ekzamen_IGPZs_ukr
.docюристів, вони відрізняються більшою повнотою і чіткістю викладів. У них дається струнке і логічне поділ цивільного права: "Усе право, яким ми користуємося, належить або до осіб, або до речей, або до позовів" (1.8). Хоча багато дослідників не вважають систему, використану Гаєм, оригінальною, вона була значним кроком в розумінні права. Тут вперше матеріальне право відокремлено від процесу, а індивідуальні права-від засобів їх захисту. Незважаючи на тричленну класифікацію самого правового матеріалу, Інституції Гая розділені на 4 книги; про осіб, про речі, про зобов'язання, про позови. Ця система, що отримала згодом назву інституційної, мала великий вплив на подальшу історію права. Але навіть самі блискучі і ерудовані юристи епохи не були схильні до абстрактним міркуванням і до простого теоретизування.
Вони прагнули за допомогою дедукції та інших логічних методів вирішувати окремі, хоча б і складні, правові казуси. Саме тому вони навіть у своїх творах уникали абстрактних конструкцій, узагальнень і визначень. За словами Яволена Пріска, "будь-яке визначення в цивільному праві небезпечно: рідко буває, щоб воно не могло бути спростовано". У зв'язку з цим в римській класичній юриспруденції не зустрічаються визначення таких ключових для цивільного і: - 'преторського права понять, як позов, власність, договір, сервітути т, п. Але зате в ній є численні блискучі зразки конкретних життєвих і підлягають судовому рішенню правових проблем. Зі встановленням в Римі імператорського правління активізується практична діяльність юристів-дача правових консультацій. Ці консультації (так звані "відповіді") дуже впливали на суддів, які часто йшли думку авторитетних юристів. Імператор серпня зробив спробу кілька уніфікувати діяльність юристів, дозволивши лише певному їх 'колі давати відповіді, які мають офіційне значення. Ці юристи повинні були записувати свої відповіді (консультації), ставити свою печатку, щоб тим самим засвідчити легальність правового джерела. Дана система закріплена при імператорі Адріані, який підтвердив усталеною порядок, згідно з яким тільки думку певних юристів мало правову, тобто, обов'язкову силу. Якщо такі юристи з якого-небудь питання приходили до спільної згоди, суддя "зобов'язаний був з ним рахуватися при винесення рішення. Зміцнення авторитету римської юриспруденції як джерело права в II - III ст. н.е. сприяв той факт, що імператори стали нерідко наближати видатних юристів до своєї особи, призначати їх на ключові державні пости (префекти преторія і т. п.). Так, за імператора Септимія Півночі державну кар'єру зробив Папіан (був убитий потім за наказом Каракалли), при Олександрі Півночі - Павло і Ульпіан і т. д. 48. Джерела римського права посткласичного періоду (Інституції Юстиніана, Дигести, Кодекс). У період домінату у зв'язку з глибокою кризою рабовласницької системи римське право зазнає змін, але його основні інститути практично зберігаються в колишньому вигляді, зміни в цей час відбуваються саме в джерелах права, серед яких все більшу питому вагу набуває законодавство імператорів. У зв'язку з встановленням всевладдя імператорів нові покоління юристів втрачають право давати обов'язкові консультації, лішются можливості формулювати нові правові норми, як це вже раніше сталося з преторами. Скорочується число класичних юристів, думки яких як і раніше розглядалися як істочнікаправа. У 426 році спеціальними законами Феодосія II і III Валентіана про цитування була визнана юридична сила за творами лише п'яти юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, Модестіна і Гая. Судді повинні були виявляти загальну думку цих юристів, а в разі розбіжності між ними - думка більшості, У разі рівності голосів вирішальним визнавалося думку Папініана, якщо ж у цьому випадку Папініан не висловлювався, міг діяти самостійно. Втрата римським правом колишнього динамізму, стирання граней між цивільним і преторським правом, поділ в єдиному імператорському законодавстві втрачає свій сенс, створили сприятливі кодифікаційних робіт. Особливо жваво роботи по систематизації права велися в східній частині Римської імперії (Візантії). Тут в кінці III століття н: е. складені приватні збірники римського права - Кодекс Грегоріана і Кодекс Гермогеніана, що включили в себе тексти імператорських законів з 196 по 365 г, н.