і громадських органів;

- порушення прав споживачів у рекламі;

- порушення рекламних зобов’язань;

- порушення права власності у рекламних правовідносинах;

- порушення у рекламі прав авторів та їх правонаступників;

- порушення особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування особи;

- порушення інформаційних прав у рекламі;

- втручання у особисте та сімейне життя особи;

- порушення у сфері конкуренції.

Критерії належності комерційної реклами, оскільки вона скерована до майбутніх споживачів товару, можна вивести з положень ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів” [Error: Reference source not found], яка окреслює складові інформації про товар та його виробника. Основними вимогами є необхідність, доступність, достовірність та своєчасність інформації, використаної в рекламі; ця вимога ґрунтується на презумпції відсутності у споживача спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг) (п.12 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.96 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” [⁷⁰]).

Обов’язковою для подання в рекламі з перелічених складових є лише інформація стосовно ліцензії. Відсутність ліцензії є підставою для притягнення винних до відповідальності. Так, розміщення реклами юридичних послуг «трансенергоконсалтинг» у періодичному виданні без посилання на номер ліцензії та найменування органу, що її видав, дало підстави Головному Київському міському управлінню у справах захисту прав споживачів звернутись до суду за примусовим стягненням накладеного штрафу [⁷¹]. Інші складові інформації для споживача можуть використовуватися у рекламі за бажанням рекламодавця, але при цьому відповідати дійсності, щоб не ввести споживача в оману.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Встановлення і обслуговування рекламної конструкції втручається у інтереси приватних осіб, якщо воно порушує бізнес або права власності сусіднього власника. Встановити протиправність зовнішньої реклами дозволяють: розміщення у безпосередній близькості до сусіднього власника чи іншому неналежному місці; небезпечна конструкція; несправний стан; загорожування входу чи виходу стосовно суміжної власності; загорожування світла чи повітря щодо суміжної власності; загорожування поля зору на чи з суміжної власності; неспроможність бути використаним у корисних цілях; завішування чи інше посягання на громадські зони; порушення законодавства, що регулює розповсюдження зовнішньої реклами; наявність джерел яскравого світла, вібрації та шуму у технічному носієві реклами.

Шкода. Наявність шкоди є другою умовою настання юридичної відповідальності. Шкодою є зменшення або знищення майнових або особистих немайнових (особистих) благ, що охороняються законом [⁷², с. 817]. Шкода може бути заподіяна внаслідок: порушення прав інтелектуальної власності у процесі виробництва реклами; порушення прав інтелектуальної власності на рекламу; недостовірної та неправдивої реклами; використання при створенні реклами незаконних методів та способів; необґрунтованої відмови від надання необхідної для подання позову інформації про учасників рекламного процесу; порушення прав і свобод особи у процесі рекламної діяльності; порушення державної, особистої, виробничої та комерційної таємниці у процесі рекламної діяльності; порушення вимог закону щодо означення реклами, мови в рекламі та спонсорованої реклами; порушення порядку розміщення та розповсюдження реклами. Залежно від об’єкта правопорушення, розрізняють майнову і немайнову (моральну) шкоду.

У випадку шкоди речам мова може йти про фактично заподіяні збитки, або про майнову шкоду, виражену в грошовій формі, яка полягає в зменшенні майнового стану потерпілого в порівнянні із надбаним до того часу, коли заподіяна шкода, витрати, що необхідні для відновлення попереднього стану особи, та про упущену вигоду, тобто доходи, які особа могла б реально отримати, якби її право не було порушене. Враховуючи специфіку рекламних відносин, що зумовлена конкуренційною функцією останньої, наявність упущеної вигоди дуже важко доводити.

Шкода може бути немайновою (моральною), якщо вона не має економічного змісту, а правопорушення заподіяло фізичні чи моральні страждання особі. Моральна шкода може компенсуватися одночасно із майновою, проте частіше виступає самостійним об’єктом відшкодування.

