2. Характеристика цивільних правовідносин в сфері реклами

Економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ виступають предметом цивільно-правового регулювання. Реклама, яка впливає на розвиток економічної сфери і сама є матеріалізованим результатом суспільної діяльності, теж потрапляє у сферу дії різних інститутів цивільного права.

Виробники змагаються за найвигідніші умови та якнайшвидше укладення угод, і залежать від набувачів (споживачів) їхніх товарів та послуг, з їх обмеженими купівельними можливостями; а тому вимушені вчиняти дії, які зумовлюють вибір власне їх продукту конкретним клієнтом, і окреслюються поняттям маркетинг. Успіх обміну і, зокрема, торгівлі знаходиться у прямій залежності від обізнаності виробника та споживача товару у взаємних потребах. Головним засобом маркетингу є реклама [²⁵, с.13], яка найефективніше доносить інформацію про товар до споживача, а спрямовані на формування потреб рекламні кампанії¹насамперед прагнуть зробити товар упізнаваним, позбавити його анонімності, та створити посилену мотивацію до задоволення бажання шляхом купівлі цього товару. Реклама є органічною частиною системи підприємництва [²⁶, с.49], і одночасно засобом інформації та способом зв’язку між виробництвом та споживанням. Дія реклами на потенційного набувача подвійна: спершу у нього виникає бажання володіти певним товаром (послугою), а потім вибір, який учиняє набувач, спрямовується у певне русло. Внаслідок, перерозподіляються прибутки виробників, продавців танадавачів послуг через збільшення попиту на товари (послуги) одних, та зменшення аналогічних показників їхніх конкурентів.

Як бачимо, реклама виконує дві важливі функції. Перша з них, назвемо її інформаційною, реалізується шляхом надання інформації про товар та його існування на ринку. Реклама інформує про наявність об’єкта обміну з певними, чітко визначеними характеристиками. З точки зору права це виглядає: 1) як констатація певного юридичного факту (наприклад, появи товару в обігу); 2) як спосіб індивідуалізації об’єктів цивільного обороту. Юридична проблема, що виникає, полягає у відповідності інформації, що надається, реальним юридичним фактам та індивідуальним характеристикам об’єкта реклами.

Друга,конкуренційна, функція полягає в усвідомленому вихвалянні переваги товару (чи іншого об’єкта реклами) або умов його продажу. Реклама намагається змінити поведінку особи [²⁷, с.19,²⁸, с.15-16] та спонукати її до волевиявлення в частині придбання конкретного товару або товару конкретної фірми [²⁹, с.12], яке матиме безперечний цивільно-правовий характер; або підтримки особи чи ідеї, яка по суті виходить за межі даного дослідження і є явищем соціально-політичним. Юридичною проблемою тут є дотримання правил вільної конкуренції при використанні реклами та законність форм і засобів впливу на споживача.

Обидві функції органічно пов’язані між собою; відсутність конкуренційного начала перетворює рекламу на звичайну інформацію, а інформаційного - на безпредметні побажання. Той факт, що співвідношення між обома функціями не є сталим, породжує велике розмаїття зразків реклами.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Підсумовуючи, можемо визначити співвідношення між публічною офертою, офертою звичайною та рекламою. Враховуючи те, що публічну оферту від звичайної відрізняє лише спрямованість на невизначене коло осіб, що одночасно споріднює її з рекламою, і, з іншого боку, від реклами відмежовує (умовно) лише повна чи часткова відсутність істотних умов договору, можна зробити висновок про синтетичність правової конструкції публічної оферти як проміжної ланки між звичайною офертою та рекламою; саму рекламу – виклик на оферту логічно вважати елементом публічної оферти. На нашу думку, реклама не є єдино можливою складовою публічної оферти, і може бути замінена подібними конструкціями (наприклад комерційне найменування, торговельна марка), що виконуватимуть рекламні функції. Виняток з загального правила складає реклама у сфері роздрібної торгівлі, що визнається публічною офертою.