е., а в 438 році здійснена перша офіційна кодифікація імператорських конституцій (Кодекс Феодосія). Особливістю збірки Феодосія, що свідчить про більш високому рівні кодифікаційних робіт, було те, що він включав в себе тільки чинне імператорське законодавство. Всеосяжна систематизація римського права була проведена в 528-534 рр.., Т, е. вже після падіння Західної Римської імперії, за вказівкою візантійського імператора Юстиніана. Керівництво кодифікаційних робіт здійснював видатний юрист Трібоніан. Результатом роботи комісії стало складання ряду великих збірок римського права, що піддалося, проте, деяким інтерполяція-включення норм більш пізнього, зокрема грецького і східного права. На більш пізньому етапі історії права (вже в середні століття) ці збірники стали виступати як єдиний Звід законів Юстиніана. Великі кодифікаційні роботи, які велися під безпосереднім керівництвом самого імператора, здобув собі славу самого великого законодавця всіх народів, почалися зі складання Кодексу Юстиніана. Підготовка Кодексу була доручена створеної в лютому 528 року комісії, що складалася з десяти вищих посадових осіб та юристів, серед яких особливо виділялися Трібоніан і Феофіл.
Комісія була уповноважена, використавши раніше видані приватні та офіційні збірники, а саме: Кодекси Грегоріана і Гермогеніана, Кодекс Феодосія, зібрати воєдино імператорські конституції, усунути наявні в них, протиріччя, виключити застарілі законодавчі положення. Кодекс Юстиніана, перша редакція якого не збереглася, був складений з вражаючою швидкістю і видано 7 квітня 529г.Не увійшли до нього законодавчі акти відтепер підлягали скасуванню. Поспішність у складанні Кодексу була причиною багатьох його недоліків (протиріч, застарілих положень) які стали особливо очевидними у зв'язку зі складанням інших частин кодифікації Юстиніана, нововведень, що містилися в особливо в збірці "50 рішень" цивільним правом і «правом народів» між квірітської і бонітарной власністю і т. д.), робили необхідною розробку нової редакції Кодексу Юстініана.Ета робота була доручена на початку 534 року комісії з 5 юристів під керівництвом Трібоніана. Перероблений варіант Кодексу (саме в цьому вигляді він і зберігся) було опубліковано 16 листопада 534 року, а 29 грудня того ж року був наділений силою закону. За прикладом Законів XII таблиць Кодекс Юстиніана був на 12 книгах. У книзі I розглядаються питання права і християнської теології, книги 2 -: 8 присвячені різним питанням приватного права, в книгах 9-12 зачіпаються різні сторони публічного права (адміністративне управління, злочини і.наказанія і т., д.). Кожна книга розпадається на титули, а останні-на фрагменти. В рамках окремих титулів імператорські конституції розташовані в хронологічному порядку; найдавніша з використаних в Кодексі - Конституція Адріана 117 року (6.23.1), сама пізня - Конституція Юстиніана від 4 листопада 534 року. Фрагменти, що містять текст окремих конституцій, включають відомості про видані їх імператорі, про особу, кому вони адресовані, про дату і місце їх видання. Укладачем Кодексу було дозволено вносити істотні зміни в цитовані законнодательние положення (редагувати, скорочувати і т. д.), про що свідчать порівняння з відповідними тек-стами конституцій по Кодексу Феодосія. Найважливішу частину кодифікації імператора Юстиніана, що виділялися за багатством використаного правового матеріалу, 'становлять дігести, або Пандекти. Останній термін запозичений з грецької мови, що означає "містить в собі все". 49. Загальна характеристика і джерела права Візантії. Джерела права - Це форми, в якіх відображаються правові норми. У стародавнього Рімі смороду булі Такі: - Звичаї, Що в процесі становлення держави перетворюються на норми звічаєвого права; - Рішення Народних зборів; - Рішення царів або рексів; - Закони; - Едікті преторів; - Постанови Сенату; - Констітуції імператорів (едікті, рескрипт, декрети, мандати); • Інституції відоміх римських юрістів (Катона старшого, Квінта Муцій Сцевола, Сервія Сульпіція, Гая, Папініана, Павла, Ульпіана, Модестіна та ін.); - Кодекс (Грегоріана, Гермогеніана, Феодосія, Юстініана Квірітськім (від імені стародавнього племені-квірітів) називаєся найдавніше Римське право. Його характерні рісі Такі: • суто національний характер (регулюван Відносини Тільки Між римському громадянами (квірітамі), Що вважалася єдінімі суб'єктами правовідносін); • тісно пов'язувалося з релігією; • Було обмежень (ЩО пояснювалося прімітівністю господар ських відносін и проявлялося у відсутності правового врегулювання Важливим аспектів суспільного життя та розмежування на Галузі ї інстітуті права); • індівідуалізм (пріорітет інтересів особістості над інтересамі суспільства); • формалізм и публічність (будь-якій правовій дії надавала певна форма, Порушення якої спричиняв її нікчемність); • сімволізм (певні предмети означали конкретні правові Поняття чи правову дію, Що свідчіло про недостатній Рівень правового мислення, йо нездатність віробляті Загальні абстрактні правові Поняття); • консерватизм (жівучість старих форм при зміні змісту). Така система права пізніше Була названа цівільнім правом. 