В деяких випадках Цивільний кодекс [Error: Reference source not found] визнає загрозу заподіяння шкоди підставою настання цивільної відповідальності, втілюючи юридичну концепцію про необхідність перенесення деліктної відповідальності “на більш ранній ступінь, коли протиправне діяння створює можливість заподіяння шкоди або коли сама діяльність має небезпечні властивості. Це припускає покладання цивільноправової деліктної відповідальності не тільки за спричинену шкоду, але і за “делікт створення небезпеки”” [⁷³, с.797]. На суб’єктів рекламної діяльності безумовно поширюється дія ст. 1163-1164 ЦК [Error: Reference source not found] щодо обов’язку осіб, що створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, їхньому майну та майну інших юридичних осіб, усунути цю загрозу. У випадку неусунення загрози на вимогу заінтересованих осіб, останні можуть вимагати відшкодування завданої шкоди та заборони діяльності, яка створює загрозу.

Вимоги про усунення загрози може пред’являти будьяка особа, інтереси якої потрапляють під загрозу, реалізуючи тим самим власне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст.293 ЦК) [Error: Reference source not found]. Д.В.Боброва справедливо вказує, що вік, стан фізичного чи психічного здоров’я, наявність чи відсутність деліктоздатності не впливають на статус кредитора [Error: Reference source not found, с.798]. Таким чином, кредитором може виступати і споживач реклами як пасивний учасник рекламних відносин, і будьяка третя особа. Загроза обов’язково повинна бути реальною, і обов’язок доказувати її наявність покладається на пред’явника вимог.

Вказана норма дозволяє ефективно попередити настання суспільно шкідливих наслідків в результаті таких неправомірних дій учасників рекламної діяльності, як використання при створенні реклами незаконних методів та способів, що впливають на підсвідомість людини, порушення порядку розміщення та розповсюдження реклами, та порушення прав і свобод людини у процесі рекламної діяльності.

• Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

• заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну споживача – він має право вимагати відшкодування збитків, завданих його життю, здоров’ю, природним об’єктам, що перебувають у його володінні на праві власності чи з інших підстав, передбачених законом чи договором, а також вимагати відшкодування моральної шкоди.

Збитки, завдані споживачеві товарами (роботами, послугами), придбаними в результаті недобросовісної реклами, підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про товари (роботи, послуги) чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг), які він придбаває.

Висновки до розділу 3

1. Можливість звернення особи до адміністративної юрисдикції не забезпечує повноцінного захисту від порушення, а є лише додатковою гарантією її прав і інтересів у рекламних відносинах; тому в нормах Закону “Про рекламу” на розвиток положень Конституції, що гарантують право на судовий захист, слід передбачити право не лише споживачів, але усіх учасників рекламних відносин та третіх осіб на звернення до суду.

Пропонуємо доповнити ст.27 частиною 3 такого змісту: “будь-яка особа, чиї права чи інтереси порушено в процесі виробництва, розміщення та розповсюдження реклами, може звертатися до суду за захистом порушених прав в порядку, передбаченому законом”.

В зв’язку із доповненням, ч.12 ст.27 вилучити.

2. З метою послідовного забезпечення споживачеві права на захист,

доповнити ст.27 Закону “Про рекламу” ч.4 такого змісту: “особа, права якої порушено, має право вимагати від рекламорозповсюджувача або продавця надати відому йому інформацію про рекламодавця чи виробника реклами, яка необхідна для захисту порушених прав".

Доповнити п.3 ч.1 ст.29 після слів “розповсюджувачів реклами” словами “та споживачів реклами”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Замінити у тексті ст.28 слова “недобросовісної та неправомірної порівняльної” словом “неналежної”.

4. Учасники рекламних відносин повинні нести солідарну відповідальність перед споживачем реклами за спричинені в процесі рекламної діяльності порушення суб’єктивних прав з подальшим пред’явленням відповідачем регресного позову до винного суб’єкта на загальних засадах ст. 1166 ЦК.

Пропонуємо вилучити з тексту ч.2 ст.27 слова “винні” в усіх випадках, та додати п.4 наступного змісту: ”вина суб’єктів рекламної діяльності у вказаних діях встановлюється у порядку, передбаченому законом ”.

Висновки до дисертації

1.Реклама регулюється комплексними актами законодавства, що складають цілісну систему із такими ознаками: множинність джерел, домінування підзаконних актів у механізмі правового регулювання, динамізм і нестабільність, комплексність норм. Пропонується поділяти законодавство про рекламу за: а)змістом правового регулюваннята б)сферою правового регулювання і місцем в системі законодавства України.

Пропонується визначати право реклами в об’єктивному розумінні як сукупність норм, що регулюють відносини з приводу розповсюдження особливого виду інформації у конкурентному середовищі, пов’язаного з активною формою впливу на особу.