Важливо визначити поняття реклами як об’єкта цивільних відносин у контексті первинної (економічної) та особливо вторинної (правової) природи, та окреслити суміжні правові дефініції. Аналіз доктринальних визначень²дозволяє зробити висновок про співіснування в межах терміну “реклама” двох понять: реклами, як форми існування інформації [³⁰, с.7;³¹, с.10, Error: Reference source not found, с.54], та рекламної діяльності, як процесу, що забезпечує рух реклами в суспільстві [Error: Reference source not found, с.6;³², с.176].

Визначення реклами в іноземному законодавстві наголошують на “діяльному” аспекті реклами. Суди США розуміютьadvertiseу сенсі дії чи практики звернення уваги, формування та підтримання інтересу громадськості [³³, с.421] за допомогою усіх форм оповіщення, які призначені допомагати “...” у сприянні чи обнародуванні ідеї, або у спрямуванні уваги на бізнес, товар, послугу або розвагу. Директива 84/450 Ради ЄС про рекламу, що вводить в оману, вважає рекламою “факт представлення в будь-якому вигляді, пов’язаний з торгівлею, підприємницькою, ремісничою чи професійною діяльністю, що здійснюється з метою збільшення поставок товарів чи надання послуг, включаючи нерухоме майно, права й обов’язки” (ст.2) [³⁴], та у такий спосіб підкреслює значимість реклами як юридичного факту-діїпроцесу чи діяльності.

Закон України «Про рекламу» [Error: Reference source not found] в ст.1 визначає рекламуяк інформацію про особу чи товар, розповсюджену в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначену сформувати чи підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару³. На нашу думку, це визначення вимагає уточнення з урахуванням функцій реклами в суспільстві. Інформаційна складова реклами дає підстави визнавати її об’єктом цивільного права (ст.177 ЦК) [Error: Reference source not found]. Реклама володіє загальними ознаками, притаманними інформації [Error: Reference source not found, с.238]: 1) є нематеріальним, ідеальним компонентом буття; вираження її реальної цінності для особи в грошовому еквіваленті є проблемою; 2) має неспоживчий характер, фізично не витрачається, не “старіє”, за винятком морального старіння, як поступової втрати з часом актуальності смислових понять або уявлень; 3) її можна фіксувати на матеріальних носіях, з подальшим необмеженим тиражуванням, розповсюдженням і перетворенням цих носіїв; 4) законодавчо не встановлена монополія на володіння і використання в якості реклами будь-якої інформації, крім тієї, що становить комерційну чи державну таємницю, або є об’єктом інтелектуальної власності; 5) реклама в умовах ринку є товаром, і як об’єкт інтелектуальної власності отримує спеціальний захист відповідним законодавством.

Цивільний кодекс [Error: Reference source not found] (ст.200) та Закон “Про інформацію”[Error: Reference source not found] (ст.1) визначають інформацію як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та довкіллі. Висловлюється думка, що в законодавчому полі поняття відомостей є практично тотожним поняттю інформації [³⁵, с. 85-86.]. Тут треба уточнити, що відомості – це не будь-яке повідомлення; M.Плахта справедливо трактує їх як матеріалізовані дані про факти, речі, особи, події та підкреслює, що відомостями не можуть бути визнані публікації, спрямовані на інтерпретацію явищ [Error: Reference source not found, с.64]. Форма закріплення інформації деталізується у визначенні Закону ”Про захист економічної конкуренції”[Error: Reference source not found]: інформація - відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо, фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Пропонуємо відмежувати термін “рекламні засоби” як поєднання способів об’єктивної передачі реклами з її кількістю, форматом, тиражем, що встановлюють зв’язок між об’єктом та суб’єктом реклами, тобто прийоми та методи, що визначають зміст та форму реклами, від технічних носіїв реклами,аборекламоносіїв, тобтобудь-яких матеріальних носіїв інформації, які містять рекламу, доступну для сприйняття, та закріпити останнє визначення у ст.1 Закону.