50. Кодифікація Юстиніана у Візантії. Кодифікація Юстиніана, систематичний виклад візантійського права 6 в., Розпочате за наказом імператора Юстиніана. Відома під назвою Зводу цивільного права - Corpus juris civilis. Вперше Кодифікація Юстиніана була надрукована під цією назвою в 1583. Мета Кодифікація Юстиніана полягала у прагненні примирити старе римське право, яке послужило для неї основним джерелом, з потребами повільно совершающейся феодалізації Візантійської імперії, в необхідності врахувати деякі правові інститути, що склалися в її східних провінціях, усунути архаїзми, включити в правовий обіг Візантії законодавство імператорів, що послідувало за виданням кодексу Феодосія, судову практику та ін кодифікаційні роботи велися в 529-534 нечисленної комісією на чолі з відомим юристом Трібоніаном. Кодифікація Юстиніана складається з трьох частин: Інституцій, Дигест і Кодексу Юстиніана. Додатки та зміни, внесені в Кодифікація Юстиніана в 535-565 імператорськими конституціями, отримали назви новел, які дають тлумачення виявленим неясностям, доповнюють або змінюють чинне право. Від новел слід відрізняти інтерполяції - всякі необумовлені зміни тексту, внесені в Дигести. Законодавство Юстиніана діяло протягом всього існування Візантії. Еклога 726 внесла тільки більш-менш важливі зміни в Кодифікація Юстиніана, так само як і Прохірон 879. З ще більшою увагою до Кодифікація Юстиніана поставився імператор Лев VI: видані при ньому Василики представляли собою (за основним змістом) нову систематизацію норм та інститутів, що складають Кодифікація Юстиніана Кодифікація Юстиніана послужила головним джерелом вивчення римського права і римської юридичної літератури, на її основі була проведена рецепція римського права в країнах феодальної Європи. 51. Кодекс та інституції Юстиніана у Візантії. У період домінату у зв'язку з глибокою кризою рабовласницької системи римське право зазнає деякі незначні зміни, але його основні інститути практично зберігаються в колишньому вигляді. Найбільші зміни в цей час відбуваються саме в джерелах права, серед яких все більшу питому вагу набуває законодавство імператорів. У зв'язку з встановленням всевладдя імператорів нові покоління юристів втрачають право давати обов'язкові консультації, позбавляються можливості формулювати нові правові норми, як це вже раніше сталося з преторами. Скорочується число класичних юристів, праці і думки яких як і раніше розглядалися як джерело права. У 426 році спеціальними знавцями Феодосія II і III Валентіана про цитування була визнана юридична сила за творами лише п'яти юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, Мадестіна і Гая. Судді повинні були виявляти загальну думку цих юристів, а в разі розбіжності між ними - думка більшості. У разі рівності голосів вирішальним визнавалося думку Папініана, якщо ж у цьому випадку Папініан не висловлювався, суддя міг діяти самостійно. Втрата римським правом колишнього динамізму, стирання граней між цивільним і преторським правом, оскільки цей поділ в єдиному імператорському законодавстві втрачає свій сенс, створили сприятливі умови для проведення кодифікаційних робіт. Особливо жваво роботи по систематизації права велися в східній частині Римської імперії (Візантії). Тут в кінці III століття н.е. були складені приватні збірники римського права - Кодекс Грегоріана і Кодекс Гермогеніана, що включили в себе справжні тексти імператорських законів з 196 по 365 р. н.е., а в 438 році здійснена перша офіційна кодифікація імператорських конституцій (Кодекс Феодосія). Особливістю збірки Феодосія, що свідчить про більш високому рівні кодифікаційних робіт, було те, що він включав в себе тільки чинне імператорське законодавство. Всеосяжна систематизація римського права була проведена в 528-534 рр.., Тобто вже після падіння Західної Римської імперії, за вказівкою візантійського імператора Юстиніана.