2. Наявність загальних законодавчих вимог до реклами за сферою та спеціальних (щодо видів реклами, реклами в окремому інформаційному середовищі, реклами окремих товарів та скерованої до неповнолітніх) визначає необхідною таку структуру Закону “Про рекламу”: преамбула; Розділ 1. Загальні положення, з визначенням основних понять, загальних принципів і засад рекламної діяльності; Розділ 2. Загальні вимоги до реклами, з вимогами до реклами та окремих її видів за способом розповсюдження; Розділ 3. Окремі види реклами, з особливими вимогами до комерційної (в тому числі і до реклами окремих видів товару), соціальної реклами та відсильною нормою про те, що особливості політичної реклами регулюються окремим Законом; існуючий Розділ 4. Контроль за дотриманням та відповідальність за порушення законодавства про рекламу.

3.Засадничими при визначенні правових ознак реклами, що відмежовують її від інших видів інформації, повинні стати її інформаційна і конкуренційна функції. Також слід визначити поняття рекламної діяльності, яке використовується і практиками рекламної справи, і у законодавстві про рекламу, та уточнити інші поняттєві категорії, пов’язані з регулюванням рекламної діяльності.

Пропонуємо: ч. 9 ст. 1 Закону “Про рекламу” викласти у такій редакції: Реклама – це інформація про товар, особу чи ідею, викладена особливим чином в об’єктивній формі, призначена для розповсюдження з метою сформувати або підтримати обізнаність окремої групи споживачів реклами та їх інтерес щодо таких ідеї, особи чи товару; та доповнити ч. 3 ст. 9 словом “ідеї” після слів “особи” в обох випадках;

доповнити ст. 1 Закону України “Про рекламу” такими визначеннями:

Комерційна реклама – реклама, що здійснюється з метою збільшення обсягів продаж товару на ринку.

Політична реклама - це реклама суб’єктів політичного і виборчого процесів, їхніх програм і платформ, що покликана формувати громадську думку на користь одного чи кількох з них.

Рекламна діяльність – підприємницька діяльність щодо замовлення, створення і розповсюдження реклами з метою отримання ринкових переваг чи соціального ефекту.

Рекламні засоби – прийоми та методи, що визначають зміст та форму реклами.

Технічні носії реклами – будь-які матеріальні носії інформації, які містять рекламу, доступну для сприйняття людиною;

Виключити з тексту Закону України “Про рекламу” частину 3 ст. 5.

4. Пропонується розрізняти в межах суб’єктивного права на рекламу активне право на рекламу як закріплену за рекламодавцем юридичну можливість збирати, формулювати та розповсюджувати відомості про власну особу, товар чи ідею з метою стимулювання до них інтересу і пасивне право на рекламу як закріплену за споживачем реклами юридичну можливість отримувати належну рекламну інформацію, інформацію про рекламодавця, виробника та розповсюджувача реклами з метою захисту власних інтересів. Право на рекламу, як різновид інформації і конкуренційний чинник, є складним явищем, що містить особисті немайнові та майнові правомочності.

5. Рекламні агентства, як професійні учасники рекламного ринку, що сприяють належному здійсненню активного і пасивного права на рекламу, розглядаються як різновид інформаційних агентств. Статус рекламного агентства вимагає уточнення в частині державної реєстрації, а тому пропонується визнавати рекламне підвидом інформаційного агентства і доповнити ст. 1 Закону “Про інформаційні агентства” визначенням: рекламне агентство є зареєстрований як юридична особа суб’єкт інформаційної діяльності, що діє з метою створення, розміщення та розповсюдження рекламної інформації.

6. Для вдосконалення охорони прав та інтересів споживачів реклами пропонується доповнити ст. 6 Закону “Про рекламу” частиною 2 такого змісту:

Стиль та лексика рекламного повідомлення повинні відповідати загальновизнаним морально-етичним нормам, діючим правилам правопису та граматики, в тому числі і при здійсненні перекладу з інших мов.

У зв’язку з цим ч. 2, 3 вважати частинами 3, 4.

7.Пропонується доповнити Закон “Про рекламу” статтею 11-1 такого змісту:Реклама товару, що пройшов перевірку або тестування.

Не дозволяється використовувати в рекламі твердження про тестування або перевірку товару у вигляді посилань на переконання, ім’я або досвід будь-якої особи-фахівця (фізичної чи юридичної), яка не є рекламодавцем. Результати тестувань або перевірки повинні підтверджуватися відповідним документом, виданим і оформленим у встановленому порядку. Посилання на відповідний документ в рекламі обов’язкове.