Аналізуючи природу рекламних відносин, Е.Л.Страунінг справедливо вказує на те, що, поряд із визначенням системи вітчизняного права і законодавства, «визначення обсягу і видів рекламних правовідносин має принципове значення, оскільки безпосередньо пов’язане з питанням про місце рекламних правовідносин в системі правових відносин [Error: Reference source not found, с.141], та розрізняє власне рекламні правовідносини і відносини, тісно з ними пов’язані або похідні від них. Перша група опосередковує власне рекламні відносини, що опосередковують рух реклами в суспільстві, а до другої належать податкові, авторські, адміністративні, інші відносини. Друга група є неоднорідна і поділяється на підвиди: а) попередні (отримання дозволу на рекламу); б) супутні (правовідносини, що гарантують безпеку зовнішньої реклами); в) похідні (податкові) правовідносини [Error: Reference source not found, с.140]. На підставі проведеного аналізу Є.Л.Страунінг робить висновок про те, що «власне рекламні відносини є різновидом цивільно-правових відносин, що складають «…» цивільне право, а в сукупності з пов’язаними з рекламою правовідносинами складають самостійну галузь законодавства – рекламне право» [Error: Reference source not found, c.150].

Цивільні рекламні відносини, що складають предмет нашого дослідження і об’єктом яких є реклама, є відповіддю на вимоги і пріоритети споживача, скеровані до виробника [³⁶, с.52], визначаються нами як урегульовані нормами цивільного права відносини з приводу створення, розміщення, розповсюдження реклами як особливого виду інформації в конкурентному середовищі, і мають складну внутрішню будову. Існування рекламних правовідносин, їхній зміст та особливості ініціюються та визначаються учасниками цих відносин. Закон “Про рекламу”[Error: Reference source not found]у ст.1 окреслює коло учасників: професійних суб’єктів – рекламодавця, виробника реклами та її розповсюджувача, та непрофесійного – споживача реклами, а їх структуру демонструє додаток 1.

Рекламодавець - це особа (будь-яка юридична чи фізична), яка є замовником реклами для її виробництва та/або розповсюдження. З визначення випливає, що рекламодавець виступає ініціатором виникнення рекламних правовідносин. Рекламодавцем, як вірно вказують Ч.Сендідж [Error: Reference source not found, с.87, с.96], Н.О.Саніахметова [Error: Reference source not found, c.193], може бути як одна, так і дві або більше осіб; в залежності від того, чи має місце множинність кола замовників, реклама поділяється на індивідуальну та спільну.

Рекламодавець або інші суб’єкти рекламної діяльності з його відома та за дорученням обирають масштаби, способи, засоби розповсюдження готової реклами,

Рекламовиробник– особа, яка повністю або частково здійснює виробництво реклами. Головним його завданням є надання інформації про об’єкт такої форми, яка придатна до розповсюдження, перетворення цієї інформації у рекламний продукт.

Рекламорозповсюджувач– особа, яка здійснює розповсюдження реклами. На практиці, рекламорозповсюджувач доводить через ЗМІ до відома широкого загалу рекламну інформацію, зафіксовану на тиражованих технічних носіях реклами.

Може виникати ситуація, коли усі три професійні учасники рекламних правовідносин співпадають в одній особі (рекламодавець сам виробляє і розповсюджує рекламу), або у двох особах (рекламодавець виробляє рекламу, а розповсюджує її інша особа; або одна і та ж особа за завданням рекламодавця виробляє й розповсюджує рекламу); проте в силу жорсткої конкуренції на ринку реклами таке трапляється рідко. Визнаючи рекламодавця основним суб’єктом рекламної діяльності (бо саме він цю діяльність ініціює), ми можемо назвати виробника реклами та її розповсюджувача допоміжними суб’єктами, або посередниками у рекламних відносинах.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Розповсюдження створеної реклами може бути здійснене рекламодавцем як безпосередньо (через спеціально створений структурний підрозділ рекламодавця), так і опосередковано. В процесі реалізації активного права на рекламу, як похідний інститут, виникає право на рекламну діяльність: у самого рекламодавця, що безпосередньо його здійснює, або на підставі укладеного цивільно-правового договору у посередника (рекламної агенції), що в останньому випадку вимагає наявності відповідної організаційно-правової форми та проходження процедури державної реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