Керівництво кодифікаційних робіт здійснював видатний юрист Трібоніан. Результатом роботи комісії стало складання ряду великих збірок римського права, що піддалося, проте, деяким інтерполяція - включень норм більш пізнього, зокрема грецького і східного права. На більш пізньому етапі історії права (вже в середні століття) ці збірники стали виступати як єдиний Звід законів Юстиніана (Corpus juris civilis). Великі кодифікаційні роботи, які велися під безпосереднім керівництвом самого імператора, здобув собі славу самого великого законодавця всіх часів і народів, почалися зі складання Кодексу Юстиніана. Підготовка Кодексу була доручена створеної в лютому 528 року комісії, що складалася з десяти вищих посадових осіб та юристів, серед яких особливо виділялися Трібоніан і Феофіл. Комісія була уповноважена, використавши раніше видані приватні та офіційні збірники, а саме: Кодекси Грегоріана і Гермогеніана, Кодекс Феодосія, зібрати воєдино імператорські конституції, усунути наявні в них протиріччя, виключити застарілі законодавчі положення. Кодекс Юстиніана, перша редакція якого не збереглася, був складений з вражаючою швидкістю і видав 7 квітня 529 року. Не ввійшли в нього законодавчі акти відтепер підлягали скасуванню. Поспішність у складанні Кодексу була причиною багатьох його недоліків (протиріч, застарілих положень), які стали особливо очевидними у зв'язку зі складанням інших частин кодифікації Юстиніана. Цілий ряд нововведень, що містилися в законодавстві Юстиніана, особливо в збірці "50 рішень" (скасування \ відмінностей між цивільним правом і "правом народів", між квірітської і бонітарной власністю і т.д.), робили необхідною розробку нової редакції Кодексу Юстиніана. Ця робота була доручена на початку 534 року комісії з 5 юристів під керівництвом Трібоніана. Перероблений варіант Кодексу (саме в цьому вигляді він і зберігся) було опубліковано 16 листопада 534 року, а 29 грудня того ж року був наділений силою закону. За прикладом Законів XII таблиць Кодекс Юстиніана був розділений на 12 книг. У книзі I розглядаються питання церковного права та християнської теології, книги 2 - 8 присвячені різним питанням приватного права, в книгах 9 - 12 зачіпаються різні сторони публічного права (адміністративне управління, злочину і покарання тощо). Кожна книга розпадається на титули, а останні - на фрагменти. В рамках окремих титулів імператорські конституції розташовані в хронологічному порядку; найдавніша з використаних в Кодексі - Конституція Адріана 117 року (6.23.1), сама пізня - Конституція Юстиніана від 4 листопада 534 року. Фрагменти, що містять текст окремих конституцій, включають відомості про видані їх імператорі, про особу, кому вони адресовані, про дату і місце їх видання. Укладачем Кодексу було дозволено вносити істотні зміни в цитовані законодавчі положення (редагувати, скорочувати і т.д.), про що свідчать порівняння з відповідними текстами конституцій по Кодексу Феодосія. Своєрідною частиною кодифікації Юстиніана є Інституції - елементарний підручник права, звернений імператором до "юнацтву, люблячому закони". Для складання Інституцій за вказівкою Юстиніана в 530 році була складена спеціальна комісія з Трібоніана (голова) і професорів права Феофіла і Дорофея. Останні і є фактичними авторами Інституції Юстиніана, оскільки Трібоніан в цей час був зайнятий підготовкою Дигест. Інституції були видані 21 листопада 533 року і в тому ж році (одночасно з публікацією Дигест) отримали силу імператорського закону, стали