8. Пропонується доповнити ст. 21 Закону “Про рекламу” частиною 5 такого змісту:

Реклама лікарських засобів, медичної техніки, методів профілактики, діагностики, лікування і реабілітації повинна супроводжуватися попередженням такого змісту: “Перед застосуванням порадьтеся з лікарем”. Попередженню має бути відведено не менше 10 відсотків площі (обсягу) всієї реклами. Колір тексту попередження має бути контрастним щодо кольору фону попередження;

та частиною 12 такого змісту:

Забороняється безкоштовне розповсюдження дрібної рекламної атрибутики та спецодягу з логотипами фармацевтичних фірм серед персоналу медичних установ державної форми власності.

9.Доповнити ст. 23 Закону “Про рекламу” частиною 1 такого змісту:

Реклама цивільної зброї, в т.ч. мисливської, не повинна містити:

зображень безпосереднього її застосування та його наслідків, що демонструють біль, страх, безпорадний стан підстреленої тварини;

закликів до самовільного чи безконтрольного знищення живої природи або тверджень про безкарність такого знищення.

Частину 1 даної статті вважати ч. 2 і викласти у такій редакції: реклама інших видів зброї може здійснюватисяі далі по тексту.

10.Доповнити ч. 3 ст. 7 Закону “Про рекламу” після слів “пристойності” словами “або негативно впливають на психологічний стан споживача”.

11. Пункт 1 та пп. 3, 4, 5 частини 10 ст. 8 Закону вважати окремими статтями та перемістити у Розділ 3Окремі види реклами;

Пункт 1 ч. 10 ст. 8 викласти в такій редакції:

Реклама послуг, пов’язаних з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю

Реклама послуг, пов’язаних з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, повинна супроводжуватися інформацією про використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів. Ця інформація повинна займати не менше 5% загальної площі (обсягу) всієї реклами, а у теле-, радіо- та іншій аудіорекламі подаватися у вигляді текстової (титрованої) ремарки або ремарки диктора, ведучого: “виконання під фонограму” або “виконання без фонограми”.

Частину 3 ст. 8 доповнити після слів “умови” словами: “в тому числі порядок зголошення осіб, що виграли, дані про банківську гарантію виплати виграшу, кінцевий термін виплати виграшів,”.

12. Специфіка предмета рекламного договору зумовлює одночасну присутність у ньому елементів договору підряду та представницьких (посередницьких) договорів та наявність розподілу ризику між контрагентами як суб’єктами підприємницької діяльності. Рекламний договір пропонується визначати як цивільно-правовий договір, в силу якого рекламіст (розповсюджувач) зобов’язаний за завданням рекламодавця та за його рахунок виготовити, або розмістити, або розповсюдити рекламу, а рекламодавець – оплатити виконане. Оскільки для рекламодавця у рекламному договорі важлива і реклама як кінцевий результат виконання договору, і рекламна діяльність як процес її розміщення та розповсюдження, це дозволяє визначати рекламний договір змішаним, складеним, коммутативним, казуальним, взаємним, як правило, консенсуальним оплатним договором, що об’єднує окремі договори: на створення реклами і про надання рекламних послуг з розміщення та розповсюдження реклами.

13. Предмет договору на створення реклами визначає його специфіку: наявність окремих етапів виконання робіт, зацікавленість рекламодавця в його результаті як в проміжному, з точки зору кінцевої мети, право рекламодавця заявляти вимоги до майбутньої реклами та контролювати хід виконання договору на окремих його етапах, а також відмовитись від використання готових зразків. Виходячи із суті рекламного договору, особливостей предмета та взаємин сторін, для обопільного захисту інтересів рекламодавця і рекламіста необхідними і істотними умовами договору на створення реклами видаються: пункт про конфіденційність обох сторін та передачу реклами за окремим авторським договором; визначеність сторін з приводу згадування імені автора у рекламному зразку.

14. Від авторських договорів замовлення договір на створення реклами відрізняють жорсткіші умови його виконання, що диктуються замовником, законодавцем з метою дотримання суб’єктивних цивільних прав третіх осіб, а також специфіка оплати праці автора (висловлюється теза про необхідність додаткового заохочення автора вдалої реклами за продовження строку її використання).