При безпосередній реалізації рекламодавцем своїх правомочностей насамперед виявляється немайнова сторона права на рекламу. Але, оскільки розповсюдження реклами вимагає професійного підходу, на практиці рекламодавець надає перевагу опосередкованій реалізації свого права, і тоді немайнова сторона права на рекламу не завжди є очевидною, бо і виготовлення (створення), і розповсюдження рекламного продукту здійснюється іншими особами на підставі оплатного цивільного договору. Проте критерієм визначення суми договору на створення чи розповсюдження реклами є не характеристики рекламного продукту (розмір, форма і т.д.) чи обрані для його поширення методи, а кількість та якість праці, вкладеної у створення реклами або місце в друкованих ЗМІ чи ефірний час. Отже, і при опосередкованому здійсненні право на рекламу виявляє притаманний йому немайновий характер.

У класифікації особистих немайнових благ, запропонованій М.Н.Малеїною [Error: Reference source not found, с.14] за критерієм їхнього цільового призначення, активне право на рекламу, разом із спорідненими правами особи на ім’я, зовнішній вигляд (імідж), честь та гідність, складає групу прав, що забезпечують індивідуальність особи. Більше того, часто право на рекламу синтетично поглинає собою елементи права на ім’я/найменування, зовнішній вигляд, честь та гідність, торговельну марку таким чином, що виокремити їх неможливо без загрози існуванню самого права.

Активне право на рекламу є невідчужуваним від особи-носія, його не можна передати у тимчасове користування іншим особам, або відмовитися від нього (купуючи рекламний матеріал, інформацію купити ми не можемо через непередаваність особистого немайнового права). Повна передача правомочності на використання реклами іншій особі не може бути здійснена, бо рекламна діяльність провадиться в межах правоздатності особи на користь цієї особи; проте це не виключає, що його здійснення й захист можуть бути доручені третім особам в межах інституту представництва з укладенням відповідного цивільного договору.

Суб’єкт права на рекламу може здійснювати його на власний розсуд, забезпечуючи свій інтерес (в тому числі і майновий), який не повинен суперечити інтересам держави й суспільства, та не входить у зміст суб’єктивного права як елемент, а є лише метою правоволодіння (підвищення уваги до об’єкта реклами). Інтерес суб’єкта може мати як майновий, так і особистий характер [Error: Reference source not found, с.113].

Майновий аспект права на рекламу полягає в тому, що його здійснення може мати досить відчутні наслідки економічного характеру (напр., суттєво збільшує обсяги або можливості реалізації товару; або навпаки, породжує витрати на створення реклами), а порушення права на рекламу, за загальним правилом, заподіює управомоченій особі насамперед майнову, а не лише моральну шкоду [Error: Reference source not found, с.19]. Майновий характер права на рекламу підкреслюється також тим, що його порушення у сфері комерційної реклами, як буде продемонстровано у підрозділі 3.2 роботи, можуть бути кваліфіковані як недобросовісна конкуренція, що по своїй суті передбачає заподіяння прямих чи опосередкованих втрат майнового характеру суб’єкту господарювання.

Переуступлення права на рекламу можливе одночасно із уступкою прав юридичної особи чи іншого колективного суб’єкта цивільного права, оформляється цивільно-правовим договором та обов’язково носить відплатний характер. Розмір відшкодування знаходиться в прямій залежності від того, наскільки активно суб’єкт здійснював власне право на рекламу до моменту його передачі, та виражається у збільшенні оцінки нематеріальних активів, а саме т.зв. «гудвіля» підприємства.

Враховуючи вищевикладене, сформулюємо визначення суб’єктивного права на рекламу. Суб’єктивне право на рекламу (активне) — закріплена за суб’єктом юридична можливість збирати, формулювати та розповсюджувати відомості про власну особу, товар, чи ідею з метою стимулювання інтересу до них.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Реклама алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби (далі – алкоголю та тютюну – Л.М.), регулюється ст.22 Закону “Про рекламу”[Error: Reference source not found]. Забороняється рекламувати тютюнові вироби з використанням найбільш впливових ЗМІ: на радіо та телебаченні, на перших і останніх сторінках газет, перших і останніх сторінках обкладинок журналів та інших видань, засобами внутрішньої реклами, реклами на транспорті, за допомогою заходів рекламного характеру (крім спеціальних виставкових заходів). Аналогічні заборони діють щодо реклами алкоголю, за винятком можливого її розповсюдження на радіо та телебаченні з 23 години до 6 години.