застосовуватися як офіційне джерело права. В основу Інституцій Юстиніана були покладені твори Гая (Інституції та "Повсякденні справи»), а також Інституції Флорентіна, Марціана, Ульпіана і Павла. Певний вплив на них справили дігести, а також ряд імператорських конституцій. Інституції Юстиніана, хоча і в меншій мірі, ніж Дигести, відбили риси постклассического (позднеримского, візантійського) права. Багато застарілі правові інститути були з них вилучені (наприклад вийшли з вживання форми шлюбу, легісакціонний і формулярний процес і т.п.). З іншого боку, було включено ряд нових положень щодо юридичній особі, конкубінату, колонату, кодіціллу і т.п. Деякі питання в інституціях Юстиніана розроблені докладніше, ніж в інституціях Гая, зокрема отримала подальший розвиток класифікація речових прав, розширено коло підстав виникнення зобов'язань (додані квазіделікти). Як і Інституції Гая, Інституції Юстиніана складаються з 4 книг. Під впливом Дигест вони були розділені на титули, які складаються з окремих фрагментів. Хоча систематика Інституцій Юстиніана запозичена з Інституцій Гая, розташування матеріалу (особливо в останній книзі) має деякі відмінності.
У першій книзі даються загальні відомості про правосуддя і право, про правовий статус осіб, про вільновідпущеника, про шлюб, про батьківської влади, про опіку і піклування. Друга книга присвячена речовому праву. У ній докладно розглядаються нові способи розподілу і властивості речей, передбачаються нові способи їх придбання. Тут же йдеться про заповіти і легата. У третю книгу включені титули, пов'язані з спадкоємства без заповіту, ступеня спорідненості когнатского і т.п. У цій же книзі викладаються загальні положення про зобов'язання і докладно висвітлюються окремі види договорів. На відміну від Інституцій Гая зобов'язання з деліктів включені в четверту книгу, де особливо докладно розглянуто закон Аквилия про відшкодування шкоди. Далі розбираються питання захисту прав (різні види позовів і інтердіктов). У заключній частині Інституцій Юстиніана додані два титули, де перераховані обов'язки людей і різні види злочинів, особливо розроблені в імператорському законодавстві (образа величності, перелюб, батьковбивство, підробки і т.д.). Як історичне джерело Інституції Юстиніана мають меншу цінність, ніж Дигести та Кодекс Юстиніана, але вони мають і безсумнівними достоїнствами - систематичним, стислим і чітким викладенням правового матеріалу з широкого кола питань. Справжній текст Інституцій Юстиніана не зберігся, найбільш древня копія відноситься до IX століття. Кодифікація Юстиніана підвела своєрідну риску під багатовіковим розвитком римського права, являючи собою концентрований підсумок всієї його попередньої історії. Тому Звід законів Юстиніана хоча й відбив деякі Посткласичні і чисто візантійські риси, є в своїй основі джерелом римського права. У 535-555 рр.. зазначені вище три збірки римського права були доповнені збірниками конституцій (новел) самого Юстиніана, в яких більшою мірою відбилися вже особливо не римського права, а візантійського суспільства і права. Однак ці збірки були складені приватними особами і не мали офіційного характеру. Найбільш великий з них включав 168 новел, з яких 153 належать Юстиніаном. Значно пізніше (в середні століття) збірники новел Юстиніана стали включатися в Corpus juris civilis в якості його четвертої книги. 