У рекламі може використовуватися будь-який об’єкт права інтелектуальної власності, зокрема авторського права, із отриманням дозволу автора/особи, що володіє авторськими правами та чітким визначенням способу та обсягу використання в авторському чи ліцензійному договорі. Використання в рекламі об’єктів інтелектуальної власності схоже з використанням зовнішнього вигляду чи імені фізичної особи. Пропонується:

доповнити ст. 6 Закону “Про рекламу” частиною 4: “Твори літератури і мистецтва можуть використовуватися в рекламі в тому вигляді, зокрема тією ж мовою, в якому їм надана правова охорона”;

доповнити абз. 8 ч. 1 ст. 8 Закону після слова “ім’я” словами “зовнішній вигляд чи його складові (голос, жести, манеру одягатися, ходу)”, а після слів “цієї особи” словами “чи її спадкоємців”.

Рекламодавець, керуючись доцільністю, може подавати рекламу чи її окремі елементи на державну реєстрацію для охорони як самостійний твір, торговельну марку, а технічні носії реклами – як винахід.

15. За договором на створення реклами виробник реклами зобов’язується згідно із замовленням і за рахунок рекламодавця виготовити рекламу з обумовленими характеристиками (стосовно змісту, кількості, типу носія тощо).

За договором на розміщення (розповсюдження) реклами рекламіст (виробник реклами або її розповсюджувач) зобов’язаний за рахунок рекламодавця розмістити (розповсюдити) рекламний оригінал-макет способами, узгодженими із рекламодавцем.

Законодавчі вимоги до розміщення реклами слід уточнити:

доповнити ч. 2 ст. 16 абзацом 3 такого змісту:

Зовнішня реклама із джерелами звуку та вібрації повинна розміщуватися поза зоною досяжності квартир житлового фонду, закладів освіти, лікувальних установ, культових та релігійних споруд, пам'яток історії та культури;

вважати абз. 6 ст. 8 Закону (гучність звуку реклами) частиною 1 ст. 13: Реклама на телебаченні і радіо.

16.Оскільки використання особою адміністративного порядку захисту є додатковою гарантією її прав і інтересів у рекламних відносинах, проте не може забезпечити повноцінного захисту від порушення її суб’єктивних цивільних прав, в нормах Закону “Про рекламу” слід передбачити право на звернення до суду не лише споживачів, але й усіх учасників рекламних відносин та осіб, чиє суб'єктивне право порушено.

Пропонуємо доповнити ст. 27 частиною 3 такого змісту: “особа, чиї права чи інтереси порушено в процесі виробництва, розміщення та розповсюдження реклами, може звертатися до суду за захистом порушених прав у порядку, передбаченому законом”.

У зв’язку із даним доповненням ч. 12 ст. 27 вилучити.

17.З метою послідовного забезпечення споживачеві права на захист, доповнити ст. 27 Закону “Про рекламу” ч. 4 такого змісту: “особа, права якої порушено, має право вимагати від рекламорозповсюджувача або продавця рекламованого товару надати відому йому інформацію про рекламодавця чи виробника реклами, яка необхідна для захисту порушених прав”.

Доповнити п. 3 ч. 1 ст. 29 після слів “розповсюджувачів реклами” словами “та споживачів реклами”.

18.Потреби правозастосування, зумовлені багатоваріантністю можливих порушень у рекламі, вимагають проведення класифікації реклами за характером цих порушень і внесення до Закону “Про рекламу” таких змін:

у ст. 10 Закону “Про рекламу” замінити слово “недобросовісна” по тексту на “неналежна” у відповідному відмінку.

Доповнити ст.1 такими визначеннями:

Недобросовісна реклама–реклама, що містить некоректні порівняння рекламованого товару з іншим товаром або висловлювання, що порочать честь, гідність, ділову репутацію юридичних чи фізичних осіб, які не користуються рекламованими товарами, або конкурента, а також вводить або може ввести в оману споживачів шляхом імітації (копіювання чи наслідування) загального проекту, тексту, рекламних формул, зображень, музичних чи звукових ефектів з реклами інших товарів, зловживає довірою фізичних осіб або недостатністю у них досвіду, знань, в тому числі в зв’язку з відсутністю в рекламі частини істотної інформації.

Недостовірна реклама–реклама, що містить відомості, які не відповідають дійсності, щодо товару, його визнання чи рекомендацій, умов придбання чи обслуговування, наявності охоронних документів.