Реклама алкоголю та тютюну:

забороняється щодо неповнолітніх та при спонсоруванні заходів, призначених переважно для неповнолітніх; на товарах та у друкованих виданнях або їх частинах, призначених переважно для неповнолітніх та з використанням неповнолітніх як фотомоделей; ближче 300 метрів від території закладів, в яких навчаються діти;

не повинна містити зображення процесу паління або споживання алкоголю; створювати враження, що більшість людей палить, вживає алкогольні напої; заохочувати до такого вживання або негативно розцінювати утримання від нього;

не може формувати думку, що паління або вживання алкоголю сприятиме досягненню успіху; розв'язанню особистих проблем; має лікувальну, стимулюючу та заспокійливу дію .

не може містити зображень медичних працівників або схожих на них осіб зображень популярних осіб або схвалення ними вживання тютюну чи алкоголю.

повинна супроводжуватися відповідними текстами попередження: "Куріння може викликати захворювання на рак", "Надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров'я" обсягом (площею) не менше 15% площі (обсягу) всієї реклами, виконаними контрастним щодо фону шрифтом, а реклама тютюнових виробів – також інформацією про кількісний вміст у димі однієї сигарети смоли та нікотину.

Чинні заборони легко обходять рекламісти. Так, на телеканалі “1+1” рекламувалися торговельні марки горілок “Первак” і “Старий друже”. Зі змісту цієї реклами, особливо в останньому прикладі, який використовує зображення чоловіка в очевидному стані алкогольного сп’яніння, цілком зрозуміло, який саме товар рекламується. Тому вважаємо можливим доповнити абз.3 ст.22 п.11: “не може містити зображень осіб у стані алкогольного сп’яніння”.

У зв’язку з набранням чинності Рамковою конвенцією ВООЗ з боротьби проти тютюну [³⁷], до якої Україна приєдналася 01.09.2004р., слід протягом найближчих трьох років імплементувати ст.15 Конвенції, що передбачає повну заборону реклами, стимулювання продажу та спонсорства тютюнових виробів в усіх ЗМІ, та поширити ці вимоги на транскордонну рекламу[³⁸, с.38].

Ст.23 Закону “Про рекламу”[Error: Reference source not found] дозволяє рекламу зброї тільки у відповідних спеціалізованих виданнях, або безпосередньо у приміщеннях торговельних закладів (підприємств), які реалізують зброю, або на відповідних виставкових заходах.

Чинне законодавство не окреслює видів зброї; проект Закону України “Про зброю” від 26.07.2000 [³⁹] за тактико-технічними даними, призначенням та способом виготовлення пропонує поділяти всю зброю на: військову; службово-штатну; цивільну: мисливську, спортивну, нагородну, самооборони, сигнальну, колекційну; холодну; учбову (імітаційну); саморобну (ст.3). На нашу думку, реклама цивільної, зокрема мисливської зброї та боєприпасів до неї, може здійснюватися безперешкодно, оскільки має велике коло споживачів; в даному випадку достатньо наявних у законодавстві обмежень у вигляді дозвільного порядку придбання, зберігання та використання такої зброї. Проте, на нашу думку, реклама такої зброї не повинна містити: зображень безпосереднього її застосування та його наслідків, що демонструють біль, страх, безпорадний стан тварини; закликів до знищення живої природи або тверджень про безкарність такого знищення. Інші види зброї повинні рекламуватися лише для спеціалістів або осіб, що за специфікою своєї праці в процесі ліцензованої державою діяльності мають право на їх використання.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Інтереси неповнолітніх додатково захищені у “Порядку погодження інформації, яка може міститися в рекламі лікарських засобів для дітей і підлітків, та видачі дозволу на рекламування лікарських засобів для дітей і підлітків”[⁴⁰], що передбачає обов’язкову попередню експертизу такої реклами за рахунок рекламодавця та отримання дозволу на розповсюдження за її результатами.