52. Дигести - основна частина кодифікації Юстиніана у Візантії. Найважливішу частину кодифікації імператора Юстиніана, що виділялися за багатством використаного правового матеріалу, складають дігести, або Пандекти. Останній термін запозичений з грецької мови, що означає "містить в собі все". За задумом Юстиніана, викладеного в спеціальній Конституції від 12 грудня 530 року, його дігести повинні були стати всеосяжним збіркою, що охоплює правове спадщину класичної епохи. Підготовка дигест була доручена спеціальної комісії під керівництвом Трібоніана, в яку увійшли крім відомих чиновників і практиків відомі професора константинопольської (Феофіл, Граціан) і бейрутської (Дорофей і Анатолій) правових шкіл. Укладачі дигест (пізніше вони стали називатися компіляторами) були наділені широкими повноваженнями з відбору та скорочення текстів класичних юристів ("стародавніх юристів"), щодо усунення в них суперечностей, повторень і застарілих положень, щодо внесення до них інших змін з урахуванням імператорських конституцій. У процесі роботи над Дігестам комісія переглянула і використовувала 2 тис. творів, обробила 3 млн. рядків. У разі виникнення спірних питань вона зверталася за роз'ясненнями до Юстиніаном, який видавав відповідні конституції, що склали "50 рішень". Дигести, враховуючи масштабність використаного в них матеріалу, були підготовлені виключно за короткий термін, опубліковані 16 грудня 533 року спеціальної Конституцією. Дигести становлять собою унікальний правовий пам'ятник, що нараховує близько 150 тис. рядків, що включає більше 9 тис. текстів, взятих з книг римських юристів, що жили з I в. до н.е. по IV ст. н.е. Більше інших в Дигестах цитуються Ульпіан, Павел, Папініан, Юліан, Помпоній, Модестін. Так, тексти Ульпіана становлять 1 / 3, Павла - 1 / 6, Папініана - 1 / 18 частину. Структурно Дигести діляться на сім частин (в самому тексті такої рубрики немає) і на 50 книг, які в свою чергу (крім книг 30-32 про легата і фідеікомісса) розчленовуються на титули, що мають назви. Титули складаються з фрагментів, кількість і розміри яких неоднакові. Кожен фрагмент містить в собі текст з твору якогось юриста. Фрагмент наводиться з зазначенням автора і назви роботи, звідки почерпнута цитата. Зміст Дигест досить широко і різноманітно. У них розглядаються деякі загальні питання правосуддя і права, обгрунтовується поділ права на публічне і приватне, дається нарис виникнення і розвитку римського права, викладається розуміння закону і т.д.
Порівняно небагато місця відведено публічного права, головним чином в останніх книгах (47-50), де йдеться про злочини і покарання, про процес, права фіску, міському управлінні, військовому пекулії і т.п. Представлені тут і питання, що відносяться до сфери міжнародного права: ведення війни, прийом і відправка посольств, статус іноземців і т.д. Найбільш повно в Дигестах представлено приватне право. Особливо багато уваги в них приділено спадкоємства (за законом і заповітом), шлюбним відносинам, речового права, різним видам договорів. Тут відбилися багато нові тенденції, характерні для постклассического римського права: злиття преторського і цивільного права та усунення багатьох формальностей останнього (наприклад поділу речей на манципируемой і неманціпіруемие), пом'якшення батьківської влади, стирання відмінностей між легатами і фідеікомісса і т.