Неетична реклама–реклама, що порушує загальноприйняті норми гуманності та моралі шляхом уживання образливих слів, порівнянь, образів стосовно раси, національності, роду занять, спеціальних категорій, вікової групи, статі, мови, релігійних, філософських, політичних та інших переконань фізичної особи; ганьбить державні символи, національну валюту чи валюту іншої держави, релігійні символи, об’єкти мистецтва, які є національним чи світовим культурним надбанням.

Прихована реклама–реклама, що має неусвідомлений споживачем вплив на його сприйняття, безпосередньо діє на його підсвідомість, в тому числі шляхом використання спеціальних відеовставок (подвійного звукозапису), або іншими способами в радіо-, теле-, відео-, аудіо- та кінопродукції, а також в іншій продукції, де є технічна можливість застосування прихованої інформації.

У зв’язку з цим внести корективи до тексту Закону “Про рекламу”.

19. Учасники рекламних відносин повинні нести солідарну відповідальність перед споживачем реклами за спричинені в процесі рекламної діяльності порушення суб’єктивних прав з подальшим пред’явленням відповідачем регресного позову до винного суб’єкта на загальних засадах ст. 1166 ЦК.

Список використаних джерел

1 Рекламне звернення в ідеалі має привернути увагу (attention), утримати інтерес (interest), збудити бажання (desire) і підштовхнути до дії (аction) – стратегія, відома під назвою моделі AIDA.

2 Детально доктринальні та правові визначення розглянуті автором у статті : Мамчур Л.В. До питання понятійного апарату реклами // Держава і право. Збірник наукових праць. – К., 2000. – Вип. 7. – С. 282 – 285.

3 У цьому визначенні законодавець відмовився від спрямованості на пряме або опосередковане одержання прибутку як ознаки реклами; автор свого часу наполягав на необхідності таких змін до ст.1 . Див.: там же, с.284.

4 М.В.Кротов, с.541-42, за формою виразу результату поділяє послуги на матеріальні - що отримують об’єктивований вираз, з гарантованим результатом; та нематеріальні, коли діяльність не втілюється в уречевленому результаті, а сам результат не гарантується.

1 J.S. Nye, Jr, and W. A. Owens. America’s Information Еdge // Strategy and Force Planning Faculty, National Security Decision Making Department, Naval War College. R.M.Lloyd, course director; H.C.Bartlett... [et al.]. — 2nd ed. — 742 p.

2 Doing business with the West. /Gen. ed. Reuvid, Jon; Bennet, R. – London, Kogan Page LTD, 1993. – 268p.

3Ученова В.В., Старых Н.В. История рекламы. Детство и отрочество. – М.: Смысл, 1994. – 96с., ил.

4 Зенин И.А. Гражданское и торговое право капиталистических стран. – М.: Издательство МГУ, 1992. – 192с.

5Плиский Н. Реклама. Ея значеніе, происхожденіе, исторія. Примъры рекламированія. – 175с.

6 Музыкант В.Л. Реклама: международный опыт и российские традиции. – М.: Право и закон, 1996. – 220с.: ил.

7Музыкант В.Л. Реклама: функции, цели. каналы распространения: Курс лекций. –Ч.2.- М.: Международный независимый эколого-политический университет, 1997. – 104с.

8Рекомендації ВГСУ “Про деякі питання вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності” від 10.06.2004 № 04-5/1107//Вісник Вищого господарського суду України. – 2004. - № 16. – ст.57.

9Інформаційний лист ВГСУ “Про нормативно-правові акти, що регулюють питання, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності” від 08.10.2003N01-8/1199 //Вісник Вищого господарського суду України. – 2003. - № 23. – ст.93.

10Цивільний кодекс України від 16.01.2003р.//Офіційний Вісник України, 2003,N11, ст. 461.

11Литовкин В.Н., Рахмилович В.А., Садиков О.П. Концепция развития гражданского законодательства // Правовая реформа: концепция развития российского законодательства. – М.: Право и закон, 1995. – 277с.

12Цивільне право України: Підручник/ Є.І.Харитонов, Н.О.Саніахметова. – К.: Істина, 2003. – 776с.

13Господарський кодекс України від 16.01.2003р.//Офіційний Вісник України, 2003, N 11, ст. 462.

14Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.96р., із зм. і доп.// Відомості Верховної Ради України, 1996 р., N 36, ст. 164.

15Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001р., із зм. і доп.// Відомості Верховної Ради України, 2001 р.,N12, ст. 64.

16Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23.12.93р.// Відомості Верховної Ради України, 1994,N13 від 29.03.94. - В ред. ЗаконуN2627-IIIвід 11.07.2001, Відомості Верховної Ради України, 2001,N43, ст.214.

17За даними пошукової системи Ліга (www.liga.zakon.ua).

18Саніахметова Н.О. Підприємницьке право України. – К.: Атіка, 1998. – 389 с.

19Дахно І.І. Антимонопольне право.Курс лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1998. – 352с.

20Копылов В.А. Информационное право: Учебное пособие.М.: Юристъ, 1997.  472 с.

21 Whytes.М., Bate S., Johnson T. Satellite Communications in Europe: Law and Regulations. – London, 1996. – 602 р.

22 Carey P, Media Law. – London, 1996.– 735 р.

23 Burns G. Media Law. – Durban, 1990.– 487р.

24Бергман, Г. Реклама. Перев. с нем. Тарле и Дольник. Под ред. и в обраб. В.С.Гляйзера. – М.: Тип. изд-ва «Правда» и «Беднота», 1925. – 46с.

25SkubiszR.Wprowadzenie do:Praworeklamy. – Lublin: Morpol, 1997. – 298 s. – ss.13-29.

26 Сэндидж Ч., Ротцолл Р., Фройбургер К. Реклама: теория и практика. _ М.: Прогресс, 1989.

27Малеина М.Н. Право на рекламу // Правоведение. – 1991. - № 1. – с.14-20.

28GajlewiczM.Oddzialywaniewreklamie–wplywnaodbiorcy.//Przegladustawodawstwagospodarczego. – 1993. – № 10 –s.16-20.

29Романец П.В. Регулирование рекламной деятельности. – Кострома: ТОМ, 1996. – 64с.

30 Иванов В.И. Правовые проблемы рекламы в СССР: Автореферат дисс. … канд.юр.наук: 12.00.03 / – М.: МГУ, 1979. – 22с.

31Гольман И.А., Добробабенко И.С. Практика рекламы. Новосибирск: СП «Интербук», 1991. – 33с.

32 Воронов К.Г., Павлов Г.А. Организация и техника внешней торговли. – М., 1970. – 94с.

33 Luhman F. Advertising // Аmerican jurisprudence 2 d: A modern comprehensive text statements of American Law, State and Federal. – Revised. – Vol.3 – The Lawyers Co-operative Publishing Co. – Rochester, New-York, 14694 – 1986. – Bancroft – Whitney Co, - San-Francisco, California, 94107. – 833р. – рр. 419-429.

34Council Directive of 3 October 1989 relating to the coordination of certain \sl\ and administrative provisions of the Member States concerning the exercise of Evision activities (89/552/EEC) // Official Journal No. L 298/23.

35Стефанчук Р.О. Щодо захисту честі, гідності та ділової репутації в цивільному праві. //Право України, 1999. - № 1. – с.85-89.

36 A.Bernstein. How Can a Рroduct be Liable? // Duke Law Journal. – Vol. 45. – Oct’95. – N1. – p. 52-56.

37Рамкова конвенція Всесвітньої Організації охорони здоров’я з боротьби проти тютюну від 21.05.2003.//www.rada.gov.ua.

38Ізотова Л. Правова протидія тютюнопалінню: міжнародний досвід і Україна //Право України. – 2005. - № 6. – с.37-39.

39Проект Закону України “Про зброю” від 26.07.2000 // www.rada.gov.ua.

40Порядок погодження інформації, яка може міститися в рекламі лікарських засобів для дітей і підлітків, та видачі дозволу на рекламування лікарських засобів для дітей і підлітків, затв. Наказом МОЗ України № 177 від 10.06.1997// Офіційний Вісник України. – 1997. - №30 від 20.08.97.

41Уткин Э.А., Кочеткова А.И. Рекламное дело: Учебник. /Ассоциация авторов и издателей «Тандем». – М.: Эксмос, 1997. – 272с.

42Кравченко Ф. (Центр “Право и СМИ”). Контрреклама: потенциал закона пока не реализован. //Журналист.1999.№2.с. 4950.

43Положення про Раду з питань реклами, затв. ПКМ від 26.12.2003 № 2016//Офіційний Вісник України. – 2003. -N52. - Ст. 2792.