Визначення суб’єктивного права споживачів реклами як пасивного не означає, що споживач бездіяльно сприймає пропоновану інформацію. Пасивність, вказуючи на те, що споживач сам не створює рекламу, не перешкоджає йому із власної волі звертатись до будького із решти учасників рекламних правовідносин за потрібною йому інформацією або уточненням наявної. Таким чином, в сучасних рекламних відносинах споживач виступає ініціатором зворотного зв’язку.

На основі єдності інтересів споживачі реклами можуть створювати добровільні об’єднання у відповідності до Закону “Про об’єднання громадян” [Error: Reference source not found] для спільного здійснення належних їм за законом прав.

На слушну думку Лебедєва А.Н., забезпечити права та безпеку споживачів допоможе добровільна експертиза реклами на предмет аналізу її психологічного впливу на людину; а для деяких видів комерційної реклами, з потенційно найбільш небезпечними соціальними наслідками (реклами медичних препаратів, дитячих товарів, послуг для малозабезпечених) така експертиза повинна бути обов’язковою [⁴¹, с.250]. Подібна процедура існує за кордоном, за результатами експертизи рекламодавець отримує дозвіл на її розповсюдження у письмовій формі [⁴², с. 50]. В Україні незалежна експертиза рекламної продукції на предмет її відповідності вимогам законодавства віднесена до компетенції Ради з питань реклами при Кабміні України (п.3 д) Положення про Раду з питань реклами, затв. ПКМ від 26.12.2003 № 2016 [⁴³]), обов’язкову ж експертизу необхідно запровадити, узагальнивши існуючі норми про узгодження змісту деякої реклами з відповідними відомствами. За результатами експертизи повинен видаватися дозвіл на її розміщення, або попередження про наявне чи можливе заподіяння шкоди фізичному чи психічному здоров’ю громадян, розумовому чи моральному розвитку дітей та молоді, невідповідність повідомлення загальноприйнятим мовним нормативам, або висновок про факт порушення законодавства (наприклад, які саме елементи реклами здатні ввести споживача в оману) для подання у відповідні державні органи, до суду чи заінтересованій особі.

Право на проведення незалежної експертизи мають також об’єднання громадян та об’єднання підприємців у сфері реклами (ст.29 Закону “Про рекламу”).

Здійснення суб’єктивного права на рекламу не повинне втручатися у права третіх осіб. Так, в жодному випадку реклама не повинна втручатися у сферу приватного життя особи. Не допускається використання й поширення з рекламною метою конфіденційної інформації про особу без її згоди, оскільки їй гарантоване право на невтручання в особисте та сімейне життя (ст.12 Конвенції про захист прав та основних свобод людини [Error: Reference source not found] і ст.32 п.2 Конституції [Error: Reference source not found]), право на свободу й особисту недоторканість та захист від дискримінації (ст.2, 7 Декларації [Error: Reference source not found], ст.29 Конституції [Error: Reference source not found]), повага до гідності особи (ст.28 Конституції [Error: Reference source not found]). Реклама як інформація відкрита не повинна стосуватися особистої таємниці, що є притаманна будь-якій психічно здоровій особистості з моменту самоусвідомлення в дитинстві і до останніх хвилин життя, та державної, службової чи комерційної таємниці, банківської таємниці, адвокатської таємниці, таємниці зв’язку, та іншої інформації “яка має дійсну чи потенційну цінність, в силу її невідомості третім особам за умови, що до неї немає вільного доступу”[Error: Reference source not found, с.238]. Ст.301 ЦК [Error: Reference source not found] у ч.3 встановлює право фізичної особи на збереження у таємниці обставин свого особистого (приватного) життя (їх нерозголошення), до яких входять відомості про фізичну особу, “не пов’язані з її професійною або громадською діяльністю і які дають оцінку її характеру, вигляду, здоров’я, матеріального, сімейного стану, образу життя, окремим фактам біографії, а також її відносинам з родичами, друзями, знайомими і т.п. [Error: Reference source not found, с.12].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Як виняток, такими, що не порушують прав особи, наведених вище, слід визнати рекламу дітей з центру усиновлення, соціальну розшукову рекламу органів внутрішніх справ як у кримінальних справах, так і за зверненнями громадян про зникнення особи безвісти, оскільки їх зображення використовуються для захисту інтересів держави, суспільства, зображеної особи чи інших осіб (ч.3 ст.308 ЦК [Error: Reference source not found]).