д. У прагненні пристосувати римську класичну юриспруденцію до візантійської дійсності в VI ст. коментатори нерідко спотворювали первісний текст, включали нові положення, причому роблячи це від імені цитованого автора (інтерполяції). Ймовірно, цілий ряд змін в класичних текстах був здійснений не безпосередньо компіляторами, а укладачами копій робіт, якими вони користувалися і в які раніше на полях рукопису і між рядками були внесені вже вставки і виправлення. Виділення інтерполяцій і глосит, що дозволяє розрізняти класичне і посткласичного право, становить одну з найбільш важливих напрямів в сучасній романістиці. Дигести написані на латині, але багато термінів, а іноді й цілі вилучення (з Марціана, Папініана і Модестіна) дані по-грецьки. Надавши Дігестам силу закону, Юстиніан заборонив їх коментування, а також посилання на старі закони і твори юристів. Початковий текст Дигест Юстиніана не зберігся. Найбільш древня і повна копія (Флорентійська рукопис) відноситься до VI або VII ст. Зберігся також ряд копій Дигест Юстиніана, складених в XI-XII ст., Але в них були допущені значні скорочення, а також значні спотворення тексту (так звані "Вульгата"). 53. Епанагога у Візантії. між 879 і 886 рр.. вийшло нове видання "Прохірона" під назвою "Епанагога" ("Зведення"). У цей відредаговане і переглянуте видання додатково були внесені закони, видані після "Прохірона". У 2-й і 3-й титули ввійшли закони, які говорять про права царя і Патріарха. На думку більшості вчених, "Епанагога" не була офіційно оприлюднена і залишилася лише законопроектом. Іншої точки зору дотримується сучасний грецький каноніст митрополит Сардийский Максим, який вважає, що "Епанагога" застосовувалася у Візантії як діючий кодекс [1]. Епанагога (грец. επαναγωγη τοΰ νόμου) - візантійський збірник законів кінця IX століття. Складено від імені імператора Василя I і його синів Лева і Олександра. У написанні брав участь Патріарх Фотій. В основному містив систематизацію законодавчих актів попередніх імператорів, але включав і ряд нових положень, переважно в області церковного права: патріарша влада вперше розумілася як доповнююча імператорську. Можлива дата публікації - 886 рік, хоча деякі вчені вважають, що цей звід законів ніколи не був офіційно опублікований, так і залишившись законопроектом Епанагога (Επαναγωγη τοΰ νόμου) - пам'ятник візантійського права, що є, по панівному думку, переробку Прохірона. Він дійшов до нас у кількох рукописах, з приєднаними до тексту схоліями інтерпретатора, що містять багато цікавих зауважень про ставлення Е. до інших пам'ятників. Е. складається з 40 титулів, що містять: вступ, з загальними навчаннями про право і справедливості (1); постанови про імператора, патріарха і зверхника осіб (2-7); про посади і достоїнства церковних (8-11); про свідків і документах (12-13); про заручини і шлюб (14-17; 21); про придане і дарениях між обручення та подружжям (18-20); про договори (22 - 28); про спадкування за заповітом і законом (29 - 38); про operis novi nuntiatio (39) та про злочини і покарання (Тит. 40). У схол автор відзначає не прийняті в Е. місця юстиніянова права; показує, і в чому саме Е. не згодна з цим правом; виявляє допущені в ній інтерполяції і відхилення від Прохірона; доповнює новими указами, покращує і критикує текст збірки. Питання про походження Е. у зв'язку з іншими пам'ятниками (Еклога і Прохірон) дуже спірне. Панує думка приписує Е. імператорам Македонської династії (Бінера, Цахаріе ф.-Лінгенталь, Василівський). Цахаріе і Геймбах думають, що Е. була тільки проектом нового видання Прохірона, складеним при імп. Василя, Львові та Олександрі, але не опублікованим в якості закону. Проф. Сокольський в спеціальній статті, розбираючи детально аргументи на захист цієї думки, доводить законодавчу силу цього пам'ятника.