44Шмиттгоф К. Экспорт: право и практика международной торговли: Пер. с англ. – М.: Юрид. лит., 1993. – 512с.

45А.Тынель, Я.Функ, В.Хвалей. Курс международного торгового права. – 2-е изд. – Минск: Амалфея, 2000. – 704 с.

46Минченко Р.Н. Франчайзинг.// Гражданское и семейное право. Учебнопрактический справочник./Под ред. Е.О.Харитонова.  Х.: ООО «Одиссей», 2000.  544 с. – с.302-308.

47Сальникова З.В. Право промышленной собственности //Гражданское и семейное право. Учебнопрактический справочник./Под ред. Е.О.Харитонова.  Х.: ООО «Одиссей», 2000.  544 с.  с.451469.

48Безклубий І.А. Ліцензійний договір в патентному праві України: автореф. дис. ... канд.юр.наук: 12.00.03 / Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. – К., 1995. – 26 с.

49Агарков М.М. Подряд. – М.: Право и жизнь, 1924. – 44с.

50Осетинська Г. Законодавча регламентація зобовязань з надання послуг за участю споживачів. //Право України. – 2003. -№ 11. – с.130-133.

51Калятин В.О. Структура авторского права использования произведения: актуальные проблемы. //Журнал российского права. 2000. № 2 - с.60-70.

52Шишка О.Р. Договір на створення та розповсюдження реклами. Дисерт. «…» канд.юр.наук. – Харків, Нац. унів-т внутр. справ, 2005. – 216 с.

53Рекламу больше не будут распевать под известные мелодии. //Московский комсомолец.21.04.98.

54История похищенной рекламы. //Реклама.1994.№ 23. – с.6.

55Цивільне право України: Академічний курс: підруч.: У двох томах / за заг. ред. Я.М.Шевченко. – Т.2. Особлива частина. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре””, 2003. – 408 с.

56Высоткин А.И. Реклама в Internet. – М.: ООО «Познавательная книга плюс, 1999. – 175 с.

57Ромовская З.В. Проблемызащитыв советскомсемейном праве. Автореферат дисс. “...” доктора юрид.наук. – Харьков, 1987.

58Елисейкин П.Ф.Правоохранительные нормы: понятие, виды, структура //Защита субъективных прав и гражданское судопроизводство. – Ярославль. – 1977. – 107 с.

59Стефанчук Р.О.Цивільно-правовий захист честі, гідності та репутації:автореф. дис. ... канд.юр.наук: 12.00.03 / НАН України. Ін-т держ.і права ім. Корецького. – К., 2000. – 20 с.

60Братусь С.Н. Юридическая ответственность и законность. – М.:Наука, 1976.– 92с.

61Советское гражданское право/ Под ред. В.Ф.Маслова и А.А.Пушкина. – Ч.1. – Х.: Освіта, 1983.– 409 с.

62Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Норма, 2000.

63Кохановська О. Теоретичні проблеми захисту інформаційних правовідносин цивільним правом.// Підприємництво, господарство і право. – 2004. - № 7. – с.3-6.

64Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. // О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – Кн.1 – 720 с.

65Дейан А. Реклама: 5-е изд. – М.: Иностранная литература, 1993. – 175 с.

66Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика: Навч.посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 327 с., іл.

67Інформація сайту: www.internews.ras.ru/iris/september98/10.html.

68Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. – М.: Юрид. лит., 1985. - 192с.

69Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку, затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. № 49-р// Офіційний Вісник України. - 2002. - № 14. - Ст. 778.

70ПостановaПленуму ВСУ № 5 від 12.04.96 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів”// Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №1. - 28.01.2004.

71Рішення Арбітражного суду м.Києва № 18/001 Про стягнення штрафу за результатами перевірки факту порушень ЗУ "Про рекламу" від 08.08.2000.//Архів Арбітражного суду м.Києва за 2000 рік. – Інв.№ 138/00.

72Боброва Д.В. Зобов’язання із заподіяння шкоди. // Зобов’язальне право: теорія і практика.К.: Юрінком Інтер, 1998.912 с.с. 803889.

73Боброва Д.В. Зобов’язання, що виникають зі створення небезпеки при порушенні довкілля //Зобов’язальне право: теорія і практика.К.: Юрінком Інтер, 1998.912 с.с. 797802.