Висновки до Розділу І

1. Для України притаманне домінування жорсткого типу правового регулювання як найсильнішого рівня впорядкування рекламних відносин. Реклама регулюється комплексними актами законодавства, що складають цілісну систему; з самостійним предмет регулювання, єдиними принципами (серед них пріоритет державного регулювання) і цілями. Пропонується класифікація рекламного законодавства за: а) змістом правового регулюваннята б)сферою правового регулювання і місцем в системі права України,визначаютьсяхарактерні ознакисистеми рекламного законодавства: множинність джерел, домінування підзаконних актів, динамізм і нестабільність, та комплексність норм. На підставі аналізу сфери дії Закону «Про рекламу», зроблено висновок про потребу поширити його дію також на політичну рекламу.

2. Пропонується визначати право реклами як сукупність норм, що регулюють відносини з приводу розповсюдження особливого виду інформації у конкурентному середовищі, пов’язаного з активною формою впливу на особу, та враховувати комплексність правової природи цього інституту, наголошується на особливій ролі у регулюванні реклами норм цивільного права, зокрема, таких його інститутів, як особисті немайнові права, зобов’язальне та право інтелектуальної власності.

3.Вимоги, що ставляться до реклами, за сферою дії поділяються на загальні та спеціальні: на рекламу в окремому інформаційному середовищі, рекламу окремих товарів та спрямовану до неповнолітніх споживачів, що повинно визначати структуру Закону “Про рекламу”. Закон повинен складатися з преамбули; Розділу 1 Загальні положення, з визначенням основних понять, загальних принципів і засад рекламної діяльності; Розділу 2 Загальні вимоги до реклами, з вимогами до реклами та окремих її видів за способом розповсюдження; Розділу 3 Окремі види реклами, з особливими вимогами до комерційної (в тому числі і до реклами окремих видів товару), соціальної реклами та відсильною нормою про те, що особливості політичної реклами регулюються окремим Законом; та існуючого Розділу 4 Контроль за дотриманням та відповідальність за порушення законодавства про рекламу.

4. Реклама за загальним правилом виконує роль виклика на оферту і не зобов’язує контрагента до укладення цивільноправового договору. Лише якщо реклама містить усі істотні умови договору або спеціальну вказівку, вона може визнаватися повноцінною публічною офертою і породжувати обов’язок рекламодавця укласти договір. Незважаючи на низку спільних ознак між загальними випадками реклами і публічною офертою, виявлені відмінності, а саме: неконкретність реклами в частині істотних умов договору, що унеможливлює негайний акцепт, та наявність просторового і часового проміжку між вибором контрагента та безпосереднім акцептом, дозволяють відрізняти ці явища. Як виняток, публічною офертою визнається реклама у особливому середовищі - у сфері роздрібної торгівлі.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Реклама послуг, пов’язаних з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю

Реклама послуг, пов’язаних з концертною, гастрольною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю повинна супроводжуватися інформацією про використання чи невикористання фонограм виконавцями музичних творів. Ця інформація повинна займати не менше 5% загальної площі, обсягу всієї реклами, а у теле-, радіо-, іншій аудіо рекламі подаватися у вигляді текстової (титрованої) ремарки або ремарки диктора, ведучого “виконання під фонограму” або “виконання без фонограми”.

Абз.3 ст.8 доповнити після слів “умови” словами: “в тому числі порядок зголошення осіб, що виграли, дані про банківську гарантію виплати виграшу, кінцевий термін виплати виграшів,”.