На його думку, Е. не просто друге видання Прохірона, але самостійна його переробка, іноді радикально змінює його постанови. У ній міститься, між іншим, теоретичне і систематичний виклад вчення про візантійську державної і церковної організації, не наявне ні в Еклога, ні в Прохірон. Це вчення є послідовним і точним відтворенням візантійських уявлень про царської влади. Воно було добре відомо древньої Русі і послужило одним з головних джерел для створення того погляди на царську владу, яке утвердилося в Росії до кінця XVII ст. У цьому проф. Сокольський бачить особливе значення та інтерес Е., незалежно від її ролі, як практичного судового керівництва. СР про Е. статті Геймбаха в "Енциклопедії" Ерша і Грубера (т. 86), Василівського (в "Ж. М. Н. Пр. ", CXCIX, 270 сл.) Та Сокольського (" Про характер і значення Е. "," Візантійський Временник ", 1,1904). 54. Роль Еклоги у Візантійських судах. Потреби судової практики робили необхідним переробку Зводу законів Юстиніана і його виклад у короткій і зрозумілій формі. У 726 році (за деякими даними-в 741 році) за вказівкою імператора-іконоборця Льва Ісаврійський була видана Еклога ("обрані закони"), що стала найважливішим етапом у розвитку візантійського права. Укладачі Еклоги зберегли з кодифікації Юстиніана лише невелику частину правового матеріалу, тому вона складалася з 18 невеликих титулів, деякі з них включали тільки по одній статті. У самому підзаголовку до Еклога вказувалося, що вона являє собою скорочення і виправлення "в дусі більшого людинолюбства" законодавства "великого Юстиніана" * іконоборча фразеологія Еклоги знайшла своє відображення лише в її вступній частині, де говорилося про необхідність керуватися "істинної справедливістю", а не висловлювати "на словах захоплення" нею і навіть наказувалося "на справу" віддавати перевагу малозабезпеченим і бідним. У Еклога був спеціальний титул (VIII), присвячений рабам. Передбачалися деякі випадки перетворення в рабів вільних людей (наприклад, дезертирів), але основний упор був зроблений на нові способи і форми звільнення рабів (наприклад, їх відпустку на свободу в церкві тощо), що відображало розвиток феодальних відносин. У Еклога повною мірою проявилося вплив християнської релігії і моралі, і посилання на Євангеліє використовувалися для обгрунтування ряду правових положень. Особливо глибоко християнські ідеї проникли в шлюбно-сімейне право (титули 1-VII). Еклога ввела невідоме раніше візантійським правом заручення (з 7 років), яке вимагало формально згоди самих заручається, а фактично в зв'язку з їх малоліттям - батьків. Шлюбний вік був встановлений в 15 років для чоловіків і 13 - для жінок. Під впливом християнської церкви було скорочено число законних приводів до розлучення. Жінка, згідно християнкою моралі, займала підлегле місце в родині, але на відміну від класичного римського права Еклога відбила тенденцію до вирівнювання майнового режиму чоловіка і дружини. Придане і шлюбний дар, доручений жінкою, розглядалися не як власність чоловіка, а як майно, дане йому в управління. При спадкуванні за заповітом встановлювалася обов'язкова частка дітей (не менше 1 / 3 частини спадщини), визначалися сім розрядів спадкоємців, до яких послідовно переходило майно померлого при відсутності заповіту. Титули Еклоги, присвячені договірного права (IX-XIII), з численних угод, розглянутих у Зводі законів Юстиніана, згадують лише купівлю-продаж, позика, внесок (зберігання), товариство. До договору купівлі-продажу, укладений як в усній, так і в письмовій формі, під впливом грецького права був введений задаток. У договорі позики, ймовірно в якості поступки церковним догматам, було опущено згадка про відсотки, відомих римському праву. Коротко говорилося про такому важливому інституті, як наймання, який включав і оренду землі, яка могла передбачатися на термін, що не перевищує 29 років. Очевидно, що здача в оренду приватних земель у Візантії не набула поширення. Зате характерно згадка в Еклога про здачу в оренду державних, імператорських і церковних земель із щорічним внеском орендарем найманої плати. Широку розробку в Еклога отримав і. Другий типовий для розвивається феодалізму інститут - емфітевзис. Останній встановлювався як вічна або як обмежена оренда "на строк до трьох поколінь, які успадковують один за одним по заповітом або без заповіту". Особа (емфітевта), що отримало емфітевзис, кгГк правило землю, зобов'язане було сплачувати власнику "без вивертів" щорічний внесок, а також дбати про "збереженні і поліпшенні нерухомості". Якщо емфітевта протягом трьох років не вносив обумовлену плату, то міг бути позбавлений наданої йому нерухомості. Найбільш великим і деталізованим в Еклога був титул XVII, присвячений злочинам і покаранням. Під впливом поглиблюються соціальних протиріч у кримінальне право було внесено багато. Нових положень, що відбили посилення державної репресії.