Щоб вас сприймали слухачі, треба: S бути доброзичливим і відвертим;

S не применшувати своїх можливостей, але й не перебільшувати їх; S не дозволяти собі ставитися зверхньо як до присутніх, так і до опонентів;

S демонструвати інтерес до свого опонента, поважати його думки, навіть якщо вони різко протилежні вашим.

2. Обмін аргументами й запитаннями із залу. Це етап, на яко­му доповідачам дозволяється перебивати одне одного, а також передбачені запитання із залу.

Дебати - це стратегічна тактична гра, одержати перемогу в якій означає переконати присутніх. На другому етапі важливо вміти викорис­товувати зустрічні методи: заспокійливий протест (Ви, певно, погано поінформовані? Ви зовсім не маєте рації?); умовне схвалення (Певна річ, Ви маєте рацію і донедавна це справді було так, але я можу навести такі зміни...); тактика ігнорування: ви нехтуєте реакцією опонента і поверхово розглядаєте його заперечення, водночас наводите пере­конливі аргументи «за»; відкладна тактика: ви визнаєте, що є певний сенс у аргументах опонента, але зараз вони недоречні, можливо, вони стануть у пригоді пізніше; повторення: щоб переконати присутніх, ви повторюєте свої аргументи, послуговуючись різними мовними засобами; підміна понять: заперечуючи опонентові, ви змінюєте його аргументи на: Так, це дуже цікаве запитання. Це, певна річ, цікаве запитання.

3. Останнє слово опонентів. Третій етап дебатів найкоротший: кожному з опонентів надається ще одна можливість вислови­тися. Щоб прикінцеве слово було дієве, необхідно ще раз на­голосити на суті виступу.

Ці та інші методи спілкування дають змогу генерувати ідеї, зба­гачувати творчу діяльність організації, а керівникові оперативніше впроваджувати нововведення.

2.4.5. Візитна картка

Нині важко уявити собі ділову людину, яка б не мала візитної картки. Візитна картка - картка для вручення під час знайомства та візиту; до­кумент, який має певний стандарт і містить достовірну, достатню інфор-

мацію про її власника. Зазвичай таку картку виготовляють з білого тонкого матового картону (розмір 5 х9 см), на якому друкарським способом чітко зазначено прізвище, ім'я та іншу інформацію (назву організації, посаду, адресу, телефони, номер електронної пошти тощо), яку особа хоче про себе повідомити. Шрифт має бути таким, щоб добре читався, інформація подається стисло, але зрозуміло; картка повинна мати стандартний розмір.

Візитні картки мають давнє походження: документальне підтвер­дження їх появи виявлено в Німеччині під 1786 роком, пізніше вони поширилися в Європі, де і склалися правила користування ними. Ві­зитними картками обмінюються відразу ж після того, як особи були представлені одна одній. Карту беруть вказівним та великим пальцями лівої або правої руки, ознайомлюються з текстом і ховають, але у жод­ному разі не можна згинати її, робити помітки⁵⁶.

Світова практика має досвід використання візитних карток, які різняться за функційним призначенням. Найбільш поширені такі: 1. Стандартна картка містить назву установи, прізвище, ім'я, по батькові (друкують великими літерами), посаду, службову адресу, телефон (іноді стільниковий), використовується під час знайомства, що передбачає подальші стосунки.

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Шевчук Світлана Володимирівна

завідувач кафедри культури української мови, професор, академік АБО України

вул.Тургеєвська.8/14, кім.7-9 Тел. (044) 4867903

м. Київ, 04053 E-mail: kumjuf@ukr.net

2. Картка, що використовується зі спеціальною представниць- кою метою, містить прізвище, ім'я, по батькові, посаду, назву організації, але адреси й номерів телефонів не зазначено. Таку візитну картку вручають, коли хочуть уникнути подальших контактів.

⁵⁶ Глущик СВ., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери : Навч. посібн. - K.: Арій, 2009. - С. 328-330.